Роль образів і обставин у романі «Лелія»

У літературі розповсюджений принцип образного паралелізму, заснований на контрастному зіставленні  або уподібненні внутрішнього стану людини та життя природи. "Відкриття" природи пов'язане з усвідомленням людини як частки Всесвіту, включеної в її життя. Опис пейзажу в цьому випадку створює подання про щиросердечний стан героїв. Психологічний пейзаж співвідносить явища природи із внутрішнім миром людини.

Романтизм почуттів, їхня чистота, благородство підкреслюється автором в описах природи: «У цей вечір озеро було спокійне, як звичайно в останні дні осені, коли зимовий вечір ще не наважується бентежити його безмовні води й рожеві зарості косарика на березі дрімають, заколисані тихим мерехтінням. Світлий серпанок непомітно заволікав кутасті контури гори й, спускаючись на воду, немов відокремлював лінію обрію, що зрештою   зникла зовсім. Тоді поверхня озера розширилася так, що воно стало походити на море. У долині вже не можна було розрізнити нічого примітного, нічого, що могло б порадувати око. Зовнішній світ ніяк не виказував свою присутність, не намагався нічим розважити. Роздум став врочистим, глибоким, неясним, як затягнуте млою озеро, широким, як безкрайнє небо. У всій природі залишилися тільки небесна твердінь і людина, душа й сумнів» [19,15]. Опис озера настільки спокійного, тихого налаштовує на сприйняття роздумів головних героїв у тому ж дусі. У даному випадку Тренмор та Стеніо розмірковували та  дискутували про життєві переваги та істини. Опис природи у Ж.Санд завжди сповнений яскравих кольорів, йому авторка приділяє багато уваги, через опис природи найчастіше передається внутрішній світ її персонажів.

Розмова між Стеніо та Магнусом після смерті Лелії також відбувається на лоні природи. «Одного ранку Стеніо спускався по лісистих схилах Монте Рози. Пробираючись по стежці, що заросла густою травою, він вийшов на відкриту площадку, що утворилася від обвалу. Це були дикі й величні місця. Навколо уламків скелі розрослася пишна зелень. Високі ломиноси обвивали своїми пахучими гілками запилені камені, які були розкидані по яру. По обидва боки величезними стрімкими стінами височіли схили гори, оточені темними ялинами й оповиті диким виноградом. На самому дні жерловини по вистеленому різнобарвними камінцями руслу котився прозорий потік. Якщо вам ніколи не доводилося бачити струмок, що біжить по розритому череву гори з незліченною кількістю водоспадів, що очищають її води, ви не знаєте, скільки краси може бути у водній стихії й скільки чистої гармонії» [19,30]. У цей час Стеніо перебуває у стані спокійної розгубленості, він замріяний, думки сповнені спогадами про прекрасну жінку. Тому і природи також змальований спокійними барвами. Хлопець перебуває у статичному стані, він не прагне ніяких радикальних змін, тому і стан природи такий поетичний.

Душа Стеніо перебувала в екстазі, він милувався природою, що оточувала його і знаходив відповіді  на свої запитання: «У падаючій  річці, що біжить, чуються тисячі голосів, різноманітних і мелодійних, переливаються тисячі фарб, темних і світлих. То, непомітна й боязка, вона набігає, вся тремтячи, на смуги мармуру, які залишають на ній свій чорний відблиск; то, біла як молоко, вона піниться й встрибує на скелі - голос її тоді немов перехоплений гнівом. То, зелена, як трава, яка ледь торкається, коли по ній проходиш, або блакитна, як тихе небо, що вона відбиває, вона свистить в очереті, немов охоплена пристрастю змія; то спить на сонці й прокидається, ледве чутно зітхаючи від найменшого подиху пестливого вітерцю» [19,31].

Зміна природи дуже нагадувала йому зміну у характері та почуттях самої Лелії. Вона ніби відображена  у природі. «Часом вона реве начебто  заблудла в ущелинах телиця, і падає  врочисто й розмірно в безодню, що захоплює її, укриває у своїх глибинах і душить. Тоді вона кидає сонячним променям легкі крапельки бризів, і ті офарблюються всіма відтінками веселки. Коли її примхливі переливи танцюють над зяючою прірвою, вона здається нам прозорою сильфідою, і погляди наші зачаровані всім цим, немов по помаху заклинателя змій» [19,31].

Магнус описує Стеніо свої почуття, його захоплення Лелією і говорить про те, що прагнув оволодіти нею, але не склалося, часто у своїй келії він мріяв про неї, сам цього не бажаючи, але думки самі йшли у голову, Магнус почав ненавидіти її. Автор дуже чітко передає нам у описі ранку контраст почуттів Стеніо та Магнуса на прикладі природи. «Починало світати. Пронизливо кричав півень. Голос його урізався в тишу й віддавався під покрівлею будинків, як лиховісне пророцтво. Вітер завивав під пустельним порталом собору. Я пройшов по зовнішній галереї, щоб піти до умираючої. Шпилі зубчастих башточок ховалися в тумані, і велика статуя блідолицього архангела на східній стороні тонула в ранковій імлі. Отут я чітко побачив, як архангел змахнув своїми величезними кам'яними крилами, немов орел, який готовий злетіти, тільки ноги його залишилися прикуті до карниза, і я почув, як він вимовив: "Лелія ще не вмерла!» [19,32]. Можна говорити про те, що тут навіть присутня деяка магічність світовідчуття священика, який знає, що скоїв гріх, але не може зізнатися самому собі у цьому і звинувачує Лелію.

Пейзаж може даватися через сприйняття персонажа по ходу його розвитку, або як  яскравий приклад психологічного пейзажу, що виключає опис заради опису, це зразок знання письменником таємниць душі. Опис пейзажу може виконувати ще більш складну функцію. Воно може багато чого пояснити в характері героя. Природа уособлюється соціумом.

Заперечення цивілізації вже в стародавності приймало інший напрямок, аскетичний, котре відродилося в сучасній проповіді морального й соціального спрощення. Тут протилежність між природним і історичним досягає крайніх меж.

Інтер'єр (фр. - внутрішній) – "зображення внутрішнього оздоблення якого-небудь приміщення" [5,69]. У творах художньої літератури це один з видів відтворення предметного середовища, що оточує героя. Багато письменників використовували характерологічну функцію інтер'єра, коли кожний предмет несе на собі відбиток особистості його хазяїна.

Так само як і опис природних  характеристик, авторка зверталася і до опису інтер’єру. У даному випадку це церква, у яку завітала Лелія і разом з цим принесла неспокій у душу Стеніо. Він не розуміє, про що вона думала і чому була така нечуттєва. Стеніо порівнює її з фарисеями, які зайняли християнський храм не для того, щоб молитися в ньому.  «А скільки краси було в цій церкві, напоєної вологими ароматами, де все тріпотіло від урочистих пісень. Як полум'я срібних світильників, бліде і тьмяне, уливалося в опалові клуби розпечених смол, у той час як із позолочених кадильниць вилися, піднімаючись до самого зводу, кільця запашного диму! Скільки добірності було в гранях дарохранительниці, як вони миготіли, відбиваючи сяйво свіч!» [19,3] Стеніо при цьому відчув, що його охоплює священний трепет, я впав на коліна прямо на мармурові плити, я вдарив себе в груди, я опустив очі, а Лелія залишилася такою ж неприступною, неначе втратила віру у все суще.»

Тікаючи від природи  назад у цивілізацію і прагнучи відшукати там відповіді на всі запитання Лелія розчарувалася. Бал, на якому вона була присутня, лише підтвердив всі її здогадки. «Стоячи на сходах амфітеатру, обпершись на бронзову напівколону, вона дивилася на бал. На ній теж був маскарадний костюм, але костюм цей був шляхетний і похмурий як і вона сама, строгий і разом з тим вишуканий; вона була бліда, серйозна, її глибокі очі нагадували юних поетів колишніх часів, коли все життя було пронизане поезією й коли поезія не спускалася в юрбу. Відкинуте назад чорне волосся Лелії залишало відкритим її чоло, на якому десниця всевишнього, здавалося, запам'ятала її таємничу, нещасну долю….» [19,20].

Можна говорити про те, що інтер’єр - образ речового оточення персонажів та їхніх дій. Найважливіша  його функція – підкреслити ті чи інші специфічні риси та смаки, духовні запити персонажів, засобами компоновки, добору відповідних речей.  Він підкреслює неможливість примирення двох різних світів, різних бачень. Разом з тим інтер’єр відображає  психологічний стан героїв роману.

Висновки

Ж.Санд стає представницею  французького романтизму та його віхи – історичного  оптимізму. Історичний оптимізм бере початок у першу  чергу у вірі в потенційні сили народних мас, у принцип демократичної  рівності. Її твори зображують протест проти існуючого суспільства, в основі її творчості лежить ідея просвітництва, усі мають володіти знаннями.

Її роман "Лелія" (1833) різко відрізняється від попередніх, тут  романтична проблематика стає головною, причому вона з'являється саме в розквіту її творчості й тому для цього етапу вже й анахронічних формах. Лелія нескінченно віддалилася від своїх скромних сучасних сестер Індіани й Валентини. Спекулятивне мислення не було сильною стороною Жорж Санд, тому «Лелія» залишилася свого роду монументальною пам'яткою неплодотворному захопленню романтичною й християнсько-спіритуалістичною філософією. Персонажі в Жорж Санд не тільки наділені природним і безпомилковим моральним почуттям, здатністю глибоко любити й страждати, але й виявляють уже придбану в процесі самоосвіти, досить високу естетичну й інтелектуальну  культуру.

Але в основі своєї  творчості Жорж Санд залишається, звичайно, романтичною: у всякому разі, вона сама  частіше усвідомлювала її такою, ставлячи перед мистецтвом завдання "пошуку ідеальної правди".

Завданням нашого дослідження  було тлумачення та характеристика образів  та обставин у романі «Лелія». Серед  головних персонажів роману ми виділили Лелію, Стеніо та Тренмора. Як уже говорилося вище, образи ці побудовані на контрасті: образ Лелії сам по собі суперечливий, вона постає в уяві закоханого Стеніо одночасно і як божество, і як  диявольська сила, якій він не здатен протистояти. Інші два образа протиставляються один одному: Стеніо – це молодий чоловік, який захоплений поезією, природою, його життєві принципи знаходиться ще на стадії становлення, тому Лелія намагається тримати його якнайдалі від себе, щоб не зашкодити йому .

Тренмор – антипод Стеніо – це людина з великими життєвим досвідом, який пройшов через в’язницю та очищення. Він убив людину, за що поплатився свободою, саме роки ув’язнення стали для нього спасінням, він не перетворився на тварину, яка здатна лише убивати і зневажати. Його стосунки з Лелією є дружніми, вона не відсторонилась від нього через його минуле, а, навпаки, намагалася допомогти  адаптуватися у сучасному світі, який вони разом зневажали.

Роль художніх деталей  – пейзажу і інтер’єру також  досить впливові. У пейзажі, зрозуміло,  найважливішою проблемою завжди було створення ілюзії просторовості. Сприйняття  простору як глибини здається нам таким  природним, однак оволодіння ним далося  європейському художникові лише ціною довгих  пошуків.

Слід зазначити, що конструкція  простору в романі служить не тільки фоном оптичної мети для створення ілюзії глибини. Ефект глибини робить величезний естетичний вплив - драматизує  образ природи, у цілому створює особливий ритм,  будить певні емоції й думки.  Наприклад, довгий час у європейській культурі було поширене усвідомлення  людини як мандрівника, а світу - як області  його мандрівок, буквальних і  символічних (блукань людської душі), які одержують втілення в пейзажі.  Іноді світ природи з'являється як лиховісний  лабіринт.

Отже, ми маємо справу з багатою зміною форми, що залежить від зображуваного життєвого  матеріалу, від жанрової специфіки твору й в остаточному підсумку від світогляду письменника. Від світогляду художника залежить,  чи залишиться ця подробиця в художньому творі дріб'язком або виявить суть життя. Функція деталі в контексті пов'язана й з жанром твору. Одну функцію грає деталь у романі, і зовсім іншу - у розповіді.

Список використаної літератури

1. Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. Учебник для пед. ин-тов. Изд. 5-е, испр. и доп. – М.: Просвещение, 1970.
2. Андреев Л.Г. и др. История французской литературы. - М.: Мысль, 1987.
3. Бурдье Пьер Поле литературы. Новое литературное обозрение. – 2000. – № 45.
4. Венкстерн Н.А. Жорж Санд. М.: Просвещение, 1993.
5. Добин Е. Искусство детали. - М.: Советский писатель, 1981.
6. История всемирной литературы: В 9 т. Т. 6. – М.: Наука, 1989. – С.95-100.
7. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Е.М. Апенко - М.: Высшая школа, 2001.
8. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Н.А. Соловьевой. - М.: Высшая школа, 1991,2000.
9. История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н.А.Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991. 637 с.
10. Карельский А. Романтизм периода июльской монархии. Поздние Ламартин и Виньи. Гюго.Жорж Санд. Мюссе. Готье. Нерваль. – М.: МГУ, 1989.
11. Кафанова О.Б. Жорж Санд и русская литература 19 века.  – М.: Наука, 1987.
12. Кафанова О.Б. Жорж Санд и русская литература XIX века. Мифы и реальность.1830-1860 гг. / Томский гос. педагогический ун-т. — Томск, 1998.
13. Краткая литературная энциклопедия: В 8 т. Т. 6. – М.: Советская энциклопедия, 1971.
14. Краткая философская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1994.
15. Менегетти А. Женщина третьего тысячелетия. – М.: АСК, 2002.
16. Моруа А. Жорж Санд. - М.: Знание, 1968
17. Попова Л.В. Гендерные аспекты самореализации личности. - М.: Проспект, 1996.
18. Пушкарева Н.Л. Гендерные исследования: рождение, становление, методы и перспективы / Н.Л. Пушкарева // Вопросы истории - №6 - 1998 - С. 76.
19. Санд Ж. Лелия. – С-Пб,: Славия, 1993. – 254с.
20. Феминизм, проза, мемуары, письма. - М.: Основа, 1992.