Ефективність стратегічного менеджменту

Міністерство освіти і науки,молоді  та спорту України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка

 

 

 

 

 

              

 

Індивідуальне завдання з  стратегічного менеджменту

на тему:

«Ефективність стратегічного  менеджменту»

 

 

                                                                                     

 

 

 

                                                                              Виконала:

                                                                                                                                студентка групи МО-51

                                                                                                                                Грицик Іванна

                                                                                                                                         

 

 

 

Дрогобич, 2012

План

 

Вступ

1. Етапи ефективного менеджменту.

2. Головні стратегії ефективного  менеджменту.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Стратегія підприємства є  основою стратегічного планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією  випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і  використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою  і перепідготовкою кадрів.

Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає  в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок  місії з основними цілями організації  в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів - показує, як ця ціль повинна досягатися. Отже, стратегічне управління - це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

Під впливом процесів реформування економіки поступово складається  нова фінансова система, яка включає  в себе різноманітні фінансові відносини, пов’язані з утворенням і використанням  грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни.

Враховуючи, що за нинішніх умов фінанси розширили межі свого  впливу, усе більш актуальним стає завдання розробки методів і прийомів ефективного використання обмежених  фінансових ресурсів, інвестування коштів в активи чи проекти, що забезпечують доходи за допустимого ризику.

 

1.Етапи ефективного  менеджменту.

Для того щоб домогтися  найкращих результатів у менеджменті, необхідно чітко сформулювати значущу  мету, визначити стратегію її досягнення і способи винагороди персоналу. Тому головні етапи ефективного  менеджменту такі.

1. Постановка завдань:

— орієнтованих на досягнення позитивних результатів, а не на саму діяльність;

— сумісних між собою;

— що мають критерії оцінювання;

— досяжних, що вимагають  певних зусиль.

 

2. Визначення стратегії  досягнення завдань, до якої  входить вироблення стратегій:

— ідей менеджменту;

— дієвості;

— ефективних співробітників-професіоналів;

— ґрунтовних рішень;

— ризику;

— спрощення;

— співробітництва;

— лояльності й відданості;

— якості.

 

3. Визначення й реалізація  системи винагород за кінцевим  результатом, до яких входять:

— грошова винагорода;

— схвалення;

— дія;

— винагорода вільним часом;

—взаєморозуміння і вияв інтересу до працівника;

— просування по службі й  особисте зростання;

• надання самостійності й улюбленої роботи;

— призова винагорода.

Постановка завдань організації  залежить від філософії та загальної  стратегії її розвитку. Цей процес має власний індивідуальний розвиток у кожній організації. Більш докладно механізм вироблення завдань організації  розглядався раніше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Головні стратегії  ефективного менеджменту

"Немає більш потужного  рушія організації до досконалості  й довготривалого успіху, ніж  приваблива, надихаюча перспектива  на майбутнє, яку багато хто  поділяє" (Берт Нанус).

Однією з важливих складових  роботи організації є вибір стратегії  ефективного менеджменту. До таких  стратегій належать:

— стратегія ідей менеджменту;

— стратегія дієвості;

— стратегія ефективних співробітників-професіоналів;

— стратегія ґрунтовних рішень;

— стратегія ризику;

— стратегія спрощення;

— стратегія співробітництва;

— стратегія лояльності й відданості;

— стратегія якості.

Стратегія ідей менеджменту  базується на тому, що основною цінністю в підприємництві є ідеї (рис.1).

 

Рис.1 Ієрархія цінностей  підприємництва

 

Кожному керівникові, який реалізує стратегію ідей менеджменту, необхідно  володіти основами творчого мислення, що передбачає можливість піддавати  сумнівам усталені підходи і схеми, а також відкидати загальноприйняте. Крім того, йому слід визначати подібність в інших ідеях, застосованих до проблеми, що розглядається; використовувати  новий погляд на добре знайоме; приділяти  пильну увагу своїм передчуттям, котрі, як правило, є результатами фактів, що нако­пичилися в підсвідомості; не намагатися одночасно обдумувати й оцінювати ідеї. Поряд із цим керівник, який реалізує стратегію ідей менеджменту, повинен:

— вчасно проводити підготовку й перепідготовку всіх співробітників організації;

— використовувати методи "номінальної групи" і "мозкового  штурму" для генерування ідей;

— створювати вільну, неформальну  робочу атмосферу;

— використовувати ідеї співробітників для розвитку організації;

— виявляти терпимість до невдач;

— навчати співробітників основ творчого мислення;

— впроваджувати ефективну  мотивацію співробітників;

— заохочувати конкуренцію  між групами для розвитку новаторства;

— підтримувати ініціативних співробітників, відданих стратегічним завданням.

В основі стратегії дієвості лежить постулат, що метою будь-якої організації є досягнення результатів, яке передбачає дію. Дієвість керівників-менеджерів визначається ухваленням ефективних управлінських  рішень. Основою цього слугує збирання найбільш повної інформації, а також  знаходження відповідей на запитання: "Хто має знати про рішення?", "До яких дій необхідно вдатися?", "Хто має їх вжити?", "Що потрібно зробити керівникові для підтримки  виконання цих дій?" При цьому  необхідно обміркувати якомога  більше альтернатив, ранжуючи кожне  управлінське рішення. Якщо необхідно  зробити докладніший аналіз альтернатив, можна використати балансовий метод  Б. Франкліна, записавши всі переваги кожного рішення з лівого боку, а недоліки з правого. Є ще один "аналіз наслідків управлінського рішення", запропонований В. Тарасовим, який передбачає градацію і порівняння наслідків управлінського рішення  на стадіях близьких позитивних, далеких  позитивних, близьких негативних і  далеких негативних наслідків.

Необхідно також врахувати, що для реалізації цієї стратегії  керівник має:

— домогтися того, щоб  прийняття рішень стало звичкою  для підлеглих;

— ефективно використати  групове ухвалення управлінських  рішень для визначення стратегічних завдань;

— визначати якомога простіше і ясніше рішення, яке потрібно ухвалити й обумовити для його ухвалення  крайній строк;

— діяти самому й винагороджувати  тих, хто діє;

— попереджувати невдачі  у прийнятті рішень підлеглими.

Стратегія ефективних співробітників-професіоналів  передбачає, що метою ефективної організації  є сприяння тому, щоб звичайні люди досягали незвичайних результатів. Головною метою керівника в цьому  випадку є домагання того, щоб  кожний співробітник діяв самостійно після того, як визначено мету, спосіб її виміру і спосіб винагороди. Мистецтво  керівника полягає в тому, що перед  тим як поставити перед підлеглими важкодосяжну мету, він допомагає  їм набути не­обхідного ресурсу успіху або набирає працівників, які  вже мають ці ресурси. Найважливішим  способом винагороди для цієї категорії  працівників є особисте зацікавлення ними з боку вищого керівництва.

Слід також враховувати, що для реалізації цієї стратегії  керівникові необхідно:

— визначити стратегію  поведінки для кожного співробітника;

— визначити межі кожної роботи;

— домогтися того, щоб  кожний співробітник міг самостійно поставити собі мету, визначити стратегію  поведінки і відповідний спосіб винагороди;

— забезпечити людей необхідним інвентарем і обладнанням;

— переконатися в тому, що кожен співробітник має чітке  уявлення про те, як його робота сприяє досягненню загальної мети;

— заохочувати формування творчої атмосфери.

Стратегія ґрунтовних рішень передбачає схильність до ґрунтовних рішень і досягнення стратегічних завдань, які реалізуються через:

— регулярну модернізацію виробництва і вкладання коштів у нові способи виконання роботи;

— інвестування особистого зростання співробітників, постійне підвищення їхнього професійного рівня;

— схильність до розробки нової  продукції та інновацій;

— обслуговування споживачів, що породжує повторний бізнес;

— збереження довірчих стосунків  і приватних умов у спільній діяльності з партнером;

— винагороду співробітників на основі тривалих програм за відшукування способів більш ефективної роботи;

— схильність до випуску  якісної продукції;

— використання ідей співробітників;

— розвиток нових напрямів діяльності;

— схильність до стратегічного  розвитку організації.

Як правило, стратегія  ґрунтовних рішень визначає глобальну  мету і напрями розвитку організації  на 10—15 років.

Керівник, котрий уміє мислити  стратегічно, здатний передбачати  зміни зовнішніх умов і вчасно переорієнтувати використання своїх  ресурсів.

За теорією Д. Зімермана, при виробленні стратегії в ефективному  менеджменті використовуються такі рушійні сили:

— пошуки нових ринків;

— розробка нових продуктів  та послуг;

— поліпшення сервісу для  споживачів;

— розробка технологій;

— збільшення можливостей  продукції;

— удосконалення методів  продажу;

— удосконалення методів  розповсюдження;

— одержання природних  ресурсів;

— зростання виробництва;

— збільшення повернення капіталовкладень і прибутку.

З метою реалізації цієї стратегії керівники:

— оцінюють підлеглих за досить тривалий проміжок часу, визначаючи, як працівники сприяють досягненню стратегічної мети;

— визначають декілька ключових завдань, які є найбільш важливими  для досягнення довготривалого успіху, і відповідно винагороджують співробітників за сприяння в реалізації їх;

— використовують стратегічне  планування для визначення стратегічних завдань на 3, 5,10,15, 25 років;

— визначають, як можна найбільш ефективно використати потенціал  кожного працівника;

— інвестують основні дослідження, розробки, виробництво нових товарів  на конкретні строки виконання;

— при реалізації стратегії  мотивації видають керівникам різних рівнів управління частину премій акціями, які можна перетворити на готівку  тільки з виходом на пенсію чи при  звільненні з організації;

— виплачують бонуси працівникам, коли компанія має великий прибуток.

Стратегія ризику передбачає створення умов для досягнення високих  результатів за рахунок великого ризику. Реалізація стратегії ризику доступна керівникам з високим рівнем управлінської культури.

Разом із тим це ризик  розумний, який передбачає наявність  чіткої мети, впевненість у тому, що можна буде пережити найгірший  із можливих результатів, здатність  зіставити труднощі з імовірними надбаннями, відкрито й чесно говорити про допущені помилки і про  те, яку з них здобуто користь, а також спроможність обмежити втрати. Кращі фірми світу завжди мають  у штаті співробітників-експертів, котрі визначають, коли необхідно  припинити вкладати кошти в яку-небудь ризиковану справу.