Монопольна влада

 

ВСТУП

Монополія (від грецького monos - один, poleo - продаю) – це виключне право держави, підприємства, організації, торговця (що належить одній особі, групі осіб або державі) на здійснення будь-якої господарської діяльності. Монополія є прямою протилежністю конкурентному ринку. За своєю природою монополія виступає силою, підриває вільну конкуренцію, стихійний ринок [3, с. 76].

Нерідко під монополією мається на увазі певна структура  ринку абсолютне переважання на ньому одноосібного постачальника або продавця.

Зрозуміло, що, як і досконала  конкуренція, чиста монополія є якоюсь абстракцією. По-перше, практично не існує продуктів, немають замінників. По-друге, рідко коли на національному (або світовому) ринку є тільки один продавець. Хоча на більш замкнутих ринках, наприклад, в маленькому містечку, ми можемо спостерігати явище чистої монополії.  
Наприклад, у такому місті може бути тільки один лікар - стоматолог.  
Необхідно відзначити, що, як правило, діяльність таких монополій регламентується муніципальною владою та урядовими організаціями.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність дослідження курсової  роботи.

Метою курсової роботи є дослідження основ становлення монополії і монопольної влади, а також визначення економічних наслідків монополізації.

Мета курсової  роботи передбачає виконання таких завдань:

• визначити теоретико-методологічні «основи становлення монополії»;
• дослідити монопольну владу, а саме її суть, поняття, показники, цінову дискримінацію монопольної влади та прояв монопольної влади в Україні;
• з`ясувати еконмічні наслідки монополії.

Об`єктом курсової роботи є монополія та монопольна влада.

Предметом дослідження – монополія та монопольна влада.

При написані курсової роботи були використані різні інформаційні джерела. Серед них – навчальні  посібники, монографії, наукові статті, матеріали  офіційного сайту статистики України, закони України, які висвітлюють вибір споживача на ринку в Україні.

 

рОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ  «ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ МОНОПОЛІЇ»

1.1. Характерні риси монополії

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія – наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку [19].

Досконала монополія (так  само, як і досконала конкуренція) являє собою досить рідкісне явище. Вона передбачає виконання наступних умов:

1) монополіст є єдиним  виробником даного товару;

2) продукція має унікальний  характер в тому сенсі, що  не має близьких замінників;

3 ) проникнення в галузь  інших фірм закрито цілим рядом  обставин, в результаті чого монополіст  утримує ринок у своїй повній  владі та повністю контролює  обсяг випуску виробництва;

4) ступінь впливу монополіста  на ринкову ціну дуже висока, але не безмежна, бо він не може призначити будь-яку як завгодно високу ціну (будь-яка компанія, у тому числі і монополістична, стикається з проблемою обмеженості ринкового попиту і скорочення обсягу продажів прямо пропорційно зростанню цін).

До речі сказати, ще Адам Сміт писав про ціни, що встановлюються фірмою - монополістом за товар на ринку: «Ціна монополії в усіх випадках є найвищою з тих, які можна витиснути з покупців або які, як передбачається, вони погодяться заплатити ».

Іншими словами, монополія означає втрату економічного рівноправності виробника і покупця. По суті справи, на такому ринку сильніший продавець змушує покупця переплачувати за товари [11].

Щоб отримати максимальний прибуток, монополіст використовує неціновіфактори  впливу на ринковий попит, такі, як реклама, поліпшенняякості товару і його зовнішнього вигляду, розширення діапазону пропонованих послуг і диференціацію [9].

Можливість отримання  монопольних прибутків внаслідок  особливого ринкового становища неминуче привертає в галузь нових виробників, а це передбачає жорстку конкурентну боротьбу між монополією і аутсайдерами.

Виявляється, що захопити ринок і стати на ньому монополістом дуже складно, але утримати цей ринок в своїх руках ще складніше. Тому здавна монополісти навчилися зводити бар'єри на вході в контрольовані ними ринки. Саме ці бар'єри заважають проникненню на монополізовані ринкинових конкурентів і там зміни ситуації на краще для покупців.

Бар'єр для входу в  галузь (Barrier entry) - обмежувач, який запобігає появі нових додаткових продавців на ринку монопольної фірми. Бар'єри для входу на ринок необхідні для того, щоб підтримувати монополію в довгостроковому плані. Так, якби був можливий вільний вхід на ринок, то економічні прибутки, одержувані монополістом, привернули б на ринок нових продавців, значить, зросла б пропозиція. Монопольний контроль над цінами зник би зовсім, тому що ринки, в кінцевому рахунку,стали б конкурентними.

Відповідно  до джерел походження бар’єрів виділяють кілька їх форм:

• бар’єри, створені економією від масштабу;
• бар’єри, створені державою (патенти, ліцензії та ін.)
• розмір ринку;
• власність на важливі види сировини;
• “нечесна конкуренція”.

Будь-які  бар’єри входження не є абсолютно  нездоланними, особливо у довгостроковому періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою [7].

 

1.2. Монополія: форми, види та типи

Монополія як економічний  феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє  значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку ("чиста" ринкова монополія).

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів [8, с. 256].

Картель — це угода  між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат — монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу  самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест — форма промислової  монополії, де об'єднуються виробництво  і збут продукції, а також фінансова  діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали  внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі  і синдикати обмежили вільну конкуренцію  у сфері обігу, оскільки укладення  угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють виробничі і комерційні зв'язки між підприємствами — учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли подальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку монополістичних об'єднань — утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.

Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві здійснювалася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) — об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організація виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва — проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності.

Диверсифікація створює  сприятливіші умови для переливання  капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії — концерн — велика багатогалузева корпорація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами антитрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридичне заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монополій  не змінює їх сутності, яка має триєдиний  характер:

• концентрація значної  частини виробництва і збуту  однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим  ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування — застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання  монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування [8, с. 258].

Існують кілька видів  монополій, які можна звести до трьох основних: економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є  результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком  домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами [24].

Використовуючи критерії походження наведених джерел монопольної владі, виокремлюють кілька типів монополій. Закрита право має місце тоді, коли монопольне становище фірми на ринку захищене законодавчо або будь-якими юридичними правами, що огороджують її від конкуренції. У цьому сенсі закрита монополія являє собою найбільш стійку форму монопольної влади, яка, проте, частіше за все не зумовлює одержання монопольно високих прибутків, так як надання виключних прав завжди супроводжується обмеженнями як щодо рівня цін, так і норми прибутку [23].

Відкрита монополія  виявляє себе в тому випадку, коли володіння монопольною владою є  результатом авторських досягнень  самої фірми (новий продукт, нова технологія, досягнення в маркетингу). Специфіка цього Тита монополії  полягає в те, що вона має завжди тимчасовий характер, оскільки пов'язані з нововведеннями ринкові переваги можуть бути перевищені або скопійовані конкурентами. І все ж саме в умовах відкритої монополії фірма може найбільш повно реалізувати наявну в неї ринкову владу і отримати монопольно високий прибуток.

Природна монополія  характерна для галузей, в яких присутність  єдиного виробника обумовлює  мінімальні середні витрати виробництва  при забезпеченні всього ринкового  попиту. Оскільки причиною виникнення природних монополій виявляється є в позитивному ефекті масштабу кореляція між обсягом ринкового попиту і ефективним розміром підприємства, то такого роду монополії знаходяться під патронатом держави, що регулює їх діяльність.

Монопсонія є типом  ринкової структури, для якої характерна концентрація монопольної влади у покупця. Монопсонія виникає в тому випадку, коли одна фірма виступає єдиним покупцем на галузевому ринку за відсутності можливостей збуту альтернативного для продавців. Ринкова влада монопсонії полягає в тому, що монопсоніст здатний робити вплив на ціни на закуповувані їм благ. Причому якщо монополіст вживає свою ринкову владу, щоб виробляти меншу кількість блага за вищою ціною, то монопсоніст використовує наявну в нього ринкову владу для того, щоб менше купувати за нижчими цінами. Не часто зустрічаються випадки монопсонії можна спостерігати у сфері державних закупівель озброєнь і на локальних ринках праці, де окрема фірма є єдиним роботодавцем на даній території [10].

Двостороння монополія  має місце в тому випадку, коли монопольна сила продавця стикається з монопольною силою покупця. Особливість ситуації полягає в тому, що, хоча продавець і володіє монопольною владою, монопольне становище покупця дозволяє йому розглядати криву граничних витрат продавця в якості кривої галузевого пропозиції, тобто аналогічно умовам досконалої конкуренції. Тому покупець встановлює ціну нижче тієї, яку запитує продавець для кожного даного обсягу попиту з боку покупця. Оскільки обидві сторони мають ринкову владу, договірні ціна і кількість будуть перебувати в межах між пропозиціями покупця і продавця, а кінцевий результат операції буде функцією від ступеня інформованості сторін один про одного і здібності кожної з них вести переговори. Модель двосторонньої монополії часто зустрічається на ринках озброєнь, коли мова йде про підряд на закупівлю типів озброєння, технічними можливостями виробництва якого має в своєму розпорядженні тільки одна-єдина фірма.