Історія створення історичних поем С. Руданського

Міністерство  освіти та науки України

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського 

Факультет української філології та українознавства 

Кафедра теорії та історії української літератури 
 
 
 
 
 
 
 

ІСТОРИЧНІ ПОЕМИ 

С. РУДАНСЬКОГО 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сімферополь

2011

ЗМІСТ 

Вступ…………………………………………………………………………………..........…3

Розділ  I. Історія створення історичних поем С. Руданського…………5

Розділ  II. Історичні постаті в поемах-”хроніках гетьманщини”….…10

Розділ  III. Особливості поетики поем-хронік С. Руданського………19

Висновки………………………………………………………………………………...…23

Список  використаної літератури……………………………………………...25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Степан  Васильович Руданський належить до славної  плеяди визначних діячів української національної культури, якими пишається народ. Літературна й громадська діяльність поета, якого І. Франко зарахував до "найбільш талановитих українських поетів, що появилися після смерті Шевченка", а М. Рильський назвав його справді "народним поетом", становить світлу сторінку в історії утвердження національної самобутності українського народу.

      Народним  гумором, іскрометним дотепом, уїдливим сарказмом, соціально-викривальною, політичною сатирою, оригінальністю художньої  форми, для якої властива звучна і мелодійна рима, насичені твори                 С. Руданського різних жанрів. Саме тому вони користуються великою повагою не лише в Україні, а й у читачів багатьох країн. Твори Руданського давно перейшли кордони своєї Вітчизни і влилися у світовий літературний процес.

      Творча  спадщина Руданського від десятиліття до десятиліття набувала більшої і більшої популярності, один за одним друкувалися нові його твори, які було знайдено в рукописах.

      Осібне  місце в творчості С. Руданського  посідає жанр історичної поеми. 1860 року він написав такі історичні поеми: "Мазепа, гетьман український", "Павло Полуботок", "Вельямін", "Павло Апостол" та "Мініх". Поєднуючись ніби в одне ціле вони становлять собою своєрідну "хроніку гетьманщини".

      Діяльності  поета присвячено безліч літературознавчих, лінгвістичних, фольклорних та етнографічних розвідок. Початок дослідженню його творчої спадщини поклав М. Драгоманов статтею «Малоруська література в Галичині в 1875 р.», що була вміщена в київській щоденній газеті «Киевский телеграф».

      У наступні десятиріччя справу Драгоманова продовжили Олена Пчілка, М. Комаров, В. Лукич, М. Левченко, І. Франко, А. Кримський. Більш ретельне дослідження творчості Степана Руданського припадає на другу половину ХХ століття. Серед праць цього періоду варто відзначити такі: Герасименко В.Я. «Степан Руданський: Життя і творчість»,         Колесник П.І. «Степан Руданський», Пільгук І.І. «Степан Руданський. Нарис життя і творчості», Сиваченко М.Є. «Студії над гуморесками Степана Руданського».

      Але з сучасного погляду неоднозначними видаються і творчість Степана Руданського (особливо його історичні поеми), і її літературно-критичні оцінки минулого століття, і ті теоретико-методологічні підстави, які досі застосовувалися до осмислення феномену поета. Все це й зумовило актуальність теми курсової роботи.

      Метою роботи є аналіз історичних поем Степана Руданського та їх всебічна характеристика. Згідно з поставленою метою розв’язуються такі завдання:

• Проаналізувати творчу спадщину поета, визначити місце історичних поем у ній;
• Охарактеризувати історію створення творів;
• Висвітлити особливості зображення відомих історичних діячів у творах та поетику історичних поем.

      Об'єктом  дослідження виступають історичні поеми Степана Руданського "Мазепа, гетьман український", "Павло Полуботок", "Вельямін", "Павло Апостол" та "Мініх", вміщені у збірці «Вибране» [19].

      Практичне значення роботи визначається можливостями її використання у вузівському та шкільному курсах історії української літератури, а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів, підготовці навчально-методичних посібників і написанні підручників. 
 

РОЗДІЛ  I

Історія створення історичних поем С. Руданського 

     Ім'я  поета Степана Руданського посіло в українській літературі і фольклористиці визначне місце. Довгою і складною була дорога Руданського до шанувальників  українського художнього слова.

     Говорячи  про витоки творчості Руданського, не можна забувати, що вже на порозі семінарії у нього було цілком осмислене ставлення до рідної мови, розуміння її значення для культури народу, виявлявся глибокий і нестандартний  інтерес до усної народної творчості, були й перші самостійні спроби віршування.

     Степан  Руданський належав до того покоління  середини дев'ятнадцятого сторіччя, яке прагнуло знайти себе одразу в  багатьох сферах життя, поєднуючи природничі науки, літературу і громадську діяльність. Він народився у січні 1834 року в Хомутинцях Вінницького повіту (тепер село Руданське Жмеринського району). Степанів батько був православним священиком, що в ті часи забезпечувало хлопцеві відносно привілейоване становище, але традиційно зобов'язувало здобувати батьківський фах [1, c. 76].

     Проте, закінчивши Шаргородську бурсу, а потім  Кам'янець-Подільську духовну семінарію, 21-річний хлопець вступив до Петербурзької  медико-хірургічної академії. Степан Руданський почав «віршувати», серйозно зайнявся збиранням і вивченням народної творчості ще у семінарії, а потім продовжив цю діяльність. Вступ до медико-хірургічної академії призвів до конфлікту Руданського з батьком і змусив студента самотужки заробляти на прожиття в столиці імперії. Бідність і набутий у важкому петербурзькому кліматі туберкульоз відтоді переслідували поета до останніх його днів.

     Власне  поезією, а також дослідженням і  систематизацією українського фольклору  Руданський захопився ще на початку 1850-х років у Кам'янці. Майже всі його оригінальні твори були написані протягом 1851—1861 років.

     Про шестирічний петербурзький період життя Степана Руданського відомо небагато. Він таки домігся права  стати студентом, проте — ціною  зіпсованих стосунків iз батьком, який був категорично проти вибору сина. Отець Василь Руданський гнівався, дорікав надісланими в Петербург грішми. І навіть забороняв Степанові писати рідною мовою: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши!» Проте син виявився непоступливим і в цьому: «Заказують мені мою рідну мову — заказує батько; але в мене був прадід і прапрадід — вони мені не заказали; не слухає батько рідної мови — зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів моїх одномовців» [16].

     Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду [8, c. 137].

     Степан  Руданський був одним із перших, хто виявив серйозний інтерес  до народної творчості, яка виникла  й побутувала на цій, дуже цікавій з історичного й етнографічного погляду, території, що вславилася своїми мальовничими краєвидами i мелодійною пісенністю. В цих місцях точилися соціальні й національно-визвольні битви за часів Богдана Хмельницького, спалахували селянські повстання під проводом народного героя Устима Кармалюка.

     Записи  фольклору для Руданського були одним із засобів вивчення життя  народу i стимулом для власної творчості. Народна поезія впливала на стиль  та ідейну спрямованість творів поета, служила джерелом сюжетів, скарбницею образної системи, лексики, метрики. Засоби використання фольклору були найрізноманітніші: це i стилізація в ліриці (настрій, образи), i використання сюжетів у співомовках із загостренням характерів, застосуванням характерної риси українського фольклору — гумору,— i пряма цитація чи переспіви народних пісень у драматичних творах (п’єса «Чумак») [18, c. 10]. Ознаки народної поезії є й у історичних поемах С. Руданського, це помітно при аналізі форми творів, а також при визначенні оцінки діяльності видатних історичних діячів.

     Навчаючись  у Петербурзі, С. Руданський ознайомлювався, а можливо, й ґрунтовно вивчав історію заснування цього міста, яке, як відомо, будували за наказом  російського імператора Петра І  українські козаки. Багато з них загинуло тут в болотистій місцевості. Ці історичні факти були відомі С. Руданському. Не випадково, мабуть, він кілька віршів пісенного звучання присвячує минулому України, яке особливо оспівували поети-романтики. Ця тема знайшла своє широке і глибоке відображення у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, М. Старицького й багатьох інших українських та й не тільки українських, а й російських письменників. Художньо осмислюється вона і С. Руданським, зокрема у віршах "Над могилою" (1857), "Пісня" ("Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні") - (1857), "Пісня Хмельницького" (1857) та інших [21, c. 8].

     На  час повернення Т. Г. Шевченка із заслання і вимушеного його оселення в Петербурзі громадсько-політичне життя не лише в столиці, а й в усій Російській імперії завирувало з новим піднесенням і загостреністю. Вільнолюбиві настрої, прагнення до волі були серед народу настільки владними і могутніми, що царизм змушений був звільнити селянство від кріпосницької залежності. Сама присутність великого Кобзаря впливала на прогресивну інтелігенцію, особливо українську, так, що вона почала задумуватися над долею свого народу, його трагічною історією. Цьому сприяв і сам царизм, видаючи неодноразово укази про заборону української мови, культури [7, c. 204].

     Все це добре було відоме студентові С.-Петербурзької медико-хірургічної академії Степанові Руданському, що й спонукало його до глибокого вивчення історичного минулого своєї Батьківщини. В бібліотеках С.-Петербурга він наполегливо студіює праці "История Малой России" Д. Бантиш-Каменського, "История Малороссии" М. Маркевича, "Деяния Петра Великого" І. Голікова, історичні твори Вольтера "История "Карла XII" і "История России при Петре Великом" та інші.

     Вдумливе  усвідомлення історії України, її стосунків  з Росією та іншими країнами дозволило С. Руданському лише за один 1860 рік написати шість  історичних поем: "Мазепа, гетьман український", "Іван Скоропада", "Павло Полуботок", "Вельямін", "Павло Апостол" та "Мініх", які ще належно не поціновані літературознавцями. Посилаючись на вислів І. Франка, який зазначав, "думка - написати поетичну хроніку гетьманщини, - думка смілива... Але виконання її у Руданського вийшло зовсім школярське, майже без ніякої поетичної стійкості", вони відносять їх до творів "малохудожніх", в яких, мовляв, "некритично переповідаються епізоди "Истории Малой России" Д. М. Бантиш-Каменського та "Истории Малороссии" М. А. Маркевича [17, c. 43].

     “Вони (історичні поеми) інтересні, – зазначав І. Франко, – як документи історично-літературні, що показують нам, чим в ту пору (1860–1861) займався в Петербурзі молодий студент медицини …” [23, c. 69].

     Окремі  літературознавці докоряють письменникові  за те, що він "...не зміг намалювати у  цих поемах правдиві історичні картини, показати народні маси в історичній боротьбі...", що "змалювання історичних подій поет підмінив біографічними нарисами життя окремих осіб, які в багатьох своїх епізодах не відповідають дійсності", а "минуле України, її взаємини з Росією... в поемах викривлені, перекручені" [9].

     “Вони (історичні поеми) інтересні, – зазначав І. Франко, – як документи історично-літературні, що показують нам, чим в ту пору (1860–1861) займався в Петербурзі молодий студент медицини …”

     Цінними є поеми Степана Руданського, в яких використано історичні  сюжети часів Гетьманщини («Мазепа, гетьман український», «Павло Полуботок», «Павло Апостол», «Іван Скоропада», «Вельямін», «Мініх»). Поет удався тут до стилізації: взірцем для нього слугували українські народні думи. Що ж до історичних оцінок, то не обійшлося, очевидно, без упливу «Історії русів», поезії Тараса Шевченка, а також української історіографії першої половини ХIХ століття. Скажімо, в поемі про Павла Полуботка оповідь іде про зустріч Полуботка з царем Петром I, під час якої наказний гетьман намагається оборонити козацькі вольності (епізод цей добре відомий завдяки «Історії русів», от тільки у фіналі твору Руданського з царем Петром відбувається якась дивна метаморфоза: він постає вже не як тиран, а як милосердна людина, здатна розчулитися благородством і патріотичною жертовністю Полуботка) [16].