Концепции сутність лідерства

      Інший підхід передбачає вивчення лідерських якостей. В інших джерелах цей підхід має назву теорія рис.² Згідно з цим підходом, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості. Однак завдання складання їх повного переліку виявилося дуже складним. Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов‘язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

      Існує також ряд нових підходів, які  знов вивчають лідерські якості, але  вже у зв‘язку з конкретною ситуацією (причинно-наслідковий підхід чи “атрибутивна” теорія та “харизматична” теорія. В наступній главі будуть докладно висвітлені кожний з вказаних підходів з ціллю оцінки його значимості й корисності в поясненні лідерства та можливості  визначення за його допомогою лідерської поведінки.

 

Глава 2. Традиційні концепції лідерства

2.1. Теорія лідерських  якостей

      Теорія  лідерських якостей являється найбільш раннім підходом в вивченні та визначенні лідерства. В цьому напрямку були проведені сотні досліджень, породивших  занадто довгий список виявлених  лідерських якостей. Була змога узагальнити і згрупувати  всі раніше виявлені лідерські якості. Були видвінуті основні п‘ять якостей, які характеризують лідера:

• розум та інтелектуальні здібності;

• панування та домінування над іншими;

• впевненість в собі;

• активність  та енергійність;

• знання  справи.

      Однак, ці п‘ять рис повністю не пояснюють  виникнення лідера. Багато людей з  цими якостями так і залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело  до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумові чи інтелектуальні та особистісно- ділові .

      До  фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній вигляд чи показність, енергійність рухів та стан здоров‘я. Звичайно, в якійсь мірі може існувати зв‘язок між наявністю цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером. Ті, хто ще вірить в пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях в значній мірі на використання сили в зайняті лідерської позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.

      Психологічні чи емоціональні якості проявляються на практиці головним чином через характер людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджені задатки – це першооснова психічних якостей, які, в свою чергу, бувають двоїстого характеру:

• психічні  якості, які не або слабко піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент);

• психічні  якості, які піддаються удосконаленню (рівень та структура інтелекту, довільна пам‘ять, адаптабельність)

Удосконалюються психологічні якості під впливом  досвіду, що його набуває людина в  процесі свого життя і діяльності.

      Вивчення  розумових чи інтелектуальних якостей і їх зв‘язки з лідерством проводилось багатьма вченими, і взагалом їх результати співпадають в тому, що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у нелідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні бути: прагнення до постійного самовдосконалення, схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання деталей і тонкощів управління), здатність до самоаналізу.

      Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок та вмінь у виконанні своїх функцій. Сюди можна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення .

      Теорія  лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінченим. З цієї причини стало неможливим створити  “єдиний вірний” образ лідера, а одже – закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства.   

 

2.2. Концепції лідерської  поведінки

      Важливою  відмінністю від концепції лідерських якостей є те, що дана концепція  припускає можливість підготовки лідерів  по спеціально розробленим програмам.

            Найбільш відомими концепціями даного типу є наступні:

• три стиля  лідерства (див. Гл.1);

• дослідження університету штата Огайо;

• дослідження Мічіганського університету;

• управлінська  сітка (Блейк і Моутон);

      Дослідження університету штата Огайо вважаються найбільш значними. Їх метою була розробка двофакторної теорії керівництва. За основу були взяті дві змінні: структура відносин та відносин в межах цієї структури.

      До  першої відносяться зразки поведінки, за допомогою яких лідер організує  та визначає структуру відносин в групі: визначення ролей, встановлення комунікаційних потоків, правил і процедур роботи, очікуваних результатів.

      Друга змінна містить зразки поведінки, які  відображають рівень і якість стосунків  між лідерами і послідовниками: дружність, взаємодовіра та повага, гармонія.

      В ході досліджень був встановлений зв‘язок  між вказаними змінними та різними  критеріями ефективності. Так спочатку вдалося встановити, що лідери, поведінка  яких характеризується наявністю одночасно  двох змінних, більш ефективні в своїй діяльності, чим ті, у яких поведінка характеризувалась тільки однією з них. Пізніше були получені дані, які розповідали про те, що при найбільшій увазі зі сторони керівника до структури відносин  робило вище показники професійності підлеглих.

      Дослідження Мічіганського університету ставило своєю ціллю визначити відмінності в поведінці ефективних і неефективних лідерів. В основу були покладені дві змінні в поведінці лідера: зосередження уваги лідерів на роботі та на працюючих. Як бачимо, ці змінні схожі за своїм змістом з тими, що використовувались в дослідженнях штата Огайо. Результати досліджень  Мічіганського університета дозволили зробити наступні висновки про ефективного лідера:

• має тенденцію  до виявлення підтримки та розвитку з ними хороших стосунків;

• використовує  груповий, а не індивідуальний підхід до управління робітниками;

• встановлює  крайнє високий рівень виконання  роботи.

      Базуючись на підході Мічіганського університета було виділено дві категорії лідерів: лідери, орієнтовані на робітників, та лідери, орієнтовані на роботу.

      Найбільшу популярність серед концепцій стилів поведінки лідера отримала модель управлінської сітки Блейка і Моутона¹.

      Вона  представляє собою матрицю, яка  утворена перетинанням  двох змінних  чи вимірів лідерської поведінки: на горизонтальній осі - інтерес до людей до виробництва, на  вертикальній – інтерес до людей. Змінні управлінської сітки несуть характер розміщення (до когось чи до чогось) та погляд (на щось), які визначають поведінку, тобто обидва інтереси пов‘язані як з людською свідомістю, так і з діями людини, а не тільки з чимось одним. Розміщення на шкалі кожної осі матриці від 1 до 9 дає можливість окреслити зони  п‘яти основних лідерських стилів.

      Дана  модель представлена графіком 1.

 

      

      Схема 1

      Управлінська  сітка Блейка і  Моутона

                  

    Високий

9. 1.9                                   9.9

управління                    управління

                                  людьми                        участю

                  

                                                       5.5

                                                     управління

                                                посередині         

                                                                         

                   

                             мало                                управління

                             управління                      роботою

                   1        1.1                                    9.9              9

    Низький                                                              Високий

                Джерело: Виханский О. С. Менеджмент: Уч. – М.: Изд-во

                                       МГУ,. 1995.-стр.390

     Дослідження підтвердило, що незалежно від ситуації стиль 9.9 є найкращим. Дана модель набула великої популярності . Вона використовується для виработки кращої лідерської поведінки через участь в програмах навчання і підготовки.

     Підходи, основані на ситуаційності лідерства, пропонували визначити ефективність лідерства  через різні ситуаційні змінні, тобто через вплив зовнішніх факторів, не беручи до уваги лідера як особистість. Нові концепції спробували з‘єднати переваги і досягнення як традиційного так і ситуаційного підходів. Ці концепції основиваються на аналізі лідерського характеру і його взаємозв‘язку з конкретною ситуацією ситуацією.

Глава 3. Концепції ситуаційного лідерства

     Ми  вже маємо уявлення про ситуаційний  підхід, який ми розглядали в першій главі, тому нам буде легше зрозуміти  ситуаційні моделі, представлені різними дослідниками в цій області. Ця глава надасть більш повне бачення і розуміння цієї теорії лідерства.

     Головною  думкою ситуаційного підходу є припущення, що лідерська поведінка повинна  бути різною в різних ситуаціях. Ситуаційний  підхід до вивчення лідерства  досліджує взаємодії різних ситуаційних змінних для того, щоб виявити причинно-наслідковий зв‘язок в відносинах лідерства, який дозволяє передбачити можливу поведінку лідера та наслідки цієї поведінки.

     В цій главі будуть розглянуті наступні концепції ситуаційного лідерства: концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта, модель ситуаційного лідерства Фідлера, модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда та модель “шлях-ціль” Хауза-Мітчела.

3.1. Концепція лідерської  поведінки Танненбаума-Шм ідта

     У відповідності до цієї моделі лідер  обирає якийсь один зразок поведінки  в залежності від сили впливу на відносини лідерства трьох факторів: самого лідера, його послідовників  і ситуації, яка склалася. В цій  моделі дається спектр виборів між демократичною і авторитарною альтернативами, які відповідно асоціюються з інтересом до відносин чи до роботи.¹

     Різниця між цими двумя крайніми лідерськими  стилями основана на припущеннях  лідера про джерела його влади  та природу дюдини. Демократ думає, що влада йому дається послідовниками, яких він веде, і що люди в своїй основі володіють здібностями до самоуправління і творчої роботи в умовах правильного вмотивування. Автократ вважає, що влада дається його позицією в групі організації і що люди внутрішньо лениві і на них важко покладатися. В першому випадку є можливість участі в упрвлінні, в другому – цілі, засоби і політику визначає сам лідер.