Синтаксичні одиниці текстового рівня. Текст як об’єкт дослідження синтаксису. Взаємопов’язаність окремих речень у зв’язному тексті. Пе

  Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності. Не можна навчати усному і писемному монологу без врахування професійної спрямованості тексту. Наше завдання - навчити майбутніх фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, враховуючи специфіку мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна з'явитися практична потреба знати мову держави, в якій вони живуть, і повсякчас цією мовою послуговуватися.

  Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елементарними і багатокомпонентними. Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів. Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єктивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризується і специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень. Отже, в одному складному синтаксичному цілому поєднуються речення з відносною завершеністю теми (мікротеми), семантичним і синтаксичним зв’язком компонентів. У ньому виділяється зачин (початок думки, теми — перше речення), середня частина (розвиток, виклад теми) і кінцівка, що становить підсумок усього вислову (теми). Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом. Абзац — це частина тексту між двома відступами (діалогічна і монологічна мова). Абзац не має особливого синтаксичного оформлення і може складатись з одного речення. Засобами зв’язку компонентів складного синтаксичного цілого є передусім семантична пов’язаність речень, єдність їх змісту, а також лексичні, морфологічні, синтаксичні та ритмомелодійні засоби.

1. Лексичні засоби. Це  повторення слів, уживання особових і вказівних займенників, займенникових прислівників тощо.

2. Морфологічні засоби. Це  співвідношення видо-часових і  способових форм

дієслів-присудків.

3. Синтаксичні засоби. До  них належать порядок слів  і речень, паралелізм по­

будови окремих речень.

  З огляду на спосіб зв’язку між реченнями розрізняють два структурні типи складних синтаксичних цілих: з ланцюжковим (послідовним) зв’язком компонентів і з паралельним зв’язком компонентів.

1. Складні синтаксичні  цілі з ланцюжковим зв’язком  компонентів. Найпоширеніші у  мовленні. За такого зв’язку розгортання  думки відбувається послідовно, кожне наступне речення доповнює  попереднє; засобами зв’язку  між реченнями є лексичні повтори,  займенники, займенникові прислівники  тощо.

2. Складні синтаксичні  цілі з паралельним зв’язком. Характеризуються тим,

що між реченнями однорідного  складу чи подібної будови зв’язки  дуже близькі до тих, що наявні між  частинами складносурядних і  безсполучникових складних речень з  однорідними частинами. Таким реченням властива відносна самостійність. Вони поєднуються передусім семантично, але певну роль відіграє і співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків. Ними передаються незалежні одна від одної події, яка відбуваються одночасно.

Складне синтаксичне  ціле має такі ознаки:

 а) є одиницею найвищого рівня, що являє собою об'єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення;

б) до його складу входять  різні за структурою речення, які  об'єднуються інтонацією та іншими засобами зв'язку (лексичними, морфологічними, синтаксичними);

в) окремі речення у складному  синтаксичному цілому становлять структурно семантичну єдність і мають смислову завершеність;

г) ця єдність грунтується на спільності теми, яку розкриває кожне з наступних речень;

 ґ) має ритмомелодійну  оформленість: паузи між окремими  реченнями цього утворення порівняно  однакові, а в кінці - значна  пауза і знижується тон;

 д) перше речення  є своєрідним зачином, а всі  інші розгортають тему.

  Виділяються три основні типи ССЦ: описові, оповідні і розмірковування. 
В описовому ССЦ мікротема розкривається в процесі характеристики предметів, явищ природи, осіб і т.п., що оформляється, як правило, у вигляді переліку їх ознак. Відмінними рисами даного типу є статичність і одночасність перерахованих явищ. В смисловому відношенні основними різновидами описових ССЦ можна вважати наступні: пейзаж, опис обстановки, опис портрета і характеристика. Оповідне ССЦ характеризується тим, що його мікротема розкривається в процесі розвитку дій, станів, подій і т.п. Цей тип ССЦ відрізняє динамічність, послідовність повідомлення. В оповіданні багато дієслів, а також слів, що вказують на послідовність дій: одного разу, спочатку, потім, потім, після цього, трохи згодом, пізніше, через деякий час, тоді, тут, раптом, несподівано, ось і, нарешті і т.п. 
Оповідний тип ССЦ протиставляється описовому. Основна відмінність представлена в антонімі їх головних характеристик: динаміка (в першому випадку) – статика (в другому). ССЦ типу розмірковування ґрунтується в логічному плані на висновку і є розвитком мікротеми, що складається з трьох частин: теза, доказ (аргументування) і висновок (висновок, узагальнення і т.д.). Але в названому типі не завжди спостерігається наявність всіх трьох частин: у кожному конкретному випадку може бути відсутній (або ж бути неявно виражена) якась з них (це відповідає в логіці повному або неповному, тобто скороченому, висновку). ССЦ типу міркування характеризуються причинно-наслідковим значенням, обумовленим їх структурою. В міркуванні часто використовуються слова, що вказують на хід розвитку думки і причинно-наслідкові зв'язки: чому, тому що, оскільки, адже, по-перше, по-друге, по-третє, тому, от чому. В чистому вигляді ССЦ описові, оповідні і розмірковування зустрічаються не завжди. Дуже поширеними є ССЦ, в яких спостерігається комбінація названих типів. Наприклад, в художній прозі часто зустрічаються ССЦ, в яких присутні і елементи опису, і елементи оповідання. Крім того і розмірковування може включати як елементи опису, так елементи оповідання. Це додає тексту виразність. 
 Надфразна єдність - це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв'язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань й відповідей; репліки й реакції. Синоніми надфразної єдності - складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін. [1., 311].

В усному мовленні для поєднання  компонентів надфразної єдності, або  складного синтаксичного цілого, широко використовуються ритмомелодійні засоби, виявом яких є інтонація. Ритмомелодійна оформленість складного синтаксичного  цілого виявляється у тому, що паузи  між окремими реченнями, що входять  до його складу, відчутно коротші за паузи, що відділяють складні синтаксичні  цілі один від одного. У кінці складного синтаксичного цілого голос значно понижується, а на початку наступного – знову підвищується.

  Паралелізм зв’язків ґрунтується на семантичних відношеннях переліку, зіставлення, протиставлення, що часто супроводжуються структурним паралелізмом частин. Надфразні єдності з паралельним зв’язком компонентів використовуються передусім для опису одночасності чи послідовної змінюваності подій, явищ. У межах одного складного синтаксичного цілого можуть поєднуватись ланцюжковий і паралельний зв’язки компонентів. Одиницею тексту є складне синтаксичне ціле, компоненти якого пов’язані за змістом, а також лексичними, морфологічними і синтаксичними засобами.

  Термін «період» нелінгвістичний, однак у мовознавстві, в теорії та практиці синтаксису він став загальноприйнятим і позначає особливий різновид складного речення.

Період – словесно розгалужена багатокомпонентна синтаксична конструкція з двох семантично – інтонаційних частин, розмежованих тривалою паузою [5., 363].

Він не становить окремого структурного типу речень. Це речення  з багатослівною будовою, якому  властива повнота й закінченість висловленої думки, єдність певної теми, її змісту і синтаксичного  оформлення.

 За змістом та інтонацією  період членується на дві частини: попередню – багатослівну, яку вимовляють з поступовим наростанням голосу, і завершальну – завжди стислу, відмежовану від її попередньої частини тривалою паузою; її вимовляють зі зниженням голосу, завершу вальною інтонацією [2., 408].

Такі конструкції являють  собою об’ємну змістову єдність, своєрідний невеличкий твір. Семантико-синтаксичні  відношення між частинами періоду  ті ж самі, що й в різних типах  складних речень: темпоральні, зіставно-протиставні, цільові, умовні, причинові, просторові, допустові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

  Питання членування тексту складне й досі остаточно не з'ясоване. Лінійна структура тексту принципово відрізняє його від мови як системи. Потік мовлення, як слушно зауважує М.М.Пещак, будується за іншими законами, ніж ті, що ними описують лінгвістичні категорії в граматичному вченні про мову. Традиційне виділення складних синтаксичних цілих надфразних єдностей, складних синтаксичних єдностей ґрунтується на граматичних ознаках: «Складне синтаксичне ціле є сполучення речень, з'єднаних сполучниками чи сполучними синтаксичними паузами і не роз'єднане розділовими синтаксичними паузами». Надфразні єдності досить добре досліджені в сучасному мовознавстві. Належну увагу приділено також абзацам. Дослідники синтаксису виділяють також такі частини тексту, як висловлювання, фрази, прозові строфи тощо.

  Різні критерії виділення частин тексту, а також неусталеність термінології надають особливої ваги працям, у яких встановлюється співвідношення між поняттями, що означають частини тексту. О.М.Пєшковський писав, що «особливих інтонацій, які принципово відрізняють абзац від складного цілого, нема» (абзац він визначав як «інтонаційно-синтаксичну одиницю», а єдину різницю між абзацами й надфразними єдностями вбачав у «сверхмерно удлинненных паузах». Дослідник чітко встановлює відмінність між поняттями «складне синтаксичне ціле» і «фраза», зазначаючи, що «основною інтонаційною одиницею мовлення є не речення, і не складне ціле.., а якась величина, граматично то складна, то проста, наділена однією з трьох зазначених інтонацій: закінчено-розповідною, питальною чи окличною. ...Ми пропонуємо називати цю величину інтонаційною єдністю, або (простіше) фразою... Поняття фрази і речення як інтонаційно-синтаксичної єдності і власне синтаксичної перебувають у досить складних і заплутаних відношеннях одне з одним. Відношення ці можна стиснути в такі формули: 1) фраза є завжди або речення, або комплекс речень; 2) речення є в переважній більшості випадків фраза (проста, складна чи часткова) і лише в незначній кількості випадків не утворює ніякої інтонаційної єдності; 3) комплекс речень («складне ціле») є завжди фраза (складна, чи, зрідка, проста); 4) часткова фраза є завжди або речення всередині складного цілого, або синтаксично об’єднана група членів усередині одиничного речення».

  Таким чином, поняття «складне ціле», «абзац» і «фраза» означають ту саму мовну реалію, яка характеризується, за Пєшковським, інтонаційно-синтаксичною єдністю. Погляд на цю реалію з різних боків змушує використовувати для її позначення різні терміни: про складне ціле говорять, коли характеризують синтаксичні (тобто, мовні) ознаки; про фразу – коли йдеться про інтонацію (тобто, мовленнєву ознаку). З мовленнєвого погляду (інтонаційно) абзац від складного цілого принципово не відрізняється, а з мовного – за синтаксичними зв'язками – абзац може становити окреме синтаксичне ціле, а може бути частиною синтаксичного цілого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Список використаних джерел

1. Бевзенко С., Литвин Л., Семеренко Г. Сучасна українська мова. Синтаксис. – К., 2005.
2. Доленко М., Дацюк І., Кващук А. Сучасна українська мова. – К., 1987.
3. Дудик П., Прокопчук Л. Синтаксис української мови. – К., 2010.
4. СУЛМ/ за ред. М. Я. Плющ. – К., 2006.
5. Шульжук К. Синтаксис української мови. – К., 2010.
6. http://uk.wikipedia.org
7. http://litmisto.org.ua
8. http://www.liveinternet.ru
9. http://pidruchniki.ws

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

Текст як одиниця лінгвістичного дослідження…………………………………4

«Складне синтаксичне  ціле», «над фразова єдність», «період»……………….8

Висновок…………………………………………………………………………15

Список використаних джерел…………………………………………………..17