Особливості людини як об’єкта безпеки життєдіяльності

Семінар 3. Особливості людини як об’єкта  безпеки життєдіяльності

1. Людина та її походження

У найзагальнішому  розумінні термін “людина” вказує на належність до людського роду –  вищої сходинки живої природи  на нашій планеті.

Серед питань, які  цікавлять науку, релігію, кожну  людину, найважливішим є питання  про природу людини, її походження і призначення, виникнення життя  на Землі, зв’язок із Космосом, місце  у Всесвіті. Ці питання надзвичайно  складні й суперечливі. Незважаючи на досить розгалужену систему досліджень, накопичені результати, проблему виникнення життя і походження людини не можна  вважати розв’язаною. Міркування з  цього приводу можна класифікувати  як моделі або гіпотези. Одні – більше обґрунтовані, інші – менше. Проте  кожна гіпотеза не підтверджується  практично. Коротко охарактеризуємо  кожну з них.

Одна з гіпотез  базується на божественному творенні – креаційна (релігійна) гіпотеза походження життя людини.

Релігійна концепція  походження світу зосереджується навколо  ідеї про існування всесильного, вічного Творця, який мав певний план і призначення для Свого  творіння. Всесвіт, Сонячна система, наша планета Земля, а також усе  живе виникло і стало існувати за планом і замислом надрозумної істоти.

Не менш привабливо виглядає космічна гіпотеза походження людини. Вона ґрунтується на твердженні про відвідування Землі прибульцями  з Космосу або проникненням на Землю своєрідних животворних космічних  променів. Творцем цієї гіпотези (“теорія  палеоконтакту”) вважається американський природодослідник Ч.Х. Форт. Німецький учений Е. Фон Деннікер у своїх книгах наполегливо доводить цю гіпотезу до рівня наукової обґрунтованості.

З космічною гіпотезою  походження людини погодитись так само важко, як і заперечити її. Справа в  тому, що поки не встановлено спілкування  з неземними цивілізаціями, якщо вони є. Однак пошук земних цивілізацій  триває.

Разом з тим, існує  еволюційна гіпотеза походження життя  і людини. Засновником еволюційного вчення про походження видів вважається англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809–1882). У фундаментальній  праці “Походження видів шляхом природного добору” учений показав, що основними чинниками еволюції органічного світу є мінливість, спадковість і природ-ний добір.

Згідно з цією гіпотезою, зародження та розвиток життя  можливі лише з того природного оточення, на якому воно розгортає своє єство. Життя виникає завдяки фотосинтезу  та обміну речовин в унікальних кліматичних  умовах, що створились (мабуть, випадково) на землі декілька мільярдів років  тому. Серед таких умов вирізняються показники температури ґрунту, повітря; наявність води, деяких солей, радіації тощо.

Удосконалюючись у  ході еволюції, організми на планеті  еволюціонували у тваринний світ і перетворювалися в сучасні  зразки (у тому числі й людини) внаслідок природного добору.

Новітні наукові  відомості підтверджують думку  Дарвіна, що найближчими нашими родичами є мавпи, а саме – людиноподібні. Вважається, що процес перетворення мавпи  в людину почався приблизно три  мільйони рокі в тому. Молекулярні дослідження показали, що людина, горила й шимпанзе – це не двоюрідні брати, як думали раніше, а рідні. Їх слід об’єднати в один рід. Людина сучасного фізіологічного типу за останніми науковими даними, які отримані за допомогою аналізу ДНК (спадкові речовини), з’явилася порівняно недавно: 50–250 тисяч років тому, причому приблизно в одному місці – в Африці.

Дарвін не дав  відповіді на питання, що саме стало  причиною виділення людини з тваринного світу. На нього намагався відповісти Ф. Енгельс: деякі види людиноподібних мавп під впливом природнокліматичних умов були змушені достатньо різко змінити свій спосіб життя. Вони перебралися з дерев на землю, внаслідок чого функції їх передніх кінцівок стали суттєво відрізня-тися від функцій задніх. Поступово розвиваючись, руки ставали органом для виробництва та використання знарядь праці. Праця привела до розвитку мозку, появи мислення і мови.

Розвиток наук у  ХХ столітті вніс поправки в ці ідеї. Зокрема, звернена увага на те, що знайдені до нашого часу стоянки давніх наших  предків територіально “прив’язані” до зони Великих Східно-африканських розломів. Саме тут був високий  “викид” радіації, який викликає різкі  зміни у спадковому фонді живих  істот, тобто мутацію. До цього слід додати, що і тектонічні, і вулканічні, сейсмічні та радіаційні катаклізми здійснювали суттєвий вплив на живих  істот як мутагенні фактори.

Еволюційна гіпотеза походження людини до цього часу вважається найбільш обґрунтованою.

У межах суттєвої протилежності гіпотези мають дещо спільне, що єднає їх:

1) за всіма гіпотезами, життя виникає на земній основі;

2) життя людини  органічно пов’язане з Космосом (у релігійному варіанті –  через Бога, в еволюційному –  через фотосинтез, у космічному  – безпосередньо) та з працею, спрямованою на забезпечення  умов існування людини як людини;

3) життя існує  завдяки постійній діяльності (організму  чи людини), спрямованої на обмін  речовин, виживання, боротьбу  за існування.

Визначень поняття  “життя” дуже багато. Як загальне поняття, життя є особливою формою існування  і руху матерії, вищою, за відношенням  до фізичної, хімічної, формою. Ф. Енгельс  визначив життя як спосіб існування  білкових тіл, суттєвим моментом якого  є постійний обмін з оточуючим  їх зовнішнім середовищем.

Життя (за К.М. Ситником) – це особлива форма руху матерії  зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначення випливає головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

 

2.Біологічні та соціальні ознаки людини

Результатом еволюції життя на Землі є людина як частина  природи, біологічний суб’єкт. За своєю  тілесною будовою і фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що, з погляду  біології, принципової різниці між  людиною і тваринним світом немає.

Але людина – вища сходинка розвитку живої природи  на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від  тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні  “Нomo sapiens” – “людина розумна”.

 

Людина як біологічний  вид має:

– характерні тілесні  ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

– високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

– свідомість як здатність  до пізнання сутності як зовнішнього  світу, так і своєї особистої  природи.

-мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності

Найхарактернішою  ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності  — такий рівень свідомості властивий  навіть тваринному світу, — а з  погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над  своїми зв'язка-ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність  самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності  можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше  знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу  – соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками  якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина  живе в природі, то людина – у  соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і  тваринним світом полягає у способі  життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. “Що таке життя, – писав К. Маркс, – якщо воно не є діяльністю?” Все, що є у  суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльної.

 

3. Психологічні особливості людини

Організм людини – це сукупність тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем.

Психіка – це властивість  нервової системи, завдяки якій:

– здійснюється зв’язок  із зовнішнім світом;

– координується робота всього організму;

– організм діє у відповідь  на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка – це здатність  мозку відображати об’єктивну дійсність  у формі відчуттів, уявлень, думок  та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних  явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Функції нервової системи:

Сприймає зовнішнє і  внутрішнє подразнення

Аналізує і перетворює сприйняту інформацію

Координує фінкції організму.

До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.

Пам’ять

Пам’ять (memory) – це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.

Пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого проміжку часу.

Довгочасна пам’ять розрахована на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації.

Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Вона розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну.

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Середній об’єм короткочасної пам’яті обмежений: це 2–7 одиниць інтегрованої інформації. Особливістю цієї пам’яті є зміщення, коли при перенасиченості пам’яті людини інформація, що надходить, частково витісняє ту, що там зберігається. Завдяки короткочасній пам’яті людина може опрацювати значний обсяг інформації, знищити непотрібну та забезпечити запам’ятовування у довгочасній пам’яті необхідного матеріалу. У довгочасну пам’ять інформація надходить через короткочасну, виступає ніби у ролі фільтра, який здійснює суворий відбір важливого (з точки зору людини) матеріалу. Властивістю короткочасної пам’яті є можливість за певних умов розширити її часові межі (зосередження волі, розумова активність, безперервне повторювання слів, цифр).

Мислення

Мислення (thought) – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити – властивість людини.

Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження  закономірних зв’язків і відносин між ними.Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Здібності

Здібності (capabilities) – це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і  є особистістю, оскільки відрізняється  від інших людей своїми здібностями.

Здібності людини – “сплав”  природних особливостей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених обставинами життя і виховання

Талант – видатні здібності в одній або декількох галузях діяльності, що проявляється у творчому розв’язанні завдань.

Геніальність – найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають глибокий слід в житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.

Задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. Здібності – це реалізовані задатки людини

Емоції

Емоції (emotions) – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе. Емоції – спонукальний рефлекторний апарат для задоволення потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення дій

Стенічні емоції – емоції, які підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції – почуття  прагнення, які гальмують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта (журба).

Воля (will) – це здатність людини управляти своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.

Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю  розумовою діяльністю, почуттями  і вчинками. Це основа сміливості, подолання  страху в критичній ситуації.

Рішучість – здатність  швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість –  здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.

Терпіння – активне  і цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.

Впертість – це необґрунтована настирливість, коли при виконанні  вольової дії людина не зважає на думку  інших людей, на нові обставини, які  потребують нових рішень.

Волю можна розвивати  і виховувати.

4. Фізіологічні особливості організму людини

Учені встановили, що за всю історію еволюції людини вона в анатомо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Що ж являє собою  організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних), фізіологічних і психічних  систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової  та ін. Однією з найбільш важливих систем людини є нервова система, що пов’язує між собою всі системи й  частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере особливу участь у прийомі, опрацюванні та аналізі  будь-якої інформації, що надходить  від зовнішнього і внутрішнього середовища. При виникненні пе-ревантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їх впливу та формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи й фізіологи відзначають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму, його великі потенційні й часто не використані життям можливості.