Райнер Марія Рільке (1875-1926)

ПЛАН

 

1. Вступ.
2. “На рубежі віків мій вік тече”. Неповторність поетичного світу.
3. Відображення філософської та естетичної позиції Райнер Марії Рільке в збірнику “Сонети до Орфея”.
4. Висновки.
5. Література.

 

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

 

“Проте ж люди, що пішли далі за інших, працюють на майбутнє, а відтак повинні бути суворими до своїх сучасників. У них немає хліба для голодних... У них є лише камені, які сучасники беруть, ніби хліб і їжу, хоча насправді – це лише підвалини прийдешніх днів”.         

                                                                                                   Р.М.Рільке

Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії, до позитивних цінностей. Яскравий приклад такого пошуку — творчість австрійського поета Р. М. Рільке.

Поезія Рільке, що відкрила новий етап у розвитку поезії європейської, увібрала в себе всі етапи складного шляху естетичних пошуків митця — від неоромантизму та імпресіонізму через заглиблений у філософські та релігійні роздуми символізм до “нової речевості” (стилю, що тяжіє до конкретності зображення і прийшов на зміну експресіоністському пафосу та схематизму). На творчість Рільке глибоко вплинули живопис, скульптура, архітектура та музика.

Рідко перед яким поетом ХХ ст. публіка схилялася з таким  містичним благоговінням, як перед  Р.М. Рільке. Надгробна промова Ф. Брауна виготовлена у мить прощання з поетом, якнайкраще дає уявлення про те, ким був Рільке для своїх сучасників: “Янголи були для нього не оздобою вірша чи поетичним жестом; духи не ховалися від нього, він жив одночасно у двох світах; і коли комусь, хто неумисно і нерозважливо вдивлявся в нього раптом наверталися сльози, то причиною, певно, був не він, бо він був лише посланцем. Діяло те, що позаду поета; неймовірна духовна країна рік у рік завдяки  йому розсувала із середини свої кордони, доки нарешті не затягнула його у свої глибини. Це і тільки це виявляють його книжки; власне, те саме прочитувалося і в його обличчі. І хто бачив усе це, хто бачив це ясно й чітко, того приголомшувала таємниця”.

 

2. “На рубежі віків мій вік тече”. Неповторність поетичного світу

 

 

Райнер Марія Рільке народився  4 грудня 1875 року у Празі в сім’ї дрібного чиновника. Батько, виходець із селян, працював на залізниці, а мати походила  з родини купця й імператорського радника . Вона вихована у розкоші, вона з молодих років марила аристократичним життям. Партія зі скромним чиновником не могла задовольнити її великосвітські амбіції. Через  дев’ять років після народження сина мати полишила сім’ю. Напевне, розрив спричинили матеріальні нестатки, невміння батька забезпечити сім’ю, а також незадоволення матері своїм шлюбом, від якого вона чекала аж ніяк не тихого буденного життя. Сімейні негаразди надзвичайно вплинули на душу юного Рільке. Він нерідко сумував, усамітнювався, відчував себе зайвим у родині. Психологічну драму поглиблювало й слабке здоров’я майбутнього поета, яке не дозволяло йому брати участь в активних іграх своїх однолітків. Рільке ріс тихим і непримітним хлопчиком, надзвичайно скромним і сором’язливим. Цю скромність він зберіг на все життя…

 Батько хотів, щоб його син став військовим, тому Рільке рано віддали до військової школи. Однак воєнна кар’єра не приваблювала юнака, до того ж стан здоров’я не дав йому змоги закінчити навчання. П’ять років перебування у кадетському корпусі Рільке пізніше назве найгіршими роками у своєму житті. Він, який понад усе цінував особисту незалежність, не міг терпіти жодних обмежень у будь-якій формі. У шістнадцятирічному віці Рільке забрали додому, і невдовзі він став студентом кращих університетів Європи. Юнак навчався у Празі, Берліні, Мюнхені, Парижі. Особливо його вабили лекції з філології та історії мистецтв [1; С. 367-383].

У 1899 році Рільке слушно зауважив: “На рубежі віків мій вік тече”. Так, поет народився через чотири роки після Паризької комуни, а помер за сім років до того, як Німеччина занурилася у безодню фашистського варварства. Він був свідком першої світової війни, розпаду Австро-Угорської імперії, революційних потрясінь початку ХХ століття. З трагічного сприйняття себе у світі народжувалась висока і мудра поезія Рільке. Він був поетом, який усамітнився у вежі Мюзет, щоб чіткіше і ясніше бачити сучасний світ, щоб записати для нащадків свої передчуття майбутнього.        

 Як поет Рільке почав  формуватись у Празі. Празькі  роки  дали поштовх його поетичному натхненню, тут з’явилися й ранні збірки митця. Перші вірші Рільке були опубліковані 1891 року. У середині 1890-х років вийшло друком кілька його збірок: “Життя і пісні” (1894), “Жертви ларам” (1895), “Цикорій” (1895-1896), “Вінчаний снами” (1896). Цей період прийнято вважати раннім в еволюції Рільке-художника. Його цікавлять теми природи, кохання, особистого життя. Поет починає як неоромантик. Він поетизує творчу волю особистості, віддає перевагу мріям, зануренню і світ почуттів. Внутрішні переживання висловлюються поетом з великою емоційною силою, набувають самостійної цінності [6; С. 48-79].        

 Водночас Рільке засвоїв  і досягнення імпресіонізму з  його поетикою відображення миттєвих  вражень, з яскравою колористичною  палітрою. Це виявилося, наприклад,  у віршах, де змальовано образ  Праги. Поет не прагне точно  відтворити образ міста, головне  для нього – дати миттєвий “знімок” Праги чи то з висоти пташиного польоту, чи то крізь стіну дощу, чи то з погляду перехожого на людних вулицях. “Місто розтікається, наче за склом”, –пише поет у вірші “У старому домі”. З окремих обрисів пам’яток давньої архітектури, змальованих площ і вулиць, звуків, що супроводжують життя великого міста, вимальовується надзвичайно привабливий образ Праги, де переплітаються культурні традиції, соціальні контрасти і де поет не губиться у юрбі, а шукає самого себе, свій шлях до пізнання сутності світу і власної особистості [2; С. 73-108].        

 У ранній період  творчості Рільке був близький  і до символізму. Він прагнув  відтворити невимовне, приховане,  несвідоме. Нерідко вдаючись до  неясних символів та алегорій, поет шукав засоби для вираження  непізнанної таїни світу та  людини.        

 Однак уже в роки  перших творчих спроб Рільке  робить кроки до осягнення  реального буття. Хоча на його  поезії й позначився вплив  трьох ранніх течій модернізму ( неоромантизму, імпресіонізму та  символізму), вона не обмежується  рамками жодного з них. Митець  шукає власний шлях у поезії. І цей шлях проходив через реальні “речі”, через реальне життя, від якого Рільке ніколи себе не відокремлював: “Я кажу: так, все те, що видиме, має ставити поезією. О, як я зрадів, коли дійшов цього висновку!” У ранніх збірках знаходимо вірші, присвячені зображенню картин народного життя, історії Чехії, фольклорним традиціям. До речі, Рільке видавав невеликі поетичні альманахи, на обкладинці яких було написано: “Подаровано народу”. Він безкоштовно розсилав свої книжечки по лікарнях і робітничих об’єднаннях, прагнучи зробити свою поезію частиною життя простих людей [7; С. 156-181].        

1896 року Рільке переїхав  до Мюнхена, де доля звела  його з Луїзою Андреас-Саломе, яка відіграла значну роль у житті митця. З нею пов’язане не лише перше серйозне любовне переживання митця, а й ціла епоха у його внутрішньому житті – епоха інтенсивного духовного саморозкриття. Дочка генерала російської служби, вона народилась і проживала дитячі та юнацькі роки в Петербурзі. Її зв’язки зі слов’янським світом, розповіді про Росію збудили в Рільке бажання побачити край широких просторів і давньої культури. Лу  Андреас-Саломе була помітною постаттю в культурному процесі свого часу. Як письменниця вона не досягла значних висот у літературі, однак її статті на сторінках відомого журналу “Neue Deutsche Rundschau” привертали увагу сучасників. Непересічна особистість цієї жінки приваблювала багатьох видатних людей доби: Г. Гауптмана, Ф. Ніцше, З. Фрейда. Рільке теж потрапив під вплив  Лу  Андреас-Саломе. Вона зустрілася на його шляху саме під час важких світоглядних шукань поета (про це Лу  Андреас-Саломе пише у своїх “Спогадах”), сприяла його спілкуванню з іншими митцями, дала поштовх поетичному натхненню. У 1899-1900 роках Рільке разом із нею здійснює подорожі в Росію та в Україну, що поклали початок новому етапу в його творчості.

У квітні-травні 1899 року Рільке побував у Москві й Петербурзі.

Перший візит Рільке наніс  художникові Леоніду Пастернакові, чиї живі спогади про це відвідування запам’ятали для нас вигляд молодого поета. "В один із прекрасних весняних днів після довгої суворої зими... у майстерні пере до мною стояв молодий, дуже молодий чоловік, білявий, тендітний, у темно-зеленому тирольскому плащі. У руках у нього були рекомендаційні листи від друзів моїх у Німеччині... Просили мене також, наскільки пам’ятаю, познайомити його... з Толстим. Ім’я невідомого мені поета – Райнер Марія Рільке... не сказало мені нічого. Але весь зовнішній вигляд цього молодого німця, що невеликою м’якою борідкою і великими блакитними, по-дитячому чистими, питаючими очима скоріше нагадував тонкого російського інтелігента, його шляхетна постава, його життєрадісна, рухлива істота, його неприборканий захват із приводу усього, їм уже баченого в Росії, цієї, як він виражався, “святий для нього країні”, – усе це відразу зачарувало мене. І вже після першої короткої бесіди ми почували себе старими добрими друзями.

“Тодішня Москва з її незліченними монастирями, вежами і золотоглавими церквами, з її висячими над містом білим-золотавим, сяючим на сонце Кремлем уже видали виявляла собою картинку казкової краси. Але зовсім особливий, новий і цікавий світ являла собою Москва під час Жагучого і Великоднього тижнів... А виконана побожного розчулення і віри святково-містична атмосфера великодньої ночі в переповненому Кремлю – яке глибоке і могутнє враження повинне була вона зробити на сприйнятливого, чуйну до вираження релігійних переживань душу Рільке”, – пише Леонід Пастернак.  

Найбільш хвилюючим моментом цієї короткочасної подорожі була зустріч  із Л. Толстим. Повернувшись до Німеччини, Рільке вивчає російську мову, читає  в оригіналі російських класиків — М. Лермонтова, Л. Толстого,     Ф. Достоєвського, А. Чехова, знайомиться з історією Росії та України, з російським та українським фольклором. Поета надзвичайно вабив Київ, українська культура й природа. Про свій намір відвідати Україну він повідомляв у листі до Л. Пастернака: “Перед лицем цього минулого я почуваюсь, як дитина напередодні Свят-вечора”.

Під час другої подорожі в Росію він знов відвідує Л. Толстого в Ясній Поляні, а звідти одразу їде в Україну і на початку червня 1900 року прибуває з Київ, де живе понад два тижні. Київ вразив поета найбільше своїми древніми пам'ятками, церквами й монастирями. У лаврських печерах Рільке був кілька разів. Він писав: “Сьогодні годинами мандрував підземними ходами (не вище за чоловіка середнього зросту і шириною в плечах) повз келії, де в святому божевіллі самотньо жили святі й чародії: зараз у кожній келії стоїть відкрита срібна домовина. І той, що жив тут тисячу років тому, лежить обгорнутий в коштовну тканину, в коштовній труні — нетлінний. Безнастанно напливає з темноти натовп прочан з усіх місцевостей, від Сибіру до Кавказу, і всі цілують згорнуті руки святих. Це найсвятіший монастир усієї імперії. В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із народом”. В Україні Рільке знайшов жаданий приклад єднання народу й Бога, народу й природи.

Після Києва Рільке майже  два місяці подорожував Україною та Росією. Спустившись Дніпром до Кременчука, поет відвідує могилу Т. Шевченка в Каневі, а далі їде в Полтаву й навколишні села, щоб “природу й людей зблизька побачити”. Потім був Харків, а трохи згодом, у липні 1900 року, поет провів кілька днів у невеличкому селі під Ярославлем, після чого гостював у російського поета С. Дрожжина в селі Завидово, неподалік від Тверні. Наприкінці серпня того ж року він, за його словами, “з важким серцем” залишив Росію та Україну. “Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає”, – писав Рільке [3; С. 223-267].

Україна органічно увійшла  у творчість поета. Враження від  українських пейзажів відбилися у вірші “В оцім селі стоїть останній дім...” (1901):

В оцім селі стоїть останній дім,

самітний, наче на краю землі.

Іде дорога селищем  малим

крізь темну ніч  і губиться в імлі.

Мале село —  це тільки перехід

між двох світів у інший лячний світ,

передчування  моторошна путь.

І ті, що йдуть  з села за круговид, —

брестимуть довго  чи в дорозі вмруть.

(Переклад М.  Бажана)

Перебуванням у Полтаві навіяні дві поезії зі збірки “Книга картин”: балада “Карл ХІІ іде по Україні”, пройнята фольклорними мотивами, і вірш “Буря”, варіація на тему поеми Байрона “Мазепа”.

Як уже зазначалось, відвідини християнських пам’яток Києва дали поштовх до створення збірки “Книга годин” (“Часослов”).

Великий вплив на Рільке справила поезія Т. Шевченка. Під час своєї подорожі в Україну він придбав “Кобзаря” в російському перекладі (видання Білоусова), ця книжка зберігалась у його бібліотеці протягом усього життя.  Вплив історичних поем Шевченка відчутий у “Пісні про правду” із “Розповідей про милого Бога”, оповіданні з часів “козацької України”. Дух України відчувається і в новелі “Як старий Тимофій умирав, співаючи”, і у зробленому Рільке німецькому перекладі  “Слова о полку Ігоревім”.

Великий інтерес у поета  викликала творчість М. Гоголя, особливо його українські повісті. Мотиви гоголівського “Тараса Бульби” помітні у згаданій “Пісні про правду”, де кобзар Остап, співаючи селянам про славні діла козацьких отаманів, поряд з іменами Остряниці та Наливайка згадує й ім'я Бульби: “Слава Бульби, Остряниці та Наливайка здалася непорушна, а відданість козаків — віковічна”, а в іншому місці називаються ще й імена Кирдяги та Кукубенка — гоголівських героїз-запорожців [4; С. 21].