Героїчний епос як жанр європейського Середньовіччя

                                  2.2 Казково-міфологічні мотиви.

 

     Героїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. У казковому епосі вся увага зосереджена на індивідуальній долі героя, тому всі епізоди його пригод представляють однаковий інтерес, а підсумком може бути, наприклад, весілля героя з врятованою ним дівчиною. Щодо героїчного епосу, то в ньому характерний інтерес вже  до долі колективу, до якого належить герой, тобто подвиги, що здійснюються ним, направлені на захист і звільнення країни, держави або ж племені.

     Фантастичні подвиги героя в поемі «Беовульф», були перенесені з ірреального світу казки на історичний грунт. Проте, мабуть, сам Беовульф не має історичного прототипу. В існування велетнів і драконів існувала беззастережна віра, а з`єднання історій з розповіддю про війни між народами і королями було цілком природним.

   Варто зазначити,  що ключовими моментами, які відрізняють епос від казки є :

- казковий умовний  час і простір в епосі знаходить  прив'язку до історії і географії;

- індивідуально-значимі  досягнення казкових героїв в  епосі залишаються в тіні соціально-значимих звершень;

- у міру розвитку епосу ті «казкові» теми, які пов'язані з боротьбою героя проти того, що виражає глибинний конфлікт архаїчного антагоніста, усе більш редукуються;

- казкові теми, пов'язані з виконанням героєм  важких завдань, змаганням, навпаки, розгортаються, знаходять історичну конкретність;

- у боротьбі  з будь-якими історично-конкретними  проблемами герой вимушений діяти  відповідно до соціально-встановлених  правил;

- ефективність  героя залежить від здатності  знаходити справжній вихід в складних моральних колізіях;

- помилки героя фатальні; закріплюючись в соціальній ситуації, вони не можуть запобігти подальшими діями, а лише посилюються, нашаровуються, в межі ведуть до трагічного фіналу;

- фінальне домінування  героя не гарантоване (герой може бути схильний до загибелі від руки помилкових героїв).

     З імені головного героя починають бути видимим міфологічні аспекти тексту. Беовульф - двоскладове німецьке ім'я, що є поєднанням двох слів «bear» – ведмідь і «wоlf» – вовк ; Беовульф – вовк – ведмідь. [ дод 2, с. 32 ]. Ім'я Беовульф - типовий німецький кенінг, широко поширений в німецькій поезії художній прийом зашифровуваної слова метафоричним двохзмістовним значенням. Наприклад, жінка – сосна  намист, чоловік – ясен битви; море – твердь  тюленів, корабель – вовк моря; кеннинги могли бути багатоступінчастими, наприклад, корабель – вовк тверди тюленів і так далі до 9 рівнів. [ 4, с. 3-5 ]. Кенінги могли грати як роль поетичних тропів, так і роль допустимих позначень табульованого слова. Беовульф – ведмідь , але його ім'я табульовано, тому що ведмідь – чарівний тотемний предок, тобто міфічний пращур племені. Беовульф – не просто герой, але напівбог, культурний герой, родоначальник данів, який приходить на допомогу своєму народові, що терпить лихо.

     «Беовульф» створювався і записувався в ту епоху, коли тодішні вистави давно втратили свою актуальність, і на сюжет про чарівного пращура, що приходить на допомогу своєму народові, накладаються інші, більш знайомі мотиви. Читаючи «Беовульф», ми легко взнаємо в сюжеті фабулу чарівної казки – герой долає три випробування, кожне з яких важче попереднього. Ми відразу згадуємо битву на Калиновому мосту через річку Смородину – в першу ніч герой б'ється з трьохголовим чудовиськом, в другу – з    шестиголовим, в третю – з дев`ятиголовим, і, звичайно ж, всіх перемагає. Але в багатошаровому епосі все ускладнюється – три випробування рознесено за часом, і кінчаються вони не торжеством героя, а його смертю, тому що перед нами не чарівна казка, а героїчна поема. У казці та героїчній поемі – принципово різні ролі. Тепер, перед тим, як знову повернутися до «Беовульфа», нам доведеться зробити досить довгий відступ, без якого розуміння «Беовульфа» буде якщо не неможливим, то досить важким.

    Чарівна казка донесла до нас суть архаїчного обряду ініціації, тобто присвячення. В. Пропп, радянський фольклорист, автор класичних праць по фольклоризму, в своїй книзі «Історичне коріння чарівної казки» переконливо показав, що чарівна казка майже в кожній своїй деталі відображає прадавній обряд – присвячення в повноцінні члени племені. У первісних культурах що досягли певного віку діти, найчастіше хлопчики, піддавалися серйозним випробуванням, що частенько дійсно загрожував їм смертю. Коли вони долали ці випробування, вважалося, що вони як би пережили тимчасову смерть, померли для свого минулого життя і тепер входять в нове життя повноправних членів племені, отримуючи, в числі іншого, право одружуватися [ 13, с. 26-28 ].

     Оскільки чарівна казка – словесне втілення ритуалу, долженствовавшего привести героя від старого життя до нового, провал в чарівній казці неможливий. Суть казки – у входженні героя в світ людей на правах повноцінного члена суспільства. Доля героя чарівної казки – вдало здолати всі випробування і отримати права на майно своєї сім'ї і на одруження; стати людиною і тим самим сприяти продовженню життя своєї сім'ї, свого роду, свого племені, а для архаїчної людини, не мислячого людського світу за межами відомого йому вузького куточка цього самого світу, то і всього людства. [ 13, с. 5-6 ].

     Подвиги, здійснювані Беовульфом, і його готовність померти, підкоряючись долі, – явища того ж порядку. Беовульфом керує жадання слави, тому що слава – це вічне життя. «Беовульф» побудований довкола двох нерозривно зв'язаних один з одним тим – безсмертної слави і героїчної долі. «Каждого смертного ждёт чина! – пусть же, кто может, вживе заслужит вечную славу! Ибо для воина лучшая плата – пам`ять достойная!» (в. 1386). «Уж лучше воину уйти из жизни, чем жить с позором!» (в. 2889-2890).

     Епічна поема, на відміну від чарівної скази, – це оповідання про досягнення героєм безсмертя. Досягнення безсмертя – це здійснення героїчних подвигів, що дають героєві безсмертну славу, і героїчна смерть в бою. Герой повинен погодитися прийняти свою смерть в битві добровільно і мужньо. Смерть в битві – доля героя, і хоча часто говориться про неминучість долі і її велінь, ця неминучість - результат вільної і добровільної згоди героя на смерть в обмін на дарованих героїчною смертю безсмертя і божественність. Інколи герой практично напрошується на подвиги і на вірну смерть, аби досягти безсмертя або в славі, або в божественності.

     Отже, ознаками героїчного епосу, і власне те, завдяки чому ми можемо відрізняти поему від казки – трагічний фінал, а саме загибель головного героя, так само як і історичний фонд, на якому розгортаються історичні подвиги.

 

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     2.3 Синтез язичницького і християнського мотивів у поемі.

 

     Досі стоїть  невирішеним питання про співвідношення язичництва і християнства в поемі. Світ «Беовульфа»  – частково є світом язичництва. В поемі нема ні Христа, ні Святого Духа, ні Діви Марії, до якої так любили звертатися в біді християни; немає й згадок ні про яких святих, ні храмів, монастирів; ніхто не читає християнських молитов перед боєм, ані дякує Богу за перемогу. Натомість згадується раз-у-раз Бог-творець, Каїн з його братом Авелем. Наприклад, грендель був названий нащадком Каїна, тобто людини, першим що приніс в світ смерть. У поемі є й згадка про потоп, яка прямо сходить до Біблії з розділу Буття, що привернула увагу багатьох  поетів і дослідників.

     Акцентована   в поемі ідея помсти аж ніяк  не в`яжеться з ученням Христа, натомість відповідає лише біблійному «око за око»… Бож різні відлами християнства по-різному сприймають Старий Заповіт: для православних Новий Заповіт – це заперечення Старого; для католиків – пряме продовження Старого, а махінеї Новий Заповіт взагалі відкидали.

     Крім того, герої «Беовульфа» «знайомі» з християнською термінологією. Але справжнє питання полягає в тому, наскільки християнська термінологія відповідає тому, що нею називається. Цікавою є важлива різниця в перекладах «Беовульфа» на російську мову. У англосаксонців існувало слово «meotod», і це слово переводиться як «доля» в російських перекладах, і як «Бог» – в англійських. Першим значенням цього слова, дійсно, було «доля», проте з приходом християнства слово «meotod» стали вживати в релігійній літературі для позначення Бога. На цій підставі робляться як переклади сучасною англійською мовою, так і вивід про те, що «Беовульф» – поема  вкрай християнізує. Проте світогляд, відбитий в поемі, передбачає, швидше, протилежний вивід – не  язичницький світогляд християнізує, а навпаки.

 

    Доля – річ в християнському всесвіті в принципі неможлива, тому що в християнському всесвіті початок і кінець життя людини, а також вся її протяжність знаходиться в руках одного лише Бога. Введення в християнський всесвіт поняття долі і підпорядкування її християнському Богові – поступка язичникам, в яких все їх життя визначалося не лише і не стільки богам, скільки долею і успіхом, яким підпорядковані були також і боги.

     Християнство  прийшло в світ, який тисячоліттями  мислив життя людини як визначену деякою непідвладною самій людині і незбагненною для нього силоміць, яку людина назвала долею. Якщо християнський Бог був теж непідвладний людині і, як стверджували середньовічні філософи, незбагненний для людини в своєму дійсному єстві, проте Бог був людині в одкровенні, Богові можна було молитися, з Ним можливий був деякий особистий контакт. Доля була силоміць принципово іншого порядку. Але християнство не могло відразу змусити світ відмовитися від звичних вірувань,  витіснення язичеських вистав почалося з їх іменувань. Долю підпорядковували Богові, і слово, що раніше позначало силу, яка управляла всім всесвітом, було перенесене в християнстві на Творця всього світу.

     Християнському  світобаченню чуже жадання героїчної  слави, що добувається в бою.  Палке бажання слави, здобичі і княжих нагород – ось вищі цінності для німецького героя. Головного героя в поемі «Беовульф» ми бачимо як «героя під небесами», людину, яка піклується не про порятунок душі, як це прийнято в християнстві, а лише про земну славу. Поема закінчується такими словами:

                              среди владык земных

                              он был щедрейший,

                              любил народ свой

                             и жаждал славы всевековечкой! [ 4, c. 180 ].

     Тому, врешті решт, щоб мати вічну славу, герой і повинен зосередитись на думці про славу і завдати рішучого удару своєму супротивнику:

                           Так врукопашну

                           должно воителю

                           идти, дабы славу

                           стяжать всевечную,

                           не заботясь о жизни! [ 4, c. 101].

     Також християнська віра зовсім не обумовлюється героїчною загибеллю в бою. Тому, на мій погляд, мають рацію ті вчені, які вважають «Беовульфа» язичницькою поемою з тонким нальотом, своєрідним натяком на християнство.

     Отже, поема  «Беовульф» – насичена язичницькою  проблематикою і світоглядом,  а християнський Бог зливається  з язичницькою долею в її  найвищому втіленні. «Беовульф»  – це поема про героя і його пошук безсмертя, що досягається в героїчній згоді на власну смерть в обмін на безсмертну славу.     

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

                                     2.4 Образ Беовульфа.

 

     В образі  Беовульфа концентруються якості всього племені гаутів. Він—єдиний, хто може здолати Гренделя і його мати, вбити дракона. Ситуація визначає героїчну долю Беовульфа, яка виявляється в діянні, направленому на порятунок цілого племені, що є непосильним для інших людей. Решта рис, властивих образу, похідні і лише відтіняють з різних сторін його героїчність, як приватні прояви. Беовульф наділений відвагою, бойовим мистецтвом, мудрістю, досвідом, мистецтвом кораблеводіння і плавання, красою, зростанням, силою, силою і так далі.

     Сила Беовульфа  – сила всіх геатів, що підкреслюється  в поемі у зв`язку з перемогою Беовульфа над Гренделем:

                              вождём поставил

                              героя, чия сила

                              верх одержала

                             над вражьей мощью [ 4, с. 62].

Образ могутнього богатиря, що втілює силу і потужність свого  племені, позбавлений індивідуальних рис, проте націлений на виконання  головного завдання, що стоїть перед ним, – захисту свого племені від чудовиськ. Однією з головних функцій середньовічного героя (ідеал, що бере початок ще з часу раннього Середньовіччя) – місія захисника і справедливого судді. Виконання цього завдання забезпечується сукупністю якостей, якими наділяється Беовульф: силою, відвагою, вірністю своєму обов`язку. Сила Беовульфа така, що «тридцять ратників переборов він однією рукою» [ 4, c. 47 ].

     Беовульф виділяється серед інших воїнів зовнішнім виглядом, що відразу натякає на його героїчну постать. Не випадково вартовий побережжя –відразу звертає увагу на Беовульфа:

                              И я ни в жизни

                              Не видал витязя

                              сильней и выше,

                              чем ваш соратник

                             –не простолюдин

                              в нарядной сбруе,

                               —кровь благородная

                              видна по выправке! [ 4, c. 40-41 ].

     Так само Віглаф, воїн Хродгара, що приймає гостей в Хеороті, з першого ж погляду впевнений в тому, що Беовульф є прославленим вождем, відомим своєю силою і військовою хоробрістю: