Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Октября 2011 в 01:14, реферат
В процесі розробки правових форм для відносин, виникавших у повсякденному житті, римські юристи помітили, що крім зобов’язань, основою котрих був контракт і делікт, виникають і такі зобов’язання, джерело виникнення яких по формі і по змісту схоже на контракт, проте таким не є, поскільки не базується на згоді сторін. Випадки виникнення зобов’язань з односторонніх угод чи інших фактів, які не являлися ні договором, ні деліктом, дозволили їм підійти до поняття “ зобов’язання ніби з договорів ” (quasi ex contractu), підкресливши тим самим, що ці зобов’язання регулюються так само, як і відношення між особами, вступаючими в договірні зобов’язання
В процесі розробки правових форм для відносин, виникавших у повсякденному житті, римські юристи помітили, що крім зобов’язань, основою котрих був контракт і делікт, виникають і такі зобов’язання, джерело виникнення яких по формі і по змісту схоже на контракт, проте таким не є, поскільки не базується на згоді сторін. Випадки виникнення зобов’язань з односторонніх угод чи інших фактів, які не являлися ні договором, ні деліктом, дозволили їм підійти до поняття “ зобов’язання ніби з договорів ” (quasi ex contractu), підкресливши тим самим, що ці зобов’язання регулюються так само, як і відношення між особами, вступаючими в договірні зобов’язання [3,с.155].
Назва “ зобов’язання ніби з договорів ” підкреслює те, що вони виникали саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для їх виникнення міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характерною особливістю такого роду зобов’язань є одержання певної вигоди однією стороною за волевиявленням і за рахунок другої, але без наміру обдарувати першу сторону [4,с.409].
Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов’язання, а характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип відносин – деліктні зобов’язання.
До зобов’язань ніби з договору римське право відносило:
а) зобов’язання з ведення чужих справ без доручення (negotorium gestio);
б) зобов’язання з безпідставного збагачення, а саме: помилковий платіж; майнове надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення не добросовісно одержаного.
Negotorium gestio.
Ведення чужих справ без
Неодмінною умовою такого зобов’язання є виявлення турботи про чуже майно без доручення, за власною ініціативо і волевиявленням гестора. Найчастіше мотивом ведення чужої справи без доручення було прагнення гестора попередити негативні майнові наслідки для іншої особи, наприклад, а його відсутності, безпорадного стану чи збігу інших обставин, за яких сам господар не міг піклуватися по своє майно.
Зазначене зобов’язання виникало з одностороннього правочину, за характером було двостороннім – обов’язки покладалися на обидві сторони. Із ведення чужої справи претор надавав позови обом сторонам.
Специфічний характер зобов’язання із ведення чужих справ зумовив його правові ознаки:
а) фактичне ведення чужої справи «без доручення». Останні слова було додано до назви цього зобов’язання пізніше, аби підкреслити його позадоговірний характер. Власне ведення, як уже зазначалося, полягало в здійсненні різноманітних дій на користь господаря (одна або кілька справ чи управління майном). Не мали значення обсяг справи, характер і її зміст. Важливо було його здійснення, вияв піклування про чужу справу фактично, а не на словах.
б) турбота про чужу справу, чуже майно – повинна мати доцільний, господарсько виправданий характер. Гестор при цьому повинен виходити із припущення, що господар схвалить його дії. Піклування про чужу справу повинно зумовлюватися інтересами господаря, бути спрямованим на збільшення чи принаймні збереження його наявного майна. Зобов’язання виникає навіть у тому разі, якщо мети, на досягнення якої було спрямовано ведення (піклування) справи, не досягнуто. Наприклад, гестор взявся лікувати хворого раба чи тварину, проте, незважаючи на його старанність, раб чи тварина загинули, - зобов’язання все ж виникає. Не перешкоджає виникненню зобов’язання небажання господаря схвалити здійснені гестором дії, якщо такі будуть визнані судом доцільними, розумними, виправданими.
в) ведення справи повинно здійснюватися за рахунок господаря. Витрати гестора, пов’язані з цим, підлягають відшкодуванню. Його турботи з ведення справи не можна розглядати як бажання обдарувати господаря.
г) зобов’язання із ведення чужої справи виникає тоді, коли гестор здійснює дії з особистих міркувань, а не на підставі договору чи закону. Виконання опікуном своїх обов’язків не породжувало зобов’язання, оскільки останній зобов’язаний був це робити на підставі закону. Проте моральний обов’язок потурбуватися про чуже майно не перешкоджав виникненню зобов’язання.
д) вкладена праця з ведення чужої справи оплаті не підлягала. Природа цього положення така сама, як і в договорі доручення. Правові відносини між гестором і господарем засновані на довірі, повазі, оплачувати таку послугу вважалося нижче гідності вільної людини [4,с.411].
Права й обов’язки сторін.
Гестор, який взявся за ведення чужої справи, зобов’язаний був вести її зі всією старанністю і ретельністю, як свою сласну справу. Він відповідав за будь-яку вину, в тому числі й за легку недбалість.
По завершенні справи гестор зобов’язаний був повністю звітувати перед господарем і передати йому все набуте по справі.
При схваленні дій гестора господар зобов’язаний був прийняти звіт [4,с.412].
Якщо результат дій гестора господар вважав для себе небажаним (наприклад, сусід почав ремонтувати будинок, залишений його власником без ремонту з огляду на його непридатний для проживання стан чи навіть намір знесення будівлі і початку нового будівництва), непрошений помічник мав усе повернути до вихідного стану без права на компенсацію. Але був один виняток, коли господар мав покрити усі видатки гестора, незважаючи навіть на пряму заборону йому чинити вказані дії. Це стосується випадків поховання померлого чужими людьми, з якими спадкоємець мав розрахуватися в обов’язковому порядку – давався навіть спеціальний позов actio funeraria.
У будь-якому випадку гестор не має права вимагати від власника чогось більшого, ніж покриття своїх реальних затрат (наприклад, знайдена собака належить до рідкісної породи і той, хто її знайшов, вимагає винагороди «за чесність»). До цієї категорії quasi ex contractu потрапляв і викуп римського громадянина з полону, здійснений іншим громадянином. Хоч діяв загальний принцип «свобода ціни не має», але для вказаного випадку викуплений з полону був лише зобов’язаний відшкодувати суму викупу – і не більше. У випадку,якщо гестор веде чужу справу, вважаючи її своєю (наприклад, брат користується спадщиною по своєму брату до раптового повернення з полону сина померлого), на нього поширюються усі пільги незаконного добросовісного володіння – так, він не відповідає за спожиті плоди, йому повертаються зроблені ним корисні та інші затрати тощо [2,с.217].
Ведення чужих справ по своїй зацікавленості.
Своєрідний випадок negotorium gestio представляє ведення чужих справ по своїй власній зацікавленості.
Таким чином, якщо особа свідомо веде чужу справу не для того, щоб уберегти інтереси власника справи, а для того щоб отримати які-небудь вигоди для себе, то з такої поведінки особи, ведучої справу, власник отримує action negotorium gestorum directa на загальній основі, як і при звичайному negotorium gestio. Відносно ж гестора, то йому надається позов тільки при умові, якщо його дії дали власнику справ яке-небудь збагачення; розмірами цього збагачення (а не спричиненими фактичними затратами) визначається розмір відповідальності перед таким гестором власника справи.
Проте, можливий і такий випадок, коли особа веде справу, вважаючи її своєю, але вона, насправді, є справою другої особи. Якщо дії такого сумнівного гестора призвели до його збагачення за рахунок власника справи (наприклад, добросовісно вважаючи річ своєю, гестор продає її і залишає собі велику суму грошей), він відповідає перед власником речі у розмірі свого збагачення. З цією метою можна було пред’явити action negotorium gestorum directa, але надавалось і conditio, позов про повернення необумовленого збагачення. Спільних наслідків ведення справ у такого роду випадках (в особливості, відповідальності за збитки) не виникає [5,с.509].
Зобов’язання з безпідставного збагачення.
Необумовлене збагачення – збільшення або зберігання майна однієї особи за рахунок іншої без належної на те юридичної основи.
Таким чином, характерними ознаками цих зобов’язань є: придбання з чужої власності і безоснованість придбання [1,с.181].
Ці зобов’язання захищалися засобами кондиційних позовів чи просто кондицій (condictio):
а) condictio indebiti – позов про повернення помилково втрачених сум. Наприклад, одна особа сплачує іншій неіснуючий або уже оплачений борг. Тут вимагається,щоб борг був відсутнім, а платіж – проведеним унаслідок взаємної помилки двох сторін (в разі умислу отримувача платежу – він злодій);
б) condictio ob rem dati – позов про повернення певного майнового надбання, мета якого не здійснилася. Наприклад, встановлене придане після заручин перевезене до будинку нареченого. В останній день перед весіллям наречена трагічно загинула. Оскільки підстава передачі майна (шлюб) не була дотримана, передане нареченому родиною нареченої майно підлягає поверненню;
в) condictio ex causa furtiva і condictio ex iniusta causa – позов про повернення одержаного від крадіжки і на незаконній основі, але не до самого злодія (щодо нього діє зобов’язання ex delicto з вищим ступенем відповідальності),а проти його спадкоємців [2,с.218];
г) condictio sine causa – загальний позов про повернення необумовленого збагачення.
В основі виникнення зазначених зобов’язань лежать, дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснення не правомірні, або через помилку, або через інші чинники. Вони наближаються до реальних договорів – зобов’язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі якого-небудь майна однією стороною іншій. Однак між зобов’язаннями із реальних договорів і зобов’язаннями з безпідставного збагачення існують істотні відмінності. Вони полягають у тому, що в реальних договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням. Зобов’язання із безпідставного збагачення вникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав [4,с.412].
Позов про повернення помилково втрачених сум.
Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових підстав і зобов’язана повернути безпідставно одержане. Із фактичного складу зобов’язання, за яким безпідставно збагачений зобов’язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов’язання відноситься до зобов’язань з безпідставного збагачення, оскільки в даному разі немає правової підстави для платежу, бо немає і самого боргу.
Характерні елементи підстави виникнення зобов’язання із помилкового платежу:
а) здійснення платежу за неіснуючим боргом. Форма здійснення такого платежу значення не має. Це могла бути відмова від певної вимоги (тоді збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або іншого майна особі, що не мала права на його отримання. Платіж міг полягати в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона не правомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.
б) відсутність боргу, що також може виражатися в різноманітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плату за ним відшкодовано не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, який їй не належав. До цих випадків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов’язаним боржником, а іншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови.
Проте плата боргу достроково, плата за натуральним зобов’язанням не визнавалися платою за неіснуючим боргом.
в) в основу плати за неіснуючим боргом покладено помилку особи, яка здійснила цей платіж. Бажання обдарувати іншу особу, відмова від вимоги з цією самою метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов’язання.
Із факту сплати не заборгованого виникало зобов’язання повернути неправомірно одержане, яке за своїм змістом наближалося до договірного. Через цю причину дане зобов’язання віднесли до групи ніби договірних, квазі-контрактних [4,с.413].
Предметом condictio indebiti є збагачення отримавшого платіж, тобто надійшовші до майна цінності або їх еквіваленти.
Якщо цінність, надійшовша з платою, загинула по випадковій причині, то condictio indebiti не надається, тобто за ризик випадкової загибелі предметів, які передають, відповідає особа, що здійснює платіж.