Загальна характеристика здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………3-4 стр.

Розділ  І Загальна характеристика здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

І.1. Поняття здійснення державного контролю за використанням та охороною земель ………………………………………………5-6 стр.

І.2. Види державного контролю за використанням та охороною земель. ………..….…………………………………………….…………6-10 стр.

          І.3. Правова основа здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. ……………………………………………10-12стр.

Розділ  ІІ Землі історико-культурного призначення

ІІ.1. Склад земель історико-культурного призначення ………13-19 стр.

ІІ.2. Державна, комунальна та приватна власність земель історико-культурного призначення  ……………………………………19-22 стр.

ІІ.3 Охоронні зони навколо об'єктів історико-культурної спадщини…   ……………………………………………………………………22-23 стр.

ІІ.4. Порядок використання земель історико-культурного призначення.               ……………………………………………………………………23-24 стр.

         Висновок  …………………………………………………………25-26 стр.

       Список використаних джерел …………………………………….27-30 стр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Традиційно у вітчизняній правовій системі склалося двоїсте регулювання правового режиму земель окремих категорій земельного фонду. Адже земельне законодавство встановлює лише особливості використання земель для різних видів діяльності. Проте порядок здійснення останньої регулюється іншими галузями законодавства. Це, безумовно, позначається на правовому режимі земель. За логікою законодавця використання земельної ділянки має обслуговуючий характер щодо виду діяльності, яка на ній здійснюється відповідно до законодавства. Тому правовий режим земель багато в чому залежить від законодавства, що регулює порядок здійснення того або іншого виду діяльності. Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю і її цільового призначення. Разом з тим існують й істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види. 
Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії.

Правовий режим земель - це встановлений законом порядок використання та охорони земель. Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий всьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам. Об`єктом дослідження є землі історико-культурного призначення.

Предметом курсової роботи є правовий режим земель історико-культурного призначення.

Метою дослідження є комплексний аналіз земель історико-культурного призначення. Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження:

- розкрити поняття земель історико-культурного призначення; 
- з`ясувати склад земель історико-культурного призначення; 
- проаналізувати спеціальний та загальний правові режими земель історико-культурного призначення.

Методологічну основу курсової роботи складає комплексне поєднання загально філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дослідженні широко використовуються загальні принципи наукового пізнання: об’єктивність, комплексний підхід до висвітлення проблеми та всебічність. У роботі застосовані різноманітні спеціальні методи конкретно-наукових досліджень: історико-оглядовий, порівняльно-правовий, системно-структурний. 

 

РОЗДІЛ І.   Загальна характеристика здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

контроль  охорона земля державний

І.1 Поняття здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Контроль  за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами  земельного законодавства України.

Земля –  основне національне багатство. Це положення зафіксоване ст. ст. 14; 41 Конституції України [15]. Держава визнає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою її охороною, залишає за собою значний обсяг прав стосовно публічно-правового регулювання земельних відносин. Така позиція законодавця щодо землі обумовлена її найважливішими властивостями як головної екологічної цінності та тими функціями, які вони виконують.

Охорона земель – система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів. Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. [6]. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення.

Державний контроль за раціональним використанням  земель в умовах ринкової економіки  набуває важливого значення. Законодавство  про земельну реформу надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі права щодо самостійного господарювання на землі. Однак така діяльність не повинна завдавати збитків навколишньому  природному середовищу і порушувати права й законні інтереси інших  осіб, а також держави. Повинні  суворо дотримуватися вимоги Земельного кодексу України, указів Президента України, розпоряджень Кабінету Міністрів  України щодо раціонального використання земель і охорони їх від забруднення, деградації тощо.

До системи  органів державного контролю відносяться  органи представницької і виконавчої гілок влади, з одного боку, та органи, спеціально уповноважені виконувати функції  державного контролю, – з другого. До перших відносяться державні і  місцеві органи загальної компетенції. Вони вирішують загальні питання  земельної реформи.

 

І.2 Види державного контролю за використанням та охороною земель

Згідно  із Земельним Кодексом України, контроль за використанням і охороною земель поділяється на державний і громадський. В окремих випадках до видів контролю відносять виробничий контроль. [7]

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства  про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Уповноваженими  органами виконавчої влади по земельних  ресурсах є Державне агентство земельних  ресурсів, обласні, Київське та Севастопольське  міські управління та районні відділи  земельних ресурсів. [23]

Громадський земельний контроль в Україні  визначається як допомога громадських  організацій, яку вони можуть надавати державним органам земельного контролю. Разом з тим громадські організації  не повинні розглядатися як слухняні виконавці вказівок державних контрольних  органів, що було характерно для їх діяльності в СРСР. Практика показує, що громадські організації недовго  залишаються під опікою державних  служб. Контроль за діями порушників нерідко приводить ці організації  до конфліктів з контролюючими органами, якщо останні незадовільно ведуть боротьбу з порушниками природи.

З другого  боку, посилилась просвітницька роль багатьох природоохоронних організацій. За допомогою засобів масової  інформації тепер майже всі верстви  населення інформовані про велику кількість екологічних небезпек, пов’язаних з безконтрольним використанням  земель та інших природних ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 передбачає участь громадськості в охороні природних ресурсів. Громадськість має право активно здійснювати свої правка в повному обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань екології, вносити пропозиції в органи державної влади. Позиція громадського об’єднання необов’язково повинна збігатися з рішенням державних органів і їх посадових осіб.

Для широких  кіл громадськості ближчі і доступніші питання охорони природи, оскільки вони торкаються здоров’я громадян і  їх життєвого благополуччя.

Закон України  «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року також передбачає участь громадян в охороні навколишнього  природного середовища. Статті 26, 28, 30, 38 цього закону вказують на те, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, пам’ятками природи, заповідними урочищами, парками  – пам’ятниками садово-паркового  мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони  та збереження. [32]

Питання господарського використання земель перебувають  на другому плані. Практично право  звернення в суд володіють  лише громадські організації, які спеціалізуються  на охороні природи, оскільки складні  питання доведення забруднення  земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних  знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані  не лише проти забруднювачів, але  й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забруднення  довкілля. Останній вид позовів полегшується тим, що крупні проекти, які вимагають  затвердження з боку державних установ, повинні містити екологічні прогнози, що відносяться до наслідків здійснення цих проектів. Відсутність чи неповнота  таких прогнозів, невиконання процедури  суспільного їх обговорення дають судам підстави відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати.

Виробничий  контроль за використанням та охороною земель у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові особи. Так само будується контроль і в землеробстві, оскільки посадові особи завжди зацікавлені  в культурному веденні сільськогосподарського виробництва. Однак цей контроль неможна назвати повноцінним  через дві основні причини:

• керівники господарств обтяжені багатьма іншими турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти увагу питанням охорони родючості ґрунтів, дотриманню інших вимог земельного законодавства щодо раціонального та ефективного використання угід внутрішньогосподарськими підрозділами й окремими виконавцями сільськогосподарських робіт;
• з другого боку, деякі керівники свідомо чи несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і результатам виробництва порівняно з перспективними завданнями. Це, як правило, послаблює їх контрольні функції щодо використання землі.

В деяких господарствах працюють штатні землевпорядники. Свого часу вони більше займалися  справами, пов’язаними з присадибними земельними ділянками. Тепер унаслідок  створення селянських (фермерських) господарств важливого значення набуває складання екологічно та економічно обґрунтованих проектів земельного устрою таких господарств, а також контроль за дотриманням  ними норм земельного законодавства.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними  радами. Відповідно до Закону України  «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою. [28]

Районні та обласні ради, як це передбачено  законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають  інші повноваження, які опосередкованим  чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

 

І.3 Правова основа здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства  про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Конституція України, зважаючи на виключно важливе  значення землі у всіх сферах економіки  країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при  цьому імперативний принцип особливої  охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери. [15]

Принцип особливої охорони державою землі  як основного національного багатства  передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин.

Сучасне земельне законодавство України  являє собою доволі складну, іноді  суперечливу сукупність правових приписів. Земельно-правові норми знайшли своє закріплення як в спеціалізованих джерелах земельного права, так і розташовані в нормативних актах інших галузей законодавства.