Еволюція Менеджменту

Дніпропетровський національний університет

ім. О. Горчара 

Економічний факультет 

Кафедра «Економіка підприємства» 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

З дисципліни «Менеджмент»

На тему:

«Еволюція Менеджменту»  
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка гр. ЕП-09-1:

Азза  Юлія 

Перевірив: Клівець П.Г. 
 
 
 
 
 
 
 
 

- м. Дніпропетровськ -

• 2011   -

 

    ЗМІСТ 

    1. Передумови виникнення науки управління

    2. Еволюція менеджменту

    3. Сучасні підходи до менеджменту

    4. Запитання до цієї теми

    5. Тестові завдання

    6. Кросворд

    7. Висновки

    8. Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Передумови виникнення  науки управління

      

     Управління  як сфера людської діяльності виникло  разом із формуванням соціуму  – сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між собою  у процесі спільного виконання тих чи інших робіт. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням державою.

     У давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000-1500 рр. до н. е., також розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. Ось одна із настанов, що міститься у "Повчанні" і не втратила актуальності і в наші дні: "Якщо ти - начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче вилити свою душу навіть більше, ніж досягти сприятливого вирішення свого питання".

     Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність кваліфікованого керівництва. Платон у своїх "Політичних діалогах", "Республіці" і "Законах" виклав теорію "ідеальної держави". Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику – мистецтво багатства. Він же заклав основи вчення про домашнє господарство і управління ним.

     Вищесказане свідчить, що людство вже давно  усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Але як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині XVIII ст., а його становлення відбувалось на початку XX ст., в епоху індустріалізації і народження величезних за масштабами діяльності організацій.

     У історичному контексті теорія управління виділяє п’ять значних стрибків у становленні управлінської науки, які виводять її на новий етап розвитку.

     Перша управлінська революція характеризується як релігійно-комерційна і пов’язується із виникненням писемності у давньому Шумері (V-ІІІ тисячоліття до н.е.). Вважається, що це сприяло виникненню особливої касти жерців-бізнесменів, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

     Друга управлінська революція називається «світсько-адміністративною» і пов’язується з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

     Третя управлінська революція  дістала назву «виробничо-будівельної». Вона відноситься до царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 рр. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювався з боку держави.

     Четверта  управлінська революція відноситься до періоду зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (ХVІІ-XVІІІ ст.) ЇЇ головним результатом стало виникнення професійного управління. Велика заслуга у цьому належить А. Сміту, Р. Аркрайту, Р. Оуену, Ч. Бебіджу та ін. Зокрема, Р. Аркрайта можна вважати засновником організації виробництва, Р. Оуен на своїх фабриках втілював ідею соціального партнерства, Ч. Бебідж проводив дослідження способів економного використання виробничих ресурсів. А погляди А. Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії і практики менеджменту.

     Проте ці дослідження були розрізненими. Наука управління як цілісна система  із своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла  лише у ХХ ст. ЇЇ появу пов’язують із п’ятою управлінською революцією, що відома під назвою «бюрократична». В її основу була покладена концепція «раціональної бюрократії», яка відводила велику роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов’язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

     Якщо  попередні якісні, революційні зміни  у практиці управління відбувалися  через значні часові відрізки, то стрімкий розвиток наукової думки у ХХ ст. прискорив всі соціально-економічні процеси разом з процесами  їх управління. Тому революційні стрибки не обмежуються виділеними п’ятьма. Наступною, шостою управлінською революцією  можна вважати всебічне впровадження у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і обробки інформації і зробило можливості росту організацій практично безмежними. Така революція має назву “інформаційної”. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації зробила домінуючим у системі загального менеджменту не організацію виробничих процесів, а маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.

       Але, незважаючи на велике значення  революційних перетворень, розвиток  управління проходив в основному  еволюційним шляхом. Відбувалось поступове зміщення акцентів і орієнтирів у системі управління, яке відповідало змінам у всій системі соціально-економічних відносин. Теоретики і практики менеджменту не переставали шукати відповіді на запитання «Чим визначається успіх організації і що може зробити керівник для його забезпечення?». Особливо настійливим цей пошук став у ХХ столітті.

             
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Еволюція менеджменту 

     Існує два погляди на час виникнення менеджменту. Один підтримує появу  менеджменту з початком століття і засновником вважає Ф. Тейлора та А.Файоля. Інший вважає, що тейлоризм дав лише поштовх до розвитку науки управління. На думку засновника сучасного етапу розвитку менеджменту П.Друкера, коріння менеджменту простежуються більш ніж 200 років тому.

     Для визначних економістів свого  часу Адама Сміта, Карла Маркса менеджмент був незрозумілим. Англійський промисловець Роберт Оуен по суті був першим менеджером. Він на власній прядильній фабриці  в Шотландії в 1820 році вперше вирішував  проблеми продуктивності праці та мотивації діяльності, взаємовідносини працівників з підприємством та процесом праці. Менеджер став реальною постаттю.

     До 1890 р. тільки три університети мали курси управління бізнесом: у Пенсельванії, Чикаго, Каліфорнії (США).

     У 1880 р. американський інженер Фредерік Тейлор ( 1856 – 1915) почав вивчати процес праці. Його підхід гранично раціональний.

     Науковий  менеджмент Ф.Тейлора, бюрократія М.Вебера та функціональний підхід А.Файоля визначають перший основоположний етап розвитку  менеджменту – ділове адміністрування.

     Ділове  адміністрування є одним з  основних елементів управління персоналом у кожній установі, яка успішно  здійснює свою діяльність.

     Науковий  менеджмент Тейлора полягав у  тому, що бізнес здійснювався за допомогою  нормативів, які були встановлені шляхом систематичних спостережень, дослідів та логічних міркувань. Ф.Тейлор розвиває науковий менеджмент у чотирьох сферах:

• нормування ( будь-яку працю можна структурувати та виміряти);
• дослідження співвідношення часу і задач ( результату треба досягти у визначений час, інакше винагорода за результат повинна бути значно менша);
• систематичний відбір та навчання (кожна установа, яка планує довгостроковий успіх, піклується про постійне підвищення кваліфікації персоналу);
• грошові заохочення (ефективний менеджмент) передбачають винагороду за кінцевий результат, але не за процес діяльності.

     Пізніше у Франції Анрі Файоль (1841 – 1925), керуючий вугільною шахтою, вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства. Він виклав свої думки у праці “ Промислове та загальне адміністрування”. Файоль вважав, що робота керівника може бути розділена на п’ять функцій: планування, організація, керівництво, координація та контроль.Він розробив принципи управління, щоб показати керуючим, як виконувати свої функціональні обов’язки.

     Принципи  управління за Анрі Файолем дотепер  успішно застосовуються багатьма процвітаючими  компаніями. Файоль показав, що складний процес управління може бути розділений на послідовно пов’язані області та функції. Його думка, що управління є безперервним процесом, який починається і закінчується контролем, дотепер є актуальною.

     У 20-30-ті роки в США проводилися  соціологічні дослідження людських стосунків на виробництві. Група  дослідників на чолі з професором Гарвардського університету Елтоном Мейо сформулювала такі висновки про людські стосунки:

• непрямі запитання дозволяють краще визначити потреби працюючих, ніж прямі ( непрямі запитання потребують більш розгорнутої відповіді, ніж “так” чи “ні”, а відтак дають можливість вільніше висловлювати свої думки працівникам);
• працівники при традиційному непідтримуючому контролі систематично намагаються обмежити виробіток.

     Ці  висновки дали можливість підвищити  продуктивність праці, нічого не міняючи  у виробництві, тільки впливаючи на саму людину. Елтон Мейо та Мері Паркер Фолліт – засновники концепції людських відносин на виробництві – переконливо довели доцільність відкритого спілкування з робітниками.

     Теорія  людських відносин набула широкого визнання у більшості західних бізнесменів, та витиснувши концепцію тейлоризма, стала провідною теорією в області сучасного менеджменту.