Внесок Леніна у розвиток красномовства

   Міністерство  освіти і науки, молоді і спорту України

   Прикарпатський  національний університет ім. Василя Стефаника

   Педагогічний  інститут 

                           ВИКОНАЛА:

                                                                                                 Студентка групи ДВПН-41

                                                                           Бойко Наталія 
 

   Івано-Франківськ

   2011 р.

ПЛАН

ВСТУП

1. Життя і життєдіяльність Ілліча Леніна
2. Внесок Леніна у розвиток красномовства

ВИСНОВОК

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

   В Україні Л. ніколи не був, української  мови не розумів, українською культурою  та історією ніколи не цікавився, взагалі, вважав Україну “закордоном”. Однак українське національне питання так чи інакше цікавило Леніна протягом всієї політичної діяльності. На словах проголошував право націй на самовизначення (у т.ч. й української нації), публічно підтримував український рух, коли це було в інтересах перемоги над політичними опонентами (під час заборони святкувань ювілею Шевченка у 1914 та конфлікті між Тимчасовим урядом і УЦР влітку 1917). Однак на практиці послідовно виступав проти ідеї української окремішності, зокрема щодо проведення цього принципу в побудові робітничого руху і більшовицької партії (за свідченням очевидців, здатний був погодитися на створення окремої литовської чи єврейської соціал-демократичної партії, але утворення окремої української партії вважав неприпустимим). З цих позицій критикував М. Драгоманова, Л. Юркевича. Дотримувався думки, що “при єдиній дії пролетаріатів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути мови”.

   Безпосередньо винний в організації голоду 1921-22 в Україні, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в голодуючі райони Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом Американській адміністрації допомоги та ін. організаціям надати допомогу голодуючому українському населенню.

   З іншого боку, невдалі спроби російських більшовиків встановити контроль над  Україною та розмах українських антибільшовицьких  повстань у 1919-21 змусили Леніна змінити  своє ставлення до українського селянства  та національного руху, що, зокрема, позначилося на його концепції побудови майбутньої договірної федерації радянських республік. Ленін, відмовившись від  ідеї “автономізації” незалежних республік, висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям та ін. неросійським народам гарантувалися б ширші політичні й культурні права. Зміна поглядів Леніна на національну державність республік призвела до гострих дискусій з ін. лідерами комуністичного руху - Р. Люксембург, Й. Сталіним та ін., які залишалися на централістських позиціях. Оскільки ні Ленін, ні його опоненти ніколи не згоджувалися провести федеративний принцип щодо самої Комуністичної партії, автономний статус УСРР та національні права українців залишалися формальністю. 
 
 
 
 
 
 

1. Життя і життєдіяльність  Ілліча Леніна

   Ульянов (Ленін), Володимир  Ілліч (22.04.1870—21.01.1924) — російський революціонер, засновник та ідеолог більшовизму і міжнародного комунізму.

   Н. у м. Симбірську (тепер Ульяновськ). Навчався у Симбірській гімназії та Казанському університеті, з якого був виключений у грудні 1887 за участь у студентському страйку. У 1887-89 ознайомився з творами К.Маркса. У 1888 брав участь у роботі нелегальних марксистських гуртків. У 1891 склав екзамени екстерном за курс юридичного факультету Петербурзького університетуту. В 1892-93 працював як помічник присяжного повіреного у Самарі та Петербурзі. У квітні-травні 1895 за дорученням петербурзьких марксистів виїздив до Швейцарії, де познайомився з Г. Плехановим. Після повернення до Росії об'єднав марксистські групи Петербурга в організацію під назвою “Союз боротьби за визволення робітничого класу”. У 1895 заарештований. У 1897-99 перебував на засланні у с. Шушенське Єнісейської губ. Після відбуття заслання виїхав за кордон, де заснував і співредагував російську соціал-демократичну газету “Искра” (1900-03). Організатор другого з'їзду РСДРП (1903). Позиція Леніна з питань побудови та організації діяльності партії призвела до розколу РСДРП на “більшовиків” і “меншовиків”. Очоливши “більшовиків”, Ленін вів безперервну фракційну боротьбу, скеровуючи зусилля на підготовку і прискорення революції. У листопаді 1905, у період піднесення російської революції, повернувся у Росію. Під час революції відмовився від співробітництва з ліберальними політичними течіями, виступав за радикалізацію революційного руху та встановлення “диктатури пролетаріату”. Після поразки революції у грудні 1907 знову емігрував за кордон.

   Під час Першої світової війни 1914-18 проголосив гасло поразки свого уряду  у війні і перетворення війни  з імперіалістичної у громадянську. Однак ці лозунги йому не вдалося  нав'язати ні більшовикам, ні соціал-демократичним  партіям Європи. Позиція Леніна та його прихильників була вигідна державам Троїстого Союзу, тому вони (в основному  Німеччина) надавали більшовикам матеріальну  підтримку. На поч. квітня 1917 Ленін повернувся в Росію і розпочав діяльність, спрямовану на повалення Тимчасового уряду і ліквідацію двовладдя. Проголошене Леніним у “Квітневих тезах” гасло “Вся влада Радам!” означало мирний перехід влади до Рад. Одночасно було висунуто лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам, а заводів і фабрик-робітникам. Однак з липня 1917, після провалу невдалої спроби більшовицького перевороту в Петрограді, поставив питання про перехід влади до Рад шляхом збройного повстання. Деякий час через загрозу арешту і суду переховувався у Фінляндії, розробляючи план збройного перевороту. З поч. жовтня 1917 перебрався нелегально до Петрограда, щоб безпосередньо керувати підготовкою повстання. 24-25.10(7-8.11) 1917 більшовицька партія на чолі з Леніним захопила владу в Петрограді.

   З перших днів встановлення радянської влади і до самої смерті - голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Своєю незгодою віддати  владу законно обраним Установчим зборам, розігнаним за його наказом 5.1.1918, спровокував громадянську війну  в Росії.

   У 1921 наполіг на переході від політики “військового комунізму” до т.зв. нової економічної політики. У 1922 виступив ініціатором створення СРСР. З серед. грудня 1922 після різкого погіршення стану здоров'я і до самої смерті фактично був усунений від керівництва партією і країною. Похований у Мавзолеї на Красній площі у Москві. 
 
 
 

     2. Внесок Леніна  у розвиток красномовства.

     Мова  публічних виступів В. І. Леніна —  неперевершений зразок точності, виразності і переконливості у слововживанні  та визначенні змісту слів.

Дбайливо  ставлячись до лексики, Володимир Ілліч  діалектично розглядає відношення слова і поняття, підкреслює багатозначність  слова, можливості його тлумачення. Він  розкриває політичну суть того чи іншого терміна, окреслює його значення і характер конкретного використання, гнівно виступає проти навмисної  плутанини і змішування понять, всіляких спроб «уточнити» деякі марксистські терміни, замінити загальноприйняту термінологію.

Дохідливість  мови, її близькість до широких мас  є та мета, до якої завжди прагнув  В. І. Ленін.

     Виступаючи  проти вживання іншомовних слів без  потреби, у замітці «Про очищення російської мови» Ленін вимагав  оголосити війну зловживанню  іншомовними словами, проте ніколи не відмовлявся від використання запозичених слів, якщо це було необхідно, доцільно. Вживаючи незрозумілі терміни, Володимир Ілліч тут же пояснював  їх, дбаючи про те, щоб слухачі  правильно сприйняли і усвідомили їх значення.

     Для полегшення сприйняття окремих термінів В. І. Ленін застосовував пряме визначення або тлумачення поняття, а також  пояснення препозитивного і постпозитивного  характеру.

     Прийомом  безпосереднього визначення або  тлумачення незрозумілого слова  Володимир Ілліч визначає основні  політичні поняття: диктатура пролетаріату, соціалізм, комунізм, партія робітничого класу та ін. У доповіді на VII Всеросійському з’їзді Рад він говорив: «Слова «диктатура пролетаріату» селян відстрашують. В Росії це пугало для селян. Вони обертаються проти тих, хто це пугало пускає в хід. Але селяни знають тепер, що диктатура пролетаріату, може, і надто мудре латинське слово, але що воно на практиці є та Радянська влада, яка передає державний апарат в руки робітників. Таким чином, це — найвірніший друг і союзник трудящих і найнещадніший ворог всякої експлуатації». А в промові на III з’їзді комсомолу В. І. Ленін так пояснив слово комуніст: «Комуніст — слово латинське. Комуніс значить — спільний. Комуністичне суспільство значить — все спільне: земля, фабрики, спільна праця, — ось що таке комунізм».

     Однією  з визначних особливостей мови Леніна є своєрідне, неповторне сполучення слів у реченні, що виразно виявляється, зокрема, в доборі і особливому сполученні слів в однорідних лексичних рядах. Саме специфічне розташування слів у  лексичному ряді, синтаксична однорідність цих слів надають висловлюванням смислової місткості, особливої  ритмічності, підвищують їх емоційність. Лексичні ряди в публічних виступах Леніна виражені різними частинами  мови і, як правило, будуються на дієсловах, багатих своїми зображувальними  і виразовими якостями. Наприклад: «Чи  може праця бути спільною, коли кожний веде своє господарство на окремій  ділянці? Відразу спільної праці  не створиш. Цього бути не може. Це з  неба не падає. Це треба заробити, вистраждати, створити». Закінчується уривок реченням, в яке входить дійовий, емоційно насичений тричленний лексичний ряд. Тут не тільки сила думки, а й гранична доступність і стислість вираження, динамічність і емоційна напруженість мовної форми, які хвилюють слухачів, впливають на їх почуття.

     Часто жвавість, енергійність, динамічність руху ленінської думки завдяки дієслівним лексичним рядам досягає кульмінаційної емоційної напруженості: «Тільки  цей клас може допомогти трудящим масам об’єднатися, згуртуватися і остаточно відстояти, остаточно закріпити комуністичне суспільство, остаточно його побудувати».

     Найбільш  повно зображують предмети, явища, події  лексичні ряди з прикметниками. Наприклад: «Коли комуніст здумав би хвастатись комунізмом на підставі набутих ним  готових висновків, не роблячи  найсерйознішої, найважчої, великої роботи, не розібравшись у фактах, до яких він повинен критично поставитись, такий комуніст був би вельми прикрий».

     Майстерна побудова і вміле вживання тричленних лексичних рядів надавали ленінській мові своєрідного ритму, своєрідного  інтонаційного забарвлення. Користуючись своїм улюбленим прийомом, вживаючи одне за одним близькі за значенням  слова, Ленін цим не тільки відкривав  і визначав різні аспекти розглядуваних проблем, але й майже завжди спонукав до дії, пробуджував думку: «Товариші червоноармійці! Союз робітників і селян Червоної Армії — міцний, тісний, нерозривний» або: «Треба втомлених підбадьорити, підтримати, повести за собою». Ми зразу ж пізнаємо характерну манеру, стиль Володимира Ілліча, його ясний, точний, виразний словник, наростаючу енергію, динаміку, напруженість висловлення. Динамічності і виразності мови В. І. Ленін досягав не тільки творчим добором слів і майстерним їх вживанням, а й цілеспрямованою побудовою речень, способами об’єднання їх в абзацах.

     Іноді вважають, що простота, ясність і  виразність викладу залежать лише від  широкого використання різних типів  простих речень. Звичайно, прості речення  значною мірою сприяють виразності і дохідливості мови. Але спостереження  над промовами, доповідями і лекціями В. І. Леніна показують, що він досягав  максимуму популярності і простоти майстерним використанням різноманітних  синтаксичних засобів, у тому числі  різних типів складних речень. Причому  його складносурядні, складнопідрядні  та змішані складні конструкції  відзначаються логічною чіткістю, стрункістю і виразністю. Вони служать для  вираження розгалужених думок і  дозволяють не тільки сформувати те чи інше положення, а й обґрунтувати його, підкріпити необхідними аргументами. Так, в лекції «Про державу» із загальної  кількості 205 речень простих — 71, складних — 134, у промові «Завдання спілок молоді» з 248 речень простих — 72, складних — 176.