Рельєфно-грунтова характеристика території

      Гумус  накопляється як за рахунок  кормової системи, так і за  рахунок підземної частини рослин. Процес акумуляції кальцію і  магнію, які насичують поглинаючий  комплекс ґрунту, обумовлюються  двома протилежно – направленими  процесами в період промочування  ґрунту і підвищення в них  солей в періоди осушення ґрунту.  Природний процес ґрунтоутворення  в чорноземах суттєво змінюється  при

     використані їх в сільському господарстві, що обумовлено механічною обробкою ґрунту з внесенням  добрив.

     2.Геоморфологічна характеристика території

     Для рельєфно-грунтової характеристики використовують план земель території  сільської ради, або окремого господарства, карту рельєфу і карту агровиробничих груп грунтів.

     На  плані земель повинні бути відображені  всі елементи ситуації і їх площі  згідно даних обліку земель. План земель виготовляють на креслярському папері, або використовують світокопії.

     На  карті рельєфу січення горизонталей може бути різним, а саме через 1,0м, 2,0м, 2,5м, 5,0м. Геоморфологічну карту виготовляють з січенням рельєфу горизонталями  через 5,0м. Кожну 5ту горизонталь викреслюють  з потовщенням і підписують її абсолютну висоту, яку установлюють на основі топографічних карт масштабу 1:1000-1:200000. Горизонталі кратні 50ти метрів відтіняють зеленим кольором.

     Складання геоморфологічної карти починають  з виділення вододілів і гідрографічної мережі, а потім ділять території  між ними за стрімкістю схилів. До вододілів відносяться пануючі висоти з ухилами до і" . При вододільні схили займають, як правило, стрімкість 1-3°, рідше - 3-5°. Схили стрімкіші відносять до корінних. Аналогічно виділяють і прируслові схили. У випадку наявності пологих схилів 1-3 від вододілів до елементів гідрографічної мережі, весь схил ділять на 5 частин. Саму верхню частину відносять до привододільиого схилу, середні 3/5 - до корінного схилу і саму нижню 1/5    до прируслового схилу.

     При однорідній стрімкості схилів більше 5°, прирусловий схил може не виділятись. Вододіли, привододільні, корінні і прируслові схили відтіняють синім кольором.

     Ареали  стрімкості схилів виділяють за прийнятою  градацією до 1,1-3", 3-5°, 5-7°, 7-10°, 10-15°  і більше 15° відтіняють їх червоним кольором і викрашують в кольори  згідно методичних рекомендацій по оформленню графічних та текстових матеріалів при складанні курсових, дипломних  проектів та інших землевпорядних робіт  для студентів спеціальності 7.070904 "Землевпорядкування та кадастр".

     Для роботи можна використати і існуючу  картограму стрімкості схилів, але  її треба детально проаналізувати на правильність виділення ареалів, нанести  горизонталі, виділити типи схилів і  абсолютні висоти.

     Тісно контактуючи з фундаментальними природничими науками (фізикою, математикою, хімією), геоморфологія широко користується і методами цих наук. Ще більше значення у геоморфологічних дослідженнях мають окремі методи, що лежать в основі наук геологічного комплексу (динамічної, історичної, інженерної геології, гідрогеології тощо) та наук, які вивчають зовнішні сфери географічної оболонки (метеорології, гідрології, ґрунтознавства та ін.). Методологічною основою всіх геолого-географічних наук, а серед них і геоморфології, виступає діалектичний метод пізнання оточуючого середовища. Він ілюструється взаємним зв'язком природних явищ, взаємодією протилежних сил, стрибкоподібним характером розвитку тощо. Серед універсальних загальнонаукових методів, що використовуються і геоморфологами, відзначимо також історичний (вивчає рельєф у послідовному розвитку), генетичний (вивчає походження окремих форм і типів рельєфу), порівняльно-описовий (виявляє різницю у прояві геморфологічних процесів, вивчає основні фактори формування рельєфу), математичні (забезпечують дослідників кількісною інформацією про рельєф - геометричні, кінематичні та ін.).

     В той  же час навіть найширший набір методів згаданих наук не може задовольнити спеціальних потреб геоморфології. Виступаючи як самостійна наука, геоморфологія має свій власний об'єкт дослідження (рельєф), а отже, і базується на специфічних методах його аналізу.

     В залежності від організації геоморфологічних робіт розрізняють: методи польових геоморфологічних досліджень (експедиційні), які спираються на маршрутні обстеження території і поєднуються з геоморфологічним картографуванням; методи стаціонарні, що передбачають тривалі спостереження за динамікою рельєфу на спеціально визначених стаціонарах, які організовують у межах характерних для даної території (ключових) ділянок; методи камеральні, які спрямовані на опрацювання польових матеріалів, їх узагальнення, моделювання рельєфу тощо.

     За  спрямуванням геоморфологічних досліджень виділяються дві великі групи  методів -геолога-геоморфологічні (спрямовані головним чином на аналіз зв'язків  будови поверхні з геологічною основою; за допомогою цих методів визначаються, наприклад, вік рельєфу, особливості його розвитку у минулому тощо) та географо-геоморфологічні, пов'язані з вивченням інтенсивності геоморфологічних процесів, їх прогнозуванням на майбутнє тощо.

     При проведенні морфометричних обчислень  особливої уваги заслуговує питання  співставності фізичних розмірностей показників, які використовуються у тих чи інших формулах та залежностях. Саме з цією проблемою пов'язується найбільша кількість помилок та огріхів при виконанні морфометричних робіт (наприклад, в одну й ту ж саму формулу вносяться без належних перехідних коефіцієнтів одні величини, виражені у метрах, інші - у кілометрах тощо). Особливу увагу слід звертати на вирази, де використовується інформація про похил схилів, який, як відомо, може виражатися через кут'нахилу (тобто у градусах), через тангенс цього кута (величина безрозмірна), або наводитися у відсотках чи проміле. 
 

     Геоморфологічна характеристика території

Рельєфно-грунтову характеристику дають тільки на сільськогосподарські угіддя: ріллю, багаторічні насадження, ефіроноси, сіножаті та пасовища. Всі  сільськогосподарські угіддя нумерують  цифрами від "1". Для характеристики можна використати нумерацію  земельних угідь кальки контурів.

     В таблиці 1-1 додатку 1 на самій верхній строці підписують назву сільськогосподарського угіддя, наприклад рілля. У строці нижче проставляють номер контуру  і виписують його загальну площу. Назви грунтів які входять  в даний контур записують у  відповідну строку і . визначають їх площі. Сума площ грунтів повинна складати загальну площу контуру. Кожний тип, підтип грунту характеризують відносно його розміщення абсолютної висоти, елементу рельєфу, експозиції. Окремі характеристики повинні складати площу гину, підтипу  грунту, а характеристики типів, підтипів грунтів повинні складати загальну площу контуру. Типи, підтипи грунтів  беруться з легенди, а їх площі  визначаються любими доступними засобами шляхом накладання карти грунтів  на план земель території.

     Абсолютну висоту і елементи рельєфу визначають на основі геоморфологічної карти, яку  накладають поверх плану земель території  і карти грунтів.

     Експозиції      визначають     з     допомогою      експозітометра,      який виготовляють на прозорій основі. Для цього викреслюють круг діаметром 10см,  визначають основні  напрямки  світу  Північ, Південь,  Схід, Захід  і розбивають його на 8 частин кожна, з яких рівна 45 (додаток 4). Експозиції визначають слідуючим чином;

- На схил зображений  горизонталями прикладають експозітометр  орієнтуючи його за напрямком  Північ-Південь. Напрямок визначається  як правило рамкою креслення,  або вказівною стрілкою.

-  Спостерігають  який напрямок сектору найбільше  співпадає з напрямком

горизонталей.                                   

     За  напрямком схилу від вододілу до тальвегу визначають експозицію.

Території з ухилами  до 1° відносять до нулевої (0) експозиції. Це будуть вододіли і долини гідрографічної мережі. Елементи гідрографічної мережі - заплави, суходоли зі стрімкістю більше 1°, відносять до відповідних експозицій, які визначають за напрямком від  вершини до устя.

Провівши характеристику одного контуру приступають до характеристики другого контуру і так послідовно по всьому угіддю.

     Під експозицією схилів розуміють орієнтацію схилів по відношенню до сторін горизонту. З експозицією пов'язується нерівномірність  сонячного освітлення (а відтак і  розподілу тепла), особливості зволоження, вітрового режиму тощо. Іншими словами, експозиція безпосередньо відбивається як на природі самих схилів, зумовлюючи особливості та активність геоморфологічних процесів на схилах різної орієнтації (зокрема, з експозицією часто пов'язується природна асиметрія схилів), так і на умовах господарювання, диктуючи характер та архітектурні особливості забудови, розміщення рекреаційних зон тощо. Проте чи не найяскравіше проявляється вплив експозиції схилів у сільськогосподарському виробництві, в першу чергу в рослинництві, відбиваючись на термінах дозрівання культур та їх якісних показниках, а в кінцевому рахунку - на основному показнику землеробства - врожайності. Звідси зрозуміла необхідність врахування просторової орієнтації схилів і при проведенні землевпорядкувальних робіт.

     На  практичному (господарському) рівні коріння цієї проблеми заглиблюється у сиву давнину. Всі, хто більш-менш розважливо займався землеробством, інтуїтивно, без теоретичних обгрунтувань та узагальнень, завжди враховували експозицію конкретних полів або їх окремих ділянок. Неабиякі напрацювання зроблені за останні десятиріччя і в теоретично-методичному напрямку. Так, наприклад, широко відомі спеціальні дослідження експозиції схилів при формуванні поверхневого стоку, виконані в Казанському університеті (Г.Петров та ін.). В Україні цією проблемою з успіхом займаються (переважно для потреб ерозієзнавства) гідрологи та ґрунтознавці Одеського університету (Г.Швебс, І.Гоголєв та ін.). Чимало методичних напрацювань, більшою чи меншою мірою пов'язаних з оцінками просторової орієнтації сільськогосподарських угідь, виконано фахівцями науково-дослідного Інституту землеустрою України та його регіональних підрозділів. Цей перелік можна було б значно продовжити. І все ж проблема теоретичного обгрунтування землекористування в умовах розвитку схилів різної експозиції ще чекає свого дослідника, і актуальність її не зменшується, а навпаки, зростає на сучасному етапі, коли очікуються державні реформації у питаннях власності на землю і невідворотно наближається час переходу від планового (теоретичного) паювання земель до його виносу "в натуру" (на цьому етапі проблема якості земельних наділів, у тому числі й їх експозиції, набуває не тільки чисто господарського, а навіть соціального сенсу).

     Слід  мати на увазі, що експозицію схилів необхідно  розглядати у тісному взаємозв'язку з крутизною поверхні - чим крутіший схил, тим яскравіше проявляються особливості його просторової орієнтації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Фізико-хімічна характеристика грунтів території

     На  план земель накладають карту грунтів  і по кожному контуру ситуації визначають гранулометричний склад  і степінь засоленості, використовуючи для цього легенду грунтів. Дані заносяться в таблицю 1-3, додатку 3.

     Після оцифровки картографічного матеріалу  та створення карти ґрунтового покриву  можна зробити наступні висновки: значна частина території господарства знаходиться на рівнині з агро виробничим видом грунтів 65е  -чорноземи звичайні слабозмиті важкосуглинкові, 56е - чорноземи типові і чорноземи сильнореградовані середньозмиті важкосуглинкові ,55е - чорноземи типові і чорноземи сильнореградовані слабозмиті важкосуглинкові, невелику територію займають чорноземи важкосуглинковi намиті (209е) та лучно-болотнi неосушенi легкоглинистi грунти (141е). Засолених та сильно еродованих грунтів на території господарства немає.