Поетика жанру детектива та мала проза Артур Конан Дойля в оцінках літературознавства початку ХХ ст.

  Глава 1. Поетика жанру  детектива та мала проза Артур Конан  Дойля в оцінках  літературознавства початку ХХ ст.

  Дослідники  ХХ сторіччя визначають детектив як один з жанрів масової літератури, який володіє постійною сюжетною схемою та закріпленими по етологічними  рисами та характеристиками. Детектив (англ. detective, від лат. detego — розкриваю, виявляю) – більш всього літературний та кінематографічний жанр, твори якого описують процес розслідування загадкової події з метою вияснення його обставин та розкриття загадки.

  Звичайно  у ролі такої події виступає злочин, і детектив описує розслідування  та виявлення винних, у такому разі конфлікт будується на зіткненні  справедливості з беззаконням, завершуючись перемогою справедливості.

  Основний  признак детектива як жанру –  нараховування у творі деякого  загадкового пригоди, обставини  якого невідомі та мають бути вияснені. Найчастіше описова події – це злочин, хоча існують детективи, в  яких розслідуються події, які не являються злочинними. Так, «У записках про Шерлока Холмса», безумовно  відносяться до жанру детектива, у п’яти розповідях з вісімнадцяти злочинів не має. Суттєвою ознакою детектива являється те, що дійсні обставини події не повідомляються читачеві, у всякому разі, у всій повноті, до завершення розслідування. Замість цього читач проводиться автором через процес розслідування, отримуючи нагоду на кожному його етапі будувати свої версії та оцінювати відомі факти. Якщо розповідь з початку описує всі деталі події, або подія не містить у собі нічого незвичайного, загадкового,  то його слід відносити не до чистого детективу, а до родинних жанрів, як бойовик, поліцейський роман і т.д. [1;124]

  Детектив, роман або розказ, у якому фігурує  таємниця, а упор робиться на головний пошук її розгадки. Від інших форм художньої літератури детектив відмінюється тим, що в основі його сюжету лежить загадка. Звичайно цей злочин, але  увага читача скоріш прикована до загадкових обставин справи. Кульмінація детектива – вирішення загадки; розповідь прив’язана до логічного процесу, за допомогою якого слідчий по цепі фактів приходить до розкриття таємниці. Головне у детективі – розслідування, цьому аналіз характерів та почуттів персонажів для нього не такі потрібні. Дуже часто таємниця розгадується шляхом висновку на основі того, що відомо і розслідуванню, і читачу. Детективний твір не стоїть ототожнювати з трилером, де завжди існує елемент кошмару або голого насильства, та з кримінальним романом, що зачиняє причини та природу злочинності. [1;127]

  Термін  масова література відповідає деяким суміжним, взаємообумовленим, але не соціокультурним явищам. Як і його багато численні синоніми (популярна, тривіальна, бульварна), перш за все він означає цінний «низ» літературної ієрархії: «категорію літературних творів, що відносяться до маргінальної сфери загальновизнаної літератури та відкинути як псевдолітература». Щодо іншого визначення, ці твори, що не входять у ролі універсальної, трансісторичної оціночної категорії, що  виникла у разі неминучого розміщення художньої літератури по її естетичному стану.

  С точки зору деяких літераторів, «поняття масової літератури» – це поняття  соціологічне. Воно відноситься не тільки до структури того чи іншого тексту, скільки до соціального функціонування у загальній системі текстів, що складає дану культуру. Це поняття у першу чергу визначає відносини того чи іншого колективу до певної групи текстів. Один й той самий твір може з однієї точки зору включати це визначення, а з іншої – виключати.

  Автори  статей «Категорії поетики у зміні  літературних епох» у зв’язку  з поняттям «масова література»  пригадують «старогрецький роман та перські дастани», «східну обрамлену повість» та «середньовікові житія». Австрійський філософ та мистецтвознавець Арнольд Хаузер досліджував риси «про масовість» та»стандартизації» в літературі елінізма, а також в фабліо та новелах італійського Відродження. Російський дослідник лубочної літератури С.Ю. Баранов приурочує до ХVI ст. формування масової літератури, яка виникла «у результаті роздільності та ускладнення культурного життя та прикликаної задовольняти запроси демократичного читача, не підготовленого сприйняття вершинних прикладів художньої творчості». [9,106]

   Канонічний початок (запозичений у «високої»  літератури) лежить в основі всіх жанрово-тематичних різновидностях масової літератури, що складає зараз її жанрово-тематичний репертуар. Та цей репертуар, що склався приблизно до середини ХХ ст., звичайно замислюють такі різновиди романного жанру, як детектив, шпигунський роман, боєвик, фентезі, трилери, любовний, дамський, сентиментальний або рожевий роман, костюмно-історичний роман з ознаками мелодрами або навіть порнографічного роману.

   Щодо  кримінальний романів, то тут авторська  увага зосереджена не на головоломному  процесі розгадки дотепно заплутаного злочину, як у класичному детективі Артур Кокак Дойля, а на найбільш захопливих, «ударних» моментах слідства – сценах насильства, погонях, перестрілках та боротьбі. По суті, розповідь тут являє собою послідовний ряд кримінальних подій, у центрі яких вільно або невільно опиняється головний герой. В додаток ним може бути не тільки шукач, але й злочинець, який «попав у перепліт». Головний засіб розвитку сюжету – переборювання цим героєм все можливих перешкод; звідси – необхідність у гідному противнику (без якого важко розгортати події), чітка роздільності персонажів на «хороший» та «поганих».

   Сюжетному схематизму, стереотипності персонажів, майже завжди підлягає тій або іншій сюжетній функції та не виходить за рамки певного амплуа, повторюваності стандартних ситуацій відповідає і мова «формульних» творів, основу якого складає відшліфовані стильові кліше. Кожній жанрово-тематичній різновидності масової літератури відповідає своя мова, свій стиль. Розкішність описів, старанний перелік географічних та історичних реалій якої-небудь  вигаданої країни, планети або зіркової системи – топічного місця дії у фентезі, відображення навколишнього колориту – одягу, биту та натури землі – це явно не підходять для детективів.  

   Поетика масової літератури повністю передбачена,  представляючи собою склад готових розповідних блоків та обкатаних стильових кліше. Володіючи високою степеню стандартизації, її жанрово-тематичні різновиди покояться на строго заданих сюжетних схемах та відходять з повторюваного, в декілька змінному виді кочующих з одного твору в інший. [10;71]  

   Масова  література, на думку більшості вчених, являє собою «категорію літературних творів, що відносяться до маргінальної сфери загальновизнаної літератури». Часто її також називають тривіальною, розважальною,ескапістською, ринковою, «дешевою». Іншими словами, масова література у цьому випадку не стільки жанрове, скільки оцінюване або, як писав Ю.М.Лотман, «соціологічне» визначення [9, 384]. Виходячи з цього визначення, багато хто намагався знайти причини або, скажемо так, методики віднесення того чи іншого твору до ескапістським. Наприклад, Руднев В. вважав характерними рисами паралітератури втілення консервативних політичних та правових уявлень, що породжують безконфліктність; відсутність характерів та психологічної індивідуальності героїв.[7,14]

  На  фабульно-сюжетному рівні багато, хто відмічує як відмінна ознака таких творів динамічно розвиваючись дія з надмірністю можливих подій; «лжедокументалізм», тобто існує спроба впевнити читача в достовірності самих незвичайних подій. В.Халізєв [11,400] додає до цього «конверійність» виробництва, а також налічення кліше та певних схем відносно сюжету, мови, стилю та навіть об’єму твору(250-290 сторінок). Коли говорять про масову літературу «середньої» якості, призначеної для масового читання, то її функції укладаються, перш за все, у розважальності [11,402]. Залишається лише визначити те, що невизначене –  що ж таке сама розважальність, як вона формується, та що з собою уявляє. Та заодно відповісти на питання, чому такі привабливі для масового читача, наприклад, «Пригоди Шерлока Холмса» Артур Конан Дойля, «Справа багатої жінки» Агати Крісті.

  Таким чином, «масова література» –  це не тільки цінний низ літературної ієрархії, не тільки соціокультурне явище  – відкладена індустрія, яка спеціалізується  на серйозному випуску стандартизованої літератури продукції розважальної, а іноді пропагандистської направленості, це ще взагалі не літературне явище, погоджене з специфічною поетикою: номенклатура популярних жанрово-тематичних канонів, що мають у своїй основі трафаретні сюжетні схеми та володіють узагальненістю тематики, стійким набором діючих лиць та стильових кліше.  

   Детектив (англ. Criminal) – літературний жанр, інтрига якого організована як логічна реконструкція емпірічно не спостережливий подій, а саме – злочину.

     У детективній розповіді до типових персонажів відносяться:

   Детектив  – безпосередньо займається розслідуванням. У ролі детектива можуть виступати  самі різні люди: робітники правоохоронних органів, приватні детективи, родичі,  друзі, знайомі потерпілого, іноді – зовсім випадкові люди. Детектив на може виявитися злочинником. Фігура детектива – центральна у творі.

   Детектив-професіонал  – робітник правоохоронних органів. Може бути експортом дуже високого рівня, а може – і звичайним, яких багато, робітником поліції. У другому  випадку у складних ситуаціях  іноді звертається за порадою до консультанта.  

   Приватний детектив – для нього розкриття  злочинів – основна робота, але  він не служить поліції, хоча може бути поліцейським у відставці. Як правило, має надзвичайно високу кваліфікацію, швидко мислячий та енергійний. Частіше  приватний детектив стає центральною  фігурою, а для підкреслення його рис у дії можуть вводитися  шукачі-професіонали, які постійно роблять помилки, піддаються на провокації злочинця, встають на хибний слід та підозрюють невинних. Використовується протиставлення «одинокий герой  проти бюрократичної організації її чинників», у якому симпатії автора та читача оказуються на стороні героя.

   Детектив-любитель – теж саме, що й приватний  детектив, з тією лише різницею, що розслідування  злочинів для нього – не професія, а хобі, до якого він звертається  лише час від часу. Інший підвид детектива-любителя – випадкова людина, ніколи не займався подібною діяльністю, але вимушений вести розслідування у силу суворої необхідності, наприклад, щоб спасти несправедливо обвинуваченої близької людини  або відвести підозри від себе. Детектив-любитель приближає розслідування до читача, позволяє створити у нього враження, що «я також міг би у цьому розібратися». Одна з умов серій детективів з шукачами-любителями ( наприклад місіс Марпл) – в реальному житті людини, якщо він не займається розслідуванні злочинів професійно, вряд чи зустрінеться така кількість злочинів та загадкових подій. 

   Злочинець – скоює злочин, замітає сліди, намагається протидіяти слідству. У класичному детективі фігура злочинця ясно позначається лише у кінці розслідування, до цього моменту злочинець має бути свідком, підозрюваний або потерпілий. Іноді дії злочинця описуються і по ходу основної дії, але таким чином, щоб не розскрити його особистість та не повідомити читачу свідчення, які не можна було б отримати у ході розслідування з інших джерел.

   Потерпілий  – той, проти кого направлено злочин або той, хто потерпів у результаті загадкової події. Один з стандартних варіантів розв’яки детектива – потерпілий сам окажеться злочинцем.

   Свідок  – лице, що володіє якими-небудь свідченнями про приклади розслідування. Злочинець нерідко вперше показується  в описі розслідування як один із свідків.

   Компаньйон  детектива – людина, що постійно знаходиться у контакті з шукачем, який бере участь у розслідуванні, але  не володіє здібностями та знаннями шукача. Він може оказувати технічну поміч у розслідуванні, але головна  його задача – більш випукло показати визначні здібності детектива на фоні середнього рівня звичайної людини. Крім цього, компаньйон потрібен, щоб задавати шукачу питання та вислухувати його пояснення, даючи читачу можливість прогледіти хід думок шукача та придаючи увагу на певні моменти, які сам читач міг би впустити. Класичні приклади таких компаньйонів – доктор Уотсон у Конан Дойля та Артур Гастінгс у Агати Крісті. 

   Консультант – людина, що володіє виражаючими  здібностями до ведення розслідування, але сам у ньому безпосередньо  участь не бере. У детективах, де виділяється  окрема фігура консультанта, вона може являтися головною, а може оказатись  просто епізодично порадником (наприклад, вчитель шукача, до якого той звертається  за допомогою).

   Помічник  – сам не веде розслідування, але  забезпечує шукача або консультанта свідченнями, які знаходить сам. Наприклад, експерт-криміналіст. 

   Підозрюваний  – по ходу розслідування виникає  припущення, що саме він скоїв злочин. З підозрюваними автори діють по-різному, один з них часто практичних принципів – «ні один з одразу підозрюваних не являється справжнім злочинником», тобто є всі, хто починає підозрюватись виявляються невинними, а справжнім злочинцем оказується той, кого ні в чому не підозрювали. Втім, даному принципу слідують далеко не всі автори. В детективах Агати Крісті, наприклад, міс Марпл не однократно говориться, що «в житті звичайно саме той, кого запідозрили першим, і є злочинець. [1,123]