Фінансова інфраструктура

Вступ

     В даний час досить важливо розвивати  фінансову інфраструктуру.  Її розвитком  займаються на всіх рівнях. Так, у Києві 16-17 червня 2005 року відбувся позачерговий круглий стіл, організований Світовим економічним форумом. На повістці денній першою темою була: „Фінансова інфраструктура України: підживлення чи затримка зростання?”

      Фінансова інфраструктура України все ще у  багатьох планах нерозвинута. Аби підтримати загальне економічне зростання, необхідний сильний фінансовий сектор. Тому було розглянуто наступні питання:

      1) Які можливості для інвесторів  у фінансовому секторі?

      2) Які нині існують перешкоди  для інвестицій та специфічні  промислові складнощі?

      3) Які пріоритети повинні мати  реформи, аби зміцнити фінансову  інфраструктуру?

      4) Як уряд повинен втілювати ці реформи?

      Зважаючи  на те, що фінансова інфраструктура регіону є елементом фінансової системи країни, яка формується за рахунок відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації  та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення та враховуючи, що головною метою  розвитку фінансової інфраструктури є створення умов для стимулювання економічного зростання та нарощування обсягів як інвестиційних, так і фінансових ресурсів регіону, доцільним вважається дослідження перспективних напрямків розвитку фінансової інфраструктури регіону. Фінансова інфраструктура регіону формується з таких елементів як: фінансові ресурси підприємств і організацій, банківських установ, страхових компаній, надходження від інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, а також фінансові ресурси місцевих бюджетів всіх рівнів та позабюджетних фондів.

      Оцінюючи  перспективність розвитку фінансової інфраструктури нашого регіону слід зазначити її потужний природно-ресурсний, геополітичний, економічний та науково-технічний потенціал, що сприятиме ефективному формуванню фінансових ресурсів у регіоні.

      До  напрямків розвитку фінансової інфраструктури регіону можна віднести такі її компоненти як: залучення фінансових ресурсів для інвестування економіки регіону, розвиток фондового та страхового ринків, активізація зовнішньоекономічної діяльності,  розвиток виробничого комплексу регіону та забезпечення активізації діяльності підприємств малого бізнесу.

     За  рахунок розвитку усіх структурних  елементів фінансової інфраструктури регіону можливо прогнозувати інтенсифікацію виробництва, прискорення вирішення  соціально-економічних проблем, підвищення інвестиційної привабливості регіону.    
 
 
 
 
 
 

1. Поняття інфраструктури

  Термін «інфраструктура» (від латин. infra — підстава, фундамент, і structura - будова, взаєморозташування) вперше був застосований у дослідженнях західних економістів. Є декілька варіантів пояснення походження даного терміну. Згідно з одним із них, виникнення інфраструктури пов'язане з будівельним виробництвом, тобто вона ототожнювалася з фундаментом якої-небудь будови. Інший пов'язує походження терміну з військовим профілем дій, як комплекс споруд і комунікацій, що забезпечує успішні військові операції. У 40-і роки минулого сторіччя під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню матеріального виробництва.

  Суть  інфраструктури слід розглядати з урахуванням  таких підходів, як хронологічний, генеалогічний, структурно-логічний і функціональний.

Хронологія появи перших спроб використання терміну «інфраструктура» в економічній літературі (виходячи з аналізу опублікованих в різних країнах робіт), значною мірою досить невизначена. В одних роботах указується післявоєнний період - кінець 40-х років XX ст., в інших стверджується, що термін «інфраструктура» був введений в економічну науку в 1955 р. американським економістом П. Розенштейном-Роданом. Поняття «інфраструктура» він застосував до «всіх умов навколишнього суспільного середовища, необхідних для того, щоб приватна промисловість була в змозі зробити перший ривок». Англійський економіст А. Янгсон називає першовідкривачем даного терміну X. Зінгера, який у своїх роботах на початку 40-х років використав термін «overhead capital» - «інфраструктура».

  Генеалогія терміну «інфраструктура» в економічній літературі простежується в двох напрямах: поняття інфраструктури існує як у військовій справі, так і в будівництві. Дискусіям піддається і семантична відповідність слова «інфраструктура» економічному змісту, що мається на увазі. Зокрема, І. М. Маєргойз вважав відповідним за суттю і виконуваними функціями термін «загальнофондова база (територія)», а такий дослідник інфраструктури, як доктор К. Мюллер-Бюлов вважав, що термін «інфрасистема» краще характеризує сутнісний зміст даної категорії.

   При розгляді суті інфраструктури одним  із важливих моментів є визначення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В. П. Федько і Н. С. Федько «при визначенні меж інфраструктури і вичлененні її з системи суспільного виробництва, неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають функціональне єдине призначення і мають певні ознаки, може вважатися інфраструктурою».

   Американський економіст П. Розенштейн-Родан включав  до інфраструктури «базові галузі економіки (енергетику, транспорт, зв'язок), розвиток яких передує більш швидкоокупним і прямопродуктивним інвестиціям». X. Зінгер також виділяв «прямопродуктивний капітал» і капітал «накладний» - «overhead capital». На його думку, в країнах, що формують систему ринкових відносин, інвестиції в інфраструктуру повинні сприяти зростанню національного доходу, який надалі повинен стимулювати зростання інвестицій.

   Схожої  думки дотримувався і П. Самуельсон, відзначаючи, що держава свідомо йде на інвестиції в інфраструктуру, оскільки «збільшення суспільного допоміжного капіталу» («social overhead capital») створює «невідчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для приватних інвесторів», бо «масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окупатимуться протягом надто тривалого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися».

   Значна  частина зарубіжних і вітчизняних  дослідників, конкретизуючи природу інфраструктури, приходять до думки про те, що найбільш істотною ознакою вказаної категорії є її роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного виробництва і прогресу. Разом з тим «загальні умови» трактуються неоднозначно. Так, одні дослідники стверджують, що «загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей що входять в них, у першу чергу, транспорту і зв'язку». Інші відносять до «загальних умов» природу, працю, ресурси, технічну культуру і обґрунтовують це нелімітуючим характером даних чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли «підтримка їх відтворення на певному рівні виділялася як «загальна умова», яку потрібно було соціально організувати і розвивати». Проте дані трактування доповнюють один одного: «загальні умови ... мають найважливішу специфічну особливість - можливість створення єдиної платформи (фундаменту) для розширення соціалістичного відтворення інтенсивного типу».

  Слід  підкреслити, що економічна категорія  «інфраструктура» трактується в спеціальній літературі неоднозначно. Так, автори наукового видання «Інфраструктура товарного ринку» В. П. Федько і Н. С. Федько під інфраструктурою розуміють «сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки і їх єдність у певному реальному ринковому просторі» .

  Професор  Л. А. Ібрагімов вважає, що «інфраструктура  товарного ринку - комплекс видів діяльності у сфері обігу відповідних груп підприємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації руху товару, ринкового регулювання товарно-грошового обігу. Вона створює передумови й умови для прискорення оборотності засобів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації знов створеної вартості, зміцнення матеріально-технічної бази сфери обігу, оптимізації ділових комерційно-господарських зв'язків. Завдяки наявності інфраструктури ділові взаємовідносини суб'єктів товарного ринку ведуться на стрункій цілеспрямованій основі» .

  Російський  економіст В. Н. Стаханов визначає суть інфраструктури як «комплекс специфічних трудових процесів з виробництва послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини».

  На  думку І. Ф. Чернявського, «інфраструктуру  складають сукупність спеціалізованих виробництв і видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого і соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної кооперації праці й отримання високих кінцевих результатів».

   У своїй науковій роботі «Теорія інфраструктури» професор Кильского університету Р. Іохімсен узагальнив основні погляди представників різних зарубіжних економічних шкіл на природу і суть інфраструктури, ЇЇ функції і роль в сучасному капіталістичному виробництві. Під інфраструктурою             Р. Іохімсен розуміє сукупність матеріальних, персональних та інституційних видів діяльності і їх організацій, що сприяють створенню господарської єдності на території і вирівнюванню винагороди за однакові вкладення доцільно витрачених ресурсів, тобто роблять можливою повну інтеграцію і високий рівень господарської діяльності. В цілому основна частина приведеного визначення інфраструктури відображає погляди більшості дослідників на її суть в сучасних умовах ринку. 

   Різноманіття думок про суть інфраструктури дозволяє зробити висновок про те, що з однієї точки зору, інфраструктура - це сукупність галузей і суб'єктів господарювання, а з іншої - це сукупність організаційних, виробничих і соціальних функцій ринку.

  Сучасне розуміння інфраструктури включає  найважливіші блоки, що визначають ефективність функціонування економіки в цілому. 
 
 
 
 
 

  2. Поняття фінансової інфраструктури

   В фінансову  інфраструктуру входять:

• банки (національні та комерційні);
• фондові біржі;
• кредитні фірми;
• лізингові і факторингові фірми.

     Питання про те, що таке банк,  не є таким  простим, як здається на перший погляд.  Вважається, що банк –  сховище грошей. Разом з тим дане  чи подібне  йому визначення банка не тільки не розкриває його суті, але й приховує його справжнє призначення в народному господарстві.

     Слово «банк» походить від старо-французького «banque» і означає «стіл». Конкретної історичної дати виникнення банків немає. Елементи розвитку банківської справи можна знайти в історії стародавніх держав — Вавілона, Єгипту, Греції, Рима. В ті часи банківські операції зводилися до покупки, продажу, розміну монет, обліку зобов'язань до настання термінів, прийому внесків, видачі позик, іпотечних і ломбардних операцій. Але поступова зміна соціально-економічних умов (встановлення ранньофеодальних порядків, переважання натурального господарства, засудження раннім християнством посередницьких грошових відносин) привела до затихання товарно-грошових операцій і разом з ними операцій, які сьогодні потрактують як банківські. Розкладання феодального ладу, розвиток міст, торгівлі і ремесел зумовив активізацію товарно-грошових операцій і сформував потребу в посередниках, які могли мінімізувати ризики операцій з грошима. З часом міняли сталі використовувати ці внески, а також власні грошові кошти для видачі позик і отримання відсотків, що означало перетворення мінял в банкірів. Одним з перших банків в сучасному розумінні цього терміну став заснований в 1407 р. Банк Генуї. В Західній Європі перехід до кредитних банкірських будинків і комерційних банків відбувся в другій половині XVII ст., в США історія банківської справи починається з другої половини XVIII ст. Сама перша спроба створення комерціїного в Росії була прийнята в м. Пскові, в  1729-1733 рр. перші банківські в Росії стала здійснювати монетно контора, а перший банк – Банк для поправлення при Санкт-Петербургському порті комерції і купівницва -  з’явився в 1754 році. Термін «комерційний банк» виник на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce), товарообмінні операції і платежі. Основною клієнтурою були торговці, купці (звідси і назва «комерційний банк»). Банки кредитували транспортування, зберігання і інші операції, пов'язані з товарним обміном. З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, на створення запасів сировини і готових виробів, на виплату зарплати і т.д. Терміни кредитів поступово подовжувалися, частина банківських ресурсів початку використовуватися для вкладень в основний капітал, цінні папери і т.д. Таким чином „комерційний” в назві банка втратив першопочатковий зміст. Сьогодні він означає „діловий” характер банка, його організованість на обслуговування всіх видів господарський агентів незалежно від роду їх діяльності.