Опозиція Реальне-Фантасматичне в структурі драматичного твору на прикладі драми О. Уайльда «Соломея»

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний  гуманітарний університет

Кафедра теорії літератури і славістики

 

 

 

 

 

Індивідуально-дослідне завдання:

Опозиція Реальне-Фантасматичне  в структурі драматичного твору  на прикладі драми 

О. Уайльда  «Соломея»

 

 

 

 

Підготувала:

студентка факультету

іноземної філології

групи ІМ – 42

Заїка О. П.

 

Перевірила:

доц. Нестерук С. М.

 

 

 

 

Рівне - 2009

План

1. Біографія Дж. Р. Кіплінга
2. Творчість Дж. Р. Кіплінга
3. «Феномен Кіплінга»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія Дж. Р. Кіплінга.

Джозеф Редьярд Кіплінг  народився 30 грудня 1865 року в Бомбеї, одному з найбільших міст тодішньої  Британської Індії. Батько майбутнього письменника, Джон Локвуд Кіплінг, мав незаперечний мистецький хист, та скрутні фінансові справи в Англії змусили його шукати щастя за морем. Мати Редьярда, Еліс Макдональд, відома як авторка зворушливих і витончених поезій. Безхмарне дитинство під опікою люблячих батьків, серед екзотичної природи Сходу, серед смаглявих людей у дивному білому вбранні, що розповідали хлопчикові старовинні легенди і так само неймовірні новітні бувальщини, і чию мову він змалку розумів краще від англійської, — ця пора назавше лишилася для Кіплінга найщасливішою в житті.

Але тривала вона недовго. Шестирічного Редьярда батьки посилають на навчання до Англії. Там він потрапив до закритого пансіону, що наче зійшов з найпохмуріших сторінок діккенсівських романів. Перебування у цьому «будинку відчаю» закінчилося для хлопчика важкою нервовою хворобою. Кілька місяців він нічого не бачив, а кошмарні сни про жорстокі й принизливі покарання переслідували його впродовж усього життя.

Потім Редьярд учився в закритій-таки школі у Девонширі, де панувала казармена  дисципліна і де вихованців, майбутніх  «будівничих імперії», привчали без роздумів виконувати будь-які накази й стоїчно терпіти труднощі. Але саме тут Кіплінг, який не міг розраховувати на військову кар’єру через слабке здоров’я, твердо вирішив стати письменником. До здійснення цієї мети юнак підійшов з усією впертістю, вихованою тривалими випробуваннями. Він ретельно студіює різні літературні стилі, опановує манеру провідних прозаїків та поетів — Мередіта, Гарді, Свінберна, Браунінга, Теннісона. Та для самостійної творчості потрібен був ще і власний життєвий досвід. Тому сімнадцятирічний Кіплінг по закінченні школи знов їде до Індії, де влаштовується репортером аллахабадської «Цивільної та військової газети».

Газетярська робота дала йому змогу  досконало вивчити життя колоніальної Індії, і це знання прислужиться йому згодом не менше, ніж екзотичні перекази, запам’ятовані ще в дитинстві. Перші свої книжки — збірку пародій на поетів-вікторіанців «Відлуння», поетичну збірку «Департаментські пісеньки» та книжку оповідань «Прості історії з гір» — Кіплінг надрукував ще в Індії, але справжня слава прийшла до нього після повернення на батьківщину 1889 року. У зеніті слави Кіплінг повертається до Англії, але в 1899 році його спіткало страшне горе - помирає його старша дочка. Знову починається кочівне життя, він їде до Південної Африки. На тлі загалом млявої, невиразної, затягнутої у корсет незліченних умовностей англійської літератури кінця вікторіанської доби читачі відразу почули мужній голос, що мовою простих солдатів, матросів, дрібних клерків захопливо розповідав про далеку Індію й важку колоніального вояка.

Образна, часто грубувата  розповідь, щедро оздоблена діалектизмами  й сленгом, якого в подібному  обсязі не вживав до Кіплінга жоден  значний письменник, як і звернення  до найширшого читацького загалу, зробили  книги віршів «Балади з казарми» (1892), «Сім морів» (1896), «П’ять націй» (1903) надзвичайно популярними. У ці роки, що виявилися зенітом його творчості, Кіплінг один по одному пише романи, новели для дорослих і для дітей, казки,  нариси, репортажі. Одночасно він устигає об’їздити півсвіту, довго живе у Сполучених Штатах, відвідує Китай, Японію, Австралію, Африку. Його книжки побивають усі рекорди за кількістю перевидань (1900 року вийшло, наприклад, сімнадцяте (!) видання «Балад з казарми»). Гонорари Кіплінга  сягають небачених  розмірів, перевищуючи у 25 разів пересічний заробіток англійського літератора.

З'являється роман  про Індію «Кім», а згодом – «Казки просто так» (1902). Він створював їх у сімейному колі - Редьярд був ніжним батьком. 1907 року він перший з-поміж англійців отримує Нобелівську премію, – «за мужній стиль у літературі».

В останні роки творчі удачі Кіплінга стають все рідшими. Помер письменник у 1936 році, його поховано у Вестмінстерському абатстві.  

 

 

2. Творчість Дж. Р. Кіплінга.

Письменник відомий  як представник «літератури дії» - складової частини неоромантизму, культу, що проголосив домінанту мужнього оптимізму, життєлюбного світовідчування й енергійні пошуки самостійних рішень. «Залізний Редьярд», як шанобливо називали його сучасники, в основу творчості поклав широко відомий принцип Стівенсона: «Бути вірним факту й трактувати його з добрим наміром». Кіплінг шукав свої способи протидії естетизму, скепсису й художнім пошукам натуралістів, знаходячи опору у величі рідної королівської Британії. Це відбилося на нашому сьогоднішнім сприйнятті його спадщини, обумовило докори в «імперському» світогляді, іноді виправдані, але частіше перетворені в стереотип сприйняття, коли навіть прекрасні дитячі казки оцінювалися з погляду їхньої ідеологічної спрямованості.

В 1886 р. з'явився перший поетична збірка Кіплінга "Чиновницькі пісні й вірші", що відразу привернула увагу читачів, але всесвітню славу авторові принесли збірки «Казармені пісні» (1892), «Сім морів» (1896) і «П'ять націй» (1903). Стилем твори Кіплінга близькі до англійських народних пісень і балад, насичені грубуватим гумором і просторіччям, їхня ритміка чітко організована, а мова соковита й образна. Поет розповідає нам про повсякденні події й звичайних людей, про їхнє поводження в житті й на фронті.

Віршовані твори пронизує тема поводження колоніальних солдатів, чий дух і тіло «вимуштрувала війна» (епітафія «Новобранець»). Вони не соромляться говорити вголос про свої поразки. Герої Кіплінга - солдати королеви; вихваляючи їхню хоробрість і витривалість, поет часто міркує в бравурно-риторичному тоні. Такі вірші «Новобранці», «Пушкарі», «Тягар білої людини» й «Балада про Схід і Захід»; у двох останні простежується ідея расової переваги європейців, місіонерської ролі англосаксів. Поет щиро переконаний, що вони прокладають дорогу до цивілізації поневоленим народам, а тому повинні нести тяжкий тягар до кінця, як Томмі Аткінс («Томмі»), що став своєрідним англійським бравим солдатом Швейком. Нехай він і його товариші приречені на загибель, нехай гірко ремствують на лиходійку-долю, що закинула їх у далекі країни, вони - гарматне м'ясо, принесене в жертву імперським амбіціям.

Незважаючи на бравурний тон, «Казармені балади» пронизані розумінням того, що сильних світу цього не хвилює доля маленької людини, що завойовує для них всі нові володіння, або гинучи, або зникаючи безвісти.

Серед багатьох творів Кіплінга виділяється  поема «Мері Глостер», у якій книжні уявлення про життя протиставляються реаліям суворим і жорстоким. Чому в романтично безстрашного Ентоні Глостера син виявився безвладним і нікчемним? Зніжений баронет мовчки вислухує звинувачення свого батька: «Брехун і ледар, і кволий, скаредний, як щеня, що риється в недоїдках. Не помічник такий синок!» Для Кіплінгского героя найважливіше - воля, залізна рішучість не упокоритися фатальним обставинам, навіть смерті, що наближається. На тлі молодшого покоління, або захопленого ідеями «мистецтва для мистецтва», або міщанським благополуччям, Глостер-старший виглядає значною фігурою, хоча й прожив життя авантюриста.

Поет у своїх віршах створив жорстоку атмосферу боротьби за виживання, іноді мислячи надто прямолінійно, прагнучи опоетизувати службу на благо Імперії (наприклад, у вірші «Тубілець»). Зовсім інший настрій в «Пісні мертвих».

Практично всі твори «залізного Редьярда» користувалися дивною популярністю, перекладалися на музику.

Кіплінг-прозаїк не менш відомий, ніж Кіплінг-поет. Перша збірка «Прості оповідання з гір» була опублікована в 1887 р., потім з'явилися «Три солдати» (1888), «Рикша-примара й інші оповідання» (1889). Вони захопили читача небувалою екзотикою, чудовим знанням (до деталей) того, про що повідав письменник. «Що знають англійці про Англію, якщо вони знають одну Англію?» - задавав він питання й по-солдатськи грубувато натякав на те, що дійсно відбувалося в Британській імперії, і особливо на її окраїнах.

Кіплінг знав Індію не з чуток. Працюючи в газеті, він  мав можливість зібрати найбагатший  фактичний матеріал про діяльності тамтешньої англійської адміністрації, про положення тубільців, про  звірячі катування й зловживання. Колонія стала в його оповіданнях не тропічним раєм, а країною, де люди вмирали від ран і лихоманки, де жалили змії й кусали пантери, де стояла незбагненна спека, досить незвична для європейців, де людина тужила і страждала, пригноблена не тільки владою, але й почуттям власної самотності.

Демократизм Кіплінга позначився й  у виборі тем, і в постановці проблеми індусів, про які автор все  знає досконально, починаючи з релігії, древніх міфів і повір'їв і  кінчаючи дріб'язками побуту й злидарського існування. Це очевидно з таких оповідань, як «Ліпсет», «Будівельники моста», «Чудо Пурун Багхата», «Саїс місс Юел» й «Справа про розлучення чоловіка й жінки Бронк-хорст». Героєм двох останніх є поліцейський Стрікленд, наділений деякими автобіографічними рисами. Він живе з індусами в ладі, поважає їхні звичаї, при дослідженні кримінальних справ одягається в національний одяг, змішується з юрбою й завдяки знанню місцевих мов навіть видає себе за факіра. Європейці ставляться до героя Кіплінга негативно: «Чому Стрікленд не може сидіти у себе в канцелярії, писати службовий щоденник, повніти й триматися сумирно замість того, щоб виставляти напоказ нездатність своїх начальників?» Автор солідаризується із цією людиною й тим самим ще раз показує неспроможність англійської адміністрації, що збільшує споконвічний конфлікт між колонізаторами й місцевими жителями, що страждають під «тягарем білої людини».

Цим же проблемам присвячений і  збірник «Три солдати», у якому мова йде про халепи й життя трьох друзів - Ліройда, Ортернса й Малвені. Випробовуючи схильність до опису прози буття, Кіплінг розповів правду про нехлюйство британських офіцерів, про знущання над нижчими чинами. Солдати на сторінках його книги міркують про соціальну несправедливість, про суть армійської муштри, про небажання проливати кров на чужій землі. Їх зв'язує військова дружба, перевірена в бою, тяжкий тягар колоніальної служби.

Найбільш відомими творами Кіплінга є дитячі казки, що склали два томи («Книга Джунглів», 1894 - 1895; «Так собі казки», 1902). У їхню основу покладені багатий індійський фольклор і вигадка, що, за словами К. Паустовського, «була повна правдоподібності». Найбільш захоплююче оповідання - це історія людського дитинчати Мауглі, вихованого вовками, ведмедем Балу, безстрашною пантерою Багірою, пітоном Каа. Боротьба Мауглі проти підступного Шер-Хана, завоювання ним поваги й визнання серед друзів-тварин сприймаються маленькими читачами як вічна тема боротьби добра зі злом.

Кіплінг наділяє звірів людськими рисами, езоповою мовою  оповідає про те, як існують люди у світі джунглів. Казки повні екзотичних екстремальних ситуацій, тримають у постійній напрузі. Самовідданий Риккі-Тіккі-Таві, що боровся з грізними кобрами, Кіт, що гуляв сам по собі, горбатий Верблюд, цікаве Слоненя - ці й багато інших героїв кіплінгових казок стали хрестоматійними.

Письменник пробував свої сили в  багатьох жанрах. У першому романі «Світло згасло» (1890) Кіплінг звернувся до досить популярної теми літератури рубежу століть - долі художньо обдарованої людини. Дік Хелдар - талановитий живописець, чия кисть слідує традиціям східного мистецтва. Для благополучних буржуа його творчість незрозуміла й навіть образлива, тому що вона всотала жорстокі уроки війни. Хелдар мріє виїхати з Англії, намагається захопити з собою Мезі, у яку він жагуче й сумирно закоханий. Але все не має сенсу, тому що, завершивши в Лондоні свою єдину картину, герой Кіплінга осліп через старе поранення в голову. Єдина пристрасть, що рухає ним у цьому стані, - це бажання зануритися в колишнє життя солдата. Військові кореспонденти допомагають йому добратися до Судану, де на поле бою Хелдар підставляє себе під кулі. Так убивали ножем із жалості середньовічного лицаря, щоб він не страждав від ран.

Безсумнівно, у цьому  творі Кіплінга позначилося захоплення філософією Ніцше, тому що його герой - сильна особистість, що перемогла не тільки всі перешкоди, але й самого себе. Ці ідеї характерні й для другого роману «Відважні мореплавці» (1897), у якому письменник прославляє доблесну працю простих моряків, зі знанням справи малюючи всі життєві дрібниці на кораблі, розкриваючи психологію й простого матроса, і капітана шхуни. У ролі сильної особистості в оповіданні виступає син багатія Гарвей Чейн, що відправився в плавання. Пройшовши сувору школу мужності, вистоявши у всіх перипетіях морських мандрівок, він перетворюється в справжнього чоловіка, завоювавши повагу навколишніх. Безумовно, сюжет цього роману трохи надуманий, але сила Кіплінга в іншому - мабуть, жоден з письменників не зміг би намалювати життя моряків більш правдиво.