Основные положения законодательства про труд и охрану труда

      Вступ 

      Охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя – те й інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди – годувальники сімей, батьки та матері дітей. Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення – це висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

      В роботі розглянуто законодавче забезпечення у сфері охорони праці, основні положення Закону України «Про охорону праці» та деяких інших законів.

      В законах визначаються основні права  та обов’язки як з боку працівників  та роботодавців, так і з боку держави. В них визначено, що кожен громадянин зобов’язаний дбати про збереження навколишнього середовища, відшкодувати завдані ним збитки та не порушувати права й свободи інших людей, неухильно дотримуватися законодавчих вимог, оскільки незнання законів не звільняє людину від юридичної та іншої відповідальності. 

 

       1 Законодавча база  в сфері охорони  праці 

      До  основних законів та підзаконних актів, що регламентують правові відносини у сфері охорони праці відносяться:

      - Конституція України (1996р.);

      - Кодекс законів про працю (КЗпП);

      - Закони: «Про охорону праці», «Про  охорону здоров’я», «Про пожежну  безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» тощо.

      - Укази і постанови Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів.

      Окремі  питання що до охорони праці регламентуються  Цивільним, Кримінальним та Адміністративним кодексом і здійснюються на засадах, відповідно до яких нікого неможна примусити робити те, що не передбачено Законом. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

      Основне завдання у підготовці фахівців з  питань охорони праці полягає  у тому, щоб сформувати в їх свідомості повагу до Основного Закону, до конституційного права і в цілому, до законодавчо-нормативної бази України.

      Згідно  з Конституцією кожна людина має  право на вільний розвиток своєї  особистості, а її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найкращою соціальною цінністю (ст. 3).

      Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість розвитку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

      Основний  закон України гарантує право  на працю, що дає можливість людині заробляти собі на життя. Конституція гарантує право людині на належні, безпечні й здорові умови праці.

      Відповідно  до статті 45 Конституція визначає право  кожної людини на відпочинок, на оплачувану щорічну відпустку, встановлення скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченого часу роботи в нічні зміни тощо.

      Громадяни України мають право на соціальний захист: забезпечення пенсії в разі часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом (ст. 46). це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

      Всі види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають  забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

      Основний Закон держави має найвищу юридичну силу, на ньому ґрунтується вся національна система права. Закони та нормативно-правові акти приймаються на основі конституції і повинні їй відповідати [1].

      Трудові відносини працівників з питань охорони праці та трудового Законодавства регламентує Кодекс Законів про Працю (КЗпП).

 

       2 Основні положення законодавчої бази 

      Трудові відносини працівників з питань охорони праці та трудового Законодавства регламентує Кодекс Законів про Працю (КЗпП).

      У КЗпП зафіксовані питання трудового законодавства [2]: право на працю, обов’язки та права працівників, умови укладання договорів про працю, тривалість робочого часу, обмеження щодо понадурочні роботи, охорона праці жінок та молоді, пільги працівникам, що поєднують роботу з навчанням тощо.

      В окремих статтях КЗпП зазначено  шляхи створення здорових і безпечних  умов праці, дотримання вимог охорони  праці під час будівництва  й експлуатації будівель, споруд та обладнання; заборону введення в експлуатацію підприємств, нових машин та іншого обладнання які не відповідають вимогам охорони праці; обов’язки адміністрації щодо поліпшення умов праці; контроль за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; матеріальну відповідальність за збитки заподіяні працюючим ушкодження їх здоров’я тощо.

      Державним законодавством встановлюється відповідний рівень умов праці шляхом забезпечення права населення на санітарно-епідеміологічне благополуччя, здоров’я та довголіття. Закон «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994р.) визначає порядок організації державної санітарно-епідемічної служби та державного санітарного нагляду.

      Згідно  з цим Законом державній реєстрації та гігієнічній регламентації підлягають будь-які небезпечні чинники фізичної, хімічної або біологічної природи наявні у середовищі життя й діяльності людини.

      Санітарне та епідеміологічне благополуччя населення  – це своєчасна й достовірна інформація про стан здоров’я та наявні чинники розвитку, це створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення чинників навколишнього середовища тощо. Підприємства зобов’язані розробляти та здійснювати санітарні й проти епідеміологічні заходи та контролювати виконання вимог санітарного законодавства.

      В окремих статтях цього закону зафіксовано вимоги до проектування, будівництва, розробки нових засобів праці та технологій (ст. 15), вимоги до водопостачання (ст. 18),до чистого атмосферного повітря (ст. 19), вимоги до виробничих та жилих приміщень (ст. 22), об’єкти санітарно – гігієнічної експертизи (ст. 10, 11), питання радіаційної безпеки та захист населення від їх шкідливого впливу . 

      3 Основні поняття та сфера дії закону України

      «Про Охорону праці» 

      Згідно  зі ст.1 [3] виділяють наступні основні поняття.

      Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

      Роботодавець  – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

      Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

      Дія закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (ст. 2 [3]). Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

      Специфічною особливістю Закону, що регламентує  правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Робітникам надається право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя [4]. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачена значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України «Про охорону праці» та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

      В Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

      - пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

      - повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

      - обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпши від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

      - використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

      - комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

      - встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

      - здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

      - співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

      - міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

      Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. 

      4 Найважливіші надбання Закону України

      «Про охорону праці» 

      Встановлення  норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності власника і конкретних посадових осіб та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні.

      Зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці  щодо прав і повноважень працівників  цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації.

      Визначення  вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні  завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників.

      Встановлення  порядку створення в Україні  власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів.