Біографія Метерлінка

   Отже будь-яке пізнання, за Метерлінком, пов’язане зі зміною погляду. Він повинен стати пророчим, сприймати не зовнішність, а приховану сутність кожної речі, вміти відгадувати її справжній зміст.

  Можна стверджувати, що Тільтіль і Мітіль стали "ясновидцями”, навчилися бісити колір звуків, відтінки запахів, зазирати в глибину явищ.

  М. Метерлінк  закликає людей зупинитися в своєму шаленому русі й поглянути на прості речі, що її оточують, на ті дії, які  вони виконують щоденно, навіть не замислюючись, що роблять.

  Синій птах – це абстрактна Таємниця, і конкретні ліки для хворої онучки Берленго. Отже "яснобачення” Метерлінка – це повернення смислу елементарним речам, без яких життя втрачає сенс.

2.  Випробування, які долають діти, розкривають філософію Людини за Метерлінком. Характерною ознакою метерлінського гуманізму є його певна традиційність. Для Метерлінка бути щасливим означає оволодіти істинною. Метерлінк змальовує різні грані Людини: і добрі, і погані, її велич та недосконалість. Загальний дух твору драматурга стримано оптимістичний, а бачення ним Людини тверезе і врівноважене: поряд із її безперечними здібностями він влучно підмічає її негативні риси.

3.  На стиль мислителя Метерлінка вплинуло, безперечно, студіювання містичних трактів. Надрозумною річчю, яку намагається осягнути Метерлінк, є щастя.

  Підбиваючи  підсумки перебування дітей на кожному  з етапів духовного розвитку, можна  скласти список понять, які за Метерлінком, не є щастям.

  Одначе щастя  все ж таки існує. Воно відкривається  інтуїтивно і в пізнанні, і в  спогадах про Минуле, і в спілкуванні з природою – в усьому, що робить людина. Будь-яка діяльність може бути і щастям, і нещастям водночас, бо головне – не те, що ми робимо, а як, із з яким почуттям. За щастям на думку Метерлінка, не треба далеко ходити. Достатньо тільки поглянути навколо себе добрим поглядом і допомогти тому, кому погано.

4.  У п’єсі "Синій птах” Метерлінк виконував найважливіші завдання символістичного театру – перетворити виставу на магію. У ремарках драматург підказує режисеру, як улаштувати чарівне магічне дійство.

  Глядача вражає кількість персонажів у п’єсі  понад 60.Це абсолютно різнопланові герої.

  Велика увага  надається спец ефектам. Тут ремарки  нагадують вірші в прозі, що має  надихнути режисера на досягнення відповідного враження за допомогою техніки постановки. Метерлінк передбачає максимальне використання світлових і звукових ефектів.

  Жодне явище, предмет чи персонаж не стоїть на місці, не має єдиного стабільного образу. Все змінює своє обличчя. Щоразу інакший  вигляд має Синій птах, а із новим кольором постає й щастя. Речам автор надає подвійного існування. Ритм метаморфоз у Метерлінка нерівномірний: він то вибухає, то уповільнюється. Це магічно впливає на глядача. "Синій птах” – одне з найдосконаліших утілень принципу музичності театру. 
 
 

СИМВОЛІКА ОБРАЗІВ  У П'ЄСІ М. МЕТЕРЛІНКА «СИНІЙ ПТАХ» 
 
Усі казкові, незвичайні події відбуваються у дитинстві і, як правило, на свята. Потім казка приходить і до дорослих, звичайно, до тих, хто на це заслуговує, сприймається як реальність, і її закони стають символами. Так само відбувається у п'єсі бельгійського драматурга кінця XIX—початку XX століття М. Метерлінка \"Синій птах\".  
 
У різдвяну ніч до бідної хатинки, де діти радіють чужому святу, дивлячись на нього у вікно, і уявляють, що вони смакують пиріжки, завітала фея і запропонувала вирушити на пошуки Синього птаха щастя.  
 
Казка переплітається із життям: на дітях костюми казкових персонажів, фея спочатку схожа на сусідку-стару. Вона загубила ключі від шафи з килимом-літаком та невидимою каблучкою, і тому діти підуть пішки. Чарівний діамант, що допомагає побачити душі речей і тварин, можуть відібрати дорослі, як звичайну коштовність.  
 
Діти швидко сприймають умови казки і вже не дивуються, мандруючи поруч з душами Хліба й Цукру, Вогню й Води... Мовби оживають звичні людські уявлення, стаючи символами-алегоріями: добрий помічник бідних Хліб і обережний Цукор, вірний щирий Пес і підступна зрадлива Кішка, Світло, що поєднує в собі найкраще вжитті. Законами казки стають мудрі уявлення, за якими живуть померлі. Доки їх пам'ятають та їм вдячні, вони ладні очистити душі живих.  
 
У Майбутньому лопаються, як мильні бульбашки, вигадані Огрядні Блаженства: Блаженство їсти, Коли Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Пити, Коли Не Хочеться, Блаженство Нічого Не Робити, — і завжди можна перемогти миттєві хитання і піти від них до своєї мети.  
 
А справжні домашні Блаженства є \"у кожному домі, де живуть з відкритими очима, там весь тиждень — неділя\". Учіться тільки помічати Блаженство Сонця, Що Заходить, Блаженство Бачити Зірки, Що Загоряються, Блаженство Любити Батьків і Радість Думати... Треба було прийти у ці Сади Блаженств, щоб навчитися бачити поруч із собою, щоб знаходити добре й світле всюди.  
 
\"Ти прийшов сюди, тільки щоб навчитися бачити мене, коли дивишся на мене там\", — каже Тільтілю найголовніша Радість — Радість Материнської Любові. І ми бачимо чарівну красуню, дуже схожу на жінку бідного дроворуба, з тими-подряпинами й мозолями на руках, що так добре знайомі дітям, але освітлену вогнем справжнього щастя, справжньої любові.  
 
\"Із заплющеними очима цього не побачиш. Усі матері багаті, якщо люблять своїх дітей... Нема ні бідних матерів, ні некрасивих, ні старих. їхня любов незмінно є найчарівнішою з усіх Радощів... Коли ж вони сумують, варто їм поцілувати дитину, варто дитині поцілувати їх — і всі сльози, що підступають до їхніх очей, перетворюються на зірки...\"  
 
А в Блакитному Палаці Майбутнього, де живуть ще ненароджені діти, безліч майбутніх винахідників і поетів, тих, що виростять на Землі чудові плоди і, принесуть людям невідоме світло, Машину щастя та тридцять три засоби продовження життя! Скільки м'якого доброго гумору в образі Короля Дев'яти Планет, який ще копирсається у власному носі, або малюка, що із серйозним виглядом смокче палець, а колись знищить на землі несправедливість.  
 
Як неупереджено ставиться Володар Часу, високий бородатий дідуган з косою, до малюка, який забув пляшку з ідеєю, що просвітлятиме народи, і до того, хто забув коробку з двома злочинами! Все, як у реальному житті, тільки яскравіше, концентрованіше. Навіть нещасні закохані, що ніколи не зустрінуться на Землі. Навіть заява із Землі на напрочуд рідкісне явище — чесну людину, яка одна-однісінька, та, мабуть, довго не проживе...  
 
Маленькі герої Тільтіль і Мітіль — якраз той самий місточок, що перекинуто від сьогодення до майбутнього, тому їхнім очам відкривається цей світ незвичайного. \"Нехай діти граються в те, що вони щасливі\", — каже дроворуб, і в його звичайних словах — велика істина.  
 
А Синій Птах Щастя дійсно живе в кожному домі. За ним не треба далеко мандрувати — вирушати в путь треба, щоб зрозуміти й оцінити свій дім. Тільки його не можна тримати у клітці, бо Щастя, Добро, Любов приходять тільки до вільних, незаздрісних, щирих серцем людей.  
 
Це й складає символіку п'єси Моріса Метерлінка, глибокий сенс його провідного твору. 
 
 

Художні особливості п’єси «Синій птах»

Художні особливості п’єси “Синій птах” визначає вже сам жанр п’єсифеєрії, в символіці якої чітко простежуються оптимістичні тенденції — віра у кращу долю людини, в майбутнє. Виняткова спостережливість автора, уміння бачити довкілля у незвичному забарвленні допомогли йому створити широке і гуманістично насичене літературне полотно.

Нове вагоме слово  М. Метерлінка в його драмі — це і її безперечний оптимізм, і неймовірно багата різнокольорова палітра. Внаслідок  цього створюється враження про  рухливі і строкатояскраві групи мандрівників і, сказати б, постійних мешканців, які знаходяться поза сучасністю і діють у казкових епічнопросторових і хронологічно не визначених межах “справжнього” життя.

Попри казковий характер і гуманістичне спрямування, творові  притаманне ще й глибоке філософське насичення простої і полюдськи доброї оповідки, в якій постійно здійснюється усвідомлення складного через просте, високого через буденне. Філософський зміст пошуку щастя розкривається автором з допомогою певних, характерних для філософії категорій, тем і мотивів часу, буття, сну, дороги тощо.

Однією з найважливіших  філософських категорій є категорія  часу. В п’єсі “Синій птах” символом життя є рух годинникового  маятника.

Його зупинка означає  фізичну смерть. Годинник в хатинці  померлих дідуся й бабусі давнимдавно зупинився. Розвитку цього положення автор присвячує цілу картину перебування дітей на кладовищі. Діти не знаходять тут мерців — натомість з розритих могил з’являються цілі снопи квітів. Ця картина, окрім її символічності і основного функціонального навантаження, є ще й свідченням змін художнього світогляду М.Метерлінка: повний відхід від зображень відчуття смерті, характерних для його творчості 1го періоду. В потойбіччі час не має значення для його мешканців, адже там, у “справжньому” житті, немає смерті. Але годинник навіть з поламаною стрілкою (символ відсутності часу) знову починає свій біг, щойно в потойбіччі з’являються живі Тільтіль і Мітіль. Для них життя продовжується.

І вони повинні знайти в ньому власне, тільки їм зрозуміле щастя, символом якого є Синій птах. Автор ніби намагається переконати глядача в тому, що час тісно пов’язаний з життям і пошуком щастя. Все підвладне тільки Часові, лише він має право поступово розставляти всі крапки над “і” в сучасному житті і в історії. Це ж саме стверджує і власне Час у Царстві Майбутнього.

З пошуком щастя  пов’язана і тема сну. Різні її варіації (наприклад, “віщі сни” ) відомі ще з літературних пам ‘яток сивої  давнини. “Тільки уві сні людина може бути щасливою”, — такого висновку доходить Сихізмундо — персонаж драми “Життя — це сон” іспанського драматурга XVII ст. П. Кальдерона. Але він знаходиться у в’язниці, де з ним проводять своєрідний експеримент, після якого щастям життя він починає вважати стан сну. Крім того, Сихізмундо — спадковий княжич. Його уявлення про щастя — це розуміння його як влади з усіма її задоволеннями й атрибутами.

М. Метерлінк розвиває цю думку посвоєму. Сон для бідних дітей — це також розрада і  втіха життя, але їхнє щастя зовсім іншої якості. Уві сні вони можуть знову побачитись з дорогими братиками і сестричками, потрапити на частування, скуштувати ласощів, про які у дійсності вони тільки мріють. Тільки уві сні, в гостях у бабусі і дідуся Тільтіль їсть смачний борщ із капустою, який у реальному житті йому доводиться куштувати хібащо врядигоди. Уві сні існують реально всі моральні інвективи Щастя.

Автор розподіляє їх на дві категорії. В Саду Блаженств, куди потрапляють діти, є Найситіші  Блаженства, які символізують відразливі людські вади: Блаженство бути Багатим, бути Власником, Нічого Не Робити, Спати Більше, ніж Потрібно, Блаженство Нічого Не Розуміти тощо. В промінні Душі Світла всі вони виявляються нікчемними і жалюгідними.

Але є й справжні Блаженства: Бути Здоровим, Дихати Повітрям, Любити Батьків, Дощу, Блакитного Неба, Зимового Вогнища та великої кількості інших. Поруч з ними знаходяться Великі Радощі — Завершеної Праці, Споглядати Прекрасне, Любити, Бути Справедливим. Однією з найбільших радощів є Радість Материнської Любові. Групу позитивних Радощів і Блаженств Метерлінк, здається, готовий розширювати до нескінченності. Головне, стверджує автор, це навчитися їх розуміти.

Незважаючи на короткий час перебігу дії твору (з вечора до ранку наступного дня), п’єса  М. Метерлінка створює в 
раження широкої, майже епічної картини “справжнього” (потойбічного) життя. В цьому плані власне функціональне навантаження мають і її елементи, наприклад, кількість персонажів. їх у творі на неповну сотню сторінок аж 67. (Для порівняння — в чотиритомній епопеї Л. Толстого персонажів близько 300). Для створення відчуття епічності Душа Світла навіть умовно розширює межі часу. Події відбуваються в Різдвяну ніч і це дає їй можливість стверджувати, що мандрівка тривала цілий рік.

Разом із людьми казковою країною, створеною багатою фантазією драматурга, мандрують гамірні Кіт і Пес, плекають підступні наміри Звірі і Дерева, людських рис і подоби набирають Душі Світла і Ночі. Персонажів п’єси досить легко охарактеризувати.

Тільтіль і Мітіль подитячому безпосередні, довірливі  і наївні (пригадаймо хоча б спрощене пояснення Тільтілем причини, чому до них на Різдво не прийде Санта Клаус). Разом з тим вони мають багату уяву — саме в ній народжується казка про перебування в чарівній країні і навіть у Царстві Майбутнього. Діти не бояться Душі Ночі і її царства, сміливо вступають у бій з ворожими силами потойбіччя. Але вони ж виявляють чуйність до хворої дівчинки. Тільтіль не просто співчуває чужому горю, він дарує дівчинці свого птаха, горличку, яка була частиною його власного щастя.

Душі ведуть себе так, як люди: в непевній ситуації Вогонь метушиться, мов божевільний, один з хлібів, не знайшовши для себе місця у діжі, ридає і голосить. Досить виразними у казці є стосунки між Тілеттою і Тіло. Щоправда, це ще й вияв природних стосунків між кішкою і собакою. Незважаючи на деяку статичність окремих образів, Тілетта показана в розвитку вона виявляється дволикою. З одного боку, вона любить дітей і заявляє про це, але з приміткою: “Я люблю вас обох стільки, скільки ви того заслуговуєте”. До того ж вона виступає в ролі своєрідного пластуна, який діє на користь Духів потойбіччя. Недовіра рослинного і тваринного світу до людей підкреслює їхній загальний природний антагонізм, який був помітним уже в часи М. Метерлінка.

Відсутність глибоких словесних характеристик персонажів замінюється детальним описом їхнього одягу. Більше того, Метерлінк робить глядачів ніби учасниками казкових перетворень — персонажі переодягаються в процесі самої вистави. Це своєрідний засіб, що повинен викликати у людини певні асоціації і аналогії, а відтак допомогти глядачеві і читачеві розкрити і доповнити характери пер” сонажів самотужки.

Поява п’єс М. Метерлінка вкупі з творчістю Г. Ібсена, Б. Шоу, А.П. Чехова засвідчила, що жанр драми  переживав у Європі нове піднесення. Подібно до братів по перу, М. Метерлінк мав нові оригінальні ідеї і успішно реалізовував їх у своїй творчості, намагаючись послабити суспільні негаразди, які, випливаючи на поверхню, були предметом наукових і літературномистецьких дискусій, філософських роздумів. У М. Метерлінка є ще одна п’єсафеєрія — “Заручини”. Вона також про пошуки щастя і є ніби продовженням і новим варіантом “Синього Птаха”.

Окрім п’єс, М. Метерлінк  написав чимало філософських і природознавчих трактатів: “Життя бджіл” (1901), “Розум квітів” (1907), “Життя мурашок” (1930). 1911 року автор цих творів був удостоєний Нобелівської премії.

Твори М. Метерлінка в Україні знають завдяки перекладам П. Грабовського, Л. Українки, М. Вороного, Є. Тимченка, М. Рильського та ін.

Не надто переймаючись на практиці проблемами суспільства в їх практичному сенсі, символісти переживали стан розгубленості, викликаний активністю наукового і суспільного розвитку з позицій загальнолюдського буття в сферу його індивідуального розуміння і вираження. Значна частина суспільства зневірилась у щасливому вирішенні нагальних проблем і знаходилась (вже вкотре за історію людства!) в очікуванні Армагедону.

На цьому тлі  проблема щастя вирішувалась М. Метерлінком  з погляду людини, яка вірить, що щастя може й не мати зовнішніх  матеріальних проявів. Щастя категорія надто специфічна. Герої його п’єси не знайшли очікуваного Синього птаха, але вони зрозуміли його сутність. Щастя в самому житті, а саме життя — це вічний пошук щастя. Після знайомства з п’єсами М. Метерлінка відчуття близького Армагеддону зникає. Кінець світу переноситься у невизначеність.