Розвиток усної народної творчості народів світу

Тривалість  розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою широких верств трудового народу, змінність функцій, активні міжнародні взаємодії, різнохарактерність зв'язку народної оповідальної творчості з писемною традицією спричинились до появи у фольклорі народів світу казок найрізноманітніших форм і видів (казок про тварин, фантастичних, пригодницьких, побутових казок — у тому числі сатиричних, гумористичних,— казок типу притч, байок та ін.). При цьому кожна з таких груп (чи циклів) народної оповідальної творчості відзначається своїми, притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами типізації дійсності, засобами композиції тощо. Таким чином, природно постає питання про рамки й загальні особливості казки як специфічного виду (чи жанру) народної оповідальної творчості.

 

З погляду жанрових особливостей казка є досить характерним художнім утвором. Завдяки своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ казка як жанр за тривалий період свого розвитку помітно розрослася (причому - за різними ознаками та по багатьох лініях), давши початок відмінним між собою щодо жанрових ознак художнім різновидам, які, проте, ніколи остаточно не поривають із своєю природною жанрово-генетичною основою і фактично є органічною складовою частиною того широкого поняття, що звичайно у фольклористиці пов'язується з терміном «казка». Як бачимо, казка виходить за межі традиційного для науки про народну творчість поняття жанру; скоріше це - окремий, специфічний масив, який об'єднує в собі різнохарактерний щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріал. На це неодноразово вказувало багато дослідників різного часу . «Загальноприйнято,- слушно зауважував російський вчений В. Пропп,- вважати казку жанром. Між тим до. складу казок увіходять різноманітні за поетичною природою твори. За своєю структурою фантастичні казки - дещо цілком інше, ніж казки кумулятивні або казки про пошехонців. Отже, казка - поняття більш широке, ніж жанр».

Різноманітність художніх форм казки як її суттєва жанрова ознака ще раніше впала в око й О. Никифорову. «Казка, як надто складний і багатий вид поезії,- відзначав він,- живе не в одній єдиній формі, а в багатьох».

Звідси  зрозумілі й ті величезні труднощі, які щоразу постають перед дослідниками при класифікації зразків народної творчості, особливо казки. Адже систематизацію творів того або іншого жанру бажано й необхідно було б здійснювати за єдиним принципом, на основі певного критерію відбору та оцінки фольклорного матеріалу, з урахуванням якоїсь більш-менш постійної, визначальної жанрової ознаки, інакше класифікація фактично втрачає наукове значення. Тим часом народна творчість протягом багатовікової історії свого розвитку зазнала таких доконечних змін, такого ґрунтовного переосмислення, що відшукати якусь визначальну, головну рису певного жанру, характерну для всіх часів його розвитку та різноманітних умов конкретного побутування, фактично буває дуже важко, а то й неможливо. Ось чому, класифікуючи, наприклад, українську народну пісенну творчість, дослідники змушені вдаватись до різних критеріїв її добору та оцінки, що є найбільш доцільним і цілковито виправданим на сучасному етапі розробки даної проблеми. Цей же підхід та принцип полікритеріальності повинні бути виявлені і щодо казки, в якій взаємодіють сформовані у різні історичні епохи різнохарактерні за своїми жанровими особливостями художні форми і про жанрову специфіку якої - як окрему даність у системі жанрів фольклору в цілому - можна говорити лише в загальному плані.

У фольклористиці можливі різні типи класифікації зразків народної творчості - залежно від конкретної мети, наявності фактичного матеріалу та ступеня його вивчення.

 

Одним з найважливіших завдань науки  про народну творчість є здійснення наукової класифікації фольклору, що має  передусім пізнавальне значення. Класифікація такого типу повинна глибоко розкрити особливості жанрової системи фольклору на кожному історичному етапі, а також якомога повніше відбити історію виникнення, складання та дальшого поступування кожного жанру зокрема, повинна сприяти з'ясуванню закономірностей його розвитку й характеру зв'язку з тим конкретним соціальним і етнокультурним середовищем, в якому він виникав і потреби якого був покликаний задовольняти; повинна допомогти збагнути характер взаємодій того або іншого жанру з різноманітними видами та формами художньої й історично-побутової практики мас тощо. Зрозуміло, що створення такої ґрунтовної системи можливе лише як наслідок тривалого, копіткого і глибокого вивчення усісї різноманітності фактів та явищ народної творчості в їх постійному зв'язку одного з одним та з конкретною, історично змінною дійсністю, з максимальним урахуванням загальних закономірностей та особливостей розвитку фольклору. На жаль, на сучасному етапі розвитку фольклористики це завдання поки що не може бути належно розв'язане.

Інший характер мають класифікації, які  здійснюються емпіричним шляхом і знаходять  специфічне застосування (зокрема, використовуються при укладанні збірників), виробляються з метою попереднього групування, робочого каталогізування різноманітного фольклорного матеріалу тощо. Таке попереднє систематизування зразків народної творчості має передусім утилітарне, прикладне значення, переслідує суто практичну мету, і високих вимог до нього ставити не слід. Адже основне його завдання - надати тому або іншому виданню чи каталогові певної зручності в користуванні, забезпечити можливість швидкого відшукування в ньому (для порівнянь, зіставлень) якогось окремого твору чи й цілого циклу

творів.

 

4.Роль казки  у вихованні дітей.

Існують різні форми роботи з казкою, і їх мета – не лише розвиток художнього сприйняття і соціальних емоцій дітей, але і розвиток творчого мислення, уяви, уваги і пам’яті, позитивної комунікації і адекватної самооцінки.

  Аналіз казок – усвідомлення  того, що «коштує» за кожною  казковою ситуацією, фразою, поведінкою  героїв. При цьому діти можуть  відповідати на низку запитань :

  Як ви думаєте, про що ця  казка?

  Як ви думаєте, чому герой  здійснював ті або інші вчинки?

  Хто з героїв вам найбільше сподобався і чому?

  Що могло б статися, якби  герої не здійснювали тих вчинків, які описані в казці?

  Що було б, якби в казці  були одні погані або одні  хороші герої? І т. д.

  Розповідь заздалегідь намальованої  казки.

  Вигадування історії про будь-який  предмет навколишнього оточення.

  Розповідь казки від першої  особи.

  Перероблення і дописування казок.  Цей метод пропонував використовувати  відомий італійський письменник  Джанни Родари.

  «Перебріхування казки». Переставлена на інші рейки, знайома казка примушує дитину переживати її наново.

  Вигадування казки за опорними  словами. Педагоги досліджують за допомогою такої ігри-вправи здатність дітей реагувати на новий і несподіваний елемент, їх уміння використовувати таке слово у вже відомому сюжеті, примушувати звичні слова реагувати на новий контекст.

  Твір казок.

  Постановка казок за допомогою  різних видів театрів : бибабо, лялькового, тіней, і т. д.

  Гра в казку. Сюжетно-ролевим  іграм взагалі належить велика виховна роль в розвитку особистості дошкільника. Художня література, і особливо казки, є для дітей-дошкільників особливою формою дійсності – це реальність людських емоцій, почуттів в особливих, казкових, умовах. Ігри, пов’язані з казковими сюжетами, з’являються у дітей під впливом дорослого і самих творів, в яких доступно і яскраво описані персонажі, їх взаємини і діяльність.

  Гра в казку дозволяє дитині  психологічно зближуватися з  героєм казки, пережити його  перемоги і поразки, щастя і  біду. Одне це вже розширює  межі життєвого досвіду дошкільника,  збагачує його. У сюжетно-ролевих  іграх на сюжети різних казок діти можуть змінювати різні моменти сюжетної лінії,тобто усе хороше, що пережили хлопці під час прослуховування казки, перегляду лялькових спектаклів, вони можуть реалізовувати в грі, проявляти свою активність, відданість, чуйність.

  Як правило, діти творчо змінюють  події, відновлюють справедливість, знаходять безкомпромісні варіанти  в скрутних ситуаціях.

  При спостереженні за такими  іграми педагогові доцільно оцінювати наступне:

- Як протікає гра, які події  вона включає?

- Як здійснюється розподіл ролей?

- Яку роль дитина охоче бере  на себе, від якої, навпаки, відмовляється  або бере неохоче?

- Що випадає з сюжету казки?

- Що до сюжету казки привноситься?

- Що розігрується в казці детально, а що тільки злегка намічене, виконується як би мимохідь?

- Як розігрується кожна роль  – які вчинки здійснюють дійових  осіб, які якості героїв відбивають діти у своїй ігровій поведінці?

- чи Отримує в грі віддзеркалення  переживання героїв?

  Гра-драматизація. Казка створює  сприятливі умови для виникнення  у дітей співпереживання героєві,  у деяких з них одне прослуховування  художнього тексту ще не викликає  відповідних емоційних переживань. Щоб краще зрозуміти і більш  глибоко відчути сенс казки,  дітям необхідно відтворити сюжет  твору і взаємовідношення його  героїв в розгорнутій зовнішній формі. Хорошим грунтом в даному випадку є насиченість казки діалогами, динамізм дії, характерні ролі-маски.

  Гра-драматизація дає педагогові  прекрасні умови для виховання  моральних почуттів у дошкільників.

  Таким чином, казки аж ніяк не можна розглядати тільки як цікаве проведення часу, як приємне, доступне дитині заняття. За допомогою казок можна метафоричний виховувати дитину, допомагати здолати негативні сторони її особи, що формується.

  На закінчення хочеться сказати,  що казка – ця не лише  розвага (хоча тільки за одне  це її можна було б цінувати  і любити). Спільне читання казки  допомагає зрозуміти особливості  її сприйняття, повертає нас до  поетичного бачення світу. Казка зберігає в собі споконвічно народну мову, цінності наших предків.

  Краще за казку ніхто і ніщо  не уміє розвивати фантазію  дитини і її здібності діяти  в уяві з предметами і подіями.

  Процес сприйняття казки –  це подвійна робота уяви. Сприймаючи  казку, читач переймає на себе  роль вподобаного йому персонажа  і в цій ролі здійснює дії  в уявних обставинах, заданих  казкою. І дії ці теж уявні.  Тому казка з подвоєною силою  (в порівнянні з грою) навантажує уяву, розвиває і тренує його.

  Казка формує естетичне відношення  до дійсності. Вона вимагає  вдумливого, неквапливого читання,  вона завжди складніша, ніж  здається на перший погляд, і тому допомога батьків, вихователів потрібна дітям. Переказ, акцентування враження дітей на значних епізодах, описах, репліках будить фантазію дитини і робить світ казки багатогранним і близьким.

  Робота з казкою учить дітей  мислити більше зв’язно, логічно,  зміцнює їх пам’ять, дає уявлення про нові для них предмети і явища.

  Казкові колізії легко сприймаються  дітьми і по-справжньому чіпають  їх. Це школа моральності, яка  учить розрізняти хороше і  погане, виховує віру в добрі вчинки, формує оптимістичний погляд на можливості людини і його долю.

  Незважаючи на безперечну «стратегічну»  спільність, казки, звичайно ж,  зберігають національну індивідуальність, та і усередині національного  фольклору кожна достовірно народна  казка по-своєму неповторювана.  Працюючи з казкою, необхідно  вказувати на її особливості,  разом з дітьми добиратися  до її сокровенного морального сенсу, широко використовувати казку як джерело естетичного виховання дітей і їх насолоди мистецтвом.

  Зіставлення варіантів казок, різних «редакцій» одного сюжету у різних народів, залучення іграшки для осмислення казки, встановлення зв’язку казки народної з казкою літературної і ширше – взагалі з літературною творчістю – благодатні можливості роботи з казкою в дитячій аудиторії.

  заняття для розвитку і виховання  дошкільників

 

5.Образи Грецької міфології

Грецька міфологія 

 

  Сутність грецької міфології  стає зрозумілою тільки при  обліку особливостей первіснообщинного ладу греків, що сприймали світ як життя однієї величезної родової громади й у міфі узагальнювали все різноманіття людських відносин і природних явищ. Грецьку міфологію варто розглядати не як звичну і нерухому картину (хоча і прекрасну), але в постійно змінюється соціальне і історичним контекстом античного світу. Образи Аполлона, красивого юнака з лірою в руках, Афродіти, виконаної жіночності і привабливості, Афіни Паллади - войовниці, відносяться до визначеного періоду розвитку грецької міфології. Такими періодами є: найдавніший хтонічний, або дофессалійський, Доолімпійський; фессалійський, олімпійський, класичний чи героїчний. У героїчний період відбувається централізація міфологічних образів навколо міфології, зв'язаної з горою Олімп, і починається перехід до художньо розвиненому і строгого героїзму. В міру розкладання громадсько-родового ладу складаються витончені форми героїчної гомерівської міфології. Надалі наївна міфологія - свого роду єдина форма первісного мислення - гине як самостійна творчість і здобуває службовий характер, ставши однією з форм художнього вираження різного роду релігійних, соціально-політичних, моральних і філософських ідей полісної рабовласницької ідеології, перетворюється у філософську алегорію, широко використовується в літературі і мистецтві.

При розгляді грецької міфології в розвитку, в межах кожного окремого міфу встановлюються і простежуються  різночасні рудименти, які співіснують з ферментами нового, що виникає в сюжеті міфу. Наприклад, в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських уявлень і канібалізму, що передували розвиненого патріархату, примат чоловічого індивідуума над жіночим і символіку мудрості верховного божества -- свідоцтва патріархату, нарешті, гротеск, властивий часу розпаду общинно-родової формації та початкового періоду грецької класики.