Методи регулювання ЗЕД

Вкінці можна зробити  висновок про те, що успішна зовнішньоекономічна  діяльність багато в чому залежить не тільки від ступеня нормалізації конкуренції на внутрішньому ринку, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції, але й від знання можливостей її збуту, дотримання умов роботи на зовнішніх ринках, норм і правил національних і міжнародних засобів впливу на зовнішню торгівлю. Основні поняття: економічні методи регулювання ЗЕД, адміністративні методи регулювання ЗЕД, митно-тарифне регулювання, нетарифне регулювання, митні тарифи, прості (одноколонні) тарифи, складні (багатоколонні) тарифи; мито, адвалорне мито, специфічне і змішане мито, антидемпінгове мито, компенсаційне мито, заборона експорту й імпорту; квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту, антидемпінгові заходи, технічні бар'єри, прикордонні податки, імпортний депозит.

У галузі імпорту  до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних

Найважливішим засобом  економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

В Україні діє  єдиний митний тариф, визначений відповідним  законом.

Ставки митного  тарифу - це податки, які збирають у  випадку перетину товарами митного  кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції  митного тарифу такі:

захист національних виробників від іноземної конкуренції;

забезпечення надходження  коштів у державний бюджет;

поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

поліпшення стану  платіжного балансу.

В Україні застосовують такі види мит:

ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;

транзитні.

Вивізні мита в Україні  сьогодні не застосовуються.

Ставки митного  тарифу поділяють на такі:

преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;

пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

повні - застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування  мита бувають:

адвалерні, які нараховують  у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також  такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

специфічні, які нараховують  у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);

комбіновані, які  об'єднують специфічні й адвалерні  мита. За характером походження мита поділяють  так:

автономні, які вводять  постановами державної влади  країни незалежно від будь-яких угод з іншими державами;

конвенційні, які  запроваджують у процесі укладання  договору з іншою країною і  фіксують у цьому договорі. Є також  і специфічні види мит, зокрема такі:

спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;

компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію  України товарів, для виробництва  й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять  лише після спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Практикують також  сезонні мита, які запроваджують  на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої кооперації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно із Законом  України «Про єдиний митний тариф» від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін. Перелік решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами, наведено у Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.

Міжнародно-правове  регулювання здійснюється через  посередництво різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання ЗЕД можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами та чинниками.

Принципи міжнародної  торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини  базуються на основі поваги  до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації,  що може відбуватись через  те, що держави належать до  різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна  має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4. Економічний розвиток  і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і  міжнародна економічна політика  повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля  має регулюватися правилами, які  сприяють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і  всебічний розвиток міжнародної  торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля  має бути взаємовигідною і  здійснюватись у режимі найбільшого  сприяння, в її межах не повинні  застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних  економічних угрупованнях, повинні  робити, все, що від них залежить  для того, щоб не завдавати  шкоди і не впливати негативно  на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля  має сприяти розвитку регіональних  економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи  і країни, що розвиваються, мають  забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина  коштів, які вивільнюються внаслідок  роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не  мають виходу до моря, необхідно  надати максимум можливостей,  які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація  відповідно до Декларації 00Н про  надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Європейська асоціація  вільної торгівлі (ЄДВТ). Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобританія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Португалія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Чехією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди  про Європейський економічний простір (набрала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

Конференція 00Н з  торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави  розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести комітетів.

Латиноамериканська  асоціація інтеграції (ЛАІ). Асоціація  є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ —  створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговельних і митних питань.

Вищим органом ЛАІ  є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

Організація країн-експортерів  нафти (ОПЕК)

Це об'єднання  основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між  країнами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час конференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.