Ефективність стратегічного менеджменту

Реалізація стратегії  ризику вимагає від керівника:

— використовувати диверсифікацію виробництва;

— не дозволяти собі й  співробітникам витрачати час на дріб'язковий ризик;

— надавати працівникам  право на помилку, оскільки розумні  помилки-частина плати за особисте зростання і зростання організації;

— заохочувати тільки розумний ризик, а не безглузді наміри;

— не ризикувати за інших  і не брати на себе їхню відповідальність, якщо справи йдуть погано, інакше вони будуть позбавлені можливості вчитися  й зростати на основі особистого досвіду.

Стратегія спрощення ґрунтується  на постулаті, що в міру розвитку організації  в ній необхідно зберігати  все якомога простішим.

Реалізація цієї стратегії  починається зі спрощення робіт. Так, відповіді на запитання "Яких результатів я досягаю у своїй  роботі?", "Чому я їх досягаю?", "Що я роблю таке, в чому немає  необхідності?" змушують кожного  працівника повернутися до початку  своєї роботи і замислитися над  питанням, що робиться зайвого в  цій сфері. Ця стратегія потребує спрощення структури організації  до 2—3 ланок, а також системи контролю. Стратегія спрощення не потребує великих затрат, проте вимагає  високого рівня управлінської культури вищого керівництва організації, що дає змогу ефективно комутувати з підлеглими.

Стратегія співробітництва  передбачає вкладення великих коштів у розвиток співробітників, виключення серед них нерозумної конкуренції  та конфронтації, а також забезпечення участі в ухваленні рішень. Для  розв'язання цих завдань керівникові  необхідно:

— визначити, наскільки правильно  об'єднані співробітники, відповівши на запитання: "Чи підкреслюють вони важливість своєї роботи і чи принижують інших?", "Чи відмовляються допомогти один одному під час виконання роботи?", "Чи багато часу витрачають, критикуючи інших?", "Чи створюють особисте суперництво?";

— стимулювати часті взаємини між співробітниками, винагороджуючи їх за взаємну допомогу;

— не дозволяти окремим  групам чи співробітникам самоусуватися  або виділяти кращих;

— за можливості здійснювати  ротацію у самоврядних групах;

— ввічливо поводитися з  підлеглими.

Для підвищення ефективності реалізації цієї стратегії керівник зобов'язаний:

створити самоврядні робочі групи;

доручити кожній із них  важливу частину загальної роботи;

зробити роботи груп взаємозалежними;

визначити для кожної групи  спосіб виміру й оцінювання її діяльності, прив'язавши до нього взаємне оцінювання членів групи;

переконатися, що кожний член групи знає, як виконуються всі  роботи.

Стратегія лояльності і відданості полягає в тому, щоб допомогти  співробітникам зрозуміти і самостійно здійснювати поставлену мету, отримуючи  у відповідь лояльне і віддане  ставлення їх до організації. Це дуже проста й ефективна стратегія. Для  успішної реалізації її керівникові  необхідно:

— забезпечити цілковиту  гарантованість роботи співробітників;

— зберігати канали спілкування  з підлеглими відкритими так, щоб  вся інформація вищого керівництва  організації доходила до виконавців і, у свою чергу, всі ідеї співробітників надходили до вищого керівництва;

— вкладати кошти в довгострокове  зростання, навчання і розвиток співробітників;

— створити справедливу  систему просування співробітників із середини.

В основі стратегії якості лежать принципи функціонування японських  гуртків якості. За визначенням М. Бефа, висока якість має чотири ключові  складові:

— низьку собівартість продукції, що випускається;

— великий обсяг продукції, що випускається;

— імідж і рейтинг організації;

— прихильність покупців до організації та її продукції.

Одним з прикладів часткової  реалізації цієї стратегії можуть бути підходи фірм з торговою маркою "Довгань". Цю стратегію можна реалізувати  тільки при цілковитій зацікавленості вищого керівництва у випуску  високоякісної продукції. Керівникові  для успішної реалізації стратегії  якості необхідно:

— домогтися розуміння  кожним працівником важливості якості;

— зробити таку структурну побудову організації, щоб кожний працівник  мав ясне розуміння механізму  визначення якісного виконання кожного  виду робіт;

— провести навчання кожного  працівника основ контролю якості;

— створити атмосферу постійної  праці співробітників над поліпшенням  якості продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Аналіз існуючих теорій стратегічного  управління показав, що вони розроблялися для економік, які розвиваються еволюційно і не є адекватними перехідній економіці України та економіці  інших постсоціалістичних країн. Тому актуальною виступає наукова проблема, пов'язана з розробкою теоретичних  засад стратегічного управління підприємством.

Теорії стратегічного  управління, які розроблені для країн  зі сталою економікою, не є адекватними  умовам України та інших країн  з перехідною економікою, проте їх потрібно використовувати як базу для  подальшого розвитку. Розробка систем стратегічного управління підприємством повинна здійснюватися на основі цілісної концепції, яка розроблена з урахуванням останніх досягнень теорії менеджменту, новітніх інформаційних технологій та економіко-математичних методів. В основі концепції лежать принципи стратегічного управління підприємством, які враховують особливості функціонування систем стратегічного управління в умовах перехідної економіки і забезпечують вибір адекватних методів, моделей та інструментів для розробки і виконання прийнятих стратегічних рішень.

Засобами здійснення стратегічного  управління виступають стратегії поведінки  фірми. Стратегії формуються виходячи з місії і цілей організації, на основі аналізу оточення, потенціалу фірми, динаміки життя продукту  та інших факторів.

Визначення і вибір  стратегії являє собою складний багатокроковий процес, який використовує як один з основних інструментів аналіз стратегічного портфеля фірми. Виконання  стратегії припускає створення  умов для її реалізації.

Для здійснення обраної стратегії  організація повинна провести необхідні  зміни. Двома основними сферами  стратегічних змін в організації  є проведення змін організаційної структури  фірми та її організаційної культури.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел.

 

1. Василенко В.О.,Ткаченко  Г.У. Стратегічне планування підприємством.

2. Кіндрацька Г.У. Основи  стратегічного менеджменту.

3. Мізюк Б.М. Основи  стратегічного управління.

4. Нємцов В.Д. Стратегічний  менеджмент.

5. Шершньова З.Е. Стратегічне  управління.