Вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний  педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

 

 

 

Кафедра української  літератури

 

 

Вивчення  лірики Ліни Костенко у старших класах

 

 

Курсова робота з методики української літератури

Дяченко Наталії Сергіївни

студентки 43-ї  групи

факультету філології  та журналістики

спеціальність: 6.020303 Філологія*

(українська мова і  література)

спеціалізація: 6.020303 Філологія.

Мова і література (англійська)

 

Науковий керівник –  кандидат філологічних  наук, старший викладач

Ратушняк Олександр Михайлович

 

 

Кіровоград – 2012

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні, коли взято  курс на відродження й дальший  розвиток національної культури, школи, мови, особливої актуальності набуло шкільне вивчення творів сучасних українських письменників. 

Метою  літературної освіти в школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активу естетичну діяльність. 

Серед тих, чия творчість  глибоко закорінена у народну  історію, чиї поезії несуть на собі відбиток переживань за духовне відродження  української нації, вирізняється ім’я Ліни Костенко, поетеси, що «наближена до істини» з «абсолютним слухом до голосу віків» [17, 31]. У своїх творах вона майстерно моделює власне сприйняття історичного часопростору, переосмислюючи знакові для нашої держави події і тим самим вносить свій неоціненний вклад у справу відновлення національної свідомості українського народу.  Саме тому дослідження мистецької спадщини цієї поетеси, що присвячена узагальнюючій темі історичній пам’яті, є надзвичайно актуальним в контексті цілісного літературного процесу другої половини ХХ століття, коли гостро постало питання про самоідентифікацію української нації, збереження її вікових культурних надбань і традицій.

Об'єкт дослідження – навчальний процес на уроках літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – зміст, форми, методи і прийоми вивчення поезії Ліни Костенко в старших класах.

Мета даної  курсової роботи – дослідити особливості вивчення лірики Л.В.Костенко в старших класах на матеріалі поезій,  які запропоновані в програмі та враховуючи передовий педагогічний досвід вчителів-словесників.

Досягнення мети дослідження  передбачали розв'язання таких завдань:

- здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми і вивчити її стан у практиці викладання української літератури;

-  виявити специфічні особливості поезії Л. В. Костенко, які допоможуть вчителеві-словеснику при  укладанні конспектів уроку;

- розробити науково обґрунтовану методику вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах;

- перевірити ефективність запропонованої методики на практиці.

Методологічну основу цієї роботи склали праці Е. А. Пасічника, Л. Ф. Мірошниченко, Є. В. Волощук, Г. Д. Клочека, С. Г. Барабаш, В. Є. Панченка, І. М. Дзюби, В. О. Базилевського, О. В. Ковалевського та інших дослідників, що комплексно чи побічно торкаються специфіки вивчення ліричних творів та, зокрема, особливостей художнього мислення Ліни Костенко.

У процесі виконання  поставлених завдань використовувалися  такі методи дослідження:

а) теоретичні – аналіз літературознавчої, психолого-педагогічної і методичної літератури з досліджуваної теми; метод комплексного аналізу й синтезу під час визначення об'єкта, предмета, мети, гіпотези і завдань дослідження; теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду організації вивчення ліричних творів; аналіз навчальних програм, підручників;

б) емпіричні – бесіди зі словесниками й школярами; аналіз стенограм уроків, усних відповідей і письмових робіт учнів; педагогічний експеримент; статистична обробка даних (кількісний та якісний аналіз результатів роботи).

Теоретичне  значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методичних основ вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах.

Практичне значення роботи визначається тим, що розроблено конкретні методичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення процесу вивчення ліричних творів Ліни Костенко на уроках української літератури. Матеріали дослідження можуть бути використані під час створення навчальних програм і підручників, у роботі зі студентами та в шкільній практиці.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, обсяг роботи складає 37 сторінок, в списку літератури міститься 35 позицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ В СТАРШИХ КЛАСАХ

 

1.1. Емоційно-експресивна природа лірики, як основна константа її шкільного аналізу

Лірика – особливий рід літератури, де людина зображується здебільшого у сфері внутрішнього життя. На  відміну від епічного та драматичного, ліричний образ спочатку впливає емоційно – на почуття, настрої, а вже потім – на думки читача. Одна з основних ознак ліричного твору - відображення життя через сприйняття його ліричним «я». Якщо в основі епічного твору – зображення об’єкту, то лірика пов’язана з вираження суб’єкта. Ліричні твори – найсуб’єктивніші витвори мистецтва.

Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому форми естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У ліриці першорядне значення надається виражальним значенням емоційним станом, тобто – ліризм. Лірика має свою якість, визначувану конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас – ментальною свідомістю кожного етнічного середовища  терміном «лірика» позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріями, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичних смислом, окреслюваних своїми  формотворчими гранями у багатьох жанрах [27; 403].

Лірика (від грецького lira – струнний ліричний інструмент, під акомпанемент якого стародавні  греки співали пісні) – один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображують шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора [33; 287].

Гегель писав, що в  епосі авторові алегрує змістом  відмінний від нього герой, а в ліриці центральним персонажем  є сам творець і перш за все виявляється ліричне «я».

Але ліричне «я» не завжди тотожне авторові. Автор художній двійник реальної особистості письменника.

Форми вираження авторської свідомості  у ліричному творі можуть бути різні: образ автора, ліричний герой, ліричний персонаж.

Образ автора – це персоніфікована в окрему дійову особу, але відчутна в ставленні до зображуваного та в доборі художніх засобів  особистості письменника. Це особистий кут зору, погляд на змальоване  чи виражене.

Ліричний герой  – друге ліричне «я» поета, його художній  «двійник», образ тієї людини, думки  і переживання якої висловлює автор. Ліричний герой є близькою авторові людиною, це певною мірою і авторська особа, і разом  і  з тим – узагальнюючий характер.

Ліричний персонаж – або герой рольової лірики – введений у текст ліричного твору персонаж, від імені якого висловлюються думки, переживання, почуття автора. Ліричний персонаж явно відмінний від самого автора.

Характерною ознакою ліричного твору є ліризм – емоційне переживання подій та явищ, сердечність, схвильованість естетичного  сприйняття.[26; 292].

Характер ліричного героя розкривається  через внутрішні суб’єктивні події, тобто почуття, переживання, настрої, думки, що є реакцією ліричного суб’єкта на те, що відбувається  з ним або довкола нього. Про все це розповідає автор і все це становить ніби подієву канву, його сюжет. Дослідники називають сюжет композицією. Вона включає до свого складу не тільки послідовність викладу думок і настроїв, вираження емоцій і вражень, зміну, перехід від одного чутливого образу до іншого, тобто в його динаміку, а й всю зовнішню  і внутрішню організацію твору.

Аналізуючи віршотвір, треба розрізняти композицію образно-тематичну й  композицію віршову.

Почуття, переживання ліричного  героя матеріолізуються в образній системі твору. Образом в ліриці є почуття і думки людини (любов, ненависть, кохання, гнів, образа, хвилювання, радість ).

Проте всі ці образи обертаються  навколо двох образів – образу-почуття  і образу - думки,  які прийнято називати тематичними ліричними образами. Предметний, матеріальний світ, що нерідко замальовується у поезії не буває самодостатнім образом. Їх треба розглядати  як такий, що породжує у поета певні думки, викликає якісь переживання.

Тематичний образ може розвиватися  трьома способами:

1.Зіставлення двох тематичних образів.

2.Розвиток  і трансформація центрального  образу.

3.Логічний роздум[ 7;14].

Зачин і кінцівка вірша – важливі  структурні елементи його образно-тематичної композиції.

Головне завдання віршотвору – створити потрібне емоційне тло для сприймання поезії, налаштувати читача на потрібний лад .

Не менш важливим композиційним  елементом ліричного твору  є  кінцівка. Вона являє собою висновок ,що постає в результаті роздумів ліричного героя, завершення розвитку його почуттів.

Аналіз тематичних образів невіддільний від аналізу віршової організації (композиції ). Вона включає до свого складу:

- віршовий розмір;

- довжину вірша (рядка):

а) короткі, середні, довгі рядки;

б) однакові чи різні;

в) упорядковане чи вільне чергування рядків;

- строфічна організація вірша:

а) строфічна чи астрофічна структура ;

б) перехідні строфічні форми; нетотожні форми

- наявність чи відсутність рим; способи римування;

- інтонаційно-ритмічна  організація мови :

а) вірш  куплетний, пісенний, романсний;

б) говірний;

в) декламований;

- специфічний віршовий  синтаксис.

 Смислове навантаження  поетичного слова посилюється  ритмом, мелодикою. Звідси слово вірша виразне, більш впливове  в естетичному й емоційному плані. Тому для поезії найбільш прийнятним є аналіз «від першого слова до останнього», оскільки такий підхід дасть можливість виявити внутрішню структуру твору, природу його художньої організації, частину втіленої в тексті художньої інформації [26; 302 ].

У ліричному вірші  спостерігається композиційна упорядкованість словесного матеріалу і його розчленування. Аналізуючи структуру ліричного твору ,важливо не просто відмітити, із яких строф він складається, скільки їх, а установити  їх взаємозв’язок, показати, як поступово в кожній строчці реалізується авторський задум, як вони взаємопов’язані тематично, синтаксично і інтонаційно.

Композиційна єдність  ліричного твору  досягається  допомогою центрального образу  або центральної деталі.

Роботу над порівнянням  ліричних творів варто проводити  у два етапи:

1) Дослідження своєрідності образно-тематичної композиції, що включає  в себе аналіз таких елементів:

а) назви (що вона визначає: жанр, тему, головний тематичний образ, обставини, без яких зміст твору бути не зовсім зрозумілим)

б) характер зачину(яка його роль у підготовці читача до сприймання складної специфічної інформації твору)

в) особливості розвитку у вірші провідного тематичного образу, засоби його творення. Розвиток тематичного образу може мати такі типи:

- зіставлення двох  образів, діалектично взаємопов’язаних;

- розвиток  і трансформація одного центрального образу;

- логічні роздуми;

- своєрідність закінчення  вірша;

2) Вивчення віршової композиції, котра включає в себе:

-   віршовий  розмір, довжину вірша;

- співвіднесення  синтаксичного  і ліричного членування мови: співпадання синтаксичного  і метричного членування мови; співпадання синтаксичного відрізка мови  чи  її розходження, поява внутрішньовіршових пауз і перенесення незакінченої синтагми в наступний рядок;

-   строфічну організацію вірша ;

- специфічний віршовий синтаксис: синтаксичний паралелелізм віршів і строф, організована система повторів;

-    наявність чи відсутність рим, способи римування.