Тема втраченого покоління у романах Дж. Барнса

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ 

Темою нашого дослідження  є творчість англійського письменника  Джуліана Барнса і, зокрема, його роману «Історія світу в 10 ½ главах», як яскравий приклад постмодерністської літератури.

Актуальність дослідження. Тема втраченого покоління, а також проблема сприйняття постмодернізму - одна з найактуальніших і суперечливих як в теоретичному аспекті, так і в художній практиці. До теперішнього часу термін «постмодернізм» не устоявся остаточно і застосовується в області естетики і літературознавства поряд з деякими дублюючими термінами («постструктуралізм», «поставангардізм»). Це пов'язано з тим, що ми маємо справу з відносно новим, ще недостатньо вивченим культурним явищем, уявлення про який продовжують уточнюватися.

У новiтнiй британській лiтературi, де історично склалася багата й своєрiдна традицiя художнього iнакомовлення, наочним прикладом адаптацiї притчевого типу умовностi до поетичної системи постмодерну виступають твори сучасного прозаїка Джулiана Барнса.

Хоча постать  письменника викликає стабільний інтерес  з боку як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців, його творчості  досі бракує системного вивчення. Переважна більшість присвячених автору досліджень має дескриптивний характер; значна частина їх розглядає особливостi поетики окремого твору. При цьому, аналізуючи жанрову приналежність того чи іншого твору, науковці зазвичай звертають увагу на такі характерні для притчевого дискурсу ознаки, як високий ступінь умовності, психологічно нерозроблені характери, тяжіння до загальнокультурної символіки, універсалізації тощо.

Навіть у  фундаментальних працях, де запропонований узагальнюючий погляд на творчість Барнса як на художній макрокосм (передусім, роботи В.Гін’єрі, М.Моуслі, Дж.Мартіна), питання жанрової приналежності творів відходить на другий план через вжиті автором жанрові кліше масової літератури (детективного, фантастичного, любовного, історичного романів).

У даному дослiдженнi запропоновано підхід до творчості  Барнса як органічного цілого, в  якому змiстовно i формально  відбивається своєрiднiсть постмодерністського  свiтогляду. З такої позицiї стає очевидною другорядна, допоміжна роль жанрових кліше при єдиній конструктивній основі, якою для прози Барнса в цілому виступає притча.

Актуальнiсть  дослідження зумовлена необхiднiстю висвітлення теми втраченого покоління i специфiки актуалізації жанру притчі у принципово деiдеологiзованiй постмодерністській літературі, а також окреслення  адаптаційного потенціалу цього жанру на матеріалі недостатньо вивченої творчості сучасного британського прозаїка Джуліана Барнса.

Метою дослідження є виявлення особливостей сучасного історичного роману Великобританії, а також дослідження розкриття теми втраченого покоління на матеріалі творів Джуліана Барнса. 

У зв'язку з цим піднімаються основні проблеми поетики історичного  роману: особливий тип референції в романах подібного типу, принципи побудови образу головного героя, співвідношення в структурі роману фактичного і вигаданого; описується та аналізується новий тип історичного роману - історіографічний метароман, досліджуються передумови виникнення нового ставлення до історичних фактів в художній системі історіографічного метаромана, розглядається взаємозв'язок між історичним романом і історичною наукою.

Релізація цієї програми передбачає вирішення таких завдань:

1. проаналізувати рецепцію творчості Джуліана Барнса вітчизняною та зарубіжною критикою;
2. дати літературознавчо-критичний огляд творчості автора з урахуванням факторів, що визначили напрямки художніх пошуків письменника, та багатої традиції британської інакомовної літератури; 
3. розглянути проблему жанрової своєрідності прози Джуліана Барнса у світлі постмодерністської концепції подвійного кодування.

Об’єкт дослідження - твори Дж. Барнса, що належать до різних періодів його творчості та висвітлюють тему втраченого покоління.

Предмет дослідження – своєрідність висвітлення теми втраченого покоління у творчості Джуліана Барнса.

Вжитий у  дослідженні підхід до аналізу художнього тексту передбачає застосування порівняльно-історичного  та типологічного методів аналізу художнього тексту із використанням прийомів контекстуально-інтерпретаційного, компаративного, семіотичного аналізу, застосування яких у кожному окремому випадку узгоджується із вирішенням конкретного завдання і служить досягненню кінцевої мети дослідження.

Структура дослідження зумовлена поставленими завданнями і передбачає вступ, три розділи, висновки та перелік використаних джерел (23 позицiї). Загальний обсяг роботи – 32 сторiнки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Загальний огляд творчості

Джуліана  Барнса

1.1 Визначення  теорії постмодернізму

 

І. Ільїн визначає постмодернізм  як багатозначний і динамічно рухливий в залежності від історичного, соціального і національного контексту комплекс філософських, науково-теоретичних і емоційно-естетичних уявлень. Перш за все, постмодернізм виступає як характеристика певного менталітету, специфічного способу світосприйняття, світовідчуття і оцінки як пізнавальних можливостей людини, так і його місця та ролі в навколишньому світі. Постмодернізм пройшов довгу фазу первинного формоутворення, датуються приблизно з кінця другої світової війни, і лише з початку 80-х років був усвідомлений як загально-естетичних феномен західної культури і теоретично відрефлексовані як специфічне явище у філософії, естетиці і літературній критиці [9, с. 17].

У світовому мистецтві  та сфері гуманітарного знання постмодерністські  тенденції, викликані кризою модернізму, наростали з середини 50-х років XX століття.Філософсько-теоретичну базу постмодернізму склали концепції, розроблені в рамках постструктуралізму в 60-70-і роки, насамперед у Франції. 
Підходи до осмислення цього поняття дуже різноманітні. Кірєєва Н.В. виділяє два типи тлумачення постмодернізму: історичний та трансісторіческій.

При так званому історичному  підході постмодернізм розглядається  як загально-естетичних феномен культури другої половини XX століття, а точніше 60-90-х років.

Характеризуючи час  його виникнення, можна зазначити, що постмодернізм зароджувався в постреволюційну  епоху ідеологічного та естетичного  плюралізму, на грунті неприйняття  стандартизації, наслідувальності, які  явно висловлювали прикмети минулих  культурних епох. Звідси йшло відкидання будь-яких універсальних норм, заміняли суцільний відносністю.

На відміну від колишніх світоглядних систем постмодерністське  мислення принципово антііерархічно, протистоїть ідеї світоглядної цілісності. Постмодернізм відмовляє мистецтва в самій здібності і принципової можливості висловити абсолютну істину. Постмодерністському світогляду властиво уявлення про світ як про хаос, безглуздому і непізнаванне, породжене кризою раніше існуючих цінностей. Це обумовлює специфічну форму світовідчуття, звану постмодерністської чутливістю, що заперечує всі системи цінностей і пріоритетів. Єдиним засобом існування в такому світі може бути іронічність трактувань, релятивізм, пародіювання і десакралізація самих високих матерій.

Наслідком такого сприйняття світу є відсутність структурованої моделі світу і чітких морально-естетичних принципів і оцінок. Інтерес постмодерністів зосереджений на хаотичному, розірваному свідомості особистості, яке відображає процес асоціативно-рефлекторного сприйняття навколишнього світу. Наслідком цього є специфічна художня практика, зосереджена на пошуку універсального художньої мови, всіляке зближення і зрощення різних літературних напрямів [2, с. 36].

З цієї точки зору постмодернізм  представляється черговою ланкою в ланцюзі закономірно змінюють один одного літературних епох. 
Інший, гранично розширювальний підхід до тлумачення постмодернізму - трансісторіческій, згідно з яким, в різні культурні епохи виникає періодична повторюваність «постмодерністської» ситуації. У даному підході постмодернізм розглядається як домінуючий культурний менталітет, властивий будь-якій кризовій епосі зміни віх і цінностей, як естетика перехідного періоду, як типологічне явище, властиве різним етапам розвитку культури. 
Затонський Д.В. стверджує, що в кожну епоху були свої постмодерністи, що відобразили кризові явища життя (на думку дослідника, термін «постмодернізм» покликаний маркувати «основоположні механізми нашого буття, і не сьогоднішнього тільки, а повсякчасного»). «Постмодерністське стан світу - це насамперед результат болючою втратою, навіть вселенського духовного краху».

На перший план в постмодернізмі виходить не раціональна, логічно оформлена  філософська рефлексія, а глибоко  емоційна, внутрішньо відчута реакція  сучасної людини на навколишній світ.

На думку багатьох дослідників, для постмодерністської парадигми характерно навмисне руйнування традиційних уявлень про цілісність, стрункості, закінченості естетичних систем, розмивання всіх стабільних естетичних категорій, відмова від табу і кордонів.

Основні поняття, якими  оперують прихильники даного напрямку: «світ як хаос» і постмодерністська  чутливість, «світ як текст» і «свідомість  як текст», інтертекстуальність, авторська  маска, пастіш, суперечливість, дискретність, фрагментарність оповіді.

У нашій роботі ми розглянемо ці та інші характерні ознаки постмодернізму в романах Джуліана Барнса.

 

1.2 Особливості творчості Джуліана Барнса

 

Джуліан Барнс - англійський письменник другої половини XX ст., лауреат багатьох літературних премій: С. Моема, Букерівської, Медичі та Меморіальної за твори «Метроленд», «Папуга Флобера».

Народився 19 січня 1946 у м. Лестер, але місцем постійного проживання, навчання і роботи обрав Лондон. Після закінчення школи лондонського Сіті (1957 — 1964) вищу освіту здобував у коледжі св. Магдалини Оксфордського університету на філологічному факультеті, який закінчив з відзнакою в 1968 році. Працював на різних посадах: лексикографа, літературного оглядача і редактора, телевізійного критика, кінооглядача. Починаючи з 1980 р., знайшов популярності як письменник. Коло його інтересів, як автора, широке:

•  тема французьких і англо-французьких відносин: «Метроленд» (1980), «Папуга Флобера» (1985);

•  детективні романи, їх у нього чотири: «Даффі» (1980), «Місто шахраїв» (1981), «Похибка» (1985), «Поїздка до собак» (1987). Усі вони видані під псевдонімом Дена Кавана;

•  експериментальні твори: «Історія світу в 10.5 розділах» (1989),»Як усе було» (1991), «Дикобраз» (1992);

•  есеїстика: «Листи з Лондона» (1995), «Хочу заявити» (2002), «У державі болю» (2002).

Загалом же творчий доробок  письменника складається з одинадцяти романів, книги оповідань і двох збірок есеїстики.

Особливості творчості  Джуліана Барнса [16, с. 23]:

•   звернення до традиції колажного постмодерністського письма;

•  синтезування різних жанрових форм: історичної розвідки та журналістики, наукового звіту і детективу, архівного рукопису і приватного листа;

•  відмова від авторського слова, надання можливості читачеві та персонажам спілкуватися без посередника;

•  фрагментарність побудови, ідеологізованість, іронічне ставлення до історії;

•   наявність гри з читачем та текстом;

•   гіпертекстуальність.

На сьогоднішній день Барнс - один з найвідоміших британських письменників-постмодерністів, автор більш ніж 10 романів, збірок оповідань, есе і статей. Кожна його книга - в новому жанрі. Він писав детективи, новели про кохання, антиутопії - така його "Історія світу в 10 ½ главах". Барнс експериментував в жанрі біографії - "Папуга Флобера". Торкався теми від створення світу до приготування бутербродів.А творче кредо, як каже, - відображати дійсність у всій її повноті і суперечливості.

Барнс-письменник і сам виявився персонажем - "Щоденників Бріджит  Джонс" Хелен Філдінг. Джуліан Барнс відомий російському читачеві. Всі його романи перекладені, крім останнього - "Відчуття кінця", того самого, якому голова букерівського комітету і колишня глава британської розвідки Стелла Рімінгтон дала визначення: "прекрасно, вишукано написаний", "тонко побудований", "при його прочитанні відкриваються нові глибини" . Твір - всього в 150 сторінок - про чоловіка середніх років, який згадує своє життя, - одне з найкоротших в історії Букера. Тепер за право публікації роману Джуліана Барнса боротимуться провідні українські та російські видавництва.

 

1.3 Освітлення критики романів Джуліана Барнса

 

Кожна з книг Джуліана Барнса заслуговує окремої розмови. Приміром, «Англія, Англія» - чудово і хвацько придумана, дуже сучасна історія про одного багатого чоловіка, який взяв і та й купив острів. Щоб отримувати з нього дохід, його спочатку треба було привести в цивілізований вигляд, облаштувати. Як він це зробить? Збере на острові все, що уособлює «стару добру Англію» ...

«Відчуття кінця» Барнса - розповідь  про лукавство людської пам'яті  і міфологізації минулого. 

 Барнс, завжди любив літературні  ігри (згадаймо хоча б ланцюг  дотепних стилізацій в «Історії  світу в 10 1/2 розділах" або побудований на цитатах з Флобера роман «Папуга Флобера»), гукнув Кермоде, звичайно, свідомо. Тим більше що частково дія роману протікає як раз в 1960-ті - тоді ж, коли складався працю Кермоде і коли Європа завмерла в очікуванні нового життя і нового літературної мови (про що Кермоде теж пише).

Але в будь-якому випадку Барнс  залишається Барнсом і "Відчуття кінця" це витончена розумна книжка. Це до того ж сумна книжка, і хоч сам автор назвав своє недавнє документальне дослідження про смерть "Нема чого боятися", його герой, музейний працівник на пенсії, аж ніяк не відчуває себе затишно, смакуючи вмирання.У його очікуванні він згадує минуле, тасуючи спогади, як карти, притримуючи козирі і відкладаючи непотрібне вниз колоди.