Методи планування та інструменти планових розрахунків

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра «Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності»

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: «Методи  планування та інструменти планових розрахунків»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка 4_го курсу

Групи МВ – 09 – 3

Ракова А.С.

Перевірила:

к.е.н.викл.

Перевознікова О.В.

 

 

Донецьк, 2012

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Головні властивості  людського розуму — здатність  до передбачення і вибору. А саме передбачення і вибір є основними  етапами і метою планування: спрогнозувати  розвиток подій, явищ і вибрати найкращий варіант. Цим займаються всі люди й усі колективи.

Людина, перш ніж  почати будь-яку справу, повинна  ретельно продумати, що саме, до якого  терміну, якими способами, за допомогою  яких засобів і з якою ефективністю вона має це зробити. У протилежному разі її наміри можуть бути невиконаними. Отже, першою і основоположною стадією управління будь-яким видом доцільної діяльності завжди є процес постановки мети і віднаходження способів її досягнення. А це, зрештою, і є функції планування.

 Чому ми плануємо? Тому що турбуємось про те, що має відбутись. Тому що прагнемо передбачати і діяти, випереджаючи час. Тому що завдяки плануванню можемо уникнути помилок і використати наявні можливості. І що не менш важливо — планування дозволяє усунути невизначеність або ж зменшити її ступінь, впливає на поведінку працівника в організації.

Про це писав  Петер Друкер: «Планування не говорить нам, що ми робитимемо завтра. Воно говорить нам, як ми повинні діяти сьогодні, щоб справитись з невизначеністю майбутнього; як ми можемо краще підготуватись до розв’язання проблем, що виникають» [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методи планування

План — це не довільний набір цифр, продиктований  суб’єктивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика.

Планування  — це наука, і як кожна наука  вона не терпить суб’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки включає поняття «метод», «методика» і «методологія».

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів. 

Методика  планування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Наприклад, методика складання обороту стада, розрахунку потреби в кормах, фінансового плану і т. д.

Методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати  зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку (валового доходу).

 Класифікацію  методів планування за різними  ознаками наведено в табл. 1.1 [1]. 

Ресурсний метод

В умовах жорсткої конкуренції на ринку як ресурсів, так і товарів кожному підприємству важливо визначити вихідну позицію  для розробки плану. У багатьох з  них планування фактично йде від  витрат до випуску (ресурсний метод планування): спочатку визначають, якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство (ресурсна стратегія), а потім, спираючись на ці дані, підприємство визначає свою продуктово-ринкову стратегію. Цей метод може використовуватись також при монопольному становищі підприємства або за слабо розвиненої конкуренції. З посиленням конкуренції вихідною позицією для розробки плану стають уже потреби ринку, попит на продукцію (продуктово-ринкова стратегія). Фактично ж ці групи стратегій — ресурсні й продуктові — розробляються у взаємозв’язку.

Якісні  та кількісні методи

Залежно від  рівня структуризації планових проблем  і сили ринкової позиції підприємства застосовують різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень  планових показників. При вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем використовують експертні (оцінні) чи евристичні методи. Вони ґрунтуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду спеціалістів-експертів, інтуїції.

Конкретними формами  їх використання є:

а) масова оцінка — з’ясування думки окремих груп населення під час соціальних досліджень щодо суті певної проблеми планування;

б) організація  систематичної роботи експертів (експертні  комісії законодавчих і виконавчих органів влади, наукові ради при Міністерстві економіки України і т. д.). Особи, що залучаються як експерти, є висококваліфікованими спеціалістами у відповідних галузях знань, що володіють великим професійним і практичним досвідом;

в) організація  роботи експертів на основі спеціальної системи їхньої діяльності. Широко відомі такі методи організації роботи експертів, як: «Мозкова атака», «Дельфі», «Паттері» та ін.

При розв’язанні  добре структурованих проблем, що мають  більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих (на кінець планового періоду) планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнені на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадках більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів [2].

Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

• дослідно-статистичний (середніх показників) — передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;
• факторний (чинниковий) — більш обґрунтований, бо за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується перш за все при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;
• нормативний — планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов’язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

При  нормативному методі  планування планові завдання з обсягів виробництва, асортименту продукції визначаються за допомогою науково обґрунтованих норм та нормативів її споживання, витрат ресурсів на виробництво, завантаження виробничих потужностей та продуктивності устаткування. Ці норми і нормативи виражають ступінь економічної, соціальної, екологічної ефективності виробництва - норми ресурсомісткості, продуктивності, амортизації, рентабельності, викидів шкідливих речовин, прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати та ін.

У планово-економічних  обґрунтуваннях нормативи використовуються для двох типів розрахунків: визначення очікуваного результату за наявних ресурсів та визначення потреби в ресурсах для досягнення певного цільового результату.

Очікуваний  результат визначається відношенням обсягу наявних ресурсів планова потреба в ресурсах Р до нормативу їх витрати на один виріб qi:

 

а планова потреба  в ресурсах Qрпл. - помноженням планового  обсягу виробництва продукції і-го виду Пi на відповідну норму їх витрати  на один виріб:

де n — кількість  видів продукції, для виробництва  якої використовується цей ресурс.

Таким чином, нормативи у плануванні можуть виконувати контрольну функцію, наприклад, для контролю ступеню досягнення орієнтовних рівнів ефективності виробництва, стану навколишнього середовища.

За роллю  у плануванні нормативи поділяють  на цільові, економічні (утворювання фондів) використовувані у техніко-економічних розрахунках. У сучасних умовах економічні нормативи частково втратили своє значення, їх використовують при розробці індикативних планів. До складу цільових і використовуваних у техніко-економічних розрахунках належать:

•  норми ефективності суспільного відтворення - матеріало-, енерго-, трудомісткості ВВП, коефіцієнт нагромадження та ін.;

•  норми і нормативи затрат праці - відношення ВВП або валового випуску галузі економіки до чисельності трудових ресурсів;

•  норми і нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії - витрати ресурсів на 1 грн. ВВП;

•  норми й нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва - загальна та порівняльна ефективність капітальних вкладень, питомі капітальні вкладення;

•  фінансові норми та нормативи - бюджетозабезпеченість населення, норми відрахувань до бюджетів податків та ін.;

•  соціальні норми й нормативи - норми споживання населенням товарів та послуг, мінімальна заробітна плата та ін.;

•  екологічні норми і нормативи - витрати води на 1 грн. валового випуску промислової продукції, норми викидів шкідливих речовин та ін.

Норми встановлюються чотирма методами:

1) дослідним  або експериментальним;

2)  розрахунковим або розрахунково-аналітичним;

3)  дослідно-розрахунковим або комбінованим;

4)  статистичним.

Крім того, норми  можуть розроблятися не тільки на кінцеву  готову продукцію, а й на напівфабрикати, переробки, окремі процеси, агрегати, апарати  тощо.

Балансовий  метод

Суть балансового  методу полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне, запобіганню диспропорцій і встановленню ефективних пропорцій[4]. 

Балансовий  метод - узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки, координація розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів. Цей метод застосовується у плануванні для досягнення рівноваги у сферах виробничого й особистого споживання, зіставляючи ресурси і потреби в них.

Баланс будують  у вигляді спеціальної таблиці, у лівій частині якої зазначають усі види засобів (продукції, ресурсів) відповідно до потреб, а у правій - джерела їх надходження. В процесі  розробки балансу має бути забезпечене рівняння між цими двома частинами. У загальному вигляді це можна записати так:

 (3)

де х_ік -ресурси і-ї продукції за к (к = 1,2,...,n) джерелами надходження;

v_ij - обсяг розподілу і-ї продукції за j-ми напрямками використання.

Тобто задовільнений за певний період часу попит на продукцію і-го виду Vin дорівнює

 (4)

де Vів - обсяг  виробленої за цей період продукції;

Vісв - обсяг  готової продукції, що знаходиться  на складах виробників на початок  планового періоду;

Vісс - обсяг  готової продукції, що знаходиться на складах споживачів на початок планового періоду.

Баланси класифікуються за різними ознаками. За видом виробничих ресурсів їх розподіляють на баланси  матеріальних, трудових, природних, фінансових ресурсів та виробничих потужностей. При  державному плануванні використовують матеріальні або натуральні баланси, вартісні або фінансові баланси, баланси праці, найважливіші народногосподарські баланси.

Особлива роль у плановому регулюванні економіки  країни належить міжгалузевому балансу  виробництва й розподілу суспільного продукту - методу економічного аналізу і планування пропорцій процесу розширеного відтворення в галузевому розрізі.