Умовивід як форма мислення

3

План

1.      Вступ

2.      Характеристика умовиводу як форми мислення

3.      Види умовиводів:

а)  безпосередні;

б)  опосередковані:

-     дедуктивні;

-     індуктивні;

-     традуктивні.

4.      Висновок

5.      Список використаної літератури

Вступ

Умовивід є найскладнішою формою мислення, він складається з суджень (і, відповідно, з понять), але не зводиться до них, оскільки передбачає також їх певний зв’язок.

Отже, умовивід є формою мислення, за допомогою якої з одних думок (суджень-засновків) за певними правилами отримують нові думки (судження-висновки). Засновки і висновки умовиводів можуть бути як простими, так і складними судженнями.

Умовивід є досить поширеною формою, яка використовується в нашому повсякденному житті (хоча часто ми не усвідомлюємо цієї обставини). Необхідність умовиводів корениться у самій природі людського знання, яке буває двох видів: безпосереднє (отримане за допомогою органів чуття) і опосередковане (виведене з іншого знання). Логічною формою, за допомогою якої виводиться опосередковане знання, і є умовивід.

Умовиводи збагачують і посилюють наші знання. Разом із поняттями й судженнями вони долають обмеженість чуттєвого відображення дійсності. В умовиводах фіксуються причини й умови виникнення тих або інших явищ, закономірності їхнього розвитку. Висновки умовиводів фіксуються у вигляді нових суджень і понять, які, у свою чергу, служать засобом подальшого пізнання дійсності.

Характеристика умовиводу як форми мислення

Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання.

Термін “умовивід” вживається в подвійному значенні. Під “умовиводом” розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції.

Умовивід за своєю структурою складніша, ніж поняття і судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу, як його елементи.

Будь-який умовивід складається із засновків та висновку.

Засновки – це судження, із яких виводиться нове знання.

Висновок – судження, виведене із засновків.

Умовивід – це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов’язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об’єктивної дійсності взаємопов’язані, підпорядковані певним законом, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.

Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв’язок, котрий відображає взаємозв’язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов’язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов’язаними і тому вивести із них якесь нове значення, тобто побудувати умовивід, не можна.

У будь-якому умовиводі розрізняють три види знань:

1) Вихідне знання, те з якого виводяться нові знання – воно міститься в засновках умовиводу;

2) Висновкові знання – міститься у висновку;

3) Обґрунтовуюче знання – котре пояснює правомірність висновку.

Види умовиводів

За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться із одного засновку.

Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох або більше засновків.

Безпосередні умовиводи можна робити з простих і складних суджень. Із простих атрибутивних суджень безпосередні умовиводи робляться або завдяки логічним операціям (трансформації суджень), або через їх відношення (у “логічному квадраті”).

Безпосередні умовиводи можна робити також із простих релятивних суджень за допомогою логічних операцій обернення, перетворення або їх комбінацій.

Перетворення – це встановлення відношення до Суб’єкта  судження (S)  протилежного  вихідному Предиката (Р). Наприклад:  S є Р  перетворюється на S не є не-Р. 

Обернення – це логічне перетворення, в наслідок якого Суб’єкт вихідного судження стає  у висновку Предикатом, а Предикат – Суб’єктом. Обернень буває декілька видів. Простим називається обернення в якому об’єм  S і Р залишається незмінним. Воно справедливе, повне, тоді коли S і Р розподілені. Якщо ж S і Р не розподілені, то таке просте обернення буде оберненням з обмеженням.

За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні і традуктивні (аналогії).

У дедуктивних (лат. deductio – “виведення”) умовиводах рух знань відбувається від більш загального знання до менш загального (часткового або одиничного).

В індуктивних (лат. inductio – „наведення”) умовиводах рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального (часткового або всезагального).

У традуктивних (лат. traductio – “переміщення”) умовиводах (аналогіях) засновки і висновки представлені судженнями однакового ступеня загальності (як правило, рух знань відбувається від одиничного знання до одиничного).

Види дедуктивних умовиводів (силогізм, полісилогізм, ентимема).

Силогізм як вид дедуктивного умовиводу вартий особливої уваги. Простий силогізм складається з суб’єкта – меншого за об’ємом терміну (S), предикату – більшого за об’ємом терміну (P) і середнього терміну (M), який не входить до висновку, але входить до обох посилок, забезпечуючи між ними логічний зв’язок, виступаючи опосередкованою ланкою і уможливлюючи зв’язок S і Р.

Крім простого силогізму існує також складний силогізм (полісилогізм), який складають кілька простих силогізмів, які певним чином пов’язані між собою.

Наприклад:

Всі рослини – живі організми

Всі квіти - рослини

Всі квіти – живі організми (висновок 1)                    полісилогізм

Троянда – квітка

Троянда – живий організм (висновок № 2)

Перший проміжний висновок може бути пропущений і тоді умовивід в цілому прийме такий вигляд: “Всі рослини – живі організми. Всі квіти – рослини. Троянда – квітка. Троянда – живий організм”.

Такий силогізм має назву “сорит” – він застосовується для простеження тривалої залежності між класами предметів.

Скорочений силогізм без однієї посилки має назву “ентимема”. У ентимемі може бути також відсутнім висновок. Така ентимема зокрема застосовується тоді, коли висновок людина робити не хоче в силу його очевидності, або небажаності.

Крім силогізмів існує також такий вид дедуктивних умовиводів як умовні – в яких принаймні одна з посилок є умовним (імплікативним) судженням.

В залежності від того, чи всі посилки є умовними розрізняють суто умовні або умовно-категоричні умовні умовиводи. Приклади і формула умовно-категоричних умовиводів приведені вище.

Крім силогізмів і умовних умовиводів, дедуктивні умовиводи бувають розподільними. Розподільним є такий умовивід, в якому хоча б одна з посилок є розподільним судженням.

Серед принципово іншого виду умовиводів – індуктивних – виділяють такі:

- повна індукція – заключення належить тільки до тих випадків, які розглянуті у посилках. Наприклад: Прямокутні трикутники мають площу, що дорівнює половині добутку (множенню) основи на висоту. Тупокутні трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту. остро вугільні трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту. Значить всі трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту.

- неповна індукція – заключення належить не лише до випадків, які розглянуті у посилках, але і до всіх випадків того ж роду. 

У свою чергу традуктивні умовиводи можна характеризувати як опосередковані, де рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Такий вид умовиводу часто застосовується при порівнянні двох предметів або процесів, які мають або не мають подібні ознаки. Якщо вони їх мають, то ми можемо дійти висновку, що і інші ознаки таких предметів можуть бути також подібними. Необхідно зважувати на те, що умовивід за аналогією має не достовірний, а імовірнісний характер. Ступінь імовірності залежить від існування як подібних, так і не подібних ознак, а також від ступені дослідження порівнюваних предметів або процесів. Якщо ступінь імовірності наближується до нулю, то вона перетворюється на нісенітницю. Наприклад, нісенітницею є умовивід щодо корисності злочинності для здорового суспільства, який базується на порівнянні суспільства з організмом здорової людини, у якому жоден з органів не є шкідливим.

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяють на демонстративні та правдоподібні (імовірні).

В демонстративних умовиводах висновок необхідно істинний, а в правдоподібних – імовірно істинний.

Висновок

Умовивід є найбільш складною базовою формою мислення, яка об’єднує дві попередньо розглянуті форми теоретичного пізнання – судження і поняття. Розташовані за певними правилами судження дають змогу отримувати нові дані про предмет, робити висновок щодо його якісних ознак, властивостей.

Істинність умовиводу залежить від істинності його складових і вірності будови.

Існує різноманітна класифікація умовиводів, проте основним є їх поділ на умовиводи безпосередні та опосередковані, серед других розрізняють дедуктивні, індуктивні та традуктивні умовиводи.

Знаючи теоретичні аспекти формування умовиводу, людина має змогу струнко поєднувати судження для отримання істинних висновків, або принаймні таких, імовірність яких є високою.

Список використаної літератури

1. Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999

2. Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998

3. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998

4. Логіка: Опорний конспект лекцій / І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна, - К.: МАУП, 2004

5. Мозгова Н.Г. Логіка: Навч.посібник. – К.: Каравела, 2006

6. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996