Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2012 в 18:29, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы для экзамена (зачета) по "Литературе"
У XVII ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк доводив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану. А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми — зібрання окремих пісень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетівспівців.
XIX ст. було позначене низкою жвавих дискусій з цього приводу, виходом у світ багатьох нових праць, у яких висувалися все нові й нові гіпотези щодо походження поем Гомера. Усіх авторів цих критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, часом не заперечуючи існування самого Гомера, загалом зводили свої міркування до таких найголовніших гіпотез: «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв; основу поем становлять «праїліада» і «праОдіссея» — первісний кістяк поем з уже закладеним у них змістом, який, з допомогою тих самих аедів, поступово обростає живою поетичною плоттю; у поемах багато суперечностей і непо-слідовностей, що виникли від пізнішої обробки їх аедами, тому «ядром» «Іліади» є маленька поема «Гнів Ахілла», розширена численними вставками і доповненнями до розмірів великого твору (гіпотеза «первісного ядра»).
«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями. Адже слід урахувати, що між їхнім виникненням і офіційним записом у середині VI ст. до н. є. (так звана «Пісістратова реформа», за якою в поемах заборонялося щось змінювати — додавати чи викидати) минув тривалий час. Декотрі «унітарії» навіть підтримують якусь гіпотезу «аналітиків», але доповнюють її обов'язковим доказом-твердженням, що на останньому етапі в складанні поем брав участь геніальний поет, який обробив їх художньо і довів до вищої форми досконалості. Цей поет мав могутній талант і завдяки своїй поетичній силі здобув загальне визнання. Він запропонував, як писав один з дослідників, свідоме й цілком зріле мистецтво, обдумане в деталях, цілеспрямоване і зовсім далеке від дитячої наївності.
Цікаво, що всі докази та гіпотези представників обох таборів дістають у поемах як підтвердження своєї правоти, так і заперечення. Дискусія навколо Гомера та його безсмертних творів триває і сьогодні. І хоч вирішити це питання за браком конкретних даних просто неможливо, сучасна класична наука все ж більше схиляється до думок «унітаріїв». І ще такий факт. На початку 50-х років двоє англійських учених-класицистів використали для експерименту «кібернетичний мозок» і, розділивши поеми на кількасот тисяч уривків, заклали їх у машину із завданням провести порівняльну роботу. Через деякий час вона видала дві відповіді: «Іліада» — твір одного поета; автор «Іліади» був водночас і творцем «Одіссеї».
Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського питання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини поета. Учені різних країн доклали величезних зусиль, щоб якнайдосконаліше проаналізувати поеми, провели колосальні підрахунки епітетів, героїв, географічних назв, використання різних матеріалів греками, зокрема металів і особливо заліза. Це допомогло уточнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30—40 років пізніше «Іліади».
Водночас довга дискусія учених навколо імені Гомера негативно вплинула на громадську думку — епічному поетові перестали вірити. Поширилося переконання, що Гомер насправді ніколи не існував, так само як і Троя, і Троянська війна. Красою і поетичністю гомерівських поем захоплювалися, але здебільшого їх сприймали як фантастичну й прекрасну казку сивої давнини, у якій усе від початку до кінця було чудовою вигадкою. Так творіння геніального поета сприймалися до 70-х років XIX століття, коли увесь світ облетіла звістка, що якийсь німець-дилетант Шліман розкопав Трою і знайшов скарб троянського царя Пріама.
2. Творчість Гомера. Гомерівське питання. Аналіз «Іліади».
З давніх-давен грецька традиція поєднувала ім'я Гомера з найдавнішими епічними поемами «Іліада» та «Одіссея». Дані про його біографію повністю відсутні.
Врешті невідомо, яким було справжнє ім'я Гомера, оскільки в Греції «гомерами» називали сліпих співців (погруддя Гомера відтворює сліпого старого), а ще це слово можна перекласти як «співець».
Найімовірніше, поет жив у кінці IX— VIII ст. до н. є.
У нові часи особливе зацікавлення його поемами виявляли учені й поети доби Відродження, наступних століть. Часом його наслідували, намагаючись використати форму і художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах, проте всі ці спроби закінчувалися невдачею.
«Гомерівське питання». У XVII ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк доводив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану. А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми — зібрання окремих пісень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетів-співців.
XIX ст. авторів критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори — «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, кажуть, що «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв.
«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями.
Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського питання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини поета. Це допомогло уточнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30—40 років пізніше «Іліади».
Водночас довга дискусія учених навколо імені Гомера негативно вплинула на громадську думку — епічному поетові перестали вірити. Поширилося переконання, що Гомер насправді ніколи не існував, так само як і Троя, і Троянська війна. Красою і поетичністю гомерівських поем захоплювалися, але здебільшого їх сприймали як фантастичну й прекрасну казку сивої давнини. Так творіння геніального поета сприймалися до 70-х років XIX століття, коли увесь світ облетіла звістка, що якийсь німець-дилетант Шліман розкопав Трою і знайшов скарб троянського царя Пріама.
«Іліада». Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю.
Події Троянського циклу міфів були добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні — це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла. Власне, у перших рядках поеми вже закладений весь зміст поеми:
Отже, головні події розвиваються у зв'язку з гнівом Ахілла. Що ж його викликало? Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізе'іду. Ображений батько звернувся до Аполлона з проханням покарати ахейців, і той послав у військо «моровицю», тобто пошесть чуми. Греки почали гинути. Налякані вожді на своїй раді, щоб угамувати гнів грізного бога, примусили Агамемнона повернути дівчину її батькові Хрізу. Компенсуючи втрату коханки, він вирішив відібрати в Ахілла його бранку — Брізецгу. Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але з'явилася невидима для всіх богиня Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше — вийти з бою. Ахілл так і зробив. Він зачинився у своєму наметі і не виходив з нього, оплакуючи кохану.
Перед троянцями вже не поставала грізна фігура героя, який для них став символом невблаганної смерті. Сміливість і відвага повернулися до них, і вони раз по раз почали здобувати перемоги над греками, ледве їхні кораблі не поспалювали. Розгублений Агамемнон неодноразово виряджав до Ахілла послів, переконуючи його знову вийти на поле бою, але той незмінно відхиляв усі його прохання. За час відсутності цього уславленого героя у поемі на перший план виходять інші відважні вояки, як-от Одіссей, Діомед, Аякс, Менелай, Агамемнон, показуючи свою силу і хоробрість.
Гірко було дивитися другові Ахілла, юному Патроклу, на загибель своїх товаришів. Почав він умовляти Ахілла віддати йому своє бойове спорядження і зброю. Троянці побачать доспіхи Ахілла і подумають, що то він вийшов у бій, і відразу ж їхній наступальний запал зникне. Довго відмовляв Ахілл другові, боячись за його життя, але врешті поступився його мольбам. На своє нещастя, після безлічі здійснених подвигів Патрокл зустрічає троянського героя Гектора, який з допомогою Аполлона убиває його. Зі сльозами зустрів Ахілл звістку про загибель Патрокла. Забув він про свою образу і заприсягся помстити ся Гектарові. Кілька днів шукав його на полі бою, аж поки не зустрів. Даремно той намагався втекти, після відчайдушного двобою Ахілл з допомогою богів убиває Гектора.
Різким контрастом кривавим сценам боїв є епізод зворушливого прощання цього героя з дружиною Андромахою. Обоє знають, що Гектар має загинути від руки безжалісного Ахілла, але вдіяти нічого не можуть: Андромасі залишаються одні страждання, Гектору — виконання свого обов'язку захищати місто і гідно зустріти смерть.
Засмучений загибеллю сина, цар Пріам з допомогою Гермеса досягає намета Ахілла і вмовляє віддати тіло сина за великий викуп. Розчулений батьківськими сльозами, герой погоджується і встановлює перемир'я для поховання Гектора.
Композиція поеми. Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну. Побудовані поеми за єдиним планом: перша розповідає про десятий рік війни під Троєю, друга — про десятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл—Одіссей) та однієї події. В «Іліаді» — це гнів Ахілла, з ним пов'язані всі подальші події. В «Одіссеї» — це мандри Одіссея, зокрема останні сорок днів його пригод, про попередні довідуємося з розповіді самого героя. У поемах багато відступів від основного сюжету, що, з одного боку, уповільнюють розвиток дії, а з іншого — доповнюють і розширюють уявлення слухачів як про героїв, які беруть участь у подіях, так і про характер самих подій.
«Іліаду», в якій переважають сцени, пов'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему. «Одіссею» є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.
Гекзаметр. Поетичний розмір, яким складені обидві поеми, називається гекзаметром, тобто «шестимірником». Українське віршування, як і в інших європейських мовах, побудоване на наголошених і ненаголошених складах. Оскільки звучання і ритміку давньогрецької поетичної фрази передати цими мовами неможливо, умовно їх відтворюють наголошеними і ненаголошеними складами. Тобто довгому складові відповідає наголошений, короткому — ненаголошений.
Особливістю гекзаметра було те, що він не мав рими, ритм був суворо регламентований дактилічною стопою, а в середині поетичного рядка була цезура — логічна пауза, що посилювала метричну розмаїтість вірша, робила його гнучкішим.
Гомерівське питання — сукупність проблем, пов'язаних із з'ясуванням виникнення гомерівських поем, ставлення до Гомера, їх подальшої формації і взаємин. За висловом Кауера, одного з найкращих «гомеристів» початку 20 століття, гомерівське питання становить «проблему з проблем».
Зміст
|
Критичне ставлення до авторства Гомера виникло вже в античності на основі помічених протиріч між деякими місцями «Іліади» і приписуваної Гомеру поеми «Кіпрії». Пізніше в добу еллінізму, а саме александрійську епоху, «принцип протиріч» ліг в основу критики Ксенофана і Гелланіка, які вважали, що «Іліада» і «Одіссея» належать двом різним поетам, тому що інакше, на їхню думку, неможливо було пояснити, наприклад, те, що дружиною Гефеста в «Іліаді» була Харита, а в «Одіссеї» — Афродіта, або те, що у Нестора в «Іліаді» було 11 братів, а в «Одіссеї» — тільки два і т. д. Ксенофан та Гелланік відносились до, так званих, «хоризонтів», тобто «розділювачів». Однак критичні погляди «хоризонтів» не зміцнилися, і верх одержала думка Аристарха, який вважав, що обидві поеми належать Гомерові: «Іліада» була написана поетом у молоді роки, а «Одіссея» — у старості. Численні протиріччя в поемах пояснювалися таким чином забудькуватістю поета.
Втім природньо поставити