Ефективність діяльності підприємства в ринкових умовах

		Результати
		Продукція	Прибуток
Витрати	Праця (людський капітал)	Продуктивність праці	Прибутковість (рентабельність) праці
	Земля (компоненти природних  ресурсів)	Продуктивність землі	Прибутковість (рентабельність) землі
	Фізичний капітал (засоби виробництва)	Продуктивність капіталу	Прибутковість (рентабельність) капіталу
	Усі виробничі ресурси (праця + природні ресурси + + капітал)	Продуктивність виробництва ( багатофакторна продуктивність )	Прибутковість (рентабельність) виробництва

 

 

     У вигляді продукції і послуг, з одного боку, і витратами на цей випуск, з іншого. Цей показник називають багатофакторною продуктивністю, маючи на увазі, що на неї впливають практично усі фактори виробництва. У довгостроковому періоді зростання цього співвідношення означає краще використання трудових, фінансових, матеріальних, енергетичних, технологічних і всіх інших ресурсів, воно означає розвиток економіки і створює передумови для соціального прогресу. Зменшення ж цього співвідношення означає спад не тільки економічний, але і, неминуче, соціальний. Значення цього показника полягає ще й у тому, що країни з найвищою продуктивністю, а не з найбільшими матеріальними й енергетичними ресурсами, стають світовими лідерами як у економічному, так і у соціальному розвитку.

     Продуктивність праці — це найважливіший з показників ефективності трудового процесу, що виражається відношенням виробленої продукції (послуг) до відповідних витрат безпосередньої, живої праці. Можна розрізняти різні види продуктивності праці залежно від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Індивідуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого конкретного працівника; виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві; локальна продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому. Оскільки будь-яка праця, уречевлена в засобах виробництва, перш ніж стати такою, була живою працею, то на макроекономічному рівні за відносно тривалий період продуктивність праці побічно відображає ефективність виробництва товарів в економіці загалом. Суспільна продуктивність праці, отже, може розглядатися як свого роду інтегральний показник усієї (загальноекономічної) ефективності. Зокрема динаміка продуктивності праці побічно характеризує в прямій залежності і ступінь прогресивності суспільного, державного управління економічними процесами. Контроль за станом і динамікою суспільної (сукупної) продуктивності праці є важливою функцією державного регулювання економіки. Варто зауважити, однак, що зміна обсягу, маси продукції і послуг на конкретному підприємстві, у галузі чи країні в певний проміжок часу може бути результатом зміни не тільки продуктивності праці, але і збільшення кількості витраченої праці, зокрема підвищення її інтенсивності.  Кажучи про продуктивність праці, потрібно розуміти, що увага до цього питання в нашому суспільстві визначається нагальною необхідністю підвищення рівня життя населення, зокрема величини споживання матеріальних благ і послуг на душу населення. Для досягнення цієї мети інших шляхів, крім підвищення рівня суспільної продуктивності праці, в Україні немає. Звернімо увагу, що поняття ефективності стосується не лише економічних, але і соціальних процесів. Більше того, підвищення економічної ефективності має сенс лише у тому випадку, якщо воно призводить до покращання і соціальних результатів. Вироблена продукція і одержаний прибуток важливі не самі по собі, а лише як засоби підвищення рівня життя людей. У цьому контексті зазначимо, що, на відміну від наведеного вище, в літературі зустрічається тлумачення ефективності з іншим змістом. Можна зазначити також, що в дослідних і методологічних цілях нерідко використовують таке поняття, як "гранична (чи порогова) продуктивність праці". Гранична продуктивність праці (граничний продукт праці) — це збільшення в натуральному вираженні до випуску продукції на підприємстві, отримане за рахунок використання додаткової одиниці праці. Кількісно вона цілком може не збігатися із середнім значенням продуктивності праці, що обчислюється щодо всіх задіяних у виробництві одиниць праці. Динаміка граничної продуктивності праці, як і інших граничних величин, підпорядковується так званому закону спадної віддачі. Це означає, що на ринку досконалої конкуренції, за інших однакових умов, зокрема при фіксованих величинах інших факторів виробництва, зі збільшенням одиниць праці в певному виробництві гранична продуктивність кожної наступної одиниці праці спочатку зростає, але після деякого числа цих одиниць з кожної наступної, навпаки, знижується. Граничні величини і правило їхньої динаміки використовуються звичайно при розгляді теоретичних моделей тих чи інших ринкових взаємозв'язків. Нова концепція продуктивності праці, адекватна соціально орієнтованій ринковій економіці, передбачає, що найпродуктивнішим і потенційно невичерпним ресурсом, межі якого постійно розширюються, є не безмежне нарощення виробництва і не економія як така, а якісні зрушення у споживанні, способі життя загалом, у людському розвитку. Реалізація цієї концепції передбачає орієнтацію виробництва на перспективні суспільні потреби, ранжовані за мірою їх важливості для людського розвитку. Зростання продуктивності праці не лише визначає динаміку валового внутрішнього продукту, але й відповідає принципам мінімізації витрат виробництва в розрахунку на одиницю отриманого ефекту, а отже, слугує основним критерієм результативності управління на всіх рівнях. Це зростання забезпечує тісний взаємозв'язок економічного зростання із розширенням можливостей споживання (збільшенням купівельної спроможності) основної маси населення. Це визначає роль і практичне значення підвищення продуктивності праці не лише як принципу і завдання економічної політики на всіх рівнях, але й як важливого критерію дослідження стану й регулювання економічних процесів. Макроекономічні параметри зростання продуктивності праці дають змогу контролювати пропорції соціально-економічного розвитку, відповідність їх соціальним критеріям та умовам ринкової рівноваги. Підвищення продуктивності праці стає дієвим засобом послаблення інфляції, основним джерелом реалізації заходів, спрямованих на соціальний розвиток і зростання рівня життя населення.

     На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з визначальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробництва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, гармонізуючи тим самим інтереси сторін соціального партнерства. У зв'язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важливий елемент в системі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підприємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підприємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й розвитку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін.

3.Ефективність інвестицій

     Ефективність інвестицій – комплекс показників результативності процесу інвестування. Має два основні виміри як суто економічний показник, що характеризує співвідношення отриманого результату до витрат, здійснених відповідно до інвестиційного проекту, і як соціально-економічний показник який, крім економічного ефекту, містить соціальний – поліпшення умов життя людей, зниження рівня безробіття, поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток особистості тощо. Проте соціально-економічну ефективність інвестицій виміряти практично неможливо. Тому акцентують на визначенні економічної ефективності, передусім ефективності капіталовкладень. Основними факторами, що впливають на рівень ефективності інвестицій, є величина інвестицій, сфера реалізації інвестиційного проекту, величина відсотка за кредит, обсяг податків на прибуток підприємства та на додану вартість, рівень продуктивності праці й організації виробництва, професіоналізм менеджерів і підприємця тощо. У західній економічній літературі поширений бухгалтерський підхід, згідно з яким на тривалому проміжку часу основним показником є прибутковість, а на короткому – ліквідність, тобто здатність перетворення активів підприємства, його цінностей на готівкові гроші, платоспроможність фірми.       Загалом інвестиційний проект ефективний, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати. Точнішим показником загальної ефективності інвестиційного проекту є показник чистої приведеної вартості, який визначається як річниця між поточною приведеною вартістю сукупних майбутніх доходів і поточною приведеною вартістю загальних майбутніх витрат на реалізацію інвестиційного проекту та експлуатацію певного об'єкта впродовж періоду його існування. Інший важливий показник ефективності інвестиційного проекту – внутрішня форма дохідності (або окупності), яка визначається як розрахункова відсоткова ставка, за якої чиста приведена вартість дорівнює нулю, тобто розрахункова відсоткова ставка, за якої доходи від інвестиційного проекту дорівнюють витратам на нього. На практиці її обчислюють за допомогою декількох спроб за різної відсоткової ставки з наступним обчисленням внутрішньої норми між цими ставками.     Похідними показниками ефективності інвестиційного проекту є показник найменших витрат (обчислюється як величина витрат на проект за найдешевшого варіанта), рентабельності (визначається як співвідношення між всіма дисконтованими доходами від проекту і всіма дисконтованими витратами на нього). Дисконтування – зворотний процес нарахування складного відсотка. Дисконтування витрат – встановлення нинішнього еквівалента суми, яка виплачуватиметься в майбутньому. Ця сума залежить від норми банківського відсотка і терміну дисконтування.

 

 

 

4.Економічна ефективність  нових технологій, техніки, впровадження  АРМ і комп’терних мереж

    

     Одне з найважливіших завдань, у вирішенні якого зацікавлене керівництво підприємства, яке здійснює фінансування розробки, впровадження, супроводження експлуатації інформаційної системи, - ефективність використання засобів автоматизації у ході функціональної діяльності бізнес-системи.

     При цьому оцінка ефективності може бути зведена до оцінки ефективності автоматизованих раціональних технологій роботи структурних підрозділів порівняно з існуючими технологіями і засобами їх автоматизації.

Оцінка ефективності використання інформаційної системи проводиться у декілька етапів. На першому етапі показником ефективності використання інформаційної системи служить відносна трудомісткість процесу виконання і забезпечення виконання типових операцій при існуючих і раціональних технологіях роботи бізнес-системи. За величину трудомісткості можна прийняти суму затрат часу всіх структурних підрозділів бізнес-системи, зайнятих у даній типовій операції.

Щоб одержати значення затрат часу кожного  з підрозділів, необхідно:

- встановити так звані центри затрат, тобто параметри, що характеризують час виконання функцій структурними підрозділами в процесі роботи;

- задати у відповідності з  центрами затрат конкретні значення  вказаних часових параметрів, тобто  час виконання робіт;

- провести розрахунок трудомісткості виконання типової операції при використанні існуючих і раціональних технологій. На другому етапі оцінки ефективності необхідно визначити кількість типових операцій Z (наприклад підготовка документа), які можна додатково виконати за одиницю часу відносно кількості виконуваних типових операцій при існуючих технологіях роботи і засобах автоматизації. Значення Z визначається виразом:

 

Z = а • К,

а = (т1 –m2)/100%,

де а - показник, що характеризує зміну трудомісткості при переході від існуючих технологій роботи структурних  підрозділів до раціональних технологій;

т1 - трудомісткість виконання типової  операції при існуючих технологіях  роботи;

m2 - трудомісткість виконання  типової операції при раціональних  технологіях роботи структурних  підрозділів;

К - середня кількість типових  операцій, виконуваних у нинішній час.

Третій етап оцінки пов'язано з  визначенням терміну окупності  витрат на розробку інформаційної системи.

Нехай S - термін окупності витрат на розробку інформаційної системи  визначається за формулою:

 

S=(Z • C)/N

де С - середній прибуток, одержуваний при виконанні однієї типової операції;

N - вартість розробки  інформаційної системи.

У свою чергу, вартість розробки інформаційної системи (N) можна визначити  за формулою:

 

N=so+s1+s2+s3,

 

де s0 - вартість проектування інформаційної системи;

s1 - вартість придбаних  програмно-апаратних засобів у  відповідності із заданими специфікаціями;

s2 - вартість створення  або модифікації локальної мережі;

s3 - вартість розробки  і налагодження прикладного програмного  забезпечення, а також інтеграції всього програмного забезпечення у межах інформаційної системи;

s4 - вартість розробки  експлуатаційної документації і  навчання спеціалістів.

     Оцінка ефективності використання інформаційної системи має важливе значення при прийнятті рішення про фінансування розробки інформаційної системи за створеним системним проектом.

Пропонований спосіб дозволяє визначити:

- як зміниться у  процентному відношенні ефективність  роботи основних підрозділів  при перерозподілі функцій між  підрозділами порівняно з існуючим варіантом розподілу функцій;

- скільки типових операцій  додатково (виконання замовлень,  підготовка документів) можна буде  виконати при впровадженні нових  раціональних технологій роботи  структурних підрозділів порівняно  з існуючими технологіями роботи;

- через який термін  можна окупити вкладені кошти  у розробку інформаційної системи,  яка здійснює автоматизовану  підтримку раціональних технологій  роботи структурних підрозділів.

     Порівняльні дослідження економічної ефективності комп'ютеризації засвідчили, що комп'ютеризація забезпечує набагато більшу віддачу від капіталовкладень, ніж будь-які інші інвестиції, які роблять компанії. Навіть з урахуванням того факту, що комп'ютери потребують частішої модернізації порівняно з обладнанням іншого типу, чистий прибуток від їх використання істотно перевищує той, який дають інші інвестиції.

Для оцінки економічної  ефективності інформаційної технології недостатньо тільки традиційних  розрахунків прибутку на інвестований капітал. Потрібна методика, яка здатна продемонструвати її повну віддачу саме продемонструвати, а не виміряти. Якщо спиратись тільки на вузький аналіз прибутку на інвестований капітал, викривиться або пропаде весь сенс. Необхідні кількісні й якісні методи аналізу. Повинно бути взаємне розуміння між керівництвом компанії і керівництвом інформаційних служб, узгоджена методика оцінки вигод, які надає бізнесу інформаційна технологія.

     Ступінь ефективності визначає, наскільки вигідні рішення приймаються з точки зору функціонування бізнесу незалежно від того, у що це обходиться. Якщо інформаційні служби високоефективні, бізнес виграє від їх діяльності.

Вище керівництво менш за все задовольняють обґрунтування  необхідності капіталовкладень в інформаційні технології, зроблені лише на основі розрахунків чисто економічної ефективності.

Ефект поділяється на обчислюваний і не обчислюваний. До матеріальної економії належать скорочення трудовитрат і зниження витрат на збереження запасів. До нематеріальної - підвищення якості обслуговування, конкурентоспроможності, якості управління.

Традиційний прибуток на інвестований капітал визначається на основі кількісних показників витрат і доходів. Якісні показники потребують особливого обґрунтування. Наприклад, питання конкурентоспроможності. Може виявитись, що даний конкретний проект не приносить матеріального ефекту, але все ж має бути розглянутий з точки зору його корисності для перемоги над конкурентами.

Жоден економічний аналіз не може дати такого ефекту, як демонстрація результатів якого-небудь конкретного  проекту -наприклад, порівняння роботи старим методом і дослідного зразка нової системи.

     Існує тенденція скорочення витрат на інформаційні технології. Необхідне розуміння того, що це, скоріше, інвестиції, а не витрати. Кожний великий проект у галузі інформаційних технологій повинен розглядатись як і будь-який інший інвестиційний проект.

Існують методи, які використовуються компаніями для прийняття рішень та обґрунтування необхідних капіталовкладень.

Всі пропоновані капітальні витрати повинні піддаватися  суворому аналізу на економічну ефективність, але необхідно забезпечити включення в процес прийняття рішення невловимі якісні вигоди. Необхідне опитування основних користувачів компанії про відчутні і невловимі вигоди поданих пропозицій, а також про ризик, який може мати місце. Для цього повинна бутті сформована група основних користувачів із тих підрозділів, яких буде стосуватись проект. Із запропонованою системою повинні ознайомитись представники керівництва і персоналу. Група має сформулювати пункт за пунктом всі ті матеріальні та якісні вигоди, яких вони чекають від реалізації такого проекту і які мають бути виражені в економічних, а не в технічних термінах.

Наприклад, матеріальні  вигоди від впровадження нового бухгалтерського  модуля полягають у скороченні термінів пересилання платіжних документів. Це прискорить поточні розрахунки. Приведемо два практичних підходи до визначення економічної ефективності комп'ютерних систем.