Методи визначення та оцінка керуючої підсистеми управління

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ІФНТУНГ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Методи визначення та оцінка керуючої підсистеми управління»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

ст. гр. МО-08-2

Морохович Т

Перевірив:

Устенко А.О .

 

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2013

 

ВСТУП

Термін "управління" передбачає наявність суб'єкта, що управляє, і об'єкта, яким керують. Перший прийнято називати органом управління. Сукупність органів управління в будь-якій фірмі або просто організації являє собою орган управління організацією в цілому або керуючу частину системи управління.

 Того, ким  управляють, називають об'єктом управління  або керованою частиною системи  управління.

 Керуюча  підсистема для досягнення мети  організації виробляє методи, способи,  прийоми впливу на керовану  підсистему.

 Сукупність  органу управління, керованого об'єкта і каналів зв'язку між ними утворює систему управління.

 Система  управління утворює внутрішню  структуру, матеріальну основу  процесу управління. Без цієї  системи управління бути не  може.

 Управління  є заснованим на об'єктивних законах управління цілеспрямований процес впливу органу управління на об'єкт управління шляхом отримання інформації про його стан, прийняття по ній рішення та доведення до виконавців.

Соціальні системи  є одночасно суб'єктом й об'єктом  управління, що визначає необхідність трактувати суб'єкт й об'єкт управління як дві постійно взаємодіючі підсистеми — керуючу й керо­вану. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) є частиною керованої (об'єкта управління). Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта [8].

 

 

 

 

 

 

Керуюча підсистема системи управління

Суб'єкт управління (СУ) – це керуюча ланка, елемент чи сукупність елементів системи управління, що впливає на керовану підсистему або її елементи в контексті свідомо вибраної мети.

Якщо управління – вплив то існує: форма впливу процеси (функції), методи (системи) і  середовище (умови) [41, 60, 108, 119, 266, 308, 335, 343, 360, 379, 380, 387, 398, 461, 474].

До основних елементів СУ належать:

• менеджери;
• засоби управлінської праці (техніка управління);
• технологія управління;
• предмети управління (інформація, інформаційні вироби, інформаційні ресурси, інформаційні системи);
• організаційні структури;
• канони (релевантні знання і вміння для вирішення управлінських задач);
• рішення, впливи (інформаційні продукти управлінської праці).

У самокерованій  системі суб'єкт управління являє  собою відносно самостійну цілісність, що відрізняється специфічною структурою та функціями й має всі необхідні і достатні підстави розглядатися як підсистема цієї самокерованої системи. Керуюча підсистема своїм активним впливом об'єднує діяльність всіх частин об'єкта управління, який в той же час не є пасивним стосовно суб'єкта управління. Ці дві частини єдиної системи, впливаючи одна на одну, утворюють діалектичну єдність. При цьому потрібно мати на увазі, що керована система не може існувати без керуючої, і навпаки — керуюча система не може існувати без керованої.

При цьому суттєві властивості однієї підсистеми впливають на формування властивостей іншої, але вони відрізняються змістом своєї діяльності. Змістом діяльності, зокрема керуючої підсистеми, є управлінська праця, спрямована на виконання завдань всієї системи, на досягнення її кінцевих цілей.

Під управлінням  розуміють процес впливу підсистеми управління (керуючої системи або  органу управління) на керовану систему  для досягнення певних цілей.

Для здійснення процесу управління необхідне виконання  наступних умов:

 Керуюча  та керована система мають  бути пов’язані причинно-наслідковими  зв’язками;

 Керуюча  система має бути орієнтована  на досягнення певної цілі;

 Керуюча  система повинна бути орієнтована  на сприйняття інформацію щодо  стану керованої системи;

 Керована  система повинна бути орієнтована  на сприйняття впливу керуючої  системи та виконання відповідних  дій, які сприяють досягненню  поставленої мети.

Керуюча система  включає ті складові елементи, які  забезпечують процес управління. Вона має ієрархічну структуру. До основних елементів керуючої підсистеми входять: апарат управління, засоби управлінської праці, управлінські рішення.

До складу керованої  системи входять елементи, які  забезпечують безпосередньо процес виробничої, господарської, комерційної  та інших видів діяльності.

Взаємодію керуючої та керованої системи показано на схемі (рис. 1).

 

 

 

 

Рис. 1. Механізм взаємодії керуючої та керованої  підсистем

Визначення  структури та меж керуючої підсистеми залежить від елементного та функціонального поділу власне процесу управління. Елементом цієї підсистеми можуть бути вся установа цілком, певний відділ, сектор, окремий працівник. Головним чинником, що визначає цілісність елементів, є повнота та достатність виконання певної частини управлінського процесу.

Зв'язки між елементами в керуючій підсистемі зумовлені відповідними зв'язками між окремими функціями управління, між окремими складовими частинами загального процесу управління. В структурі керованої підсистеми, як правило, виділяють такі складові: елементи, ланки, відділення або органи. Наявність в керуючій підсистемі великої кількості елементів зумовлює необхідність "керувати управлінською працею" з метою забезпечення єдності відносно самостійних видів управлінської діяльності в складі керуючої підсистеми. При цьому, як правило, одна ланка не в змозі здійснювати керівництво всіма іншими ланками управління. Тому відбувається поділ сукупності елементів на групи, на чолі кожної з яких буде своя ланка управління. В цьому полягає основа ієрархічної структури керуючих підсистем.

Таким чином, структуру системи управління можна визначити як форму поділу елементів (органів, ланок, рівнів) та їх взаємозв'язків, що певним чином ієрархічно організовані та пов'язані спільною управлінською діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності функціонування (оптимізацію) керованої підсистеми. Кожний елемент керуючої підсистеми повинен забезпечити реалізацію певної частини сукупної управлінської діяльності і для цього набуває (уповноважується) відповідних функцій, прав, обов'язків.

До  головних функцій керуючої підсистеми доцільно віднести:

• прогнозування,
• планування,
• впорядкування (організація),
• облік,
• контроль.

По  суті функції управляючої підсистеми і є відображенням її діяльності, яка являє собою здійснення власне процесу управління (циклу управління). А останній якраз і складається з таких частин (операцій, стадій), як аналіз, прогнозування, прийняття рішень та засобів їх втілення, контроль і регулювання. Тому зміст основних функцій керуючої підсистеми і полягає в здійсненні відповідних стадій управлінського циклу (процесу).

Прогнозування забезпечує можливість формувати варіанти ймовірного або бажаного розвитку керованої системи. Планування ґрунтується на результатах прогнозування і має на меті "усунути" розбіжності між дійсним та прогнозним (бажаним, заданим) станом об'єкта управління. План та засоби його втілення (програма) забезпечують збалансований, комплексний розвиток всіх елементів об'єкта (системи). Впорядкування (організація) забезпечує створення і оптимізацію органів (елементів) управління на основі відповідних управлінських функцій: побудова структури керуючої системи; формування структурних підрозділів і встановлення доцільного порядку і способу взаємодії між ними; форми субординації та координації тощо. Облік полягає в отриманні, обробці аналізі, систематизації про динаміку об'єкта управління та, власне, про ефективність діяльності суб'єкта управління. Контроль передбачає спостереження, перевірку відповідності між процесом розвитку об'єкта та засобами управляючого впливу. Облік і контроль взаємопов'язані між собою. Контроль відрізняється від обліку тим, що він передбачає одержання не лише кількісної, а й якісної інформації.

Особлива  роль у функціонуванні керуючої підсистеми належить зв'язкам (відношенням) субординації та координації.

Відношення субординації виявляються у вигляді достатньо жорсткої вертикальної підпорядкованості одних (нижчих) елементів іншим (вищим) елементам управляючої підсистеми. Це відношення, зв'язки, підпорядкованість між елементами різних ієрархічних рівнів. Відношення координації — це свого роду "горизонтальна" взаємодія переважно однорівневих елементів суб'єкта управління, яка спрямована на досягнення узгодженості в досягненні мети розвитку об'єкта. 

 

 

 

 

 

Оцінка управління керуючої підсистеми

Велике  значення має оцінка ефективності керуючої підсистеми, від якої залежить розвиток суб'єкта управління та досягнення його кінцевої мети. В цьому випадку ефективність оцінюється в двох аспектах: по-перше, наскільки обґрунтовано визначені цілі і завдання розвитку керованої підсистеми та критерії їх досягнення; по-друге, наскільки адекватно і достовірно керуюча підсистема оцінює розвиток об'єкта у відповідності з цими критеріями. При цьому керуюча підсистема суттєво впливає на такі характеристики, як кінцевий результат діяльності об'єкта та величину затрат на досягнення цього результату.

Виходячи з  цього, основними критеріями оцінки ефективності суб'єкта управління є: ступінь впливу керуючої підсистеми на об'єкт, на досягнення мети його розвитку; ефективність функціонування власне об'єкта управління; передумови для успішного розвитку об'єкта в майбутньому, що створюються суб'єктом управління.

Загалом можна  стверджувати, що ефективність керуючої підсистеми залежить від таких умов і факторів:

а) ступінь дієвості комплексного впливу на об'єкт для  оптимізації його багатоманітних внутрішніх зв'язків та відношень;

 б) структурна та функціональна впорядкованість власне керуючої підсистеми, продуктивність і ефективність її діяльності;

в) мінливість зовнішнього середовища об'єкта та ієрархічна підпорядкованість суб'єкта в системі управління вищого рангу.

Показники оцінки ефективності управління підприємством  поділяються на кількісні та якісні.

Кількісні показники визначаються шляхом розрахунку та застосовуються в оцінюванні таких складників ефективності управління як ефективність керуючої підсистеми управління (оцінювання ефективності управлінського персоналу, організаційної структури управління, технології управління) та ефективність керованої підсистеми.

Якісні показники отримують шляхом експертних оцінок, їх застосовують в оцінюванні ефективності організаційної культури в межах визначення ефективності керуючої підсистеми управління та в оцінюванні зовнішньої ефективності управління підприємством за всіма складниками.

Кількісні та якісні показники мають встановлюватися не менш ніж за два звітних періоди, що дає можливість визначати їх констатуюче значення та динаміку з метою врахування чинника часу при оцінюванні ефективності управління підприємством. Констатуюче значення показника визначається за алгоритмом розрахунку, а динаміка – за темпом приросту показника відповідно до попереднього періоду.

Перелік показників оцінки внутрішньої ефективності управління підприємством подано в табл. 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Важливе значення має кількісна оцінка якості управління (або самокерованої системи). Вибір кількісного показника якості системи управління зумовлюється, наприклад, метою управління та змістом і особливостями функціонування самокерованої системи. Для жорстких технічних систем є можливість застосувати однозначні формальні показники (нормативи), для складних систем такі показники неможливо визначити з огляду на їх певну ентропійність та стохастичність. В останньому випадку застосовують функціональні залежності (формули) або кореляційні залежності. Управління кожною конкретною системою потребує специфічних показників якості, які б найповніше відображали як мету управління, так і властиві системи.

Ефективність  управління великою мірою залежить від надійності керуючої підсистеми, що полягає в її здатності зберігати суттєві властивості і функції на заданому рівні впродовж певного часу незалежно від змін середовища та самого об'єкта управління. Надійність системи виявляється в явищах відмови, тобто коли система "відмовляється" від виконання функцій через неможливість їх здійснення або в результаті непереборності зовнішніх чинників, або в результаті вичерпання свого внутрішнього потенціалу функцій. Відмова може бути поступовою або раптовою. Поступова відмова — поступові зміни параметрів системи, що знижують її працездатність (ефективність), раптова відмова — різка зміна (одномоментна) параметрів та припинення виконання звичних функцій. Показниками надійності можуть бути: тривалість безвідмовної роботи, частота відмовлень (порушень, збоїв), ймовірність відмовлень.