Образ Тартюфа в комедії Мольєра ,,Тартюф”

Якщо уважно придивитись до образу Тартюфа то, судячи по поведінці і тактиці він належав до Товариства святих дарів. Можна припустити, що Тартюф видавав себе за збіднілого дворянина. Також, напевно в нього були покровителі серед іменитих придворних, що представили його королю для політичного доносу на Оргона.

Тартюф дуже добре  усвідомив, що частими повтореннями одних і тих же ходів в кінці  кінців вдається втертися в довіру. Нема жодної потреби, щоб йому вірили всі, достатньо Оргона і пані Пернель. Саме на цьому принципі побудована тактика Тартюфа. Маска лицеміра щільно приросла до його обличчя: він її при піднімає або є зриває повністю коли йому важко справитись з переповнюючи ми його почуттями, чи коли є небезпека втрати прибутку. Тартюф, що виступає проти усіх мирських утіх має непереборну пристрасть до Ельміри, в таких моментах Мольєр показує нам Тартюфа з припіднятою маскою. Сцена залицянь Тартюфа чудово показує його образ. Головний герой починає її зовсім по-тартюфськи. Його перші фрази мало не пахнуть церковним ладаном:

,, Нехай небесна  благодать, джерело всіх щедрот

Вам здоров’я душі і тіла пошле…”[5;42]

Продовжуючи в такому дусі Тартюф торкається мережива на шиї  у панни. Але Ельміра негайно ставить його на місце. Саме незмінний мотив любовної інтрижки витісняє все святе і релігійне, що так хотів показати Тартюф. І, навіть після нападів Даміса, Тартюф не лише виходить сухим із води, але ще й добивається того, щоб батько вигнав власного сина з дому. Але Тартюф нічим не видає своєї радості від поразки Даміса. Більше того, залишившись на одинці з Оргоном лицемір починаю нити і скулити: ,, Мені так болісно… Неначе я горю, не в силах говорити, здається я помру…”. Такого роду фрази закріплюють тему ображеної невинності.

Наприкінці п’єси  у Тартюфа падає маска і  нарешті Оргон побачив істинну суть негідника. Навіть , відібравши будинок, Тартюф не був би тоді Тартюфом, надав агресії забарвлення миролюбності і навіть жертовності в ім’я короля і держави. Тартюфу не терпілося виконати свій обов’язок і побачити Оргона заарештованим. Але його вірнопіддані пориви не були оцінені монархом. Всевидючий, всезнаючий король викриває негідника Тартюфа і заарештовує  його.

Врешті, я гадаю слід віддати належне Тартюфу —  він уміє зрозуміти чужу душу, відчуває слабкості тих, кого обманює, і завдяки цьому сягає чималих результатів. Тартюф можливо й майстерний маніпулятор, однак свою роль праведника  він грає украй погано. Він припускається грубих помилок, якими показує свою сутність, він втрачає досить часто втрачає контроль. Він гучно заявляє про  умертвіння своєї плоті й водночас неспроможний встояти перед спокусою смачно поїсти і м'яко поспати. Вся річ у тому, що Тартюф зовсім на втілення розважливого і холоднокровного ханжі, він просто необтесаний тварюка, почуття якого грубі, а бажання неприборкані. Але саме на цьому і полягає той комічний ефект, якого домагався Мольєр. Він ставив перед собою завдання зобразити ідеального лицеміра і в нього це чудово вийшло.

Щодо ідейного значення образу Тартюфа, то Мольєр сконцентрував у своєму сценічному герої всі риси лицеміра, показав їх великим планом, кинув на них промінь прожектора і змусив глядачів запам'ятати їх раз і назавжди, і потім вже безпомилково впізнавати їх в промовах та вчинках громадських діячів у житті, у поведінці оточуючих людей, іноді в своїх знайомих, може бути, навіть у друзях [1;177].

Висновки

Сімнадцяте століття – це велика доба панування класицизму, панування таких великих драматургів  як Корнель, Расін, Мольєр… Кожен з цих письменників мав своє розуміння та бачення класицизму як літературного напряму і саме це дало цій течії таку собі ,, ізюминку ”, тобто те що привертає увагу та цікавить.

Класицисти вважали, що мистецтво – захопливе відтворення  почуттів та думок. Творчість письменників XVII століття відкрила новий тип конфлікту. Це є зіткнення розуму та пристрасті. Центральне місце в течії класицизму посідає жанр трагедії. На початку жанр комедії не дуже цінувався та Мольєр показав всім, що комедія не гірше трагедії здатна відтворювати певні події, проблеми, конфлікти… Взагалі на той час жанри поділялись на високі та низькі. До високих жанрів відносились: трагедія, ода, дифірамби, парадний портрет. Низькими  вважали: комедію, сатиру, байку. Межі кордонів між жанрами були дуже жорсткими. Будь-яке поєднання жанрів, або утворення між жанрів вважалося неприпустимим. Героям трагедії притаманна патетична мова, комедії – розмовна лексика. П’єр Корнель є одним з геніальних  представників класицистичної трагедії. Його твори є зразком літератури XVII століття. Жан Батист Мольєр є одним з найкращих представників жанру комедії. Саме Мольєр підняв комедію до високого жанру. Суть цієї високої комедії полягає у серйозному, соціально-забарвленому змісті. Серед улюблених персонажів Мольєра ми можемо побачити невірну дружину, дотепних слуг, хвалькуватих дворян. Уявлення Мольєра про завдання комедії не виходять з кола класицистичної естетики. В основі комедійного конфлікту  Мольєра ми знаходимо антитезу пристрастей. Твір, який якнайкраще представляє класицистичну високу комедію називається ,,Тартюф ”. Навколо цього твору точились непримиренні бої, між Товариством святих дарів та Мольєром, який спирався на підтримку Людовіка XІV. Комедія має викривальний зміст, що дуже не подобалось розлюченим святошам, адже саме їх висміює Мольєр у творі. Комедія пережила три редакції та п’ять років війни навколо неї.

Ключем до розуміння  ідейної спрямованості твору  стають думки самого автора про власну комедію, висловлені в передмові  до ,,Тартюфа”:

"Ось комедія, навколо  якої зчинилося багато галасу  і яку довго переслідували;  люди, осміяні в ній, добре дали  збагнути, що вони у Франції мають більшу силу, ніж усі, кого я осміював досі. Маркізи, манірниці, рогоносці й лікарі терпляче зносили, що їх виведено на сцену, і вдавали, що вони разом з усім світом розважаються зробленими з них зображеннями; але святенники не схотіли стерпіти жарту; з самого початку вони розгнівалися й знайшли обурливим, що я насмілився осміяти їх гримаси й піддати ганьбі заняття, до якого вдається так багато порядних людей. Цього злочину вони ніколи б не змогли пробачити мені, і вони всі з надзвичайною люттю озброїлися проти моєї комедії..."

"Якщо сумлінно розглянути  мою комедію, то, безперечно, легко  побачити, що мої наміри цілком  невинні і що в ній зовсім  немає осміювання речей, які  належить шанувати; що я розробляв  її з усією обережністю, якої  потребує делікатність теми, і що я доклав усієї вмілості і всіх зусиль, які тільки міг, щоб як слід відрізнити святенну дійову особу від особи справді побожної. Для цього я витратив цілих два акти, щоб підготувати вихід мого злочинця. Він ані на мить не збуджує сумніву в слухача; з перших же кроків його можна пізнати з характерних рис, яких я надав йому; від початку до кінця він не каже жодного слова, не робить жодного вчинку, які не виявляли б глядачам характеру підлої людини і не висвітлювали б рис справді чесної особи, яку я протиставляю йому..."[5;10].

Отже, мистецтво класицизму справило досить великий вплив на подальший  розвиток літератури. Наприклад комедія ,,Тартюф ”не тільки не втратила своєї  актуальності, сьогодні вона, можливо, ще більш злободенна, ніж будь-коли: варто лише звернути увагу на високу ступінь довірливості людей, якою безсовісно зловживають різноманітні шахраї і шарлатани з метою матеріальної наживи. Множаться і процвітають різні секти, отруйні своїми божевільними навчаннями здоровий глузд громадян, підпорядковуючи собі їх волю і свідомість знову ж таки з метою відібрати у них добробут. Ця проблема була під час Мольєра, вона є і зараз. З цього приводу висловив цікаву думку С. Артамонов: ,,Він (Мольєр) сконцентрував у своєму сценічному герої всі відмітні риси лицеміра, показав з великим планом, кинув на них промінь прожектора і змусив глядачів запам'ятати їх назавжди і потім вже безпомилково впізнавати їх промовах та вчинках громадських діячів у житті, у поведінці оточуючих людей, іноді й у своїх знайомих, може бути, навіть у друзів“[1;177]. Я гадаю що мистецтво класицизму тісно пов’язане із сьогоденням, адже читаючи твори XVII століття ми не лише розширюємо свій кругозір а й справді можемо чогось навчитись.

Список  використаної літератури:

1. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII – XVIII ВВ. - М.: Просвещение, 1978 – 606с.
2. Бердников Г.П., Бушмин А.С., Виппер Ю.Б. История всемирной литературы. Т.4. – М.: Наука, 1984 – 672с.
3. Бордонов Ж. Мольер. М.: Искусство, 1983 – 414с.
4. Гликман И. Мольєр. Критико - биографический очерк.- М.: Художественная литература,1966 – 279с.
5. Грибова Д. Д., Тімукіна В. С., Пойда В. І. Мольєр Жан Батист. Комедії. – К.: Молодь, 1970 - 384с.
6. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття. - К.: Центр учбової літератури,2007 – 292с.
7. Жирмунская Н. А., Плавскин З. И. История зарубежной литературы XVII века.- М.: Высшая школа, 1987 – 248с.
8. Мультатуш В. М. Молер. Биография. - Л.: Просвещение, 1970 – 124с.
9. Шалагінов Б.Зарубіжна література від античності до початку ХІХ.– К.: КМ Академія, 2004 – 356с.

Інтернет  джерела:

10. http://uk.wikipedia.org.

11. http://www.ukrlit.vn.ua.