Готичні традиції в англійській літературі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Б.Д. ГРІНЧЕНКА

Гуманітарний  інститут

Кафедра теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури 

РИСИ  АНГЛІЙСЬКОЇ ГОТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В  РОМАНІ ШАРЛОТТИ БРОНТЕ «ДЖЕЙН ЕЙР» 

курсова робота

студентки ІІ курсу групи ФАНб – 1 – 09 – 4.0д

Овчиннікової  Олександри Ігорівни 

спеціальність 6. 020302

Філологія англійська (німецька) 

‘ ‘       Науковий керівник:   

Завідувач кафедри кандидат філологічних наук,

теорії, історії  та методики доцент кафедри теорії, історії

викладання зарубіжної літератури та методики викладання зарубіжної

кандидат філологічний наук, літератури

професор         Шовкопляс Галина Євгенівна

Ковбасенко Юрій Іванович

                         

Протокол засідання  кафедри

№___’____’_________р.

КИЇВ - 2011 

ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика готичної традиції

1.1 Виникнення явища готичної літератури. Історія терміну………………..5

1.2. Формування  і еволюція готичного стилю………………………………...7

РОЗДІЛ ІІ. Риси англійської готичної традиції  в романі «Джейн Ейр» Ш. Бронте

2.1. Історія створення роману ………………………………………………….15

2.2. Жанрові особливості «Джейн Ейр»……………………………………….20

2.3. Аналіз рис англійської готичної традиції в романі………………………23

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..27 

     ВСТУП 

     Актуальність  теми зумовлена значенням твору Ш. Бронте у світовій літературі  та питанням про статус готики у класичній та сучасній англійській літературі.

      Роман «Джейн Ейр», завдяки якому Шарлотта  Бронте за один день стала відомою, належить до числа значущих творів англійського реалізму. Новаторством цієї книги є те, що її героїня є звичайною жінкою, яка сміливо відстоює свою гідність, право на самостійність і щире кохання.

      Про цей роман існує велика кількість  дослідницької літератури. Одні його хвалили, інші висловлювали своє незадоволення авторці роману. Та, попри все, популярність цієї книги не змарніла, а зайняла достойне місце серед творів світової класики.

      Місце Ш. Бронте у літературі можна охарактеризувати цитатою Вільяма Теккерея: «…Мені вона здалась маленькою Жанною д’Арк, котра з’явлась перед нами і викриває наш легкий спосіб життя, нашу легковажну мораль. Вона справила на мене враження дуже чистої істоти, людини високої моральності. Здавалось, що її ніколи не полишає велике і святе почуття поклоніння перед правдою та справедливістю» [17,17] .

      Тому  актуальність дослідження визначається необхідністю визначити значення готики на прикладі великої письменниці.

      Об’єктом дослідження є роман Ш. Бронте «Джейн Ейр», а предметом – риси англійської готичної традиції в зазначеному романі.

      Мета  курсової роботи – дослідити риси англійської готичної традиції в романі Ш. Бронте «Джейн Ейр».

      Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

1. з’ясувати ознаки готичної традиції;
2. простежити сліди «чорного роману» у творчості письменників різних стилів та методів;
3. визначити жанрові особливості твору;
4. визначити елементи автобіографії;
5. дослідити елементи готичної традиції;
6. простежити готичні лінії в романі.

     Теоретичною основою курсової роботи є праці Анікіна Г.В., Михальської Н.П., Сидорченко Л.В., Бурової І.І., Ейшискіної Н.М. та інших. Особливе місце слід відвести праці Івашевої В., де не лише докладно та глибоко розкрито специфіку роману «Джейн Ейр», а й окреслено підґрунтя його створення,що є необхідним для простеження предмету курсової роботи.

      Практичне значення дослідження полягає в можливості зрозуміти специфіку творчості Шарлотти Бронте та її літературного доробку.

      Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

1. Виникнення явища готичної літератури. Історія терміну

 

     Готика (італ. gotico, букв. -- готський, від назви  германського племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що вперше з'являється в мистецтві в епоху пізнього Середньовіччя (сер. XII - XV-XVI ст.) і являється завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи. Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль де Франс) у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.  

     В цей період він знаходить вираження  головним чином в архітектурі, а  також у скульптурі та образотворчому мистецтві (книжкових мініатюрах, вітражах) Термін «Готика» введений в епоху  Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським» (саме племена  готів у 410 р. зруйнували Рим, що спричинило розпад Римської імперії і як наслідок - кінець античної цивілізації та початок  епохи Середньовіччя). В цей період термін «готичний» має негативне  значення, оскільки готичне мистецтво  суперечить канонам античності й  класицизму взагалі [1, 234]. 

     Готичний  стиль, тим не менш, не має нічого спільного з варварською або  язичницькою культурою. Він виник  як відображення свідомості середньовічних людей: ліричних емоцій, глибокої релігійності, боротьби з усім матеріальним, прагнення  до вищої свободи, пізнання природи  та багатства переживань. Але, як зазначає В. Воррінгер, «страждаючи від дійсного, не знаходячи виходу до природного», душа середньовічної людини «прагне світу наддійсного, надчуттєвого» [12, 102].

     Готика  розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися  в ідеології і культурі епохи  Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню  і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.  

     Зрослий інтерес до Середньовіччя включає  в себе також інтерес до народної музики та фольклору - і в першу  чергу до народної балади, побудованої  на середньовічних переказах та історичних сюжетах. Через народну поезію ця «готична» тема приходить в англійську літературу. Поширюються підзаголовки романів на зразок «готична розповідь», «готичний роман». А найпомітніша особливість жанру - широке використання «незвичайного», «надприродного» додає  до терміну «готичний» ще одне значення - «надприродний», «гротескний», «фантастичний» [5, 293]. 

     Автори-засновники готичного жанру відтворювали своє уявлення про епоху готики Середньовіччя  як про світ - арену боротьби Добра  і Зла, сакрального та інфернального. Саме ж Середньовіччя, з його численними епідеміями та інквізицією, уявлялось  їм похмурим та моторошним, що й зумовило особливості готичної літератури. 

     Жанр  готичної літератури започатковує Хорас  Уолпол, видавши в 1764 р. готичний роман  «Замок Отранто». Шалений успіх роману зумовлює появу подібних за жанром творів таких авторів, як Ж. Казот, У. Бекфорд, К. Рів, А. Барбальд, С. Лі. З  плином часу традиції готичного роману змінюються. Якщо в ранніх романах  дія відбувалася за часів Середньовіччя, то тепер час дії може бути й  пізнішим, але визначається він лише умовно. Змінюється головний герой: якщо раніше це була молода дівчина - жертва несправедливості, то тепер ним стає злодій - антигерой, особистість водночас відразлива й приваблива, чий величезний потенціал гине через гріховність. Це демонічний, «байронічний герой» готичних романів кінця ХVIII - поч. ХІХ ст. (М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», Г. Редкліф «Італієць») [6]. 
 

2. Формування  і еволюція готичного  стилю

 

     Усвідомлення  літературного феномена “готики” має свою окрему історію. В англійському літературознавстві до 60-х рр. ХХ ст. вона традиційно трактувалась  як суто передромантичне явище (праці Е. Беркхед, Д. Варми, М. Седлера)  — концепція, пізніше підтримана більшістю радянських дослідників (Г.А.Єлістратовою, В.М.Жирмунським, М.Ладигіним, Н.О.Соловйовою тощо). Проте в англійській “готиєвістиці” останніх десятиліть наявна тенденція вивести готику в ряд визначальних факторів історико-літературного руху ХІХ-ХХ ст., позбавити її “маргінального”, периферійного статусу: зростає частотність звернень до готичної традиції, ставиться питання про вплив художньої системи “чорного роману” на подальший літературний розвиток — щоправда, переважно на рівні  “індивідуальних контактів” (М. Саммерс, Дж. Уїлт, В. Сейдж) [18]. 

      Розквіт готики пов'язують з іменами Ганни  Редкліф та Метью Льюїса, які представляють  дві школи готичного роману: сентиментальну готику, або готичну романтику (Редкліф) та «френетичну», в перекладі з  французької - «шалену, божевільну» (Льюїс). З цього часу змінюється й саме поняття готичного. Якщо за часів  Уолпола воно було синонімом до середньовічного, то на рубежі ХVІІІ-XIX ст. готика все частіше починає асоціюватися з надприродним, примарним та жахливим, які стали специфічними, невід'ємними рисами літератури цього типу. Саме з френетичних романів готична література перетворюється з літератури, що оповідає про середньовіччя, на літературу ірреального, загадкового і жахаючого - літературу «таємниці та жаху». Змінюється і трактовка надприродного - якщо раніше воно виконувало в оповіданні функцію провидіння, то тепер це втілення зла - незбагненного, загадкового, позалюдського [11, 10-12]. 

      Тож, варто детальніше розглянути основні  риси готичного стилю в літературі задля того, щоб згодом можна було прослідкувати їх в романі Шарлотти Бронте «Джейн Ейр».  

     Готичний  роман сполучає в собі елементи просвітницької прози з принципами, що передбачили  романтизм. Від епохи  Просвітництва його автори наслідували тверду логіку в розвитку сюжету, коли наслідки випливають з причин, апеляції до розуму і здорового глузду й дидактичну тенденцію, згідно з якою якщо добро не завжди тріумфує, то зло неодмінно покаране. У той же час, підкреслюючи непізнанність долі й загадковість самої природи людини, готичні романісти зверталися до фантастики, надприродного, містифікації звичайного. 

     У готичному романі сюжет будується  навколо таємниці - наприклад, чийогось зникнення, невідомого походження, нерозкритого злочину, позбавлення спадщини. Зав'язка конфлікту, як правило, відбувається в  минулому. Зазвичай використовується не одна подібна тема, а комбінація кількох тем. Розкриття таємниці відкладається до самого фіналу. До центральної таємниці додаються  звичайно другорядні таємниці, які  теж розкриваються в фіналі. 

     Готичному роману властивий особливий хронотоп. Більшість готичних романів мають  місцем дії стародавній замок  або монастир. Готичний замок завжди стародавній: яким би давнім не був  час дії роману, замок буде стародавнім  і для того часу. Замок обов'язково похмурий і величний, що узгоджується з естетикою Бьорка («Всі будівлі, які мають на меті справити враження піднесеного, бажано зображати темними  і похмурими» [2, 456]). В той же час замок, як правило, напівзруйнований: якась його частина вже перетворилася на руїни. Це сполучення моці й меланхолії надає будівлі ще більш живописний вигляд. Замок найчастіше покинутий, його нові мешканці не знайомі з плануванням будівлі. Поступово виявляються все нові й нові потаємні двері, усипальниці, підземні ходи. Приміщення замку ніколи не бувають до кінця вивчені навіть його господарями. В цьому замку відклалися сліди століть і поколінь у різних частинах його будівлі, фамільних картинних галереях, сімейних архівах, специфічних людських стосунках династичної спадковості, передачі спадкоємних прав. Нарешті, з замком обов'язково пов'язана таємниця - якась кривава подія, що відбулася в його стінах в минулому й огортає його атмосферою зловісної таємничості, посиленої можливою присутністю потойбічних сил. 

     Розпад, тління - невід'ємні «компоненти» готичного  антуражу. Руїни символізують перемогу вічної Природи над творіннями рук  людських, нагадують про тлінність  усього існуючого. Плющ, мох, чортополох, хижі птахи, уламки башти створюють  атмосферу тління, хаосу, запустіння. Повзучі рослини довершують розпад неорганічної природи, додають до картини  особливу «живописність». Обстановка включає в себе завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні пустища, поховання.