Моніторинг надзвичайних ситуацій

План

 

Вступ

1. Надзвичайні ситуації: загальні положення
2. Огляд статистичних даних НС в Україні
3. Основні завдання та принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
4. Моніторинг надзвичайних ситуацій в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Тенденції до зростання щільності  населення, нестабільності, промисловості, недосконалості економічної та політичної культури, що мають місце в Україні  невід’ємно пов’язані з підвищенням  рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру від  об’єктового до глобального рівнів.

Сучасні міста як елементи державної системи управління, є  складними та розгалуженими системами  управління з територіально-часовим  імовірнісним розподілом технічно-технологічних, соціально-політичних та економічних  параметрів, що призводить до концентрації на їх території надзвичайних ситуацій.

Одним із шляхів підвищення ефективності безпеки в містах є  необхідність створення системи  моніторингу потенційно-небезпечних  об’єктів, що в свою чергу не можливе без принципового перегляду з метою їх чіткого визначення, принципів побудови систем безпеки місцевого рівня.

Оцінку потенційних збитків  необхідно проводити на стадіях  передпроектних та науково-дослідних розробок при виборі пріоритетних заходів захисту конкретної ділянки території, при обґрунтуванні вибору варіантів розташування міського будівництва на територіях з екстремальними природними умовами, при розробці генеральних планів міст, проектів забудови, пропозицій щодо розширення, реконструкції та технічного переозброєння підприємств, при розробці схем інженерного захисту територій.

 

1. Надзвичайні ситуації: загальні положення

 

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України за походженням здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів  України від 15 липня 1998 р. № 1099 "Про  порядок класифікації надзвичайних ситуацій", Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, Державного класифікатора  надзвичайних ситуацій, затвердженого  наказом Держстандарту України  від 19 листопада 2001 р., та Класифікаційних  ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом МНС України від 19 квітня 2003 р. № 119.

Надзвичайні ситуації за походженням поділяють на такі.

Надзвичайні ситуації природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загрози, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Виходячи з характеру походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

• надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення, крадіжка зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
• надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних та гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних й токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих ядучих речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, визначаються чотири рівні надзвичайної ситуації за класифікаційними ознаками.

• Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
• Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості одного району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
• Надзвичайна ситуація місцевого рівня – це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків, які впливають на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
• Надзвичайна ситуація об'єктового рівня – це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони. [5]

 

2. Огляд статистичних даних НС в Україні

 

МНС протягом 2011 року в Україні  зареєстровано 221 надзвичайну ситуацію. Згідно з вимогами Національного  класифікатора "Класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019:2010" їх класифіковано наступним чином:

• техногенного характеру - 134;
• природного характеру - 77;
• соціального характеру - 10.

Внаслідок цих НС загинуло 355 осіб (з них 39 дітей) та постраждало 985 осіб (з них 439 дітей). Врятовано  понад 8,2 тис. осіб.

За масштабами надзвичайні  ситуації розподілено на:

• державного рівня - 4;
• регіонального рівня - 3;
• місцевого рівня - 89;
• об'єктового рівня - 125.

Протягом останніх років  в Україні спостерігається позитивна  тенденція до зменшення кількості  надзвичайних ситуацій, а у 2011 році цей показник є найменшим за часів  незалежності України.

Зафіксоване зменшення обумовлено відносно сприятливими погодними умовами 2011 року та ефективними заходами із запобігання НС.

Також на фоні зменшення  кількості надзвичайних ситуацій відбулося  відчутне зниження масштабів НС та матеріальних збитків від них (останніх - в 10 разів порівняно із 2010 роком).

До єдиного негативного  фактору слід віднести збільшення кількості  постраждалих у НС, яке сталося  за рахунок медико-біологічних НС (переважно через інфекційні захворювання та отруєння неякісними продуктами харчування).

За видами, як і в попередні  роки, переважали НC унаслідок пожеж  та вибухів, отруєнь та інфекційних захворювань людей, аварій на автомобільному транспорті. У територіальному розрізі найбільшу кількість НС протягом 2011 року зареєстровано в Донецькій області (29 НС). Значну кількість НС зареєстровано у Луганській (18), Одеській (17 НС) та Львівській (14) областях. Найбільшу кількість осіб, що загинули в НС (59) зареєстровано в Луганській області. При цьому усі вони загинули внаслідок НС, пов'язаних із аваріями на шахтах, транспорті, пожежами та отруєнням чадним газом. Найбільшу кількість постраждалих у НС (129 осіб) зареєстровано в Донецькій області, переважна більшість з яких постраждали внаслідок отруєння продукцією дитячої молочної кухні (60 дітей молодшого віку) та захворювання на холеру (57 осіб).

 

3. Основні завдання та принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

 

Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

• здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;
• забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Захист населення і  територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру  здійснюється на принципах:

• пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля;
• безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;
• вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
• особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру;
• відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону;
• обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків;
• урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
• максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.
 

4. Моніторинг надзвичайних ситуацій в Україні

 

Моніторинг (англ. monitoring) – комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичний контроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних та техногенних процесів. Моніторинг також включає прогнозування та запобігання критичним ситуаціям.

Метою моніторингу потенційно небезпечних об’єктів (ПНО) є отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів для запобігання надзвичайним ситуаціям та мінімізації їх наслідків.

Моніторинг ПНО передбачає спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан ПНО.

Здійснення моніторингу ПНО забезпечує інформаційна підсистема моніторингу стану потенційно небезпечних об'єктів, яка є складовою частиною Реєстру.

Стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.

До  техногенних чинників потенційної  небезпеки належать:

• небезпечні продукти та речовини (хімічні, вибухові, займисті, радіаційні, біологічні тощо);
• підвищені тиск та температура, які різко відрізняються від тиску та температури оточуючого середовища;
• речовини з токсичними продуктами згоряння;
• незадовільний стан обладнання, будов і споруд тощо.

До  природних чинників потенційної небезпеки належать небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту, підтоплення тощо).

Виконання завдань моніторингу ПНО організаційно забезпечують:

• на державному рівні – МНС України, Департамент СФД,  
  міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають  
  у своєму підпорядкуванні ПНО, відповідно до Положення про єдину  
  державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації  
  техногенного та природного характеру;
• на регіональному рівні - уповноважені органи з питань НС та  
  ЦЗН;
• на об'єктовому рівні - відповідальні особи ПНО. [4]

Є три рівні моніторингу:

1. Санітарно-токсичний, який забезпечує спостереження за станом якості навколишнього середовища, головним чином за ступенем забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами та їх впливом на людей, рослин, тварин. Багато уваги приділяється контролю за вмістом в атмосфері окисів сірки, азоту, вуглецю, сполук важких металів, якості водних об'єктів, забрудненості їх різними органічними сполуками, нафтопродуктами.
2. Екологічний, який дозволяє визначити зміни у складі екосистем біогеоценозів, природних комплексів, а також контролювати, оцінювати і прогнозувати екологічний стан на об'єктах народного господарства, територіях, акваторіях, в атмосфері, у зонах розташування хімічно небезпечних підприємств.
3. Біосферний, який дозволяє визначити глобально-фонові зміни в природі, рівні радіації, вуглекислого газу, запиленості та інших токсикантів, погодно-кліматичні зміни на планеті. [2]