Нормативно-законодавча база охорони праці

      Досить суттєвою проблемою залишається незадовільне функціонування системи управління охороною праці на рівні підприємств, галузей, регіонів. З переходом до ринкової економіки, появою різних форм власності система жорсткого адміністрування, яка працювала раніше, виявила свої слабкі сторони. Саме тому введена вимога про проведення аудиту охорони праці. Процедура буде включати самостійне проведення роботодавцем внутрішнього аудиту. Якщо за результатами перевірки охорона праці та безпека виробництва не будуть відповідати встановленим вимогам, підприємству буде запропоновано проведення зовнішнього аудиту. Саме в дотриманні цієї норми закладена суттєва можливість поліпшення ситуації з охорони праці на виробництві.  
Завершено формування вертикалі управління охороною праці на регіональному рівні, а саме - визначено повноваження органів місцевого самоврядування. Для виконання покладених функцій у складі своїх виконавчих органів вони створюють відповідні структури. 

      Істотно змінена система видачі дозволів на початок роботи підприємств та об'єктів, що поширюється лише на об'єкти підвищеної небезпеки, тобто ті, які створюють загрозу для життя і здоров'я працюючих. Перелік цих об'єктів, видів робіт, машин, механізмів, устаткування буде затверджений Кабінетом Міністрів України. Щодо підприємств малого та середнього бізнесу готується введення заявочного принципу безпеки під повну особисту відповідальність роботодавців. Цим питанням займається Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. 

       Розглянемо загальні положення Закону про охорону праці. 

      У 1-й статті дається визначення понять і термінів  
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. 

      Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.  
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). 

     Сфера дії Закону визначається статтею 2. Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.  
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість виконання якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. 

     Основні принципи державної політики в галузі охорони праці сформульовані в статті 4 Закону. 

     Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасних випадків та професійних захворювань. 

    Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:  
- Пріоритет життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;  
- Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці;  
- Комплексне вирішення завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; 

- Соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;  
- Встановлення єдиних вимог до охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності;  
- Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; 

- Використання економічних  методів управління охороною  праці, участі держави у фінансуванні  заходів з охорони праці, залучення  добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;  
- Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;  
- Забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;  
- Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

4. Основні джерела законодавства з охорони праці, їх характеристика

      Декларований в Україні пріоритет життя і здоров'я працівників, а також повна відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці здійснюються за допомогою широкої системи правових, економічних, організаційних і технічних заходів.

     Охорона праці працівників регламентована законодавством України. Основоположним документом є Конституція України, а саме ст.43, яка гарантує право на належні умови праці, і ст.46 - право на соціальний захист. Основним документом, який забезпечує реалізацію цих прав, є Закон України «Про охорону праці» (скорочено ЗУОТ або Закон). 

     Законодавство України з охорони праці має на меті забезпечити працівникам безпечні та здорові умови праці, захистити життя і здоров'я працівників від впливу шкідливих виробництва і нещасних випадків. 

     Закон України «Про охорону праці» прийнятий Верховною Радою України 21ноября 2002 року. Він складається з 8 розділів і 49 статей.  
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в України. 

     У 1 розділі ст.3 Закону зазначено: Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.  
    Друге джерело законодавства - Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Закон набув чинності 1 квітня 2001 року і визначає правові основи і економічний механізм соціального страхування працівників. 

    Третє джерело законодавства - Кодекс законів про працю (КЗпП) Україна, 1971 р., додатки 1975-1992 рр.., Зміни 1993 - 1998 рр. КЗпП повністю спирається на ЗУОТ і виходить із нього. Кодекс законів про працю визначає правові відносини і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями для продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності. Правове регулювання охорони праці здійснюється наступними главами КЗпП: «Охорона праці», «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю ».

      Четверте джерело законодавства - підзаконні нормативні акти (НА), до яких відносяться міждержавні НА, державні (міжгалузеві та галузеві) НА та нормативні акти підприємств.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К: Видання Верховної Ради України, 1996.- 120с.
2. Кодекс Законів про працю України.
3. Закон України «Про внесення змін до Закону України про охорону праці». № 229-ІV від 21.11.02р.
4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне  соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» із змінами № 2180-111 від 21.12.00р., № 2272-111 від 22.02.01р., № 660- ІV від 03.04.03р., ПКМ № 985 від 27.06.03р.
5. Охорона праці в органах державної податкової служби України : Навчальний посібник / За ред. д.х.н. Желібо Є.П. – Ірпінь.: Університет ДПС України, 2007 – 320с.