Роль образів і обставин у романі «Лелія»

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Творчість Ж.Санд в контексті французького романтизму

1. Основні риси романтизму Санд……………………………………..………6
2. «Лелія» як зразок романтичного любовного роману…………………….....9

Розділ 2. Роль образів  і обставин у романі «Лелія»

2.1. Образна система  твору……………………………………………………..13

2.2. Романтизм обставин  у романі………………………………………….…..19

Висновки…………………………………………………………………………24

Список використаної літератури ………………………………………………26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Епоха романтизму - це своєрідна реакція на Французьку революцію, адже вона завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музиканти виявилися свідками грандіозних історичних подій, революційних потрясінь, що невпізнанно перетворили життя. Багато хто з них вітали зміни, захоплювалися проголошенням ідей Волі, Рівності і Братерства. Але час йшов, і вони зауважили, що новий суспільний порядок далекий від того суспільства, настання якого передвіщали філософи XVIII століття. Наступила пора розчарування.

Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, у якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поетизуючи минуле, вони ішли в стародавні легенди, народні казки. Романтизм одержав у кожній культурі своє власне обличчя: у французів романтизм відобразився у незвичайних історіях. Його основною задачею стало зображення внутрішнього світу, щиросердечного життя, а це можна було робити і на матеріалі історій, містики тощо. Потрібно було показати парадокс цього внутрішнього життя, її ірраціональність.

«Романтизм (фр. romantisme) - ідейний і художній рух у європейській і американській культурі кінця XVIII - першої половини XIX ст.. Романтизм виявив себе у всіх видах мистецтва, у філософії і гуманітарних науках, дана течія виникла як протиставлення раціоналізму і бездуховності суспільства, естетиці класицизму і філософії Просвіти»[13,69]. В основі романтичного ідеалу - воля творчої особистості, культ сильних пристрастей, інтерес до національної культури і фольклору, тяга до минулого, до далеких країн. Характерна риса романтичного світогляду - гострий розлад між ідеалом і гнітючою реальністю. Романтики шукали взаємопроникнення і синтезу мистецтв, злиття видів і жанрів мистецтва.

Представницька школа  романтичного мистецтва склалася у  Франції. «Живописці Т. Жерико, Е. Делакруа знову відкрили вільну динамічну композицію і яскравий насичений колорит»[4,19]. Особливістю стало написання образу героя у моменти напруги його духовної і фізичної сил, коли вони протистояли природним чи соціальним стихіям.

Романтичне мистецтво, ставши знаменням епохи, породило на сцені різні варіанти романтичного героя: розчарованого, який марно шукає спокою, скорботного юнака, але водночас запеклого прихильника свободи, який кидає виклик усьому навколишньому світові. «З піднесенням почуття особистості, характерного для світорозуміння людини нового суспільства, пов'язаний культ почуття і уяви, що зумовив злам усіх звичних видів і жанрових норм» [2,150]. Новаторські шукання романтиків сприяли відмові від абстрактно-раціоналістичного принципу побудови вистави. Романтична поетика контрастів, вимоги "місцевого колориту" виявляються у вільному вирішенні мізансцен, у зіткненні протилежностей, показі життєвих реалій. Романтичний бунт тепер замінено гострокритичним і навіть сатиричним зображенням персонажів свого часу. Це сильні й пристрасні люди, які опинились у виняткових ситуаціях і звершують незвичайні справи, та й авторська іронія знижує романтичний настрій героїв.

Актуальність роботи полягає у зображенні творчості Ж.Санд через призму романтизму у взаємозв’язку з іншими представниками цієї епохи.

Метою курсового дослідження стане потрактування романтичних рис у романі Ж.Санд «Лелія».

Мету та актуальність роботи визначили завдання, які мають бути розв’язані у ході дослідження:

1) визначити основні  риси французького романтизму;

2)  означити особливості  романтизму Жорж Санд;

3)  дослідити образну  систему роману «Лелія»;

4) витлумачити роль  романтичних обставин у творі  «Лелія».

Методи у роботі використані такі: описовий, зіставний, метод структурного аналізу.

Об’єктом курсової роботи є роман Ж.Санд «Лелія».

Предметом – курсової роботи стали риси романтизму дослідженні через призму роману «Лелія»

 

Структура роботи: вступ, два розділи з підрозділами, висновки та список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Творчість  Ж.Санд в контексті французького романтизму

 

1. Основні риси романтизму Санд

 

Літературний талант Жорж Санд проявився досить рано, її велика творчість традиційно ділиться на чотири періоди, які відрізняються проблематикою і формою. Роман «Лелія» відноситься до першого періоду творчості Жорж Санд.

За світоглядними позиціями, вона вважала себе "соціалісткою, а не політиком"; на боротьбу й перемогу революційних партій дивилася лише як на єдину можливість наблизити торжество своїх соціальних ідеалів; вона вважала, що зміна політичного режиму не все, що головне - це «перебудова соціально-побутового ладу; полегшення матеріального становища всього міського пролетаріату й бідного селянства; рівняння його в правах з багате й сильними; звільнення від вікового пута неуцтва й усуспільнення знарядь виробництва»[12,25]. Ці ідеї Санд висловлювала й у статтях і в романах.

Ім'я Жорж Санд та її творчість на межі століть  від 30- х до 60- х рр. XІХ ст.. стали  синонімом жіночої незалежності, передових ідей, мрій про перетворення суспільного ладу, прагнень до ідеальної справедливості й братерства. Почавши свою літературну діяльність у дні перемог французької романтичної школи, продовжуючи її в роки розквіту реалізму, Санд визначила своє місце в літературі, не приєднуючись до жодних літературних угруповань, але несучи у своїй творчості сліди сучасних їй передових впливів філософії, політики, мистецтва.

Перші романи Санд присвячені проблемі любові й шлюбу, прокламують  волю почуття й права жінки, повстають  проти гніту в родини. Інтерес автора до цих тем пояснюється набутим особистим досвідом Жорж Санд, але ідейною основою їх уже на цьому етапі є утопічний соціалізм із його прагненням  до перетворення родини - основного осередку суспільства. «До 40-х рр. мотиви фемінізму у творчості Санд переплітаються під впливом    класової боротьби, що розгорталася у Франції, із закликами до боротьби за волю й права знедолених і пригноблених класів: поряд з легіоном феміністських героїнь, виростають образи ідеалізованих селян і робітників, "друзів народу" і борців за соціальну справедливість» [10,11].

Літературна діяльність супроводжувалася незмінним успіхом. Образи героїчних жінок, наділених  нею великою моральною силою, непорушною чистотою, жагучою готовністю до жертви, незалежністю й безстрашністю, образи її позитивних героїв, що вміють перебороти деспотизм чоловіка, мали величезну силу емоційного впливу. «Її негативні персонажі - деспотичні чоловіки, ліберальні фразери, егоїстичні коханці – здавалися вихопленими з життя; дія романів протікала  в обставинах сучасних авторові подій; герої жили сучасними хвилюючими питаннями, і це дозволяло історикам літератури говорити про реалістичність величезного таланта Санд, відзначаючи однак ідеалізацію її героїв» [12,54]. Яскраво виражена соціально-пропагандистська функція творчості письменниці дала привід до визнанню її родоначальницею соціального роману й відмежуванню її від романтичної школи.

Малюючи образи представників  промислової буржуазії, Санд піднімається до нещадної критики основ суспільства, але виявляє всю слабкість свого світогляду в зображенні позитивних героїв - соціалістів, робітників, представників аристократії. Великий виклад своїх теорій Фур'є й сен-симонистів, характерне для цих романів Санд, їхня яскрава тенденційність, їхнє прагнення запам'ятати всі типи сучасної дійсності - і капіталістів, і робітників, і селян, і утопістів, і представників аристократії, - не виводять однак соціальний роман за межі романтичної школи.

У її творчості романтично вигадливо сполучається співчуття до всіх пригноблених і знедолених із захопленим милуванням феодальним минулим: теми драматичних колізій соціальної нерівності й гострих конфліктів буржуазного шлюбу, що поневолює жінку, переплітаються з пасторальною наївністю її повістей; соціальні проблеми розпливаються у фантастичних мріяннях. Художня екзальтація піднімає світ її вимислу над світом буржуазної дійсності; вона чітко формулює основний принцип своєї творчості: "мистецтво не є вивчення дійсності, але пошуки ідеальної правди". Логіка конструювання художнього образу Санд підпорядковується незмінно романтичній. Образи Санд виявляють собою втілення ідеалів художника, односторонньо роздуте, гіперболізоване, глибоко суб'єктивне. «Образ складається не шляхом художнього осмислення живих явищ об'єктивної дійсності, але шляхом концентрації й нагнітання вигаданих якостей, ідеальних або негативних» [16,33]. Санд вибирає об'єктом своєї творчості виняткове, одиничне, але прагне представити його як належне й в ідеалі - загальне. Образи Санд - лише довільні допущення її суб'єктивної свідомості і як такі - це цілком романтичні образи.  Розгортання дії в романах звичайно не відрізняється багатою динамікою: її завдання - аналіз щиросердечних переживань. Відповідно до  подій зовнішнього світу, авторка «легко веде своїх героїв з області сучасного життя - у сферу найчистішої неправдоподібності, чарівної фантастики таємниць, змов і підземель» [13,34].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. «Лелія» як зразок романтичного твору

 

З появою "Лелії" (1833) у французькій літературі виник образ сильної духом жінки, що відкидає любов як засіб скороминущої насолоди, жінки, що переборола безліч негод, перш ніж позбутися недуги індивідуалізму, знайти розраду в корисній діяльності. На думку Жорж Санд, любов, шлюб, родина можуть поєднувати людей, сприяти їхньому щирому щастю; важливо лише, щоб моральні закони суспільства гармоніювали із природними потребами людини. Етичні норми тогочасного суспільства принижували роль жінки, вона повинна підкоритися чоловікові.

Лелія заперечує цей  помилковий принцип; звертаючись до жінок, вона переконує їх зберегти чистоту й гордість у шлюбі. "Їм надто багато говорять про щастя, що, можливо, і узаконено суспільством: це неправда! Їх змушують вірити, що, зустрінуть у чоловіках своїх ту ж любов і вірність: це обман! Говорити їм треба не про щастя, а про чесноту; треба навчити їх у м'якості бути твердими, у терпінні стійкими, у відданості мудрими й розсудливими"[16,53].

Лелія - головний персонаж роману, не схожа на сором’язливих  героїнь із попередніх романів Ж. Санд, наприклад Індіану, Валентину, що вирішують свої особисті проблеми. Лелія ближче героям Шатобріана. Розчарована в людях, любові, релігії, вона шукає застосування своїм силам і здібностям у житті, але марно. Прагнучи до власної досконалості, протиставляючи себе навколишньому світу, Лелія, по суті, не вільна від своєї непомірної гордині. Звідси і її повна самотність із єдино можливим виходом - самогубством. Така Лелія в першій редакції роману. Під стать героїні роману й інші діючі особи - Стеніо, Магнус і навіть Тренмор, що нагадують романтичні типи початку століття з яскраво вираженим езоповим світовідчуванням. Композицію роману можна назвати "розірваною", тому що персонажі з'являються зненацька, сцени й пейзажі переміняються лише потім, щоб повалити описувані події в якийсь хаос, що не передвіщає героям щасливого майбутнього.

У 30 рр. Жорж Санд мріяла про реформу шлюбу - закону, що перетворював заміжню жінку в покірливу  й безправну істоту, вона протиставляла  союз сердець і інтелекту, що ревно оберігають сімейне щастя. Тільки що закінчився її процес розлучення з чоловіком, що приніс  їй чимало прикростей і принижень, тому її особливо займали проблеми родини.

Порушуючи питання про  пстановище жінки у французькому суспільстві, Жорж Санд чи не  вперше погоджує особисту волю жінки із загальною проблемою соціального звільнення. Вона затверджує, що жінка млже здобути незалежність лише тоді, коли суспільний лад буде заснований на принципах рівності й волі, коли жінки нарівні з чоловіками не будуть відчувати соціальний гніт у своєму повсякденному житті: "Жінки обурені проти рабства; нехай вони чекають того часу, коли люди стануть вільними, тому що стан загального гніту несумісний з волею. «Почекайте, і ваші ідеї восторжествують. Чекати, можливо, залишається недовго, на що так сподівається одна група людей і чого так страшиться інша".[2,155] Погляд Жорж Санд на стан жінки в суспільстві дозволяє їй дійти  висновку, що в часи античності й в епоху Відродження жінка займала більш почесне становище, грала значнішу роль у духовному житті держави, ніж, наприклад, при Людовику XV, в епоху розгнузданої розпусти, що нанесла шлюбу смертельний удар. Цілком підтримуючи ідею родини, Жорж Санд разом з тим засуджує тих, хто вважає шлюб союзом нерівних; за таких умов ретрогради здатні зробити його ненависним і принизливим. Корінь зла таївся не тільки в недоліках цивільного кодексу, а у тому, що принижена жінка змирилася зі своїм положенням, винувата релігійна система виховання, тому що єдиною моральною підтримкою, наданій жінці, була релігія, і чоловік, звільнившись від своїх суспільних обов'язків, мали за благо, щоб жінка дотримувала християнських приписань про страждання й мовчання. Жорж Санд була нігілісткою в питаннях моралі, руйнівницею сімейних підвалин, переконаною противницею офіційного шлюбу.