Морфологічні норми у професійному спілкуванні

Міністерство Освіти і Науки України

Донбаський Державний Технічний Університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на  тему:

«Морфологічні норми у професійному спілкуванні» 
 

                       
 
 
 
 
 

Студента  групи  

Викладач

. 
 

                                                                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Алчевськ

2011

 

Зміст

1. Вступ

2. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)

3. Прикметник у професійному мовленні

4. Норми вживання числівника в професійному мовленні

5. Займенник у діловому мовленні

6. Дієслово в діловому мовленні

7. Список літератури

 

Вступ 

Професійне  мовлення – це процес обміну думками  у певній галузі знань, в якому б вигляді воно не здійснювалося, це функціональна дійсність мови в усіх її матеріальних і ситуативних формах.

Професійне  мовлення є одним з різновидів сучасної української літературної мови. Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні на певному історичному етапі, складає норми літературної мови.

У сучасній українській літературній мові розрізняють  такі типи норм: орфоепічні (н. правильної вимови), акцентуаційні (н. правильного наголошування), морфологічні (н. правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), лексичні (н. правильного слововживання), синтаксичні (н. правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), стилістичні (н. правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), графічні (н. передавання звуків на письмі), орфографічні (н. написання слів), пунктуаційні (н. вживання розділових знаків). Літературна мова має дві форми вживання: писемну (пов’язану з усіма вищезазначеними нормами, окрім орфоепічних та акцентуаційних) та усну (розмовно-літературний стиль, що охоплює всі норми, окрім орфографічних та графічних). Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

 

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ 

1. Особливості вживання іменника (рід, число, відмінок)

 

   Cлова-назви  осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною.

Категорія роду іменників

   Рід іменників  – назв професій, посад, звань –  при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:

• Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок: Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта.

   Це  пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.

• Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.
• Вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні).
• Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...

   Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду: Нараду провела директор фірми Люткевич П. І.

-    Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.

-    Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці).

-    Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування.

-    У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста.

Рід невідмінюваних іменників

-    Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб’язний портьє, справедливий рефері.

-    Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду: літня мадам, серйозна фрау, струнка міс, люб’язна пані.

-    Невідмінювані назви істот – чоловічого роду : какаду, кенгуру, поні. 

-    Невідмінювані назви неістот – середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв’ю, нове меню.

-    Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів).

-    Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже” повідомила (газета), "Темпо” опублікував (журнал).

-    Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), ФПК (факультет), ПДВ (податок).

Категорія числа іменників

   Граматична  категорія числа іменників у  професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини.

   За  відношенням до числа іменники поділяються  на три групи:

-    іменники, що вживаються і в множині і в однині: протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори;

-    іменники, що вживаються тільки в однині:

-    власні назви (Запоріжжя, Київ, Чорне море, Хортиця);

-    назви речовин (пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля, молоко);

-    збірні іменники (сумісництво, старостат, студентство);

-    абстрактні назви (щедрість, популярність, чесність, честь);

-    іменники, що вживаються тільки в множині:

-    географічні назви (Карпати, Суми, Чернівці, Альпи);

-    назви парних предметів (двері, окуляри, ворота, ножиці);

-    матеріально-речовинні назви (дріжджі, вершки, дрова);

-    назви сукупностей предметів (гроші, меблі, витрати, копалини, фінанси);

-    назви ігор, процесів, станів, відрізків часу (шахи, канікули, оглядини). 

   У текстах  трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки.

•У документах однина вживається на позначення множини:

-    на позначення сукупності однорідних предметів: Зібрано цукрового буряка на площі... Увесь урожай черешні здано на консервний завод...

-    на позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їх згодою.

-    у назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини: Будинок книги, День учителя; або форма множини: Будинок офіцерів, Міжнародний день студентів.

•У документах множина вживається на позначення однини:

-    абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану: Політичні сили пропонують... У разі виявлення пустот у металі, заготовка бракується;

-    речовинні іменники, коли позначають:

а) види, сорти, типи речовин (мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі, машинні мастила);

б) вироби з  цієї речовини (Вироби із золотим та срібним посудом, з хрусталями й коштовним склом надійдуть у продаж);

в) велику кількість  речовини або великий простір, зайнятий нею (дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води);

   Власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками (родина Василенків, сім’я Іванчуків).

Відмінки:

• вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;
• вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, напр.: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;
• чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар’яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло).

 

2. Прикметник у професійному мовленні 

   1. Перевага  надається прикметникам книжного  походження: автобіографічний, балансовий, валютний, дезорієнтований, еквівалентний, ідеальний, конфіденційний.

   Треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

   2. У  використанні ступенів порівняння  окремих якісних прикметників  перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

   Треба правильно узгоджувати просту форму  вищого ступеня: фірма стала набагато перспективніа – фірма стала  набагато перспективнішою. Форми вищого ступеня порівняння прикметників поєднуються із знахідним відмінком іменників та займенників за допомогою прийменника -за або сполучника -ніж.

   3. Складена  форма вищого й найвищого ступенів  порівняння утворюється за допомогою  прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш-

   4. Прикметник  достовірний уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв'язки, обов'язки.