Героїчний епос як жанр європейського Середньовіччя

     Припускається, що «Беовульф» є скандинавською поемою, перекладеною англосаксонською мовою. Це, очевидно, зумовлено тим, що у поемі історичний матеріал пов`язвний з історією скандинавських племен – данів , шведів, геатів. Але ця концепція прийнята не була. Редакція, яку донесли до нас століття, за сюжетом і поетичною формою – пам`ятка    англосакської словесності.

     Вважають, що джерела  «Беовульфа» сягають загально  германських язич-низьких часів. Стародавні пісні та сказання (які могли бути першоосновою «Беовульфа») засвоєні англосаксами ще до переселення на британські острови. Цей епічний фонд пройшов поетапну обробку і в умовах англосак-сонського воєнно-аристократичного середовища значно відійшов від першооснови.

     Не встановилась єдина  думка і щодо авторства «Поеми  про Беовульфа».Ускладнюється це  тим, що рукопис поеми відноситься до епохи переходу усної творчості до письмової літератури, коли народні сказателі і професійні поети користувались одними і тими ж прийомами оповіді.

     На сучасному етапі дослідження  вважають, що автор «Беовульфа» був,очевидно, кліриком, який добре знав латинську поезію, язичницькі сказання, а також був знайомий з творами античних авторів, особливо з «Енеїдою» Вергілія. Літературна довершеність поеми свідчить про його професійну майстерність.

     Сьогодні спостерігається розквіт беовульфоведення. Дослідники шукають формульну основу і тематичний каркас поеми, тобто ті готові частини, які завжди використовує оповідач епосу. М. Перрі, фахівець, по старогрецькому епосі, вивчав творчість оповідачів на Балканах і прийшов до висновку, що текст героїчних поем не вивчається співаком на пам`ять, а імпровізується по певних правилах: співах без перерви комбінує словесні формули і ввесь час використовує традиційні теми, тобто звичні для цього жанру ідеї (приїзд та від`їзд героя, прибуття посла та ін.) [ 14, c. 74-75].

     Поема «Беовульф»  перекладалася на англійську, німецьку, французьку, італійську, шведську, норвезьку, голандську, латинську та данську мови. Перекладали англосаксонську поему «Беовульф» дослівно та зі спробою відтворити оригінальний ритм та атмосферу, розмір балад з п`ятистопним ямбом, вільним віршем, а також з величезною кількістю архаїзмів і звичною мовою.

        «Поема про Беовульфа» належить до дохристиянської героїчної фольклорно-епічної традиції, на що вказує й вказує її стиль, сюжет та образи.

      У поемі марно шукати звичні художні прийоми, тут мало порівнянь,

епітети досить умовні, а метафор  немає взагалі. Слід звернути увагу й на те, що в поемі «Беовульф» досить багато повсякденних поетичних слів і вражаюча кількість синонімів, особливо понять, пов`язаних з мореплаванням та війною.

          Написана поема «Беовульф» древньо-німецьким  алітераційним віршем, який вживався не тільки в англо-саксонській поезії, а й в древньо-скандинав-

ській поезії у період VIII і XIII ст. Алітераційний вірш був властивий як усному древньо-німецькому героїчному епосу, так і пам`яткам писемності. Головним організаційним принципом цієї метричної системи було розділення кожного віршованого рядка на два полувірша, в яких було два головних ритмічних наголосів; при цьому приголосні звуки, що стоять перед

одним або двома основними  наголосами першого полувірша, повинні  повторюватись (алітерувати) перед початковим наголосом другого полувірша.

     Особливістю поеми  «Беовульф» є докладність описів  її численні відступи:

детальне змалювання боїв, розповіді  героя про свої подвиги тощо. Саме з цієї

поеми ми можемо дізнатися про етику  та етикет германців, про їх релігію,

проведення часу та побут, а сам  текст служить невичерпним джерелом найрізноманітніших відомостей.

     Не доведено, що Беовульф є особою не історичною, але в поемі можна знайти, правда у вигляді коротких епізодів або навіть випадкових натяків, відгомони історичних подій, розбратів та битв північно-німецьких народів між собою та зі своїми південно-німецькими сусідами. Історико-географічна номенклатура вказує на те, що оброблені в поемі оповіді, швидше за все, могли скластися в першій половині VIст. в області, що простягалася на північ від континентальної батьківщини племені англів. У зовнішності Беовульфа позначилися народні уявлення про героя, що приборкує сили природи.     

     Єдиний  існуючий рукопис поеми «Беовульф»  датується приблизно 1000 р. [ дод 1, с. 31]. Час створення «Беовульфа» приблизно VII-VIII ст. н.е. У той період англосакси вже переживали процес зародження феодальних зв`язків. Поемі, проте, властива епічна архаїзація. Вона малює дійсність із специфічної точки зору: світ «Беовульфа» – це світ королів і дружинників, бенкетів, битв і поєдинків.

     У літературознавстві не існує загальноприйнятої концепції, яка б досить чітко пояснювала поему «Беовульф»: яким саме чином вона виникла, чи була вона складена з різних елементів тощо. Проте, відомо, що середньовічною культурою вона сприймалася як щось ціле.     

     У дусі теорій, що панували в науці в середині XIX століття, тлумачі поеми «Беовульф» стверджували, що поема виникла в результаті об`єднання різних пісень; було прийнято розділити її на чотири частини: поєдинок з Гренделем, поєдинок з його матір`ю, повернення Беовульфа на Батьківщину, поєдинок з драконом. Висловлювалась точка зору, що спочатку чисто язичницька поема була частково перероблена в християнському дусі, у наслідок чого в ній і виникло переплітання двох світоглядів.

     Висловлювалось  припущення, що спочатку обидві  частини поеми «Беовульф» не були пов`язані між собою. Проте, характер героя, як він представлений у обох частинах поеми, також як  мова і метрика, свідчать про

те, що якби навіть обидві частини і могли виникнути  в різні часи, то в будь-якому  разі хронологічно вони не далеко стоять одна від одної.

     Згодом, більшість  дослідників почали вважати, що  перехід від усних пісень до  «книжкового епосу» не зводився  до простої їх фіксації. Ці вчені розглядали поему «Беовульф» як єдиний твір, «редактор» якого об`єднав і переробив матеріал, що був у його розпорядженні, виклавши традиційні сюжети більш  просторніше. Варто зазначити, що про процес становлення поеми «Беовульф» нічого не відомо.

     Існує твердження, що текст поеми був записаний завдяки щасливому збігу обставин. Англію християнізували з двох сторін: з півночі (ірландці) та з півдня (місія папи Григорія). Південна місія йшла від католиків і не потерпіла б витрати пергаменту на язичницькі вірші навіть християнської справи. Але ірландське християнство само було сумішшю нової віри з язичництвом, і німецькі звичаї були їм близькі. Тому не дивно, що мало не вся поезія створювалася на півночі і лише переписувалася у саксів. У пізніші століття поему врятував казковий сюжет: вона уціліла серед інших текстів про чудовиськ.

     Язичницькі жерці забороняли записувати поетичні твори; їх запис почав

здійснюватися ученими – ченцями після введення християнства. Разом з можливими слідами усної поетичної техніки в поемі «Беовульф» ми, проте, ще в більшому ступені зустрічаємо сліди різночасової літературної обробки тексту.

     У 1731 р.  рукопис постраждав від пожежі в Британському музеї, а головне – від його наслідків: із-за того, що вчасно не були прийняті заходи по порятунку пергаменту, обвуглені краї паперів продовжували обсипатися. Рукопис був пошкоджений, але на той час вже була зроблена транскрипція тексту, яка і нині використовується для відновлення втрачених частин. Вперше видав її данець Торкелін в 1815 р., а в перше англійське видання відноситься до 1833 р.

     З того часу поема «Беовульф» видавалась близько двадцяти разів цілком, не рахуючи перевидань. Поему перекладали дослівно та зі спробою відтворити атмосферу оригіналу, п`ятистопним ямбом, розміром балад, нібелунговою строфою, вільним віршем з алітерацією, з величезною кількістю архаїзмів та зі звичною мовою.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ «БЕОВУЛЬФ».

                    2.1 Сюжетно-композиційна своєрідність поеми.

 

     «Поема про Беовульфа» – єдиний великий твір героїчного епосу англосаксів, що зберігся цілком. Величні образи поеми, своєрідний, урочистий стиль викладу, точність і виразність поетичної мови залучали і залучають до нього філологів, поетів, читачів. Багаточисельні описи побуту, обрядів, озброєння, віддзеркалення етичних поглядів тієї епохи роблять поему невичерпним джерелом відомостей для істориків політичного і соціального життя англосаксів і скандинавів.

     Архаїчні сюжети поеми,  що перекликаються з сюжетами  чарівних казок, представляють  інтерес для фольклористів. Різноманітність підходів до поеми була пов`язана як з переважним інтересом вчених різних спеціальностей до тих або інших її аспектам, так і із загальними тенденціями в світовій науці.

     Поема велика за  обсягом (3183 вірші), складається зі  вступу і двох частин, які поєднані між собою лише образом головного героя Беовульфа. Кожна з частин розповідала в основному про його подвиги. У поемі були і вставні епізоди. Наприклад, вступом до твору послужила розповідь про легендарного родоначальника датських королів Скільда Скевінга, який ще малим приплив до берегів Данії на човні, повному скарбів, а коли підріс, став королем, довго та щасливо керував країною. Ось як сказано про це в самій поемі:

                              Первый – Скильд Скевинг,

                              войсководитель,

                              не раз открывавший

                              вражьи дружины

                              от скамей бражных [ 4, с. 29 ].

     Зміст і поетика  «Беовульфа» приголомшують своєю  складністю, багатогранністю, різночасністю. Це відкриває відкриває шляхи для суперечливих характеристик та інтерпретацій. Адже в поемі органічно переплетені архаїчні сюжети боротьби героя з чудовиськами ( велетнями і драконами ) – і етика ранньофеодального суспільства; короткий переказ біблійних сказань – і легенда про золотий скарб, на якому лежить прокляття, що таємною причиною загибелі Беовульфа, – все це вказує на складну багатовікову історію, яку прошла поема до її запису в X ст.

     Фабула поеми проста: Беовульф, племінник короля геатів –скандинавського племені, що населяло, вочевидь, південне побережжя сучасної Швеції і що називався в Скандинавії гаутами, – дізнаєтьсяться про нещастя, що осягнуло данів. На їх прославлений палац Хеорот – Оленячу палату вже багато років нападає ночами людиноподібне чудовисько Грендель і пожирає кращих з воїнів. Беовульф з невеликою дружиною вирушає до данів. залишається на ніч в Хеорота і в жорстокому поєдинку з Гренделем вириває у нього праву руку. Але на наступну ніч до Хеорота пригодить мати Гренделя. Помстившись за сина, вона вбиває і відносить з собою одного з данських витязів. На ранок Беовульф у супроводі короля данів Хродгара розшукує по кривавих слідах лігво Гренделя, що знаходиться на дні гірського озера, населеного чудовиськами. За допомогою чарівного меча Беовульф перемагає велетня і відрубує голову Гренделю. Благополучне повернення героя наголошується бенкетом, після чого геати пускаються в зворотню дорогу.

     Через деякий час  в невдалому поході на франків  гине Хигелак, король геатів; убитий в розбраті зі шведами його син, таким чином королем геатів стає Беовульф. 50 років його правління – час благоденствування і процвітання геатів, «золоте століття» племені. Але з`являється вогнедишний дракон. Скарб, що охороняється ним, був потривожений, тому чудовисько прагне помсти, нападає геатські селища і фортеці. За допомогою свого дружинника Віглафа Беовульф перемагає дракона і завойовує скарб, але виявляється, що склад був проклятий його останнім власником, і кожен, хто володіє їм, повинен загинути. Поранений драконом, Беовульф помирає, і геати, оплакуючи свого короля, спалюють його тіло і насипають високий курган на мисі, видатному в морі, аби здалека був видний курган Беовульфа. Завершує поему поминальний плач, що нагадує плач Ярославни в «Слові о полку Ігоревім»  – давньоруському героїчному епосі.

     Змій, як чудовисько, увійшов до міфології багатьох  народів світу. Зазвичай образ  змія зв`язується з вогненною стихією, звідки пізніше розвивається образ вогнедишного дракона. Жахливий змій втілює ворожі людині сили, протистоїть богам і людям, зображувався в скандинавській міфології. Образ дракона не менше широко представлений і в героїчному епосі. У російських билинах, Добриня Никітич бере перемогу над Змієм Гориничем, звільняючи полонянок з Києва, в старогрецьких геройно-міфологічних оповідях Геракл б`ється з Лернейською гідрою.

     Передбачалося,  що сюжет другої частини «Беовульфа»  також пов`язаний із чарівною казкою: про це свідчить композиція, що повторює основні елементи казкового сюжету. Важливим моментом схожості є його з`єднання змотивом золотого скарбу, що характерний саме для казки, а не для міфу і широко представлено в німецькому героїчному епосі. У ряді оповідей герой, перемагаючи дракона, опановує скарб, причому незрідка саме прагнення добути золото стає в сюжетах драконоборчества основним мотивуванням подвигу героя. Підводячи перед смертю підсумок свого життя, Беовульф в числі своїх головних діянь називає саме завоювання скарбів дракона – для свого племені. [ 4, c. 161 ].

     Золотий скарб грає в оповіданні важливу роль. це обумовлю інтерес і до опису скарбу ( воно займає близько 20 рядків), і до його історії, в якій особливо виділяється тема прокльону, що додає золоту згубну силу [ 6, с. 5].

     Отже, дія  протікає у властивому цьому  світі часу, але не завжди співпадаючи  з реальним. У нім присутні  реальні предмети побуту: житла, начиння, зброя, одяг і т.д., але все це речі певних категорій: миру поеми властиві деякі наочно-речові атрибути. Він населений людьми, але далеко не кожен може знайти в нім місце: це мир героїв, чудовиськ, людей, наділених особливими якостями. Головна, універсальна особливість цього світу – це його героїчність.