Бернська конвенція

1) Не можна звертатися за ліцензією  до закінчення певного терміну,  протягом якого автор може скористатися своїм винятковим правом на переклад або відтворення.  Для переказу цей термін зазвичай 3 роки і 6 додаткових місяців після випуску твору. Мова країни, що розвивається не є загальновживаною в жодній розвиненій країні Союзу;

• Якщо досягнута домовленість  зі всіма розвиненими країнами, де відповідну мову загальновживану (крім англійської, французької та іспанської мов);
• А для відтворення 5 років і 3 додаткових місяців;
• 3 роки  і 6 місяців для природничих  і точних наук, включаючи математику і техніку;  
  - 7 років і 3 місяці – для художніх, поетичних, драматичних і музичних творів, а також для книг з мистецтва.

     2) Перекладати і відтворювати покладається на мову, загальновживану у відповідній країні, яка розвивається.      

3) Ліцензії можуть використовуватися  лише в школах, університетах  і в дослідницьких цілях. А радіомовні організації повинні користуватися ліцензіями на переклад і відтворення лише для навчання або поширення результатів технічних і наукових досліджень серед спеціалістів.Комерційне радіомовлення за  ліцензіями неприпустимо.     

4) Ліцензія не може бути видана  на твір, автор якого вилучив  з обігу всі примірники свого творіння.     

5) Одержувач ліцензії зобов'язаний  довести, що просив дозвіл у  автора і отримав відмову, або не зміг встановити «володаря»  права на переклад (відтворення).     

6) Прізвище автора повинне вказуватися на всіх примірниках перекладу (відтворення) за ліцензією, а заголовок друкуватися в оригінальному вигляді на всіх примірниках.      

7)Усі примірники, випущені за ліцензією,  повинні мати на собі вказівку про територію розповсюдження.     

8) Ліцензія повинна передбачати  виплату справедливої компенсації  особі, що володіє правом на  переклад (відтворення), в конвертованій валюті або її еквіваленті.      

9) Переклад має бути максимально  правильним, а відтворення – точним.      

Втім, ліцензії можуть видати і в обхід  деяких вищевказаних умов, якщо легально випущені твори занадто дорогі або недоступні (відсутні у продажу) для громадян даної країни. Ліцензії не застосовані за межами країни-льготниці. Але й інші країни не можуть обмежувати авторські права відносно громадян країни, що розвивається на основі принципу взаємності (в помсту).     

Ліцензія  не дозволяє експорту ліцензованого  твору, крім відправки за кордон громадянам (об'єднанням громадян) країни, що видала ліцензію, для використання в школах або в дослідницьких цілях. При  цьому будь-яка комерція виключена, а також необхідна згода країни за місцем отримання та повідомлення Гендиректора. У всіх випадках припинення дії ліцензії екземпляри, які виготовлені за ліцензією поширюватися до вичерпання їх запасу. 

Список  використаної літератури:

1. Попова И. В. Авторское право  и смежные права // Под ред.  В. Ф. Чигира. - Минск: Амалфея, 1999. – 448с.

2. Авторское право и смежные  права. Законы, конвенции, договора  и соглашения: сборник материалов (составитель С. А. Судариков). – Минск: Пейто, 1998. – 367с.

3. Бернська конвенція про охорону  літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24.07.1971, змінений 02.10.1979.

4. Близнюк И. А. Интеллектуальная  собственность и закон. Теоретические  вопросы. – М., 2001. – 347с.

5. Ліпцік Д. Авторське право  і суміжні права. – М.: «Ладомир», 2002. – 448с.

6. Дюма Роллан. Литературная и  художественная собственность. –  М., 1993. – 247с.