Особливості постановки морально-філософських проблем у історичній повісті Наталени Королеви «1313!»

 

                           Зміст

 

 

ВСТУП

 

        ОСОБЛИВОСТІ  ПОСТАНОВКИ МОРАЛЬНО ФІЛОСОФСЬКИХ               ПРОБЛЕМ У ІСТОРИЧНІЙ ПОВІСТІ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВИ «1313!»

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Художній набуток Наталени Королевої (1888-1966) – непересічне явище в історії вітчизняної літератури. Довгий  час її творчість була вилучена з культурного обігу . Варто  підкреслити , що кожне загублене в історії ім’я, загублена книжка, вірш, картина або ж скульптура  збіднюють і сучасників, і прийдешні покоління, бо вихолощена  культура не дає цвіту й плоду.

Творчість цієї авторки пережила кілька етапів читацької та наукової рецепції. Наталена Королева почала активно писати у 20-х роках ХХ ст., коли оселилася  на еміграції в Чехії та одружилася з В. Королівом-Старим. Перший сплеск читацького інтересу до її творів припадає на 30-ті роки, проте критика ставилася до них неоднозначно: від захоплено-прихильних рецензій (П. Ісаїв [11]) до прискіпливо-негативних аналізів (М. Рудницький[20] ). Друга половина 40-х та 50-ті роки характерні «тишею» як у виданні творів письменниці, так і у їхній науковій рецепції, що було зумовлене відсутністю інформації про місцезнаходження Наталени Королеви. Під кінець 50-х – на початку 60-х з’являється кілька оглядових розвідок про життя і творчість письменниці (О. Копач , Л. Биковський [2] ), сама вона сприяє перевиданню своїх великих прозових творів у Канаді та друкує нові оповідання в еміграційній україномовній пресі. Одночасно спалахнула жвава дискусія з приводу справжньої біографії Наталени Королеви (спричинена появою її автобіографічної повісті «Шляхами й стежками життя»).

Літературознавці радянської доби були змушені ігнорувати спадщину письменниці, почасти через її еміграцію (хоча стосовно Н.Королевої цей термін навряд чи є доречним), а також через виразне релігійне  забарвлення її творчості. Тому про Н.Королеву немає жодних згадок у працях радянського часу.Теоретичним підґрунтям нашого дослідження є праці Мишанича [15], Комариці [12], що привернули увагу сучасного читача до спадщини обдарованої белетристки.

Інтерес до спадщини Н.Королевої останнім часом пожвавився. Зокрема Бучинський[4],Биковський[2],Буслаєва[3],Шевчук[24]принагідно  висвітлили деякі особливості творчого набутку письменниці в дисертаційних дослідженнях. У фаховій періодиці з’являються статті, в яких розглядаються окремі аспекти прози белетристки. Так, про її про християнсько-моралізаторську прозу згадують – В.Антофійчук [1], І.Набитович [18].

Одна з найкращих історичних повістей Наталени Королевої має  промовисту містичну назву "1313", адже, за легендою, саме цього нещасливого  року сумнозвісний чернець Бертольд Шварц винайшов порох. Варто зазначити, що перша публікація твору викликала  неабиякий резонанс у читацьких  колах Галичини. Зокрема, у журналі "Дзвони" були надруковані фрагменти з рецензій на нову книжку, де представники різних видань висловили захоплення талантом літераторки, наприклад,де відзначалось ,що Твори Королевої – це здорові полудневі овочі, повні антирахітичних й антиневротичних вітамін духа, подані з новітньою елєґантністю . Автори "Нової зорі" твердили, що згадана книжка збагатила українську літературу наскрізь західноєвропейським твором, а журналісти "Жіночої Долі" назвали унікальним внесок повістярки у вітчизняне красне письменство. 
   Варто згадати про те, що Наталена Королева навіть опинилась у центрі гострої полеміки, коли її разом із Катрею Гриневичевою та Іриною Вільде було висунуто на здобуття літературної премії Товариства українських письменників і журналістів ім. І. Франка за 1935 рік. Коли журі стало схилятися на користь останньої, критик М. Гнатишак, на знак протесту, залишив засідання, бо не міг допустити, щоб лишились без відзнаки "сповнені релігійного чуття повісті Наталени Королевої" . Свою незгоду виразив і П. Ісаїв . До речі, сама лауреатка відзначала високі художні достоїнства творів інших претенденток на премію. 
  

На нашу думку, повість "1313" викликала такий інтерес у читачів і критиків не тільки через "екзотичність" тематики (можливо, це одна з перших українських книжок про німецьке середньовіччя) та напружений динамічний сюжет з елементами пригодницького жанру. Твір притягує до себе увагу насамперед постановкою складних морально-філософських проблем, які читач вирішує разом із головними героями.

Але і зараз відсутній в сучасному літературознавстві цілісний аналіз системного осягнення філософської проблематики цієї історичної повісті. Незважаючи на наявність публікацій, присвячених специфіці повісті чи особливостям поетики та стилю ця історична повість та загалом історичні повісті 20-30 рр.ХХ ст..як жанровий різновид складає малодосліджений пласт української літератури, бо в аспекті цілісної жанрової системи здебільшого аналізувалися твори історичної романістики, а не повістярства.

Тож актуальність дослідження зумовлена назрілою необхідністю визначення  особливості творчої манери Наталени Королевої, потребою з’ясування  філосьфської проблематики її творчості.

 

   Об’єкт дослідження :повість  Наталени Королеви «1313»

   Предмет дослідження: постановка складних морально філософських проблем  у творчості Наталени Королеви

   Мета дослідження полягає в аналізі особливостей постановки філософських проблем авторкою, та потребує вирішення комплексу таких завдань :

– охарактеризувати основні  проблеми жанрової специфіки повісті  взагалі та провідні чинники виокремлення і функціонування жанрового різновиду  української історичної повісті;

– розкрити особливість  інтерпретації проблеми добра і  зла Наталеною Королевою

–з’ясувати роль засобів характеротворення у повісті «1313»

 

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТАНОВКИ МОРАЛЬНО ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ  У ІСТОРИЧНІЙ ПОВІСТІ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВИ «1313!»

Проблема  жанру повісті «1313»

Головна тема твору  виключно філософська, авторка розкриває  своє бачення вічних проблем  і  намагається його донести до читача. Але, враховуючи те,що авторка була не лише талановитим митцем, а й професійним археологом,варто зазначити виключний історизм повісті.

Тому ми вирішили  звернутися і розкрити особливості  цього жанру. Відзначено, що історична повість 20 – 30-х рр. ХХ ст. – явище малодосліджене. Установлено, що в сучасному українському літературознавстві термін „повість”, незважаючи на досить тривале його функціонування, однозначного витлумачення, що б сприймалося більшістю науковців, немає. Відсутнє також і визначення жанрового різновиду історичної повісті, яке б мало формальну фіксацію в словниках та довідниках, тому запропоноване своє розуміння його суті.

Українська історична повість – один із різновидів жанру, що здебільшого має сукупність ознак, які утворюють систему, що моделює події минулого, які віддалені від автора (наратора) відстанню життя хоч би одного покоління. Персонажами такої повісті є як історичні, так і вигадані особи, але вони виглядають статичнішими порівняно з персонажами романів. Історична повість дидактична за своє суттю, здатна „укрупнити” предмет художнього моделювання, показати його, ніби під збільшувальним склом. Якщо історичний роман намагається відтворити в художній формі певну епоху чи важливу історичну подію в цілому, то завдання повісті значно вужчі. Вона є  своєрідною хронікою життя певного суспільного середовища в межах вибраного письменником історичного періоду.

Історична повість у 20 – 30-х рр. ХХ ст.  була в стані  активного розвитку, який виявився в кількісному зростанні, розширенні тематики, освоєнні нових географічних просторів. Загальний масив творів цього жанрового різновиду постає перед дослідником як велике і неоднорідне ціле,  про єдність якого свідчить домінування ідеологічного чинника. На формуванні жанрових засад позначилося те, що письменники досліджуваного періоду були розділені не лише адміністративно польсько-радянським кордоном, а й світоглядними позиціями. Орієнтація на різні ідеологічні настанови призвела до виникнення в історичній повісті  
20 – 30-х рр. ХХ ст. двох її типів: східноукраїнського (радянського) та західноукраїнського. Різниця між ними полягає не у формі, а в змісті. Вона виявилася у відборі матеріалу для художньої інтерпретації та специфіці трактування історичних реалій. Письменники зі сходу і півдня України прагнули поставити на перший план під час відображення будь-якої епохи соціальні протиріччя. Їхні західноукраїнські опоненти, незалежно від політичних уподобань, надавали перевагу відтворенню національної, державницької ідеї.

Відзначено, що характерний  для початку ХХ ст. процес жанрової диференціації історичної прози  позначився й на історичній повісті  
20 – 30-х рр. Опора на класифікації попередників (С. Андрусів, К. Ганюкова) та аналіз значної кількості творів дозволили виділити три жанрові різновиди тогочасної української історичної повісті: історико-пригодницький, власне історичний та історико-біографічний. Такий поділ ґрунтується на співвіднесенні історичних реалій та художніх версій. Установлено, що наявна також його певна узгодженість із тематикою творів.

Домінуючою була тема козаччини. Хронологічно твори  про козацькі часи охоплюють увесь  період існування Запорозької Січі: від її заснування („Над колискою Запоріжжя” С. Божка) до цілковитого  знищення („Надзвичайні пригоди бурсаків” В. Таля) і навіть після нього („Пригоди запорозьких  скитальців” В. Будзиновського). Найплідніше  історичні повістярі висвітлили часи Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. на чолі з                            Б. Хмельницьким та часи Руїни.

Друга тема –  княжа доба – розроблена лише західноукраїнськими  повістярами. Серед авторів слід виокремити імена К. Гриневичевої, Ю. Опільського, І. Филипчака як найталановитіших та найпродуктивніших. Основою їхніх  творів є висвітлення життя та діянь князів Галицько-Волинської династії. Привернула увагу авторів і діяльність князів Київської Русі.

Окрему групу складають  повісті, у яких інтерпретована тема  інонаціонального історичного минулого. Вона досить умовна, оскільки охоплює  твори, що хронологічно та географічно  розірвані між собою. Її репрезентують  повісті Г. Бабенка, Н. Королеви, А. Лотоцького та І. Сенченка. Найбільші творчі здобутки в освоєнні цієї теми належать саме Н.Королеві.

Наталена Королева – професійний археолог: вона писала наукові статті й брала участь у розкопках. Дві нероздільні половини її творчого “я”- митець і науковець - знайшли гармонійне втілення на сторінках повістей “Сон тіні”, “1313”, “Предок”, “З казок життя (Роксолана)”). Письменниця серйозно й відповідально ставилась до праці історичного белетриста, завжди ґрунтовно вивчала епоху, її реалії. Н.Королева підкреслювала: “...щоби писати про щось, треба студіювати, знати докладно оточення, психіку і т.д. Інакше – “нагодуєш капуцинів картоплею” у ХІІ столітті, коли в Європі не було ще ані картоплі, ані капуцинів” [13,14]. Однак стверджувати, що літераторка цікавилась історією виключно заради неї самої, було б неправильно. У своїх повістях Наталена Королева не обминає проблем, важливих для людства: відповідальність вченого за наслідки наукового відкриття (“1313”), емансипація жінки (“З казок життя (Роксолана)”) тощо.

 

 

 

Проблема Вибору між добром і злом.

Відомо,що  ландшафти української літератури мають певні місця  епохи своєї історії,де найвищими вершинами стають постаті, які нероздільно панують над мистецьким простором,своєю потужною творчою енергетикою формують неповторні візії навколишнього рельєфу культури.  Однією з таких неповторних вершин в українському письменстві ХХ століття є творчість іспанської грандеси з відомого від часів Середньовіччя роду Лячерда- української письменниці Наталени Королеви. Вона першою в українській прозі так широко проінтерпретувала в своїх історичних романах та повістях,новелах та оповіданнях світ ранньої християнської Античности , створила захопливі образи Середньовіччя та Ренесансу. Євангельські оповіді,як застиглі фрески оживають під її пером і перетворюються на живі сцени з повнокровними живими людьми. ЇЇ герой- особливий. Найчастіше це homo religiosus – людина релігійна, яка шукає своєї дороги, прагне самовдосконалення. Втрата віри – втрата людської сутності,опори в бутті.

Наталена Королева, творчість  якої нещодавно повернулася до українського читача, приваблює своєрідністю сприймання християнської теми. Фактично всю літературну спадщину письменниці (принаймні, ті твори, що є доступними зараз) пронизують релігійні мотиви.

Повість  «1313» побачила світ 1935 року.

Ми з’ясували, що відгуки критиків на її появу не були однозначними. Так,М.Рудницький [20,45]звинуватив  письменницю у незнанні середньовіччя, тоді як  Ісаїв високо оцінив цей твір ,вбачаючи його цінність у філософському підході до зображення людського життя та несуперечливістю з християнською мораллю. Так Ісаїв зазначив «ціль повісти не представляти події історичні , а прослідити містичну тайну людської душі» [11,48]. Незважаючи на увагу критиків до цього твору він ще не розглядався у світлі проблеми добра і зла. Філософське осмислення людського життя - прикметна ознака стилю Наталени Корлеви .

Проблема добра і зла  – одна з тих, що порушуються письменницею у багатьох її творах. Цю проблему у повісті «1313» письменниця простежує під своєрідним кутом зору ,зображуючи життя Константина Анклітцена –непересічної людини свого часу, яка ,за легендою, що лягла в основу твору, винайшла порох і стала жертвою свого винаходу.

Центральний образ повісті представлений у трьох іпостасях: нащадок багатого лицарського роду Константин Анклітцен – старанний учень фізикуса Брудерганса Конрад – чернець фрейбурзького кляштору Бертольд Шварц. Другорядні персонажі дають можливість проявити риси мінливої натури головного героя.

Авторка розкриває образ  головного героя через інших  персонажів.