Методи визначення та оцінка керуючої підсистеми управління

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Марта 2013 в 12:17, реферат

Описание работы

Управління є заснованим на об'єктивних законах управління цілеспрямований процес впливу органу управління на об'єкт управління шляхом отримання інформації про його стан, прийняття по ній рішення та доведення до виконавців.
Соціальні системи є одночасно суб'єктом й об'єктом управління, що визначає необхідність трактувати суб'єкт й об'єкт управління як дві постійно взаємодіючі підсистеми — керуючу й керо­вану. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) є частиною керованої (об'єкта управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.

Работа содержит 1 файл

керуюча підсистема.doc

— 178.50 Кб (Скачать)

 

Закон необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем

Кожна соціальна  система самокерована. Водночас у  процесі управління вона зазнає зовнішніх  впливів. Зовнішні й внутрішні впливи в будь-якій системі тісно взаємозалежні й взаємообумовлені: чим сильніші одні, тим слабші інші. Діяльність і розвиток системи підпорядковані загальній об'єднуючій меті, а її елементи й підсистеми мають локальні завдання, вирішенню яких підпорядковане їхнє існування. Функціонування таких систем і управління ними є не тільки процесом збереження їхньої цілісності й визначеності, а й процесом перетворення в новий якісний стан.

 Соціальні  системи є одночасно суб'єктом  й об'єктом управління, що визначає  необхідність трактувати суб'єкт й об'єкт управління як дві постійно взаємодіючі підсистеми — керуючу й керовану. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) є частиною керованої (об'єкта управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта [8].

 Закон пропорційності  керованої й керуючої підсистем  будь-якої соціальної системи  передбачає раціональну співвідносність  усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

 Закон змінного  домінування різних складових  і систем соціального управління Кожна з великих підсистем соціальної системи — керована й керуюча — має певні, властиві їй особливості. При цьому в соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня [8]:

- технічну систему  — пропорційне поєднання окремих  технічних засобів із безліччю  видів різного устаткування (наприклад,  виробничі потужності підприємства);

- технологічну  систему — певний набір правил і норм, які визначають послідовність необхідних операцій у процесі матеріального й духовного виробництва, а також управління ними;

- організаційну  систему, яка через розробку  відповідних структур управління, положень й інструкцій дає  змогу раціонально використати в процесі управління людські й матеріальні ресурси;

- економічну  систему — єдність господарських  і фінансових процесів і зв'язків; 

- соціальну  систему — сукупність соціальних  відносин, які виникають унаслідок  спільної діяльності людей і  соціальних груп.

 Усі зазначені  системи взаємозалежні й становлять  цілісний соціальний організм. При  цьому технічна, технологічна й  організаційна системи у своїй  сукупності забезпечують і характеризують  організаційно-технічну складову  управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну. Саме соціально-економічна складова управління визначає мету матеріального й духовного виробництва, суспільної політики, формує принципи й методи їхньої організації. Кожна така система й складова соціального управління в певні періоди соціального розвитку може займати домінуюче стосовно інших становище, характеризуючи тим самим особливості структури управління (провідне розташування технічних, технологічних, організаційних, економічних або соціальних служб в апараті керування), а також домінуюче становище в системі соціального управління представників тих або інших професій, що схематично показано на рис. [8; 11].

Звідси закон: соціальне управління завжди системне, ієрархічне й взаємозалежне, що виявляється  в єдності його різних складових і систем, кожна з яких на певних етапах соціального розвитку домінує над іншими, обумовлюючи циклічність суспільної потреби в підготовці кадрів відповідного профілю.

 

 

ВИСНОВКИ

Соціальна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої [8]. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми — елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі. При цьому найважливішим елементом керуючої підсистеми є організаційна структура управління. Зв'язок між керуючою й керованою підсистемами здійснюється за допомогою інформації, що є основою для вироблення управлінських впливів і рішень, які надходять із керуючої системи в керовану для виконання.

Кожна соціальна  система самокерована. Водночас у  процесі управління вона зазнає зовнішніх  впливів. Зовнішні й внутрішні впливи в будь-якій системі тісно взаємозалежні й взаємообумовлені: чим сильніші одні, тим слабші інші. Діяльність і розвиток системи підпорядковані загальній об'єд­нуючій меті, а її елементи й підсистеми мають локальні завдання, вирішенню яких підпорядковане їхнє існування. Функціонування таких систем і управління ними є не тільки процесом збереження їхньої цілісності й визначеності, а й процесом перетворення в новий якісний стан.

Отже, можна зробити висновок про те, що суб'єкт управління є підсистемою самокерованої системи; він володіє усіма необхідними і достатніми системними ознаками (структура, функції, ієрархічність, автономність і т. ін.); його діяльність цілком підпорядковується системним принципам; його вдосконалення здійснюється (має бути) на основі системних критеріїв оптимізації.

 

Дослідження показали, що існуючі підходи до оцінювання ефективності управління діяльністю підприємства не дозволяють розглядати ефективність як комплексну характеристику управління діяльністю. Це пов'язано з тим, що кожен з розглянутих підходів не враховує впливу всіх чинників функціональних підсистем.

Вибір конкретного  методу для оцінювання ефективності управління діяльністю підприємства визначається наступними критеріями: інтерпретація  результатів, виявлення слабких  сторін, різноманітність показників, кількість аналітиків, витрати часу, фінансові витрати, рівень об’єктивності, доступність використання, оперативність застосування, поширеність застосування, доступність програмного продукту, достовірність результатів.

Запропонована послідовність оцінювання ефективності функціонування підприємства дозволить об’єктивно та комплексно проаналізувати ефективність, з урахуванням специфіки діяльності підприємства, та виявити резерви його удосконалення.

Наукова новизна  отриманих результатів полягає в розробці комплексного оцінювання ефективності управління підприємством.

 

Перспективами подальшого розвитку в цьому напрямку є проведення досліджень інших методів  оцінки ефективностю з метою стабілізації та подальшого підвищення ефективності діяльності підприємства.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Румянцева З. П. Общее  управление организацией. Теория  и практика / З. П. Румянцева:  Учебник. – М. : ИНФРА-М, 2009. – 304 с.

2. Лафта Дж. К. Эффективность  менеджмента организации / Лафта  Дж. К.   Учебное пособие. – М.: Русская Деловая Литература, – 320 с.

3. Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Догадайло Я.В. Экономическая  результативность деятельности  предприятий: Монография. – Х.: ИД  «ИНЖЭК», 2005. – 144 с.

4. Каплан Р. С., Нортон  Д. П. Сбалансированная система  показателей. От стратегии к действию / Каплан Р. С., Нортон Д. П. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2004. – 320 с.

5. Мазур И. И., Шапиро  В. Д., Ольдерогге Н. Г. Эффективный  менеджмент / Под общей ред. И.И.  Мазура. – М.: Высшая школа, 2003. –  555 с. 

6. Малин А. С., Мухин В. И. Исследование систем управления / Малин А. С., Мухин В. И. Учеб. для вузов. – М.: ГУ, 2002. – 400 с.

7. Эффективность производственно-хозяйственной  и инвестиционной деятельности  предприятия [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.beintrend.ru

8. Dejneko O. A. Efficiency and quality of management of the machine-building enterprise / O.A. Dejneko. — Moscow: Mechanical engineering, 2011. — 24 p.

9. Мельник М.В. Анализ  и оценка систем управления  на предприятиях / М.В. Мельник.  — М.: Финансы и статистика, 2010. — 136 с.

10. Показатели эффективности  деятельности фирм [Электронный  ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.bibliotekar.ru

11. Как оценить эффективность  работы компании [Электронный ресурс]. – 2011. – Режим доступа: http://www.iteam.ru


Информация о работе Методи визначення та оцінка керуючої підсистеми управління