Грошово-кредитна політика

Реферат на тему:

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і

реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї

політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової

системи.

Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька

підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники

одного з них трактують монетарну політику надто вузько — як урядову

політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого

підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної

політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм

монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно

збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено

специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших

секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на

економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її

як комплексу взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь

визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту,

які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього

визначення, монетарній політиці властиві комплексність,

різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення

певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються

центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході

монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона

має внутрішньо єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську

систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою

організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними

цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної

політики, є такі змінні грошового ринку:

пропозиція (маса) грошей;

ставка процента;

валютний курс;

швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об’єктом монетарного

регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб’єкти монетарної політики. В Україні головним суб’єктом

грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні

грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного

регулювання економіки — Міністерство фінансів, Міністерство економіки,

безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої

влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують

орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП,

розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень

зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує

доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан

грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики

належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед

лежить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед

суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією

України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади

грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Цільова спрямованість монетарної політики. Для з’ясування ролі

монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має

усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і

вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями

монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні,

проміжні й тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в

загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання

виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування

платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства,

що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно

реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму

розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання

таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти

всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її

інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні

цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає

застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення

кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання

виробництва необхідно вживати заходів, які забезпечать пожвавлення

кон’юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної

ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін

(чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає

головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність

національних грошей. І через розв’язання цього завдання центральний банк

сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей

монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у

загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною

чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення

економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку

доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною

загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої

влади.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей переконливо

свідчить досвід України. У 1991—1993 рр. пріоритетними цілями

загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося

стримування темпів падіння виробництва. Їй була підпорядкована і

монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного

підтримування економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень

якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994—1996 рр. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан

монетарної сфери, почав послідовно відстоювати, як свою стратегічну

ціль, подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була

належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної

політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну

стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та

структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації

виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані

немонетарними заходами, що призвело до хронічного падіння виробництва,

зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану

економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого

переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних

економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.

Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка

цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники

визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями

монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається

стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є

економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може

бути пожвавлення ринкової кон’юнктури. І навпаки, якщо стратегічною

ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування зміни

кон’юнктури ринку.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму

зміни ринкової кон’юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких

досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базується на визнанні

того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на

зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії

виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну

складову ринкової кон’юнктури.

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової

різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге

визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення

проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим

визначенням проміжних цілей.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на

тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і

виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон’юнктури ринку через

зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому

періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці

заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене

збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте

для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо

регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси,

процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.

Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань:

зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям руху економічної

змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером

показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон’юнктури як проміжної

цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а

процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси беруться базові

гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні

центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість,

реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку,

багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості

істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так,

якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю

макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть

впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп

економічних суб’єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому

успіх розв’язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного

поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи

валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси

грошей в обороті.

Залежно від економічних змінних та пов’язаних з ними тактичних цілей

визначаються інструменти монетарної політики. Вибір їх є прерогативою

центрального банку.

Інструменти монетарної політики. Світова практика монетарної політики

нагромадила значний досвід використання певних інструментів

грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна

поділити на дві групи:

інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні

процеси;

інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання

норми обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування

комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення

емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування

центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони

на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл

кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку

рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами

тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні

таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних

суб’єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення

запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до

збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання

з допомогою таких інструментів належить до економічних методів

державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням

інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер.

Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування

інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів

прямої дії — скорочується. У перехідний період в Україні останні

застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі,

часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали

негайного втручання з боку регулятивних органів.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів

опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах

України.

Операції на відкритому ринку — це найбільш застосовуваний інструмент

монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками.

У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту

обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого

ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці

чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно