Безпека життєдіяльності

В ергономіці, як і в інших прикладних дисциплінах, реальні проблеми не можливо вирішити, залишаючись в рамках лише якоїсь однієї науки. З огляду на це ергономіку слід розглядати як комплексну наукову дисципліну, яка займається вирішенням різноманітних аспектів система ЛМС в процесі проектування: проектування системи, робочих місць , устаткування, виробничого середовища, засобів взаємодії в системі „людина машина” та організації праці.

Проектування системи засноване на принципі, згідно з яким людина є складовою частиною системи “людина-машина”. Основна проблема проектування пов’язана із раціональним розподіленням функції між людиною та машиною.

Проектування робочих місць полягає в тому, щоб фізичне оточення відповідало характеристикам людського тіла і роботу можна було виконувати без надмірних зусиль, перебуваючи у зручній позі -„сидячи” чи „стоячи”. Включає проектування робочого крісла, стола, раціонального розміщення знарядь та предметів праці, використовуваних матеріалів пристосувань.

Проектування виробничого устаткування передбачає створення такої техніки, яка забезпечує зручність в процесі праці, високу працездатність, збереження сил людини, безпеку для її здоров`я життя.

Проектування виробничого середовища ставить перед собою завдання щодо приведення освітлення, параметрів мікрокліматів, вентиляції, шуму, вібрації, різноманітних випромінювань та інших чинників виробничого середовища у відповідність із вимогами працівника, враховуючи специфіку його трудової діяльності.

Проектування засобів взаємодії в системі „людина-машина” передбачає, що інформаційний обмін між складовими системи відбувається в обох напрямках: засоби відображення інформації надають людині потрібну інформацію про машину, а остання одержує інформацію від людини через органи керування.

Проектування організації праці передбачає розгляд таких питань: психофізіологічні можливості працівника щодо інтенсивності виконання певних видів робіт, режими праці та відпочинку.

Продуктивність праці людини неоднакова протягом робочої зміни, різна в першій, другій та третій зміні, змінюється також і протягом робочого тижня .Такі зміни обумовлені станом організму людини. Функція продуктивності має свої закономірності та особливості. Перші 30-40 хвилин роботи продуктивність наростає до максимуму ( період втягування в роботу), наступні 2,5-3 години утримується високий рівень (якщо відсутні несприятливі впливи на організм людини), а до обідньої перерви знижується. В другій половині робочого дня зміни продуктивності повторюють першу половину дня і лише в останні години роботи різко падає.

Досягти більш стабільної та високої продуктивності можна за рахунок підвищення працездатності людини (професійна підготовка, тренування, застосування спеціального харчування та відповідних медичних засобів), покращенням його функціонального стану (зняття залишкової втоми, відсутність стресових ситуацій) та зниження втомлюваності шляхом оптимізації умов праці (зниження шуму, покращення освітленості, створення оптимальних мікрокліматичних умов).

З точки зору ергономіки продуктивність праці людини визначається її працездатністю, яка, в свою чергу, залежить від функціонального стану організму людини, накопичення втоми.

                        Лекція 4. Безпека життєдіяльності в системі

“Людина – побутове середовище”

4.1. Побутовий травматизм.

Статистика та основні причини побутового травматизму.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991-1998 рр. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 576,5 тис. чоловік, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37,3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.

Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Луганській та Харківській (по 1,57).

Збільшення кількості нещасних випадків у невиробничій сфері  це загальна тенденція у всьому світі. Однак в Україні вона набула загрозливих масштабів. Так, у 1992 р. співвідношення між виробничим і невиробничим травматизмом зі смертельними наслідками складало 1:22 , а вже в 1998 р. - 1:38. Аналізуючи статичні дані важко не помітити одну особливість. Специфічною проблемою України є висока смертність чоловіків працездатного віку від нещасних випадків. Так, у сучасній структурі причин смерті чоловіків у віці від 15 до 55 років на першому місці - нещасні випадки, отруєння, травми (близько 35% усіх смертей в цьому віці). Скорочення середньої тривалості життя через цю групу причин смерті у 1997-1998 рр. склало для чоловіків 6,5 року, а для жінок - 2,8 року.

Серед причин смерті у побутовій сфері звертає на себе увагу різке збільшення кількості самогубств. Коротко розглянемо основні причини суїциду (самогубства).

4.2. Суїцид

У нашій країні одна з основних причин суїциду - високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність Чимало молодих людей з острахом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище - забруднене, суспільство - морально здрібніле, перспектив для нормального життя - жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.

Згідно з “Медичною енциклопедією” більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям – відчай – депресія – порушення психічного здоров’я – самогубство. Звісно, що у житті все набагато складніше.

Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії:

Фаталістичне самогубство. Воно як правило, викликано надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе із зав’язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.

Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити порахунки із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуючи змінюються.

Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно “самі по собі”. Їх уже ніщо не пов’язує із довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди – меланхоліки, схильні до усамітнення.

Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова іти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики – камікадзе часів другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тих, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак – відсоток смертей внаслідок самогубства серед “сильної половини” є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід зі складного морального лабіринту.

Профілактика завжди діє краще, аніж лікування. Тому, якщо ви запідозрили, що з вашим другом чи співробітником коїться щось не те, слід виявити підвищену увагу до нього. Причиною для занепокоєння можуть стати: різні зміни в зовнішності, безнадія, тривога, затяжна депресія, безпричинний плач, схильність до усамітнення, проблеми зі сном, втрата апетиту. Вчасно надана поміч кваліфікованого психолога чи просто спокійна розмова з добрим другом здатні повернути людину, допомогти їй знайти бодай якийсь маленький “стержень життя”. Як показує досвід багатьох зарубіжних країн, значну допомогу у профілактиці суїциду надають телефони довіри та консультації психологів.

В будь – якому випадку слід пам’ятати, що людське життя схоже не зебру (біла смужка – чорна смужка, біла, чорна...). І якщо настане “чорна” смуга у житті вона неминуче зміниться на “буду”, але для цього необхідно докласти певних зусиль.

4.3. Утоплення

Значна кількість смертей у побутовій сфері припадає на утоплення. За даними Міжнародної любительської федерації плавання щорічно в світі утопають приблизно 300 тис. чоловік. В Україні щороку гине на воді близько 4 тис. чоловік. Аналіз загибелі людей на воді показав, що найбільше трагічних випадків стається на необладнаних для купання місцях (близько 90%). На організованих пляжах біля річок, озер, прибережних ділянок морів випадків утоплення людей значно менше (приблизно 1%). Це і зрозуміло, адже в таких місцях охорону життя людей на водоймах здійснюють рятувальні станції на пости. В окремих випадках утоплення можуть відбутись і поза водоймою – у ванні, криниці, калюжі (при зануренні лиця). Значний відсоток серед утоплених складають діти.

Визначальним серед причин, що призводять до утоплення є емоційний чинник – страх. У людській свідомості існує перелік, який призводить до порушень психомоторних та інших функцій організму. У таких випадках все залежить від психологічної стійкості, від уміння реагувати на стресові ситуації. Сильна, вольова людина моментально дасть оцінку тому, що трапилось, вибере зручне положення, і переляк зміниться мобілізаційним станом всього організму. Навіть, якщо ви погано плаваєте, вам не загрожує небезпека і ви напевно зможете знайти вихід із ситуації, що сталося. Адже людське тіло має достатню плавучість, що дозволяє при відповідній підготовці та навичках утримуватись на воді не лише у горизонтальному, а й вертикальному положенні.

Вагоме значення має також температура води. Низька температура води викликає спазм судин шкіри та легень, довготривале скорочення дихальних м’язів, що призводить до гострих порушень дихання та серцевої діяльності, анемії мозку, яка проявляється втратою свідомості, або близьким до цього станом. У практично здорової людини при швидкому входженні у холодну воду може розвинутись холодовий шок, який іноді закінчується смертю. Подібний стан може розвинутися не лише в холодній (нижче16 – 170С), але й достатньо теплій воді (22 – 260С), коли її температура значно відрізняються від температури тіла, що обумовлено тривалим перебуванням на сонці чи фізичними перевантаженнями.

Серед інших причин, що призводять до утоплення необхідно назвати невміння плавати, втомлення при тривалих запливах, хворобливий стан, травми при стрибках у воду (особливо у незнайомих місцях), порушення серцевої діяльності при підводному плаванні на глибинах понад 2 м. Особливу небезпеку представляє купання в стані алкогольного сп’яніння. Майже половина усіх утоплень спричинені вживанням алкоголю.

Чинниками, що посилюють небезпеку при купанні є значна швидкість течії води, коловороти, підземні джерела, що різко зменшують температуру води в обмеженому просторі, великі хвилі, можливість зіштовхнутись з плаваючими засобами та напівзатонулими предметами.

Смерть при утопленнях наступає внаслідок нестачі кисню. Розрізняють три види утоплення – істинне, сухе (асфіктичне), синкопальне. При істинному утопленню, потопаючий борючись за життя, робить судорожні дихальні рухи, втягуючи при цьому воду, яка перешкоджає потраплянню в легені повітря. В таких випадках утоплені мають шкіру синього кольору, а з рота та носа виділяється рідина. Так званому сухому утопленню передує втрата свідомості, в зв’язку з чим потопаючі відразу опускаються на дно. Через спазми голосових зв’язок вода в легені не потрапляє (звідси й назва), синюшність шкіри у таких утоплених менш виражена. Синкопальне утоплення спричинене рефлекторною зупинкою серця. Шкіра у таких утоплених має блідий колір.

Успіх надання допомоги потерпілому значною мірою залежить від правильної оцінки обставин та виду утоплення, що дозволяє цілеспрямовано надавати першу допомогу, ефективну навіть при настанні клінічної смерті.

У разі нещасного випадку на воді треба якнайшвидше допомогти потопаючому. Діяти слід оперативно, рішуче, без метушні. Якщо на місці події не виявилось рятувальних засобів (нема човна, рятувального круга), потопаючого потрібно рятувати вплав. При цьому рятувальник повинен чітко уявити собі і швидко виконувати всю послідовність необхідних, в тій чи іншій ситуації, дій. Спочатку необхідно добігти  по берегу якнайближче до того, хто тоне, на ходу знімаючи з себе одяг та взуття. Потім увійти у воду і пливти з урахуванням швидкості течії, зберігаючи при цьому силу для наступних рятувальних дій. Стрибати у воду, тим більше головою вниз, у незнайомому місці не можна. Це небезпечно для рятувальника. Якщо потерпілий занурився у воду, то необхідно пірнути і знайти його. Коли потерпілий лежить на дні, то, наблизившись до нього, слід обхопити його під руки або обома руками за руку, відштовхнутися від дна і виплисти на поверхню води. Якщо потопаючий знаходиться на поверхні, необхідно спробувати його заспокоїти. При невдалій спробі краще підпливати до потопаючого ззаду, щоб уникнути його захватів, від яких буває важко звільнитись. Рятувальнику необхідно пам’ятати, що при будь-якому захваті занурення під воду сприяє звільненню від нього, оскільки потопаючий буде прагнути залишатись над водою. Якщо ж цей прийом не дозволить  звільнитися від захвату, то слід застосувати больовий прийом або больовий прийом у поєднанні з зануренням.

Характер надання допомоги потерпілому після винесення з води залежить від важкості його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості, пульс та дихання задовільні, то його слід покласти на тверду суху поверхню так, щоб голова була низько опущена, роздягнути, розтерти сухим рушником, перевдягнути в сухий одяг, обгорнути теплою ковдрою та дати гарячий чай чи каву. Якщо свідомість відсутня, але є пульс та дихання необхідно піднести до носа потерпілого вату змочену нашатирним спиртом і виконати вищезазначені процедури. При відсутності серцевої діяльності та дихання застосовують найпростіші методи оживлення організму. Перш за все, як найшвидше видаляють рідину із дихальних шляхів та шлунка потерпілого. Після цього негайно приступають до серцево-легеневої реанімації, яка передбачає проведення штучного дихання одночасно із закритим масажем серця.