Творчість Джека Лондона

На останні  гроші він купував поштові  марки й розсилав свої статті,розповіді  і оповідання до редакцій літературних журналів. Через якийсьчас усі його твори поверталися назад.Він віддавав у заставу свої речі,знову купував марки і знову відсилав усі на нові адреси. Але успіху всеж не було. Щастя загубило адресу Мартінового помешкання.Відносіні з Рутзайшли у безвихідь. Для неї головне було в тому, що вони не можутьодружитися через шедеври, яких ніхто не купує. Рут ніяк не могла зрозумітипошуків Мартіна.

Замкнена у  вузькі рамки свого світу, вона не розуміє, що між ними з  
Мартіном далека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературнихшукання, намагається зштовхнутися його з літературного шляху на шляхчиновницької служби. Рут мріє про своє одруження з коханим, а задля того,на її думку, він повинен знайти справжню роботу, у який-небудь конторі, аНЕ літературне терені. Вона намагається обрати для нього карґєру, абажання писати вважає маленькою слабкістю, якої він згодомпозбудеться.Дівчіна критикує всі його твори, але ця критика лише розчаровує  
Мартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярські поправки, а в тому, щобосягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.

Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не дивно,що під час одного з обідів у Морзів вісловлювані Мартіном судженняздалися усім блюзнірськімі. Іден висловив свої думки про Ніцше, та про  
Спенсера. А через те, що батько Рут дотримувався протилежних поглядів,виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, що видавсяусьому товариству грубим. А так як усі вважали суддю Блаунта людиноювидатною і впливовою, грубість Мартіна шокувала їх. Він же просто не зумівстерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує НЕзґявлятісь на званих обідах у Морзів.Та на жаль, його спроби заговорити до  
Рут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажає спілкуватисяз ним з власної волі, через те, що він зганьбив її перед усіма друзями.

Описаний в  романі розвиток подій підтверджувався  власним життєвимдосвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йомуподобалася Мейбл Епплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй такожподобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійкестановище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші.  
Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі вінтворив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакційрізноманітних літературних журналів. Нарешті, коли його оповідання вийшлидруком, і він одержав свій перший гонорар - сім з половиною доларів заоповідання, він, викупивши від лихваря свій єдиний скарб - велосипед,запросив Мейбл на прогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання інатхненний перспективами, що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючисьвід радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що вінвідмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримановислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йомуплатять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру - сім з половиноюдоларів, вона розридалася, через те, що як листоноша він заробляв бибільше.

Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв істає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу. Аджепроблема полягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і ненасмілюється піти всупереч батькам і припиняє розмови з Мартіном. Всінабагато глибше. Кордони моралі вузького світу Морзів виявляютьсясильнішими за кохання - от у чому суспільний відзвук розриву Рут та  
Мартіна. Любов у такому світі можлива тільки у рамках його моралі.

Мартіна ж неможливо  ніякими силами перекроїти за зразком  Морзів,неможливо змусити кинути свої писання і піти на «нормальну службу». Вінсамозаглібленно продовжує писати й завзято бомбардуваті редакції івидавництва своїми творами. І, нарешті, приходить той день, коли зотриманого від видавця листа він дістав не повернути рукопис, а чек.  
Наполегливість і здатність усім жертвувати для досягнення своєї метизрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість  
- Ось законний батько віри в себе ... Я прийшов до висновку, що такої речі,як натхнення не існує, та й талантів малувато. Наполегливість - осьтаємниця літератури »(10, С.14). Так писав письменник, автор роману, у одномуз листів ще 1899 року. Але Мартін вже не здатен завміраті від захвату,побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніхвеликих успіхів, а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари, наякі можна було купити що-небудь поїсти. Ото і все.

Колесо фортуни  повернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, якітак завзято відкідаліся всіма редакціями на протязі двох років, теперприймалися. Велика видавнича фірма прийняла і опублікувала невеликимтиражем його критико-філософську книгу «Ганьба сонця». Вона відразу жвикликала великий відгук у пресі. За першим виданням було друге, третє,книгу перевидали в Англії, перевели французькою, німецькою іскандинавських мовами. Видавництво навіть запропонувало Мартіну великийаванс за його наступну книгу, не висунувши при цьому ніяких умов щодо їїзмісту. Таким чином Мартін Іден став визнаним письменником.

Усі, хто байдуже  проходив повз голодного Ідена, тепер почализапрошувати його на банкети, бо він - модний письменник, уславленийписьменник, популярний письменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, прощо тільки мріяв: його книги охоче друкувалися видавцями і дуже швидкорозкуповуваліся читачами; усе, що коли-небудь було ним написане, дісталосясвого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі ладиобговорювали його твори; газетні репортери пробивалися до нього, щободержати інтерв'ю; на його поточному рахунку в банку лежали сто тисячдоларів. Але бентежна душа Мартіна не знаходила в тому ніякогозадоволення. Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе,що виходило з-під його пера, він раптом утратив всяке бажання писати. Йогодумки були зайняті одним - як зрозуміти все те, що відбулося з ним, щоузагалі відбувається в людському житті.

На Мартіна  дуже сильно вплинули дві події - розрив з Рут тасамогубство реса Брісендена, з яким Мартін якось познайомився у Морзів.  
Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаромрозмови з хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у ційлюдині був якийсь вогонь, надзвичайна проникливість і чутливість, якасьособлива воля польоту думки. А його розумовий погляд проникав у якісьдалекі області, які не можливо осягнути людським мозком, про які, якздавалося не можливо було розповісти звичайною мовою.

Молоді люди стали друзями, проводили разом  багато часу, ходили досоціалістичного  клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакціїодного з журналів його поему «ефемериди». Одержавши згоду журналу напублікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йомупро цю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, щовін п'ять днів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цієюзвісткою, Мартін все ж таки знову пише дні і ночі, безперервно. Але пишевін немов уві сні. Закінчивши повість, названу ним «Запізнілій», вінперестає писати взагалі. Життя для нього стало схожим на величезну пустку,порожнечу після самогубства друга та розриву з Рут, і він не знав, чимзаповнити його.

У цей час  вийшов у світ журнал з «ефемериди»  Брісендена. Поеманаробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонівцерков. Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий, тоувесь цей шум був би йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «після того, якзвалився його світ, увінчаний любов'ю, катастрофа віри до друку й у публікувже не здавалася катастрофою ... Він хотів злетіти в надхмар'я, а валив усмердюче болото ». (10, С.291)

3. У чому ж трагедія  Мартіна Ідена?

Мартін болісно  міркував про зміст людського  життя та свою роль уньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськимисигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було такбагато, не втішали. Він щедро обдарів своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, яка готова теперстати його дружиною, не цікавить його - кохання до неї давно вже померло усерці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із того становища, якенад ним тяжіє, - повернутися до своїх колишніх занять. Але занадто глибокапрірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простимизвичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше не було, його старий рай вже загублений назавжди.

З листів Джека  Лондона ми спостерігаємо такий  самий відчай ірозчарування.

«Навіщо розвивати  розум? - Це не потрібно для щастя  »(25, С.1), --стверджує він. Але на відміну  від Ідена, Лондон не збирається припинятисвою боротьбу. «загину я чи ні, але мушу боротись до останнього - сам ... Менібайдуже, якщо я втрачу все, що маю, - я створю собі нове; якщо я завтрабуду голий і голодний - що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду;якби я був жінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого.  
Одне слово, я не здамся »(25, С.4).

Але Мартін нового раю так і не знайшов, незважаючи на багатство іславу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: йогобезперервно запрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, нанього заглядали красиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення увсій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося вньому, людині на ім'я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаютьсязапросити до себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два рокитому, сам він з того часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошувалина обіди навіть його родичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями немав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честьзапросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмиснообразив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив з  
Рут.

Мартін зрештою  розуміє, що зміна у відношенні до нього викликанаєдиним - «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, іцим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава »(10, С.322). Мартінуздається, що він зуміє знайти своє щастя, утікші на острови у південнихморях, живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням надиких кіз, торгуючи перлами і копрою. Він замовляє квиток на пароплав  
«Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, і готується до від'їзду. Іот він - на пароплаві. Але і тут усі дивляться на нього, як назнаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, якіє духовно вгобімі. Йому здавалось, що світ буржуа - рай і він над усепрагнув його досягти, а коли досяг - оглядається назад і шукає там своговтраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот - матросів. Але таксамо важко йому і з тупими джентельменамі і галасливо молоддю першогокласу. І Мартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскравесвітло для людини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над нимрізким сліпучім блиском, і йому було боляче, нестерпно боляче ». (10, с.327)  
Він перечитує поезії Суінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби:

«позбувшись життєвої мряки,

Бажань і страху, і надій -

Тоді складаємо  ми дяку

Богам у щирості  своїй,

Що не повік  життя триває,

Що мертвий  вже не оживає.

Що й річка  стомлена конає,

Віддавшісь глибині морській.

... Життя - це  лихо, чи радше воно стало лихом,  нестерпнимтягарем ... Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічнимсном ». (10, С.329). Десь на такому улюбленому ним океанського просторі  
Мартін викидається з ілюмінатора каюти до океанської безодні і зводитьрахунки з життям.

Роман закінчується трагічно.

Які ж мотиви руху особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за йогозавзятим прагненням стати письменником? У романі показано, що Мартін був  
«Природжених борцем, сміливим і витривалий», однак боротися йому булопризначено «у мороці, без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом вцій нелегкій боротьбі довгий час була любов до Рут, прагнення стати наодин рівень з нею і з'єднати свою долю з долею своєї обраниці. Отже,  
Мартіном руху почуття любові до жінки.

Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. Удійсності ж відношення Рут до Мартіна ніколи не було однозначним. Розуміючийого незвичайність, почуваючі від нього якусь магічну силу, захоплюючисьйого наполегливістю і працьовитістю, Рут у той же час ніяк не розділялайого прагнень, не розуміла його внутрішньої потреби стати письменником.

Вона заохочувала  його до діяльності тільки заради того, щоб він зайняв гідне місце  в буржуазному світі, тобто став чиновником або дрібнимбізнесменом. Його захоплення літературою не тільки не зрозуміле їй, але івикликає в неї роздратування й опір. Вона також не розуміє змісту творів  
Мартіна, не бачить у них ніякої цінності. Суспільні ідеали робочого хлопця  
Мартіна Ідена, що живляться глибоким розумінням життя, не знаходять відгукуу вихованої на традиціях буржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїмкласом сповідає обмежений погляд на життя.

Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумівзанадто пізно. І він прямо говорить їй про це під час останнього побачення:  
«... Ти трохи не занапастила моєї творчості, мого майбутнього! Я вдачеюреаліст, а буржуазна культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузливо.  
Вона боїться життя. Отож ти хотіла й мене примусити боятися життя. Типрагнула замкнути мене в тісну клітку, навґязаті мені обмеженість, хибнийвульгарний погляд на життя ... І ти хотіла зробити мене одним з ваших,втовкті в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони ...  
»(10, С.316)