Бернська конвенція

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський  Державний Технологічний Університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

На тему:  Бернська конвенція

 

 

 

 

 

Виконали:                                                                                    Студентки V курсу

                                                                                                  Групи ЕО-21, ГЕФ

                                                                                                   Сергійчук С. В.

                                                                                                   

 

 

 

 

 

 

Перевірив:                                                                                   Криворучко А.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир 2012

 

План

І. Створення  Бернської конвенції.

ІІ. Основні етапи вдосконалення  Конвенції.

ІІІ. Структура  Бернської конвенції.

ІV. Зміст діючої редакції Конвенції:

1. Важливі визначення.
2. Чиї права охороняються.
3. Основні права автора по конвенції.
4. Цитування.
5. Контрафакція.
6. Органи Бернського Союзу.
7. Асамблея Бернського Союзу.
8. Виконавчий комітет.
9. Міжнародне бюро.
10. Генеральний директор.
11. Бюджет Союзу.
12. Як діє і змінюється конвенція.
13. Пільги для країн, які розвиваються.

Список використаної літератури  

 

 

     

 

І. Створення Бернської  конвенції

 

 

     Бернська  конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. (далі залежно від контексту – «Бернська конвенція» або «Конвенція») заслужено вважається одним з найважливіших міжнародно-правових актів у галузі захисту та реалізації авторського права. Це – наріжний камінь складної й розгалуженої системи законодавства про інтелектуальну власність. Крім того, Бернська конвенція один з найстаріших діючих міжнародних договорів зі своєю унікальною і дуже повчальною історією.Про Єдину Всесвітню угоду мріяли багато авторів і видавців. Але  головним ініціатором, організатором  і натхненником Бернської конвенції  виступив Великий французький письменник Віктóр Гюго (1802 – 1885), творець таких знаменитих романів, як «Собор Паризької Богоматері», «Знедолені» «93-й рік».     

За  часів імператора Наполеона III Гюго надовго емігрував до Англії, тому добре знав усі достоїнства не тільки французької (романської, континентальної), а й англо-саксонської системи  захисту авторських прав. У рідному  законодавстві він цінував широту повноважень автора, в британському – надійність надаваної автору захисту. І, зрозуміло, мав намір поєднати кращі риси обох законодавств. Крім того, «Великого майстра слова» дуже сильно обурювала втрата практично всіх гонорарів від видання його власних, надзвичайно популярних творів за межами Англії та Франції.     

Гюго  діяв досить наполегливо і енергійно. Він згуртував навколо себе велику групу авторитетних інтелектуалів  з різних країн, розгорнув у пресі  агітацію на захист «обкрадаємо авторів», організовував численні міжнародні зустрічі-наради для вироблення та укладення Конвенції із захисту  прав літераторів та інших майстрів мистецтв.     

Офіційним початком роботи над Бернською конвенцією можна вважати Брюссельський  конгрес авторів творів літератури і мистецтва 1858 року. За ним пішли  конгреси в Антверпені (1861 і 1877 рр..) та Парижі (1878 р.). З 1883 р. в Берні під безпосереднім керівництвом Гюго почалася робота над текстом багатосторонньої міжнародної угоди. Вона тривала три роки і супроводжувалася трьома дипломатичними конференціями.     

На  жаль, Великий письменник не дожив  до радісного дня. Тільки через рік  після його смерті в столиці Швейцарії  Берні зібралися представники десяти країн (Бельгії, Великобританії, Гаїті, Німеччини, Іспанії, Італії, Ліберії, Тунісу, Франції та Швейцарії) і підписали  конвенцію, про яку так пристрасно мріяв Гюго зі своїми соратниками-однодумцями .

Конференцію активно підтримали багато відомих автори того часу і  великі видавничі фірми.     

Ще  через рік (5 вересня 1887 р.) делегати перерахованих країн (крім Лівії) обмінялися ратифікаційними грамотами. І відповідно до статті 20 Конвенція набула чинності 5 грудня 1887 року. Тим самим (відповідно до її статті 1) був створений і  Бернський союз2, що включає всіх учасників Конвенції.

 

 

 

ІІ. Основні етапи  вдосконалення Конвенції

 

 

     Зрозуміло, автори Конвенції не мали наміру докладно регламентувати права авторів. Щоб  подібний міжнародний договір був  можливий, в ньому довелося закріпити  лише самий безперечний мінімуму авторських прав. Тому Конвенція неодноразово доповнювалася і переглядалася, а саме:     

- 4 травня 1896 доповнено в Парижі;      

- 13 листопада 1908 переглянута в  Берліні;     

- 20 березня 1914 доповнено в Берні;      

- 2 червня 1928 переглянута в Римі;      

- 26 червня 1948 переглянута у Брюсселі;      

- 14 липня 1967 переглянута в Стокгольмі;      

- 24 липня 1971 переглянута в Парижі;      

- 28 вересня 1979 р. змінена в Парижі.      

Зупинимося  докладніше на самих значних віхах цього шляху.  
15 квітня 1896 в Парижі зібралася перша конференція зі зміни Конвенції. До цього моменту в Бернському союзі було вже 13 членів приєдналися Люксембург (1888), Монако (1889), Чорногорія (1893) і Норвегія (1896). Були присутні ще 14 країн-спостерігачів: Аргентина, Болгарія, Болівія, Бразилія, Данія, Гватемала, Греція, Колумбія, Мексика, Перу, Португалія, Румунія, США і Швеція. Прийняті доповнення стосувалися в першу чергу:

• Визначення поняття «публікація»;
• Збільшення термінів права на  переклад;
• Поширення Конвенції на громадян  держав, що не входять в Бернський  союз. 13 листопада 1908 на Берлінській конференції серед учасників Союзу з'явилися: Японія (1899), Швеція (1901), Данія (1903) і Ліберія (1908), а також 19 країн-спостерігачів.

 

     При здійсненому повному перегляді конвенції, головними новелами стали:

• Відмова від всіх формальностей,  потрібних раніше для закріплення  авторських прав;
• Продовження терміну охорони  авторських прав до 50 років після  смерті автора;
• Розширення переліку захищених  творів мистецтва (включені хореографія,  пантоміма, кінематографія, малюнок  та архітектура);
• Зрівняння прав на переклад  з основними авторськими правами;
• Визнання права автора на відтворення  через кінематограф;
• Наділення композиторів правом  дозволяти адаптацію своїх творінь.

 

     Бернський додатковий протокол від 20 березня 1914 р., приймався за участю двох нових  членів: Португалії (1911) та Нідерландів (1912). З найважливіших нововведень слід звернути увагу на право відповідних обмежень авторських прав відносно громадян країн, що ввів відповідні обмеження у себе. На Римської конференція Конвенція знову була переглянута (2 червня 1928 р.). При цьому в якості нових членів були присутні Австрія, Болгарія, Бразилія, Угорщина, Греція, Ліван, Марокко, Польща, Румунія, Сирія, Чехословаччина, Естонія і отримали незалежність домініони Великобританії: Австралія, Ірландія, Нова Зеландія і Південна Африка. Основні новели стосувалися:

• Нових засобів комунікації (в  першу чергу права автора дозволяти  трансляцію свого твору по  радіо);
• Розширення переліку об'єктів  охорони (за рахунок усних творів);
• Збереження авторства (особистих  прав) при відчуженні автором  майнових прав3.

 

     Брюсельська конференція переглянула  Конвенції 26 червня 1948 р. у цілях  надання їй максимально можливого  верховенства над внутрішнім законодавством країн Бернського союзу.     

Стокгольмська конференція 14 липня 1967 дала новий перегляд Конвенції на користь країн, які  добивалися ослаблення захисту авторських прав для більш вільного доступу  до необхідних їм творам науки і  культури. Був складений протокол, який надав країнам, що розвиваються можливість обходити захист авторських прав шляхом видачі ліцензій на відтворення  та перекладів чужих творів будь-яким особам.     

На  Паризькій конференції 24 липня 1971 перегляд Бернської конвенції привів до усунення істотних розбіжностей між цією конвенцією та Всесвітньої конвенції про  авторське право 1852 року. Допущені при  цьому неточності були усунені шляхом внесення технічних змін 2 жовтня 1979р. Так вийшла редакція Конвенції, що діє на сьогодні без змін і доповнень. Порядок і офіційний час приєднання до цієї редакції нинішніх 166 членів Бернського Союзу. 31 травня 1995 року Україна приєдналася до Бернського Союзу.

 

ІІІ. Структура  Бернської Конвенції

 

 

     Бернська  конвенція складається з 53 статей:

• 38 статей, 7 статей «bis» і 2 статті  «ter» в основному тексті Конвенції;
• 6 статей у додатковому розділі,  який є невід'ємною частиною конвенції, що називається «Спеціальні положення, що стосуються країн, які розвиваються».

 

     Статті  Конвенції пронумеровані арабськими цифрами, а статті додаткового розділу  римськими. В офіційних перекладах конвенції на російську мову використовуються заголовки і короткі анотації статей, відсутні в підписаному тексті. Майже всі статті конвенції діляться на пункти, пронумеровані арабськими цифрами в дужках, а деякі пункти – на підпункти, які мають буквені позначення. В цілому в конвенції більше 11,5 тис. слів або близько 80 тис. знаків.

 

 

 

IV. Зміст діючої  редакції конвенції

 

Змістовно Конвенція складається з «матеріальних» і «процесуальних» норм. До перших належать норми, що визначають обсяг  та засоби захисту авторських прав. До других норми, які регламентують  повноваження національних держав, діяльність Бернського союзу, а також порядок  набрання чинності, застосування і  денонсацію Конвенції. Звернемо увагу на найзначніші з вищеназваних положень Бернської конвенції.

1. Важливі визначення      

Найважливішим з невеликого числа дефініцій, включених  до тексту Конвенції, є визначення ключового  терміну «літературні та художні  твори». До зазначених творів Конвенція  відносить всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, виражені будь-яким способом у будь-якій формі. У тому числі книги, брошури, лекції, звернення, проповіді, постановки, пантоміми, малюнки, скульптури, графіки і літографії; фотографії, ілюстрації, карти, плани, ескізи і т.д. Як самостійна творчість охороняються:      

- Переклади, адаптації, аранжування  та інші переробки;     

- Збірники (наприклад, енциклопедії  та антології), які є результатом  інтелектуальної творчості.     

А ось просте інформування про події (наприклад, новини) Конвенцією не охороняється. У той же час Конвенція застосовується тільки до творів, які не стали до моменту набуття нею чинності загальним надбанням. Те, що встигло стати загальним надбанням, повторно під охорону не приймається. Ще одне важливе визначення «випуск у світ», якою відповідно до Конвенції припускає видання в кількостях, здатних задовольнити розумні потреби публіки. Причому подання (показ) – випуском у світ не зізнається. «Одночасним випуском» вважається випуск в декількох місцях протягом 30 днів.

2. Чиї права охороняються      

Згідно  з Конвенцією охороняються права  авторів (їх спадкоємців):

• Громадян та резидентів країн  Бернського союзу відносно опублікованих  і неопублікованих творів;
• Інших громадян,але тільки щодо  творів опублікованих в країнах  Союзу, а також кінофільмів  зі штаб-квартирою виробника в  країнах Союзу і архітектурних  творів (частин будинків) на території  Союзу.

 

     Для визнання автором досить позначення імені (відомого псевдоніма) автора на творі. Але при цьому мають  бути відсутні докази, що автором, насправді, є інша особа.

Щодо  творів, випущених анонімно або під  псевдонімом невідомим, видавець, зазначений на творі, визнається представником  автора (при відсутності спростувань), поки не з'явиться автор. Для неопублікованих творів невідомого автора країна його передбачуваного громадянства може призначити компетентний орган, що представляє автора.

3. Основні права  автора по Конвенції      

Хоча  в Конвенції дуже багато говориться про захист майнових прав. Юристи ставлять на перше місце «особисті права автора», згідно з якими автор незалежно від майнових прав може: