Ефективні шляхи вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ

ЗМІСТ

 

1. Вступ.
2. Форми організації навчання у вищій школі.
3. Ефективні шляхи вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ.
4. Нестандартна форма проведення заняття з української мови на нефілологічних факультетах.
5. Висновки.
6. Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Найважливішою з проблем  української соціолінгвістики є проблема української мови у вищій школі. Важливість її постає з двох архіважливих для сучасного українського суспільства і молодої Української держави сутностей: української мови та вищої школи, основним призначенням якої завжди була і є підготовка фахівців вищої кваліфікації для всіх сфер суспільного життя. Вищу школу можна, вважати суспільним мозком, найціннішою частиною національного багатства, бо вона запрограмована на його продукування.

Саме тут має прийти до кожного студента глибоке усвідомлення свого громадянства, прав і обов'язків, належності і культури, ідентичності себе з народом. Тут студент повинен постати і як національно-мовна особистість.  
Процес формування національної самосвідомої мовної особистості є складним, багатогранним, поступовим і не обмежується хронологічними рамками. Він починається в родині з материнською мовою, поглиблюється в роки навчання, міцніє на ґрунті об'єктивних знань про світ, землю, народ, державу.

На формування мовної особистості  впливають, власне, визначають це формування, чинники як об'єктивні, незалежні  від особи мовця, так і суб'єктивні. До об'єктивних передумов і чинників належать: 
-стан самої мови, її унормованість і наступна кодифікація, рівень розвитку і досконалість її підсистем (фонетичної, лексичної, граматичної), стилістична диференціація, отже, придатність мови як мовної картини особи і світу до забезпечення всіх мовних потреб громадянина; 
-сприятлива для життя і розвитку даної мови суспільно-політична ситуація; 
-традиція суспільного використання мови; 
-повноцінне функціонування мови у всіх, сферах життя: державницькій, політичній, правовій, економічній, науковій, освітній, культурно-мистецькій, 
творчій, виробничій, побутовій та ін.

До суб'єктивних чинників, що впливають на формування мовної особистості, відносимо: 
-здатність мовця здобувати мовну освіту і досконало володіти мовою; 
-внутрішню готовність мовця здобувати мовну освіту і мовне виховання та досконало оволодівати мовою; 
-моральну потребу мовотворчо вдосконалювати і виражати свою особистість; 
-розуміння мовних обов'язків громадянина і виконання їх; 
-активне ставлення до мови, належний рівень мовної культури.

Фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як картина, світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, засіб самоформування і самовираження особистості кожного. Найбільша біда в тому, що навчальним курсом української мови не можна поповнити до потрібного нині рівня фаховий і офіційно-діловий словник випускників нефілологічних факультетів, не можна домогтися володіння профільними терміносистемами української мови.

У цій роботі розглянуто основні традиційні форми організації  навчання спеціалістів ВНЗ, запропоновано  нові ефективні шляхи вдосконалення  мовної підготовки студентів та запропоновано  зразок нестандартної форми проведення заняття.

Форма організації навчального  процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у  яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Залежно від мети форми  організації навчального процесу  класифікують на форми навчального  процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об'єднання, школи, студентські наукові товариства) [8].

Важливо розглянути активне студентське заняття, яке відіграє кардинальну роль у розвитку окремих якостей особистості, поєднує технологічність у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну діяльність та комунікативну активність, спонукає студентів до самостійного складання завдань, здобуття знань, розвитку їх комунікативності та майстерності ораторства тощо.

Працюючи над удосконаленням змісту освіти відповідно до профілю  підготовки спеціаліста, слід мати на увазі творче вираховування досвіду  минулого і сучасного, щоб використати  все те, що може підвищити рівень спеціаліст та сприяти його мовній підготовці.

Гарантує результативність педагогічного процесу активне заняття, на якому учасники заняття залучаються в єдиний процес здобуття та засвоєння знань ще до безпосереднього спілкування з викладачем в аудиторії. Такий вид діяльності не тільки допомагає студентам в засвоєнні матеріалу, а й вчить одногрупників спілкуватися в колективі, знаходить спільну мову, загалом володіти майстерністю слова. 

          Форми організації навчання у вищій школі

Ефективність засвоєння  знань студентами залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчального  процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у  яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Сучасні вищі навчальнізаклади будують процес навчання студентів  на базі поєднання різних форм його організації. Основними є такі: лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, спецкурси, спецсемінари, педагогічна практика, консультації, колоквіуми, контрольні, курсові й дипломні роботи [8].

Традиційно найважливішою  формою навчання і виховання студентів  є лекція.

Лекція - систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Зауважимо, що лекція посідає  важливу роль в організації навчально-виховного  процесу вітчизняного вищого навчального  закладу. Ця роль виявляється у тісній єдності лекції з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи, насамперед у взаємодії її з семінарськими, практичними і  лабораторними роботами [9]. Лекція у  вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання, призначена вона для засвоєння теоретичного матеріалу. Це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановчі, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. Залежно від рівня пізнавальної активності студентів розрізняють інформаційні і проблемні лекції.

Але за певних умов лекція може мати і низку недоліків. Саме тому слід домагатися, щоб лекції мали проблемний характер, відбивали сучасні досягнення науково-технічного й суспільного  розвитку, теорії і практики, сприяли  поглибленій самостійній роботі майбутніх спеціалістів, розвитку їх творчих здібностей. Залучення до читання лекцій кваліфікованих досвідчених викладачів, широке використання наочності допомагають майбутнім і молодим викладачам опановувати лекторську майстерність та ін.

В умовах сучасної вищої  школи семінарські заняття поряд із лекцією відносять до важливих форм організації навчального процесу. Це найважча і найскладніша форма навчального процесу, мета якого узагальнення, поглиблення і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріалом і навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань[9]. Загалом, семінари сприяють формуванню у студентів інтересу до самостійного оволодіння знань, учать критично мислити, аналізувати складні явища суспільного життя і природи, сприяють більш інтенсивному формуванню таких важливих якостей, як критичність, гнучкість, глибина й самостійність мислення [6]. У практиці вищої школи склалися два типи семінарських занять: 1) розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь; 2) читання й обговорення рефератів, доповідей. План лекції ніколи не дублюється на семінарському занятті [9].

Поряд із зазначеними формами  навчального процесу у ВНЗ  широко

використовуються практичні  заняття. Основна мета цієї форми  навчання як практичного різновиду семінару – набуття практичних умінь і навичок [8]. Основними завданнями, що реалізуються під час спецкурсу та спецсемінару, є наукове пізнання, елементарне експериментальне вивчення, залучення студентів до дослідницької роботи [9].

Лекція органічно пов'язана  з такою формою занять як практичне  заняття. Практичне заняття - форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.

Перелік тем практичних занять визначено в робочій навчальній програмі конкретної дисципліни.

Практичні заняття проводять  паралельно з начитуванням усіх основних курсів лекцій. Вони зорієнтовані передусім на поглиблення і розширення здобутих студентами на лекціях чи внаслідок роботи над навчальними посібниками знань, а також на оволодіння методикою роботи з науковим та навчальним матеріалом і типовими для цієї дисципліни практичними навичками.

Для ефективного проведення практичних занять необхідно, щоб студент  був попередньо ознайомлений зі змістом  певного розділу курсу лекцій, із теорією, практичне використання якої йому належить опанувати.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди. Таким чином, студент практично підтверджує певне теоретичне положення даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [5].

В окремих випадках лабораторні  заняття можуть проводитись в  умовах реального професійного середовища.

Інтерактивне  навчання - співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих і педагогічних ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем, вироблення спільної стратегії  подолання складних ситуацій тощо. Воно ефективно сприяє формуванню навичок  і вмінь, конструктивного творчого мислення; виробленню цінностей; створенню  атмосфери співпраці, взаємодії; дає  змогу майбутньому педагогу розвивати  свої здібності, оскільки е своєрідним "перерозподілом активності" від  викладача до студента.

Новою формою здобуття освіти, новим видом взаємодії між  викладачами і студентами є також  дистанційне навчання.

Дистанційне навчання - навчання за територіальної роз'єднаності викладача і студента, за якого всі чи переважна частина навчальних процедур здійснюються з використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

За дистанційного навчання студент має змогу сам здобувати  необхідні йому знання за допомогою  інформаційних ресурсів: баз даних  і знань; комп'ютерних, у т. ч. мультимедійних, навчальних і контролювальних систем; відео- і аудіозаписів, електронних  бібліотек і, безперечно, традиційних  посібників і підручників. Крім того, дистанційне навчання передбачає велику кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.

Взаємодія з віддаленими  співрозмовниками розвиває у студентів  універсальні вміння дистанційної діяльності, які не формуються за традиційного навчання (уміння користуватися електронною  поштою, участь у телеконференціях, форумах тощо).

Використання різних форм і видів навчання сприяє формуванню високоосвічених, компетентних, мобільних, самоорганізованих, конкурентоспроможних фахівців, готових входити в глобалізований світ, відкрите інформаційне товариство.

 

Ефективні шляхи  вдосконалення змісту і форм мовної підготовки спеціалістів ВНЗ 

Вирішенню цього важливого  завдання присвячено чимало праць, зокрема [1; 6].  Проблемою формування у студентів вищого навчального закладу професійних мовних якостей, як працівника будь-якої сфери діяльності так і керівника займаються багато вчених: В. Андрущенко, І. Зязюн, Н. Ничкало, О. Сердюк, С. Сисоєвата. Серед низки функцій педагогічної діяльності, які визначають у науково-педагогічній літературі    В. Богославський, Е. Зеєр Г. Карпова, Н. Кузьміна, В. Сластьонін ін., виокремлено комунікативну функцію спрямовану на встановлення педагогічно доцільних взаємовідносин зі студентами.

Поряд з проведенням широкомасштабної наукової роботи, спрямованої на вдосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі, на наш погляд, актуальним залишається питання вивчення формування конкурентоспроможного спеціаліста з почуттям господаря і високим ступенем трудової активності з перших днів навчання.

Важливо розглянути активне студентське заняття, яке відіграє кардинальну роль у розвитку окремих якостей особистості, поєднує технологічність у навчально-виховному процесі, стимулює пізнавальну діяльність та комунікативну активність, спонукає студентів до самостійного складання завдань, здобуття знань, розвитку їх комунікативності та майстерності ораторства тощо.

Удосконалення вищої освіти потребує не тільки поліпшення якості навчальних програм, а й підвищення кваліфікацій професорів та викладачів. Одним з ефективних шляхів розв'язання цієї проблеми є вивчення досвіду закордонних колег шляхом обміну викладачами. Це дає можливість не тільки вдосконалювати зміст викладання, розширювати обмін програмами навчання, розвивати форми контролю за якістю знань, а й допоможе розв'язати таку гостру на сьогодні проблему, як еквівалентність дипломів університетів різних країн. Світові зміни в умовах роботи вищих навчальних закладів зумовлюють і новітнє осмислення професійного розвитку викладача, який розуміється як атрибут особистісного розвитку й ґрунтується на системі культурологічних, психолого-педагогічних способів діяльності, за допомогою яких творчо осмислюються й розв'язуються і освітні проблеми, і завдання власної життєдіяльності. Володіючи науковим методом пізнання, викладач поєднує теоретичні знання, практичні вміння й навички в загальну систему способів, які заходять у різнорівневі зв'язки з іншими структурними елементами, ієрархізуються, творчо модифікуються, гнучко використовуються відповідно до професійних цілей.