Контрольная работа по дисциплине "Безопасность жизнедеятельности"

Конт роб по БЖД

15 стр 
Зміст

 

 

 

 

 

1. ХІМІЧНЕ ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУНТУ. ГДК ЗАБРУДНЮВАЧІВ ҐРУНТУ

 

Земля, ґрунт  є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість — різноманітною сировиною.

Кількість і  якість продуктів харчування залежить від обробітку ґрунту, підживлення рослин тощо.

Ґрунти – органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності.

Ґрунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод.

Ґрунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це — універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропних забруднень.

В Україні нараховують  понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання.

З усіх видів ґрунтів найродючіші чорноземи. Родючість ґрунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення ґрунту (ґрунтоутворення) — важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Ґрунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.

Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).

Основні причини  зниження агрономічних властивостей ґрунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у ґрунтах і підгрунтових водах.

Ґрунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств - сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає ґрунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

Одним з видів антропогенного впливу є забруднення пестицидами.

Відкриття пестицидів - хімічних засобів захисту рослин і тварин від різних шкідників і хвороб - одне з найважливіших досягнень  сучасної науки. Сьогодні у світі  на 1 га наноситися 300 кг хімічних засобів. Однак у результаті тривалого застосування пестицидів у сільському господарстві та медицині (боротьба з переносниками хвороб) майже повсюдно відмічається зниження ефективності внаслідок розвитку резистентних рас шкідників і розповсюдженню "нових" шкідливих організмів, природні вороги й конкуренти, які були знищені пестицидами. Водночас дія пестицидів набула глобальних масштабів. З величезної кількості комах шкідливими є лише 0,3% або 5 тис. видів.

У 250-ти видів виявлена резистентність до пестицидів. Це збільшується явищем перехресної резистенції, яка полягає в тім, що підвищена стійкість до дії одного препарату супроводжується стійкістю до сполук інших класів.

Із загальбіологічних  позицій резистентність можна розглядати як зміну популяцій у результаті переходу від чутливого штаму до стійкого штаму того ж виду внаслідок відбору, викликаного пестицидами. Це явище пов'язане з генетичними, фізіологічними й біохімічними перебудовами організмів.

Непомірне застосування пестицидів (гербіцидів, інсектицидів, дефоліантів) негативно впливає на якість ґрунту. У зв'язку із цим посилено вивчається доля пестицидів у ґрунтах й можливості їх знешкоджування хімічними й біологічними засобами. Дуже важливо створювати й застосовувати тільки препарати з невеликою тривалістю життя, вимірюваної тижнями або місяцями. У цій справі вже досягнуті певні успіхи й впроваджуються препарати з великою швидкістю деструкції, однак проблема в цілому ще не вирішена.

Одна з найгостріших глобальних проблем сучасності й доступного для огляду майбутнього - це проблема зростаючої кислотності атмосферних опадів і ґрунтового покриву. Райони кислих ґрунтів не знають посух, але їхня природна плодючість знижена; вони швидко виснажуються й урожаї на них низькі. Кислотні дощі викликають не тільки підкислення поверхневих вод і верхніх обріїв ґрунтів. Кислотність зі спадними потоками води поширюється на весь ґрунтовий профіль і викликає значне підкислення ґрунтових вод. Кислотні дощі виникають у результаті господарської діяльності людини, що супроводжується емісією колосальних кількостей окислів сірки, азоту, вуглецю.

Ці окисли, потрапляючи до атмосфери переносяться на великі відстані, взаємодіють із водою й перетворюються в розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної й вугільної кислот, які випадають у вигляді "кислих дощів" на сушу, взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами.

Головними джерелами  в атмосфері є спалювання сланців, нафти, вугіль, газу в індустрії, у  сільському господарстві, у побуті. Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в атмосферу окислів сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Звичайно ж, це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, наземних і ґрунтових вод. Для вирішення цієї проблеми необхідно збільшити обсяг систематичних представницьких вимірів сполучень забруднюючих атмосферу речовин на великих територіях.

Нормування забруднювачів  проводиться за ГДК.

Принципи нормування хімічних сполук у ґрунті - установлення ГДК - значно відрізняються від прийнятих  для повітря робочої зони, атмосферного й води водойм. Відмінність пояснюється тим, що надходження шкідливих речовин в організм безпосередньо із ґрунту має місце у виняткових випадках і в незначних кількостях. В основному хімічні сполуки, що перебувають у ґрунті, можуть надходити в організм через контактуючі із ґрунтом середовища (повітря, вода, рослини).

При нормуванні шкідливих  речовин, що перебувають у ґрунті, у першу чергу варто зупинятися на тих, які можуть мігрувати в  атмосферне повітря або ґрунтові води, знижувати врожай або якість сільськогосподарської продукції.

Регламентування здійснюється у два етапи: перший етап проводиться  на лабораторних моделях, а другий у  польових умовах. Дослідження починається  зі збору інформації про фонові концентрації речовини, шляхах його надходження в ґрунт, фізико-хімічних властивостях, параметрах токсичності, механізмі дії й методах визначення речовини. Потім визначається стійкість хімічної сполуки в ґрунті; установлюється припустима концентрація хімічної речовини, що гарантує перехід його в рослини в кількості, що не перевищує ГДК (для продуктів харчування); визначається припустима концентрація хімічної речовини в ґрунті (для летючих речовин), що гарантує перехід в атмосферне повітря в кількості, що не перевищує встановлений ГДК для атмосферного повітря; визначається припустима концентрація хімічної речовини в ґрунті, що гарантує перехід його в ґрунтові води в кількості, що не перевищує ГДК для води водойм; визначається припустима концентрація хімічної речовини в ґрунті, що не впливає на процеси самоочищення.

На підставі цих досліджень установлюється показник, що лімітує, шкідливості й ГДК. Санітарно-токсикологічні дослідження необов'язкові, тому що вони проводилися для гнітючого числа хімічних сполук, що потрапляють у ґрунт при встановленні регламентованих показників в інших середовищах.

 

 

 

 

 

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ЇХ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ

 

Нераціональне застосування хімічних речовин, синтетичних матеріалів несприятливо впливає на здоров'я  працюючих. Шкідлива речовина (промислова отрута), потрапляючи в організм людини під час його професійної діяльності, викликає патологічні зміни.

Основними джерелами  забруднення повітря виробничих приміщень шкідливими речовинами можуть бути сировина, компоненти й готова продукція. По ступені впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

1-й - речовини надзвичайно  небезпечні;

2-й - речовини високонебезпечні;

3-й - речовини помірковано  небезпечні;

4-й - речовини малонебезпечні.

Клас небезпеки шкідливих речовин установлюють залежно від норм і показників, зазначених у таблиці 1.

 

Таблиця 1

 

Найменування	Норма для класу небезпеки
показника	1-го	2-го	3-го	4-го
Гранично припустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин  у повітрі робочої зони, мг/куб. м	Менш 0,1	0,1-1,0	1,1-10,0	Більше 10,0
Середня смертельна доза при введенні в шлунок, мг/кг	Менш 15	15-150	151-5000	Більше 5000
Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг	Менш 100	100-500	501-2500	Більше 2500
Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/куб. м	Менш 500	500-5000	5001-50000	Більше 50000
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО)	Більше 300	300-30	29-3	Менш 3
Зона гострої дії	Менш 6,0	6,0-18,0	18,1-54,0	Більше 54,0
Зона хронічної дії	Більше 10,0	10,0-5,0	4,9-2,5	Менш 2,5

 

Віднесення шкідливої  речовини до класу небезпеки роблять  по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.

Токсичні речовини надходять  в організм людини через дихальні шляхи (інгаляційне проникнення), шлунково-кишковий тракт і шкіру. Ступінь отруєння залежить від їхнього агрегатного стану (газоподібні й пароподібні речовини, рідкі й тверді аерозолі) і від характеру технологічного процесу (нагрівання речовини, здрібнювання й ін.).

Переважна більшість професійних отруєнь пов'язане з інгаляційним проникненням в організм шкідливих речовин, що є найнебезпечнішим, тому що більша усмоктувальна поверхня легеневих альвеол, посилено омиваних кров'ю, обумовлює дуже швидке й майже безперешкодне проникнення отрут до найважливіших життєвих центрів.

Надходження токсичних речовин  через шлунково-кишковий тракт у  виробничих умовах спостерігається  досить рідко. Це буває через порушення  правил особистої гігієни, часткового заковтування пар і пилу, що проникають через дихальні шляхи, і недотримання правил техніки безпеки при роботі в хімічних лабораторіях. Слід зазначити, що в цьому випадку отрута попадає через систему воротної вени в печінку, де перетворюється в менш токсичні з'єднання.

Речовини, добре розчинні в жирах, можуть проникати в кров через неушкоджену шкіру. Сильне отруєння викликають речовини, що володіють підвищеною токсичністю, малою летючістю, швидкою розчинністю в крові. До таких речовин можна віднести, наприклад, нітро- і амінопродукти ароматичних вуглеводнів, метиловий спирт й ін.

Токсичні речовини в організмі розподіляються неоднаково, причому деякі з них здатні до нагромадження в певних тканинах. Тут особливо можна виділити електроліти, багато з яких досить швидко зникають із крові й зосереджують в окремих органах. Свинець накопичується в основному в кістках, марганець - у печінці, ртуть - у нирках і товстій кишці. Природно, що особливість розподілу отрут може якоюсь мірою відбиватися й на їхньому подальшому перебуванні в організмі.

Вступаючи в коло складних і різноманітних життєвих процесів, токсичні речовини піддаються різноманітним перетворенням у ході реакцій окислювання, відновлення й гідролітичного розщеплення. Загальна спрямованість цих перетворень характеризується частіше утворенням менш отрутних з'єднань, хоча в окремих випадках можуть виходити й більш токсичні продукти (наприклад, формальдегід при окислюванні метилового спирту).

Виділення токсичних  речовин з організму нерідко  відбувається тим же шляхом, що й  надходження. Нереагуючі пари й гази частково або повністю виділяються  через легені. Значна кількість отрут і продукти їхнього перетворення виділяються через нирки. Певну роль для виділення отрут з організму грають кожні покрови, причому цей процес в основному належить сальним й потовим залозам.