Творчість Джека Лондона

У цьому зізнанні Мартіна - ключ до розуміння джерел його особистоїтрагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і йогодумки - такі ж самі що й життя і думки тисяч його побратимів по праці.  
Але от моряк перетворився на письменника, навіть на письменника модного,процвітаючого, що заробляє великі гроші. Причому його популярність, йогозаробітки мали свою основу на його реалістичному баченні світу, нависловлюванні ним ідей, яких буржуазно суспільство не приймало, але якілоскотав його нерви, і обізнаність з якими дозволяла вважати себелібералом. Тому книги Ідена розкуповуваліся заможною публікою, ставалимодними, приносили їх авторові неочікуваний прибуток.

У результаті Мартін Іден, сам того не бажаючи, потрапив у становищелюдини, що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленнямвін залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Алеза своїми прибутками, за своїм новим способом життя вінтепер належавдо класу буржуазії. І це протиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден бувписьменником, але він міг бути, наприклад, талановитим музикантом абоскульптором, художником або медиком. Трагізм долі і життєвий шляхписьменника Мартіна Ідена типовий для тогочасної дійсності.

Відомий американський  критик назвав роман Лондона «трагічноюнаціональною історією успіху ». Ван Вік Брукс із гіркотою відзначав, щотворчі розуми у США «позбавляють поживного грунту, їм протиставляютьпристрасть до користолюбства і ореол багатства. Буквально всі тенденціїсуспільного життя Америки вступили в змову з метою зв'язати по руках ініг таланти країни ...»( 11, С.297). Як діє це у житті, Д. Лондон показуєна прикладі Мартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ні родичі, ні друзі, нілюди, у яких він бачить представників інтелігенції - Рут, її батьки, їхнєоточення. Так зване суспільство не поспішає простягнути руку допомогиШукаючи свій шлях художникові. Навпаки, воно намагається збити його зобраного шляху, зіштовхнути на так добре знайому і зрозумілу дорогучиновницького служіння або бізнесу і комерції. Потрібно мати чималу мужність,твердість характеру і впевненість у своїх силах, щоб протистояти цьомунатіскові, витримати його і пройти свій шлях до кінця. Вдається це далеконе всім.

Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч усім.  
Справжній трагізм цього успіху полягає в тому, що Мартін домагається йогопоодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі з тим суспільством, у якомувін живе і трудиться. У цій боротьбі він втрачає кохану, від ньоговідмовляються родичі, він поступово зневірюється у своїй правоті й зрештоювирішує ніколи більше не брати до рук перо. Заслужений успіх не приноситьйому ніякого задоволення.

У романі фатальний  стрибок Мартіна описаний як зовсім природний,простий і навіть повсякденний крок. Але ж на цей крок йде  зовні здорова, урозквіті свого таланту людина, що домоглася слави й успіху. І тащоденність, з яким ідуть з життя Брісенден і Іден, - це теж невід'ємначастина «трагічної національної історії успіху» талановитих художників у  
США.

Мартін Іден був індівідуалістом, не маючи ні найменшого уявлення пронестатки інших, він жив тільки для себе, боровся лише заради себе і вмер  
- Теж через самого себе. Він пробився в буржуазні кола і був прикровражений відразлівою посередністю тих кіл.

Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д. Лондон створив  
Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долюсвого творця. Крах. Смерть.

Джек Лондон наполегливо заперечував проти  того, що його самогоуособлювали з його героєм. Письменник недвозначно викривав подібнітвердження. «Дозвольте мені вказати на головну слабкість такої паралелі, --писав Д. Лондон у звґязку з цим, - Мартін Іден наклав на себе руки, а я все щеживий »(11, с.299). Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо  
Д. Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іденпередрік долю свого творця.

1. Штрихи до портрета  Дж. Лондона

2. Дитинство та юність.

3. Подорож на Аляску.

4. Перша збірка північних  оповідань.

5. «Північна Одіссея».

6. Останні роки життя.

7. Роман «Мартін  Іден».

8. Роман «Серця трьох»

1. «Я побачила бліде обличчя, осяяне великими блакитними очима, облямованими темними віями, і прекрасний рот… Уявіть ще контури щік, масивну шию при хлопчачому вигляді. Брови, контури щік, ніс були грецькими. Його зовнішність вражала й атлетичною силою, хоча на зріст він був замалий для американця…                         (Анна Струнська)  

 Комплексуючий безбатченко, прийомний син, затюканий бідака, жадний на шмат хліба, 13-річний чорнороб консервної фабрики з 80-годинним робочим тижнем, рознощик газет, розвізник льоду, прислужник кегельбану, «устричний пірат», «рибацький патруль»,15-річний матрос-стерновий, робітник джгутової фабрики, кочегар на електростанції, завсідник припортових притонів, п’яничка , що мало не втопився після чергового чаркування, забіяка з забіяк із сонячною щербатою усмішкою (два передніх зуби посіяв у черговій «розбірці»), учасник масового походу безробітних на Вашингтон, в’язень, скутий наручниками разом з довготелесим негром-бродягою, золотошукач, покликаний трубним гласом Півночі, затійник кругосвітніх подорожей і,протягом усього 16-ти наступних років, - автор 50 книг та безлічі газетних і журнальних публікацій, найзнаменитіший і найбільш високооплачуваний письменник у світі на  початку минулого століття, окраса літературних салонів і політичних тусовок, активний діяч Соціалістичної партії Америки, від якої висувався кандидатом у мери Окленда. Доля і власна воля, віра у свій талант і нелюдське працелюбство піднесли його до вершин слави. Його духовними батьками були Спенсер, Дарвін, Маркс і Ніцше ( це строкате коло викликало певну плутанину в соціально-політичних поглядах письменника). Ґрунтовно проштудіював праці Бабефа, Сен-Симона, Фур’є і  Прудона. Роздобув і , прочитавши, був у захопленні від «Маніфесту Комуністичної партії». Глибоко аналізував статистичні видання, публікації з найновіших проблем філософії, теології, економіки, природознавства, юриспруденції. Тож закономірно, що світила з різних галузей знань, познайомившись з Дж. Лондоном, доходили до висновку, що такого багатого інтелекту їм не доводилось зустрічати. Своїми літературними вчителями вважав Кіплінга і Стівенсона. Його самого згодом назвуть батьком американської пролетарської літератури.

2.  Джек Лондон…Ім’я,знайоме кожному з дитинства. Воно невіддільне від таких понять, як мужність, сила волі, сміливість, шляхетність, любов до людини. Майже все, про що писав Дж. Лондон, побачене й пережите ним самим. Читаючи його оповідання, повісті, романи, ми начебто перегортаємо цікаві, захоплюючі, часом трагічні сторінки життя автора.    

 Народився  Джон Гріффіт  (справжнє  ім’я   письменника) 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Прізвище Лондон – від вітчима. З десяти років почав працювати: розносив газети, був робітником на консервному заводі, матросом. Після того як вітчим потрапив під поїзд і важко скалічився, Джек став єдиним годувальником у сім’ї. При цьому він навчається у школі, часто відвідує Оклендську бібліотеку, багато читає. Читання стало для нього постійною потребою і пристрастю на все життя. У 17 років Джек вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеному сан-франциською  газетою «Колл». За дві ночі оповідання «Тайфун біля берегів Японії» (1893) було готове. Юнак описав у ньому те,що сам побачив і пережив. «Перша премія дісталась мені, - писав Джек Лондон про свою першу спробу. - Другу і третю одержали студенти Стенфордського і Берклейського університетів».   

 Перший  успіх… Та до справжнього визнання  ще далеко. На Джека Лондона  чекає   багато випробувань. У 1894 році він поповнює армію безробітних Америки і приєднується до тих, хто пішов походом на Вашингтон, щоб домагатися справедливості, наполягати на прийнятті Конгресом таких законів, які б давали змогу нормально працювати і чесно заробляти гроші. Джека заарештували за бродяжництво. Місяць він провів у в’язниці.  

 Спілкуючись  із простим людом, відчуваючи  на власній долі всі труднощі  злиденного життя, Джек Лондон  не міг не замислитися над  тим, як знайти вихід із цієї  скрути. З 1896 року Лондон –  член соціалістичної партії. Того  ж року він склав вступні  іспити до Каліфорнійського університету, та незабаром змушений був  залишити навчання через матеріальні  нестатки. Даруючи своїй знайомій  власну книгу «На дні прірви»,  що складалася з документальних нарисів ( у 1902 році письменник,переодягнений у лахміття, провів шість тижнів в нетрищах Лондона), автор написав: «Прогуляйся по цих місцях, і ти краще зрозумієш, чому я соціаліст». В останній рік свого життя Джек Лондон вийшов із соціалістичної партії, пояснюючи це тим, що соціалісти втратили бойовий дух.

3. Коли у США поширилися чутки про те, що на Алясці є золото,Джек Лондон зібрався на Північ. 26 липня 1897 року він відпливає на Аляску. Клондайська епопея була дуже важкою. Лондон виявив себе людиною відважною і витривалою. Золота він не знайшов, а от на цингу захворів і змушений був повернутися додому у 1898 році.  

 Побачене  і пережите на Алясці стало  основою для циклу північних  оповідань. З них і починається  письменник Джек Лондон, який  приніс в американську літературу  своє бачення і розуміння світу,  свій ідеал людини, свого героя,  свою, тільки йому притаманну  манеру розповіді.  

 Джек  Лондон прийшов у літературу  в складний час. На початку  ХХ століття США – найбагатша  країна капіталістичного світу.  «Все було товар, і всі люди  – подавці й покупці», - писав  Лондон.  В Америці тих часів існувала так звана «література червоної крові», яка відкрито проповідувала мораль наживи, підтримувала криваве загарбання чужих земель, рабство негрів, винищення індіанців, жорстоку експлуатацію, збагачення будь-якими засобами. Нове мистецтво відчувало себе вільним від традицій та ідеалів американських письменників 19 ст.  

 Популярною  була також література «ніжного  реалізму», що зображувала американське  життя як взірець існування  людської спільноти. Вади не  помічалися або ж вважалися  дрібними,не здатними порушити  загальну гармонію.   

 З’являлись  і реалістичні твори. В окремих  регіонах країни виникла література, яка дістала назву «локаль колор» (місцевий колорит).  Її представники прагнули дати якомога детальніші описи людей, побуту, природи певної місцевості.  Видатні американські письменники-реалісти  19 - поч. 20 століття (насамперед основоположник американського  критичного  реалізму  Марк  Твен) мали багато спільного із цією течією, але вони не обмежувалися відтворенням місцевого колориту, їхньою метою було зображення життя всієї великої країни – Америки «позолоченого віку», з усім, що було в ній і доброго, і поганого.  

 Це  характерно і для правдивих  та самобутніх творів Джека  Лондона. Цикл його північних  оповідань відбив романтичні  погляди на нову американську  дійсність, демократичність літератури  «локаль колор» , а також прагматичне ставлення до життя, прагнення до збагачення,стабільності й певності у соціальному становищі,повагу до сильної особистості.

4. Перша збірка північних оповідань «Син вовка» вийшла друком у 1900 році. Протягом 1901-1906 років з’явилися збірки «Бог його батьків», «Діти Морозу», «Віра в людину» та інші.  

 Молодий  письменник прийшов у літературу  зі своєю темою: Північ, її сувора  та велична природа, особливі  закони, що їх мусять додержувати  корінні мешканці – індіанці, а тим більше білі чужинці,  яких привело сюди бажання  збагатитися. Джек Лондон пише  не про шукачів наживи, а про  відважних, наполегливих, незламних  людей. Його оповідання, що приваблюють  цілісними характерами, гострими  ситуаціями, - не про боротьбу  за золото, а про боротьбу за  людину, за життя.   

 У  царині Білої Тиші стають по-справжньому  зрозумілими такі поняття, як  дружба, вірність, відданість, мужність. Письменник дає лише один епізод  – і цього досить,щоб зрозуміти,чого  вартий той чи інший герой.  Автор поважає тих, хто ніколи  не поступається своїми принципами  заради грошей, хто керується  у своїх вчинках чесними та  благородними мотивами, хто зберігає  людську гідність і витримку  в найскрутніших ситуаціях, хто  завжди готовий прийти на допомогу.   

 «Наскрізним»  персонажем північних оповідань  є Мелмют Кід. Він належить саме до тих героїв, для яких шукання золота на берегах далекого Юкону – це не спосіб збагатитися, а спроба випробувати себе, відстояти, захистити, зміцнити в собі людські риси. В будинку Кіда завжди може знайти притулок той, хто потребує відпочинку після важкої  дороги. До нього тягнуться люди, шукають поради, довіряють йому. Вірним товаришем, який мужньо виконав передсмертне прохання друга Мейсона, а потім взяв на себе турботи про його дружину і сина, виступає Кід у «Білій Тиші», мудрим порадником і помічником – у «Королевій дружині», сміливою, розумною, розважливою людиною – в одному з найкращих оповідань -  «Північна Одіссея».  

 Писати  Лондон навчався у Кіплінга. Стиль  Редьярда Кіплінга, на думку Лондона,  повністю відповідав тим завданням,  які перед літературою ставило  ХХ століття – століття технічного  прогресу, метушливої зайнятості  численними справами і проблемами. Це вимагало лаконізму в передачі  сутності явищ. Так, лаконічні  пейзажі Лондон дає не стільки  для того, щоб вразити незнаним, скільки для того, щоб якнайточніше  змалювати ті важкі умови, до  яких людям доводилося пристосовуватись. Північ дуже часто здобуває  перемогу над людиною, раз у  раз доводячи її нікчемність.  Тим  більшої поваги заслуговують ті, хто витримує «байдужість Білої Тиші». Природа стає тлом, на якому розігруються драми людського життя, а часто й причиною трагедій. Не вдаючись до детального зображення внутрішнього світу персонажів, за допомогою пейзажів письменник передає їхні настрої та переживання: « Прикро лишатися на самоті з гіркими думками серед Білої Тиші. Тиша мороку – милосердна, вона ніби захищає людину, огорнувши її темним покривалом, дихає на неї співчуттям, але осяйна Біла Тиша, чиста й холодна під крицевим небом, не має жалю».  

 Починаються  оповідання з лаконічної зав’язки (нерідко це діалог), яка енергійно  вводить у дію. Сюжет розвивається  стрімко і природно, не обтяжений  зайвими конфліктами. А при  цьому Джек Лондон уміє дуже  багато сказати своїм читачам,  спонукати їх до роздумів над  важливими проблемами, до визначення  сенсу людського життя. Ця риса  надає більшості північних оповідань  філософського звучання. Згадаймо  і випадкову смерть Мейсона  з «Білої Тиші», і помсту  Нааса, якій він присвятив усе своє коротке життя, і долі аборигенів Північної Америки, які змушені або ж поступатися своїми звичаями, або ж відстоювати своє право бути господарями на рідній землі у жорстокій боротьбі і гинути. Що привезли на Північ білі люди? Розпусту, хвороби, пияцтво, азартні ігри. Герой «Королевої дружини» Кол Голбрейс, який зрадив своїй вірній супутниці Магдалині заради сумнівних «радощів цивілізації», не викликає симпатії у читачів.