Корпоративна культура в закладах готельного господарства

Компоненти корпоративної  культури

Ділова етика в широкому розумінні — це сукупність етичних  норм і принципів, якими керується  компанія (працівники) у сфері управління і підприємництва.

Діловий етикет — порядок  поводження в сфері управління і  підприємництва, що включає систему  детально пророблених і регламентованих  правил поведінки в різних ділових  ситуаціях, у тому числі в разі приймання на роботу, звертання до керівництва, ділового листування і  ділового спілкування.

Однією з основних складових  організаційної культури є принципи спільної діяльності, що визначають, наскільки  ефективно функціонують групи і  колективи людей, що здійснюють менеджмент компанії.

Тип спільної діяльності —  спосіб взаємодії в рамках колективної  праці, спосіб організації колективної  праці.

Спільно-взаємодіючий тип  характеризується обов'язковістю участі кожного у вирішенні загального завдання, тут інтенсивність праці  виконавців приблизно однакова, особливості  їхньої діяльності визначаються керівником і, як правило, мало змінюються. Ефективність загальної діяльності однаково залежить від праці кожного з учасників.

Спільно-індивідуальний тип  діяльності відзначається тим, що взаємодія  між учасниками праці мінімізується. Кожний з виконавців виконує свій обсяг роботи, специфіка діяльності задається індивідуальними особливостями  і професійною позицією кожного. Кожний з учасників процесу представляє  результат праці в обговореному вигляді й у визначене місце.

Спільно-послідовний тип  відрізняється від спільно-індивідуального  тимчасовим розподілом, а також порядком участі кожного в роботі. Послідовність  припускає, що спочатку в роботу включається  один учасник, потім — другий, третій і т.д.

Особливості діяльності кожного  учасника задаються специфікою цілей  перетворення засобу в результат, характерний  саме для цієї ділянки технологічного процесу.

Особиста безпосередня взаємодія  може бути відсутня і здійснюватися  в непрямих формах (наприклад, через  сучасні засоби зв'язку: телефон, комп'ютерні мережі, факс). Вона поєднує різних виконавців лише через предмет праці, який кожен  з учасників обробляє специфічним  способом.

Останнім часом почали виділяти особливий тип спільної діяльності — спільно-творчий. Цей  тип організації колективної  діяльності зародився в сферах науки  і мистецтва, де учасники наукового  або творчого проекту створювали щось зовсім нове, найчастіше унікальне, що не можна було створити за наявними правилами і технологіями. У цих  колективах створюється особливий  тип діяльності — співтворчість, коли кожний учасник процесу є  рівноправним творцем нового. Цей  тип характеризується особливою  активністю кожного з учасників  процесу взаємодії, а саме: активністю щодо підвищення власної професійної  компетентності за рахунок участі в  колективній діяльності.

Особливість участі кожного  в спільно-творчому типі діяльності полягає ще й у тому, що члени  такого колективу одержують можливість працювати в зовсім різних професійних позиціях і виконувати різні колективні ролі залежно від того, яке завдання поставлене перед групою. Тому ці групи зазвичай мають високу гнучкість, мінливість складу і внутрішньої структури[10, c. 319-322].

Можна виділити різні риси корпоративної культури для компаній/підрозділів, що діють у різних типах взаємодії.

Для людей, які працюють у  ситуації спільної взаємодії, характерна висока орієнтація на колективні цілі, прихильність до авторитету лідера, орієнтація на групову моральність (норми і  цінності), а також на традиційні способи поводження. Для учасника компанії з подібним типом технології характерна висока прихильність до групи, і найтяжчим покаранням для нього  є вигнання з групи.

Для співробітників компанії зі спільно-послідовним типом діяльності характерні висока технологічна дисциплінованість, дотримання норм і правил, сформульованих в інструкціях, положеннях та інших  нормативних документах.

Для учасників процесу  спільно-індивідуальної діяльності характерні висока ініціативність, пасіонарність, орієнтація на результат та індивідуальні  досягнення. Такі фахівці заголовне  ставлять власні цілі і цінності, схильні  самостійно розробляти способи досягнення мети і здатні ефективно діяти  в ситуації внутрішньорганізаційної  конкуренції. Учасникам спільно-творчої  діяльності властива орієнтація на професійний  розвиток. Вони мають яскраво виражену орієнтацію на співробітництво з  фахівцями різних галузей, гнучкість  щодо зміни позицій, орієнтацією  на індивідуальний розвиток. Для колективів, що працюють за таким типом діяльності, основною цінністю стає досягнення нового знання, створення умов для індивідуального  розвитку, повага прав кожного.

 

Висновки

Корпорації в силу своїх  характерних особливостей повинні  вибирати не одну стратегію, а портфель стратегій. При цьому підході  організація розглядається як "портфель" напрямів діяльності, які мають або  потенційно можуть мати комбінацію галузевих  і конкурентних переваг. Основою  такого портфеля є продукція основного  виробництва. Усі інші види продукції  є диверсифікованими напрямами  діяльності. Кожний із видів "портфеля" повинен мати свої конкурентні переваги, і для того, щоб їх забезпечити, організація повинна вибирати відповідний  тип стратегії. Тому в складі "портфеля" будуть різні загальні стратегії, які  тісно пов'язані з життєвим циклом.

Узагальнення практики діяльності корпоративних організацій доводить, що до складу портфельного набору може входити такий ранжований набір  продуктів:

· освоєння виробів основного  виробництва, які мають конкурентні  переваги в певній галузі;

· вироби "швидкого освоєння", які дають змогу без великих  зусиль отримувати прибуток;

· вироби для комплектування або запасні частини;

· вироби з нескладною технологією;

· послуги усіх видів.

 

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне  регулювання: Навч. посібник для  студ. вищ. навч. закладів/ Людмила  Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський  ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2002. - 351 с.

2. Гостиничный и туристический  бизнес: Учебник/ Под ред. Чудновского  А.Д.. - М.: ЭКМОС, 1998. - 351 с.

3. Кабушкин Н. Менеджмент  гостиниц и ресторанов: учбовий  посібник/ Николай Кабушкин, Галина  Бондаренко,. - 3-е изд., перераб. и  доп.. - Мн.: Новое знание, 2002. - 367 с.

4. Кияниця А. Стратегія  і тактика управління підприємствами  готельного господарства та туризму  в Україні // Вісник Української  Академії державного управління  при Президентові України. - 1999. - № 3. - C. 149-159.

5. Котлер Ф., Боуэн Дж., Майкенз  Дж. Маркетинг гостеприимство туризм: Пер. с англ. / Под ред Р. Б.  Ноздревой. – М.: Издат. объединение  «Юнити», 1998. – 764с.

6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного  бізнесу: Навчальний посібник. –  К,: ЦУЛ, 2004. – 272 с.

7. Менеджмент туризма:  основи менеджмента. - М: Финансы  и статистика, 2002. – 352с.

8. Нечаюк Л. Готельно-ресторанний  бізнес: Менеджмент: Навчальний посібник  для студ. вузів/ Лідія Нечаюк, Наталія Телеш,; Центр навчальної  літ., М-во освіти і науки України,  Київський нац. ун-т культури  і мистецтв. - К.: Центр навчальної  літератури, 2003. - 346 с.

9. Ресторанне господарство  і туристична індустрія у ринкових  умовах: Збірник наукових праць/  Київський нац. торговельно-економічний  ун-т; Ред. кол.: М.І. Пересічний, Н.Я. Орлова, Т.І. Ткаченко. - К., 2002. - 168 с.

10. Роглєв Х. Основи готельного  менеджменту: Навчальний посібник / Христо Роглєв,; Київський ун-т  туризму, економіки і права. - К.: Кондор, 2005. - 405 с.

11. Уніфіковані технології  готельних послуг: Навч. посібник  для студ. вузів/ КІЕП; Ред. В.К.Федорченко. - К.: Вища школа, 2001. - 236 с.