Винекнення та посвідчення прав на земельну ділянку

 

ВИНИКНЕННЯ ТА ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ

 

 

Вступ 3

1.Зміст права власності на землю…………………………………………………………………...4-5

2. Підстави виникнення  та особливості посвідчення прав громадян на земельну ділянку……6-11

Висновки…………………………………………………………………………………………..12-13

Література……………………………………………………………………………………………..14

 

Вступ

Проведення земельної реформи  в Україні привело до суттєвих змін змісту суспільних відносин з  приводу землі. З огляду на це постала  проблема переосмислення основних категорій  та понять земельного права, його місця  в системі права України. Найкардинальніші зміни стосуються предмета правового регулювання земельного права.

Земельні відносини, що регулюються  нормами права, мають свою специфіку. Але якщо колись в умовах виключної  власності держави на землі і  повного вилучення їх із сфери  цивільного-правового обігу, ця специфіка  визначалася переважно суб'єктним складом права власності на землю, то сьогодні вона головно зумовлена  особливостями об'єкта земельних  відносин – землі.

Характеристиці земель як об'єкта правового регулювання, з огляду на актуальність цього питання сьогодні, присвятили своїй праці чимало відомих  вчених-правознавців: Н.І. Титова, М.В. Шульга, В.І. Андрейцев, І.А. Іконицька та ін. Незважаючи на різноманітність підходів у зазначених наукових дослідженнях до визначення основних ознак землі як об'єкта земельних відносин, усіх їх переважно об'єднує спільний висновок про те, що земля є специфічним об'єктом правового регулювання, і відносини з її використання та охорони повинні регулюватися нормами окремої галузі – земельним правом.

Проте сьогодні, коли земельне законодавство  розглядає землі не як об'єкт адміністрування, а як господарську цінність, змінюється предмет і завдання земельного права, відчувається деяка недостатність  наукових досліджень у цій сфері. Динамічність земельного законодавства  України надає проблемі об'єкта правового  регулювання земельного права особливої  актуальності.

Права громадян України на землі  сільськогосподарського призначення  – явище надзвичайно багатогранне. Специфіка цих прав зумовлена  їх об'єктом – земельними ділянками, які входять до складу цієї категорії  земель. Вони мають особливий правовий режим охорони та використання. З  проведенням в Україні земельної  та аграрної реформ ці землі набули нових правових ознак. Вони стали  не лише об'єктом вкладення праці, а й капіталу, їх вперше було включено у сферу підприємництва, тобто  діяльності, що безпосередньо пов'язана  з цілеспрямованим одержанням прибутку. Тому питання про права громадян на землі сільськогосподарського призначення є особливо актуальними. На жаль вони поки що не стали самостійним предметом вивчення.

Різноманітність цих прав найяскравіше проявляється у їх класифікації, яка "дозволяє не тільки визначити найхарактерніші  риси явища, що розглядається, а й  проаналізувати його з різних позицій, під різним кутом зору, пізнати  особливості".

 

1. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Відповідно  до ст. 14. Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних і юридичних осіб гарантується в конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до законодавства.

Перш за все необхідно визначити, що ж розуміється під поняттям право власності на землю ?

Статею 78 Земельного Кодексу України (ЗКУ) визначено, що право власності – це право  володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Можливість  володіння є правом фактичного панування над певною земельною ділянкою. Відомо, що не можна викорис товувати земельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, право володіння земельною ділянкою має певну своєрідність. Це викликано невід’ємністю земельної ділянки від навколишнього природного середовища, їх екологічним взаємозв’язком, неможливістю її вилучення та переносу, скажімо в інше місце. Зазначимо, що право володіння може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі договору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійс нювати його, але цілком зберігає можливість мати зе мельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна.

Можливість  користування є правом влас ника задовольняти за допомогою землі свої потреби, тобто можливістю її безпосередньої господарської експлуа тації шляхом отримання корисних властивостей, в тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником на лежати й іншій особі, яка не є власником.

Можливістю  розпорядження є визнане за власни ком і гарантоване йому право учиняти дії, спря мовані на зміну юридичногостатусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок,визначення їх юридичної долі (передача їх іншим особам у власність). Такими діями є, головним чином, угоди (купівля-продаж,дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власникпередає іншій особі всі свої права.

Зауважимо! Земля в Україні може перебувати у приватній,комунальній та державній власності, які між собою є рівними.

Стаття 80 Земельного кодексу України визначає, хто може бути суб'єктами права власності  на землю в Україні є: фізичні  особи, юридичні особи (на землі приватної  власності), держава (через відповідні органи державної влади – на землі  державної власності,) територіальні  громади (безпосередньо або через  органи місцевого самоврядування –  на землі комунальної власності). Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності  на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації  можуть бути суб'єктами права власності  на землю у випадках, встановлених законодавством.

Проте ЗКУ  не визначає загальних вимог, якими  мають володіти фізичні та юридичні особи для придбання земельних ділянок. Такі вимоги передбачені в Цивільному кодексі України.

Щоб стати власником земельної  ділянки треба:

1. Мати  правоздатність, тобто здатність  мати права та обов’язки. Правоздатність  мають усі фізичні особи (людина  як учасник суспільних відносин) з моменту народження.

2. Мати  дієздатність, тобто усвідомлювати  значення своїх дій та можливість  керувати ними. Повну дієздатність  має фізична особа, яка досягла  18 років. Земельною дієздатністю  є здатність громадянина здійснювати  дії, які направлені на отримання  земельної ділян ки, зокрема, - звертатись до відповідного органу про на дання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільноправової угоди.

Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб’єктом права приватної власності на землю мають бути тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не можуть бути власниками земельних ділянок. Їм земля надається в постійне користування.

Суб’єктами  права комунальної власності  є територіальні громади сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і  в особі їх представницьких органів  – рад. Територіальні громади – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Особливим суб’єктом права власності на землю виступає держава, яка виступає в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

Але треба  враховувати, що землі державної  та комунальної власності мають  бути розмежовані в натурі (на місцевості) згідно із законодавством. Якщо землі  не розмежовано, розпорядження землями  в межах населених пунктів  здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених  пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

 

Наразі доцільно розглянути, що є  об’єктом права власності на землю?

Об’єктом  права власності є земельна ділянка.

Статтею 80 Земельного кодексу України  визначено,що Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташу вання, з визначеними щодо неї правами. Окрім цього право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насаджен ня,які на ній знаходяться.Також право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки нависоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

 

 

2. Підстави виникнення  та особливості посвідчення прав  громадян на земельну ділянку

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу  України, громадяни України набувають  права власності на землю на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних  ділянок у власність громадян провадиться у разі:

• приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
• одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних, комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
• одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (п. З ст. 116 ЗК України).

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного  сільськогосподарського виробництва  можуть бути:

а) громадяни України, які мають  сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими  документами яких передбачено ведення  сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних  ділянок сільськогосподарського призначення  мають громадяни України, які  постійно проживають на території відповідної  місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Іноземні громадяни та особи  без громадянства можуть набувати право  власності на земельні ділянки у  разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Слід відзначити, що існують певні  обмеження у праві власності  іноземців та осіб без громадянства на землю в Україні. Так, вони можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених  пунктів, а також на земельні ділянки  несільськогосподарського призначення  за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної  власності.

Іноземні громадяни та особи  без громадянства не можуть мати у  приватній власності земельні ділянки  сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81 ЗК України).

Юридичні особи, засновані громадянами  України або юридичними особами  України, можуть набувати у власність  земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими  угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на

земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів  у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької  діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів  у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Іноземні юридичні особи не можуть мати у приватній власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (ст. 82 ЗК України).

Землі, які належать на праві власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній  власності перебувають усі землі  в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Земельний кодекс України також  закріплює перелік земель, що не можуть передаватись у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця  знешкодження та утилізації відходів тощо), землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і  трубопровідного транспорту, землі  під об'єктами природно-заповідного  фонду, історико-культурного та оздоровчого  призначення, землі лісового та водного  фондів, крім випадків, визначених законодавством, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів  місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають  усі землі України, крім земель комунальної  та приватної власності. Право державної  власності на землю набувається  і реалізується державою в особі  Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів  Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій  відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: