Північноамериканська література

План 

1. Література північноамериканського регіону.

2. Загальна характеристика американського романтизму.

3. Ф. Купер — майстер пригодницького роману.

4. Аналіз літературних  творів Ф. Купера 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Література північноамериканського регіону. 

     Перші літературні твори створювалися в англійських колоніях у Північній  Америці з початку XVII в. Риси національної своєрідності американської літератури, що складається, виступили у творчості  просвітителів епохи Війни за незалежність 1775-1783 р. Процес формування національної літератури завершується в першій половині XIX в. Найважливішу роль у ньому зіграли письменники романтики. Підйом демократичних настроїв напередодні й у період Громадянської війни 1861-1865 р. сприяв зміцненню реалістичних тенденцій у літературі США. Вершиною реалізму XIX в. з'явилася творчість Марка Твена (справжнє ім'я С.Клеменс), що відбило дійсність свого часу у всім її різноманітті. У 1910-і роки відбувається зародження модернізму. Поети Е.Паунд, Т.С.Еліот, прозаїк Г.Стайн проголосили розрив з Америкою, вважаючи її країною, де тріумфує буржуазний утилітаризм і немає ґрунту для щирої культури. Новітня поезія перейнята протестом проти механізації почуттів людини, перетворюваного в "одиницю статистики". У прозі 70-80-х років переважає тема духовної порожнечі й засилля псевдокультури, що спонукують героя до бунта, нерідко руйнівного характеру.

     Канадська література, що існувала близько двох століть і вважалася відносно молодою порівняно з західноєвропейською  й американською літературами, переживала складний, але плідний період. Національна літературна база Канади була відсутня до середини ХХ століття, творчість окремих письменників не можна було розцінювати як єдину літературну традицію. Сьогодні культурна канадська самобутність, втілена у літературі, відбиває діалог старого з новим, орієнтацію на традиції та їхнє переосмислення: північноамериканська література сприйнятлива до інших культур, проте характеризується  свідомим ізоляціонізмом.

     Інтерес до канадської літератури сьогодні, її активне вивчення в усьому світі обумовлені сплеском творчості канадських письменників і появою в другій половині ХХ століття нових авторів (Р.Дейвіс, М.Енджел, М.Етвуд, М.Лоренс, Р.Райт, Дж.Стайрон), які прагнуть не копіювати, а збагачувати літературні моделі більш розвинутих літератур рисами, характерними тільки для літератури Канади. Різноплановість канадської прози кінця ХХ століття – результат етнічної неоднорідності мешканців країни, неспівмірності їхнього розвитку з єдиною для англо- і франкомовних канадців самосвідомістю; проблеми двомовності, позначеної існуванням двох літературних потоків, що відбивають національну специфіку англо- і франкомовної культури на території Канади. Однак "мозаїчність" багатоетнічної культури, що обумовлена асиміляційним процесом національного самоствердження, не стала перешкодою для тематичного й естетичного зближення цих потоків, для висування схожого типу літературного героя. 

2. Загальна характеристика американського романтизму  

Формування  американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціально-економічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.

Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В. Скотта і Е. Гофмана.

Значну  роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли  твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. У творчості американських письменників досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм.

За часовими проміжками американський романтизм  розвивався трохи пізніше від  західноєвропейського і займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. XIX ст. Точкою відліку стала поява книжки романтичних новел В. Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного періоду в історії США — роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Однак це не означало, що романтизм цілком зник з творів американських авторів. Він ввійшов — як окремі структури, характери, елементи — у творчість багатьох письменників — реалістів. Складним поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця XIX — початку XX ст.

У становленні  та розвитку американського романтизму виділено три періоди.

1. Ранній американський романтизм (1819—1830-ті рр.), до якого критики та науковці віднесли творчість В. Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та ін. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила оптимістичний характер, пов'язаний з героїчним часом Війни за незалежність.

2. Зрілий американський романтизм (1840—1850-ті рр.) — це творчість Н. Готорна, Е. По, Г. Мелвілла та ін. Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги, усвідомлення трагізму людського буття. З'явився новий герой — людина з роздвоєною психікою, яка несла у своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості. У твори письменників стала проникати романтична символіка і повчальна алегоричність, значну роль почали відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.

3. Пізній  американський романтизм (60-ті pp. XIX ст.). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали  ті письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке розмежування романтичної літератури на:

— літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної  естетики протестувала проти рабства  з естетичних та загально-гуманістичних  позицій.

— літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала «східне лицарство», постала на захист історично приреченого руху та реакційного  укладу життя.

Історія, зокрема історія культури, поставила  перед американським романтизмом  кілька складних і відповідальних завдань:

♦ Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже зробили романтики Європи.

Через усю творчість американських  письменників пройшло ствердження  національної самобутності та незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру;

Головне, що приваблювало у творах — історія  і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери.

♦ Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Письменники — романтики у своїх книжках  із захопленням подорожували разом  із героями і читачами морськими  просторами, лісами, ріками. Незаймана  цивілізацією природа поставала  одразу ж за порогом дому. Природа  маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.

Історичні твори про недавню минувшину  мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї. З  іншого боку, в цих творах історія  часто було лише проекцією проблем  і конфліктів сьогодення.

♦ Об'єднати творчі сили різних регіонів у єдину культурну спільноту — національне красне письменство. Основні літературні регіони:

— Нова Англія (північно-східні штати) — Н. Готорн, Емерсон, Торо та ін.

— Середні штати — В. Ірвінг, Ф. Купер, Г. Мелвілл та ін.

— Схід — Д. Кеннеді, У. Сіммс, Е. По.

Враховуючи  ідейно-естетичну спрямованість  творчості письменників, літературознавці виділили наступні основні течії  в американському романтизмі:

♦ соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);

♦ філософська (Емерсон, Торо);

♦ аболіціоністська (Г. Бічер-Стоу, Брайент);

♦ «плантаторська традиція» (У. Сіммс).

В романтичній  літературі США також склалася певна  система жанрів. Найбільшого поширення  набули прозові твори:

— подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів;

— романтичний  роман;

— автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;

— жанр «короткого оповідання» — оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне, алегоричне;

— епічна поема.  

3. Ф. Купер — майстер  пригодницького роману  

ФЕНІМОР КУПЕР (1789—1851) — класик американського романтизму, історик природи. На відміну від В.Ірвінга, який започаткував американську новелу, Ф. Купер став автором історичного американського роману, засновником «морського роману» у світовій літературі.

У XIX ст. в середовищі американських літераторів  ходила жартівлива історія про те, що Фенімор Купер із простого фермера  раптом став письменником. Справді, до 30 років він не мав ніякого  літературного досвіду, і навіть не мріяв стати письменником.

Батько  майбутнього митця Уїльям Купер  був американцем у четвертому поколінні. У 1744 р. він одружився  з Елізабет Фенімор, яка походила із старовинної заможної родини. Молоді оселилися у невеличкому поселенні  Берлінгтон (штат Нью-Джерсі), де вже  через декілька років стали багатими землевласниками і мали чимале потомство.

15 вересня  1789 року у них народилася 11- та  дитина, син, якого назвали Джеймс. Отже, справжнє ім'я майбутнього  письменника — Джеймс Купер,  а Фенімор — узяв пізніше,  за дівочим прізвищем матері. Коли дитині виповнився рік, батьки переїхали на постійне місце проживання у Куперстаун (поселення, назване за прізвищем батька) неподалік від Нью-Йорка, на озері Отсего.

Дитячі  роки провів на хуторі, займаючись мисливством і рибальством, прогулюючись лісами. Батьки Джеймса захоплювалися літературою і музикою. У сім'ї любили читати і обговорювати романи Свіфта і Скотта, п'єси американських драматургів. Любов до читання батьки намагалися прищепити і своїм 15-ти дітям.

Початкову освіту Джеймс отримав у сільській  школі, в якій єдиним учителем з усіх предметів був Олів'є Корн, людина сувора, але добра. Коли хлопцеві виповнилося 12 років, його відправили у м. Албанія  вчитися у Єльському коледжі. Вже через 2 роки він став наймолодшим студентом Нью-йоркського коледжу. Навчання давалося йому легко, тому Джеймсові було не цікаво на лекціях, а вихід енергії знаходив у різноманітних витівках, за що був відрахований із закладу. Батькам довелося перейти на домашню освіту. Для нього запросили викладачем священика Уїльяма Нілла. Але юнак не хотів учитися. І батько прийняв дуже жорстоке рішення — віддати хлопця матросом на торгівельне судно. Для 17-річного Купера розпочалися роки подорожей.

На судні  він проплавав 5 років (з 1806 до 1811 р.), упродовж яких не тільки засвоїв морську справу, а й привчив себе до витримки і дисципліни. 20 лютого 1808 року Джеймс прийняв присягу і отримав патент на перше офіційне звання. Коли помер батько, юнак у чині офіцера залишив службу, успадкував маєток, одружився і почав займатися сільським господарством. Його дружиною стала Сюзане Августа Делансі, красива освічена 18-річна дівчина. Саме вона виступила проти повернення чоловіка на флот.

У 1811 р. молода сім'я оселилася у невеличкому маєтку Мамаронек недалеко від Нью-Йорка, де Джеймс побудував дім, отримав кредит, відкрив свою крамничку і купив китобійне судно «Юніон». Купер серйозно почав думати про те, щоб зайнятися політикою, але, сам того не очікуючи, присвятив себе літературі.

Одного  разу він помітив, що його родина зачитується  якоюсь книгою, і сам зацікавився  нею. Того ж вечора Джеймс прочитав своїй хворій дружині Сюзен цей  сентиментальний роман і, не витримавши примітивізму твору, з обуренням  вигукнув: «Та я сам напишу тобі книжку кращу, ніж ця». І написав роман «Пересторога» (1820). Він не приніс ні слави, ні грошей, але сприяв входженню Купера у коло нью-йоркських літераторів. Незабаром він отримав посаду рецензента журналу «Література, нація і критика» і поставив перед собою мету — написати історію Америки.

Згодом  вийшов роман «Шпигун» (1821), яким автор  заклав традиції американського історичного  роману. Цей твір приніс письменнику  літературну славу і прізвисько «американський Скотт» (за 1 рік — 9 тисяч примірників, що на 3 тисячі більше, ніж відомі романи В. Скотта). Саме ця книжка стала основою для майбутнього циклу творів про Шкіряну Панчоху і морських романів.

Але була й сторона життя видатного  прозаїка, сповнена тривог і невлаштованості. Спадок, отриманий від батька, був розтрачений, заняття літературою поки не приносили серйозних доходів. Борги зростали, кредитори все більше наступали. У 1823 р. шериф описав все домашнє майно Куперів, і тільки за волею щасливого випадку воно не було продане з молотка.

Однак Фенімор Купер не здавався. Один за одним виходили у світ його романи: «Лоцман» (1823), «Піонери» (1823), «Останній з могікан» (1825), «Прерія» (1827), «Червоний корсар» (1828), «Морська чарівниця» (1830). Колумбійський коледж відзначив заслуги письменника почесним науковим ступенем, а нью-йоркські інтелектуали визнали його головою неофіційного клубу під назвою «Хліб і сир».

На зароблені  гонорари письменник разом із сім'єю у 1827 р. подорожував Європою, маючи  статус американського дипломата. Подорож  затягнулася на 7 років. У Франції він служив консулом. Хотів відвідати й Росію, але через революцію не зміг. Влітку 1833 року родина повернулася на батьківщину. Країна за цей час дуже змінилася. Коли їхав до Європи, то вважав Америку найкращою.