Історі логіки в Україні

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    Державний вищий навчальний заклад

    «Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана»

    Кафедра філософії 
 
 
 
 

    Реферат на тему:

    «Історія  логіки в Україні» 
 

    Виконала:

    Студентка І-курсу

    5-групи, 6504

    ФЕтаУ

    Нікітчик Олена 

    Викладач:

    Козлов  Є.В. 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ, 2011

    План

Вступ

1. Нарис з історії логіки в Україні.
2. Логіка в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття .

Висновок 
 
 
 
 
 
 

 

    

    Вступ

    Логіка  – наука про мислення. Отже, є дуже важливою для нас. Вивчення логіки сягає своїми коріннями ще епохи Стародавнього Світу. Багато науковців присвятили себе  цій дисципліні. Звичайно, логіка вивчалась і українськими вченими, які теж здійснили свій вагомий внесок в її формування. Що ж заглянемо в історію логіки в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.   Є підстави вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали відомими в Київській Русі вже в XI ст. Найбільш знаними серед античних мислителів були Арістотель і Платон.

Писемні пам'ятки другої половини XV ст. (серед  яких були й книги науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки, астрономічна та астрологічна література) свідчать про культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в той час завдяки старанням київських книжників-вільнодумців з'являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевы врата», або «Тайная тайных», логічних трактатів арабського філософа XI — початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»). Тоді ж у Києві була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона відома під різними назвами «Речі Моисея Египтянина», «Словесница Моисея Египтянина», «Книга, глаголемая логика» тощо. «Логика Авиасафа» та «Речи Моисея Египтянина» відіграли важливу роль у поширенні логічних знань, оскільки ґрунтовно знайомили читачів з основним змістом «Органону» Арістотеля. Крім цих праць, в Україні на той час був відомий трактат І.Дамаскіна «Диалектика» (де розглядалися такі логічні питання: співвідношення універсального і одиничного; визначення роду, виду й індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв'язання (аналіз) і доведення). 

    У XVI ст. Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа протестантських навчальних закладів. Особливий вплив мала Раківська академія, де навчалося близько тисячі студентів, серед яких було чимало українців. Логіку і метафізику там читали відомі вчені X. Стегман та X.Остородт. 

    Курс  діалектики та риторики читали в братських  школах на рубежі XVI—XVII ст., зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським братством. Щоправда, в цей час спостерігалось негативне ставлення до  языческих любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та логічних. Це виявилось у порадах І. Вишенського Львівському братству (не вдаватися до зовнішньої філософії, поганських Арістоте-лів і Платонів), в «Алфавіті духовному» І. Копинсько-го та інших тогочасних авторів.

    Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було перейти до вищих етапів історико-фі-лософського прогресу, в тому числі й гуманізму.

    Логіка  була обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс.

    Та  зрештою логіка посіла одне з провідних  місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку.

    Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставления» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня. 

    У період радянської влади в Україні  формальну логіку тривалий час ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

    В останні десятиліття в Україні  виросла ціла когорта вчених, які  плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов,                  В. Омельянчик та інші. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Розвиток логіки в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття заслуговує особливої уваги науковців, оскільки він співпадає з тим періодом в історії України, який може бути охарактеризований, з одного боку, як період розпаду традиційних ідей та форм суспільного життя, а з іншого боку, як період становлення нових орієнтирів у науці. У логіці цей період особливий тим, що на зміну традиційній логіці в Україні вже приходять ідеї математичної логіки, від логіки відокремлюється психологія, відбувається становлення індуктивної логіки тощо.

    Дослідження історії логіки ХІХ–ХХ століття у  світі проводили А.Адамсон, В.Бажанов, Г.Х.Врігт, Ф.Енрікес, О.Карпенко, М.Кондаков, А.Кузичев, З.Кузичева, Л.Ліар, О.Маковельський, Ф.Москаленко, П.Попов, М.Попович, К.Прантал, М.Стяжкін, Х.Шульц, О.Суботін та інші.

    В Україні історія логіки довгий час  досліджувалась у лоні історії радянської логічної думки. Так, частково було досліджено логічні концепції Є.Буніцького, М.Грота, П.Лодія, О.Новицького, І.Слешинського, С.Шатуновського. Але логічні концепції переважної більшості українських учених залишаються недостатньо дослідженими. Існують окремі роботи вітчизняних учених, в яких розвиток логічної думки в Україні у ХІХ–ХХ столітті висвітлюється лише частково. Це можна спостерігати у роботах А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, Л.Дротянко, М.Кашуби, Н.Мозгової, В.Нападистої, А.Конверського, І.Огородника, М.Русина, М.Ткачук, В.Ярошовця та інших. Предметом їхніх досліджень були філософські та частково логічні погляди С.Гогоцького, П.Ліницького, Й.Міхневича, О.Новицького, Г.Челпанова, П.Юркевича. Але немає ні окремих досліджень логічного надбання українських науковців, ні загальної історії логіки в Україні.

    Недослідженими  залишаються логічні праці інших  відомих логіків, зокрема Є.Буніцького, Г.Веревського, М.Грота, Ф.Зеленогорського, Ф.Козловського, М.Ланге, П.Лейкфельда, С.Остроумова, І.Продана, І.Слешинського, С.Шатуновського, які працювали наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

    Особливими, є логічні праці науковців Західної України, котрі, незважаючи на утиски, намагались займатися науковими дослідженнями, видавати українські підручники та підтримувати українські навчальні заклади. Праці цих логіків залишаються зовсім не вивченими та потребують окремих наукових досліджень. До них можна віднести роботи С.Балея, С.Канюка, І.Копача, Г.Костельника, Т.Мандибура та інших.

    Запропоновано дві класифікації напрямів у вітчизняній логіці у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття: на підставі територіального розташування – Київська, Харківська, Одеська, західноукраїнська школи; на підставі витлумачення логіки як науки – традиційний (Ф.Зеленогорський, М.Ланге, П.Лейкфельд, Т.Мандибур, С.Остроумов, І.Продан, Г.Челпанов, П.Юркевич та інші), психологічний (М.Грот, І.Копач та інші), математичний (С.Балей, Є.Буніцький, Г.Веревський, Ф.Козловський, І.Слешинський, С.Шатуновський та інші), гносеологічний (С.Гогоцький, Г.Костельник, П.Ліницький, Й.Міхневич, О.Новицький та інші);

    В даний період переважало традиційне витлумачення логіки: логіка – це наука про закони розуму та мислення (Ф.Зеленогорський), наука про закони правильного мислення (Г.Челпанов), наука про закони природного та правила штучного мислення (О.Новицького); але існували й інші витлумачення (психологічне: логіка – наука про пізнавальну діяльність (М.Грот, І.Копач); математичне: логіка – наука про умови правильності мислення (Ф.Козловський); гносеологічне: логіка – це чиста філософія, в якій розглядають форми та закони мислення (С.Гогоцький).

    Значний вплив психологічного напряму набув відображення при аналізі таких форм мислення, як: поняття та судження, через термін „уявлення” (С.Гогоцький, М.Ланге, Й.Міхневич, О.Новицький, Г.Челпанов, П.Юркевич), при цьому зазначена тенденція зникає при визначенні умовиводу.

    Першим в Україні, хто звернув увагу на розвиток математичної логіки, був Ф.Козловський (м. Київ), надалі математичний напрямок розвивався у вигляді алгебри логіки в роботах Є.Буніцького, І.Слешинського, С.Шатуновського (м. Одеса) та математизованої силогістики в роботі Г.Веревського (м. Миколаїв).

    Психологічна концепція логіки знаходила прихильників у всіх регіонах України (М.Грот (м. Одеса), С.Балей, І.Копач (м. Львів), Г.Челпанов (м. Київ), які прагнули реформувати формальну логіку, спираючись на прості асоціативні процеси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Отже, можу зробити висновок, що логікою  як наукою цікавилися представники українського народу ще на етапах свого становлення.  Так, в Україні були знайомі працями  античних мислителів доби Київської  Русі. Українські вчені вивчали логіку, вносили свої важливі здобутки у  її формування. Логіка продовжує розвиватись  завдяки працям вітчизняних науковців  і на теперішньому етапі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Джерела:

    1. Плахтій Маріанна Петрівна. Логіка в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття: напрями розвитку : дис... канд. філос. наук: 09.00.06 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 183арк. — Бібліогр.: арк. 164-183.

    2.  Дуцяк І.З. Логіка. Львів:Просвіта, 1996. - 128 с.

    3. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — Вид. 2-ге, допов. і перероб. — К.: КНЕУ, 2000. — 144 с.

    4. www.nbuv.gov.ua

    5. http://wikipedia.org

    6. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С.332.